НЕОБХІДНІСТЬ РЕФОРМУВАННЯ В СИСТЕМІ ОПЛАТИ ПРАЦІ УКРАЇНИ, ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕФОРМ

Всі господарські процеси, що здійснюються завжди пов’язані із працею та її оплатою. Заробітна плата стала основним джерелом доходів працівників і сильним мотиватором розвитку трудового потенціалу населення. Заробітна плата відіграє важливу роль в забезпеченні сталого розвитку країни. Тому організація ефективної системи оплати праці є однією з найважливіших проблем ринку праці в Україні.

Аналіз останніх наукових досліджень, що проводились для вивчення існуючої системи оплати праці та її вдосконалення був проведений такими вітчизняними науковцями Грішновою О.А. [1, с. 84], Колот  А.М. [2, с. 23],  Новиков В.М. [3, с 91],  Ткаченко Л.Г.[4, с. 159].

Система оплати праці, яка існує сьогодні в Україні не відповідає вимогам соціально орієнтованої ринкової економіки. Тому існує необхідність перетворення, вдосконалення та реформування державного регулювання системи оплати праці. Метою даної статті є дослідити основні проблеми, що існують в системі та визначити основні сфери для реформування, запропонувати шляхи для вдосконалення. Таке реформування передбачає перегляд основних підходів до формування заробітної плати, а також інструментів впливу держави на сферу оплати праці.

В системі соціально-економічних відносин оплата праці займає центральне місце. Вона є невід’ємною складовою не тільки тому, що торкається інтересів основної частини населення країни, але і впливає на всі параметру ринку: через механізми попиту та пропозиції – на структуру виробництва і його динаміку, через конкуренцію між працею та капіталом – на технологічний рівень виробництва і його ефективність, на якість робочої сили, динаміку цін і інфляцію.

Сьогодні при визначенні конкурентоспроможності економіки України наголошують на низької вартості робочої сили. Таке твердження не відповідає поточним та стратегічним завданням соціально