СПОСОБИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖЛЕКСЕМНИХ ПАРАДИГМАТИЧНИХ ВІДНОШЕНЬ

Парадигматичні віношення в лексиці привертають до себе увагу семасіологів ще ХІХ століття, а пошуки найоптимальніших шляхів їхнього дослідження не втрачають своєї актуальності й донині.

Оскільки семасіологія ХІХ століття займалася переважно історичним вивченням словникового складу мови, то й парадигматичні відношення в лексиці розглядали лише в діахронічному аспекті. Згодом, з поширенням ідей структурної семантики, початок якої покладено відомою працею Й. Тріра [7], парадигматичні відношення в лексиці знову є центром уваги семасіологів. На початку 60-х років у радянському мовознавстві розпочато пошуки об’єктивних методів вивчення парадигматичних відношень у лексиці. Помітний внесок в розробку цих методів зроблено співробітниками Мінського університету під керівництвом А.Е. Супруна, а також московськими лінгвістами А.Я. Шайкевичем і В. А. Московичем.

Терміни “парадигматика” та “синтагматика”, введені в науку Ф. де Соссюром, широко використовують у дослідженнях лексичного складу мови. Під парадигматикою в лексиці розуміємо системні відношення між словами – на відміну від лінійних відношень у синтагмі. Інакше кажучи, парадигматичні відношення між словами – це відношення в системі мови (langue, за термінологією Ф. де Соссюра), а синтагматичні відношення відображають властивості слова в мовленні, тексті (тобто в parole, за термінологією Ф. де Соссюра).

Найпростіші способи встановлення парадигматичних відношень в лексиці відомі в науці давно: це опис семантики слова через його синоніми. Відповідно, парадигматичні відношення між словами відображено в тлумачних, синонімічних, тезаурусних словниках, де семантику слова описано за допомогою інших, близьких за смислом, слів, або слова представлено у вигляді певних угруповань, об’єднаних спільною семою або спільним поняттям (синонімічні словники та словники-тезауруси).

В епоху бурхливого розвитку структуралізму в радянському мовознавстві (60-ті–70-ті роки ХХ століття) широкого поширення набула методика вивчення лексики у вигляді більших або менших за обсягом парадигматичних угруповань, що одержали назву “семантичне поле” (під впливом ідей німецького лінгвіста Й. Тріра) або “лексико-семантична група слів” (далі – ЛСГ) (під впливом книги А.А. Уфімцевої “Опыт изучения лексики как системы” (див. [5]). Спочатку вітчизняних семасіологів цікавили два основних питання: як виокремити (інвентаризувати) лексичну мікросистему, обрану об’єктом дослідження, і як описати семантичні властивості елементів, що формують цю лексичну мікросистему. Однак незабаром перед семасіологами виникли нові проблеми: якими об’єктивними методами можна вивчати синтагматичні відношення між членами ЛСГ (тобто сполучуваність слів, що входять до складу ЛСГ) і як можна точно описати парадигматичні відношення між елементами ЛСГ.

Загалом, як показано в [3; с. 235-237], усі основні методи вивчення парадигматичних відношень у лексиці можна поділити на дві групи – методи, що базуються на аналізі словників (словникових дефініцій), і методи, в основі яких лежить аналіз тексту.

Перший метод найкраще представлено в праці Б.О. Плотнікова “Дистрибутивно-статистичний аналіз лексичних значень”. Автор виходить із того, що “якщо значення лексеми досліджуваної групи описано за допомогою іншої лексеми, що належить до цієї самої групи, то між цими лексемами існує семантичний зв’язок” [4; с. 47]. Кількість парадигматичних зв’язків для кожної лексичної одиниці встановлено шляхом підрахунку сумісного вживання лексем, що описують, і лексем, які описують, в усіх словникових статтях різних тлумачних словників. Так, наприклад, у ході аналізу 8 іменників російської мови (“мысль”, “идея”, “понятие”, “ум”, “разум”, “сознание”, “мышление”, “мнение”) в 5 тлумачних словниках російської мови Б.О. Плотніков установив кількість зв’язків кожного з названих слів з рештою лексем, а потім, за допомогою кореляційного аналізу (використано рангову кореляцію), виявив силу зв’язку між усіма досліджуваними іменниками.

Другий метод, в основі якого лежить аналіз тексту, представлено в праці А.Я. Шайкевича [6]. Автор послуговується такою гіпотезою: слова, пов’язані за смислом, повинні часто зустрічатися в тексті неподалік одне від одного і навпаки, слова, що часто зустрічаються поблизу в осмисленому тексті, пов’язані одне з одним за смислом [6; с. 15]. В.А. Звегінцев вважав, наприклад, що значення слова – це його потенційна сполучуваність [2; с. 132], а Ю.Д. Апресян цілком обґрунтовано стверджував, що “семантичну інформацію можна тлумачити чи то як особливість семантики слова, чи то як особливість його синтактики” [1; с. 230]. У тлумачних словниках, на основі яких вивчають парадигматичні відношення між елементами лексичної мікросистеми, представлено результати інуїтивного аналізу лексикографа, що базуються на сполучуваності слова. Тут на перший план виступає наче препарована на основі лексикографічного досвіду автора словника семантика знака, а його сполучуваність, винесена за межі, присутня побіжно у вигляді окремих прикладів. Але можна здійснити спробу максимально формалізувати процедуру вивчення синтактики знака, тобто сполучуваності слова та висунути на передній план (у ході опису його парадигматичних відношень) уже не результати аналізу семантики, а результати аналізу сполучуваності слова.

Потрібно зазначити, що значний внесок в дослідження сполучуваності слова зроблено Н.М. Амосовою, яка показала, що слово може реалізовувати своє значення в трьох типах контекстів – синтаксичному, лексичному контексті, що складається з “ідеографічної групи” (наприклад, англійський прикметник blind + група іменників на позначення емоцій – кохання, ненависть тощо) та лексичному контексті, що складається з окремих слів (blind + окремі іменники). Ці три типи контекстів одержали пізніше точніше визначення у працях Ю.Д. Апресяна: синтаксична сполучуваність слова (на рівні класу слів), семантична сполучуваність (на рівні підкласу слів) і лексична сполучуваність (на рівні окремого слова). Відповідно, сполучуваність прикметника можна вивчати в моделі [слово] + [підклас слів] або в моделі [слово] + [слово].

У наступні десятиріччя в радянському мовознавстві розроблено різні процедури виявлення парадигматичних відношень у лексиці на основі аналізу тексту або словникових дефініцій. Більшу частину досліджень, присвячених цій проблематиці, проведено в Чернівецькому університеті під керівництвом В.В. Левицького. Підсумок цих досліджень зроблено в книзі В.В. Левицького “Семасіологія” [3]. Експерементальним шляхом встановлено, що парадигматичні зв’язки, вивчені на основі тлумачних словників, відрізняються (іноді досить суттєво) від зв’язків, виявлених на основі аналізу тексту. Так, М.Д. Капатрук встановив, що найбільшу подібність між “словниковими” та “текстовими” зв’язками фіксуємо в тих випадках, коли в текстах беремо до уваги не лексичну сполучуваність слова (в моделі [слово] + [слово]), а його семантичну сполучуваність ([слово] + [підклас слів]) (див. [3; с. 240-241]).

Звідси випливає, що для встановлення парадигматичних зв’язків у лексичній мікросистемі необхідно:

а) піддавати аналізу достатньо великий обсяг тексту, з якого виписують фрагменти, що дорівнюють мінімум синтагмі, яка складається з досліджуваного слова та його контекстуального партнера;

б) розподілити весь корпус контекстуальних наборів обраних слів на семантичні підкласи;

в) укласти таблиці, в яких представлено частоти сумісного вживання кожної досліджуваної лексичної одиниці з кожним із виокремлених семантичних підкласів;

г) обробити одержані дані за допомогою кореляційного аналізу;

д) побудувати схему парадигматичних відношень між обраними словами та інтерпретувати цю схему.

Дотримання такої послідовності процедурних кроків у подальшому дасть змогу успішно досліджувати парадигматичні відношення між елементами будь-яких лексичних мікросистем.

ЛІТЕРАТУРА:

1.  Апресян Ю. Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка / Апресян Ю. Д. – М. : Наука, 1974. – 367 с.

2.  Звегинцев В. А. Семасиология / Звегинцев В. А. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 1957. – 321 с.

3.  Левицкий В. В. Семасиология / Левицкий В. В. – Винница : НОВА КНИГА, 2006. – 512 с.

4. Плотников Б. А. Дистрибутивно-статистический анализ лексических значений / Плотников Б. А. ; [под ред. А. Е. Супруна]. – Мн. : Выш. школа, 1979. – 136 с.

5. Уфимцева А. А. Опыт изучения лексики как системы (на материале английского языка) / Уфимцева А. А. – М. : АН СССР, 1962. – 288 с.

6. Шайкевич А. Я. Дистрибутивно-статистический анализ в семантике / А. Я. Шайкевич // Принципы и методы семантических исследований : сб. статей / отв. ред. В. Н. Ярцева. – М. : Наука, 1976. – С. 353–378.

7.   Trier J. Der deutsche Wortschatz im Sinnbezirk des Verstandes. Die Geschichte eines sprachlichen Feldes. Bd. 1. Von den Anfängen bis zum Beginn des 13. Jahrhunderts / Jost Trier. – Heidelberg : Carl Winter, 1931. – 347 S.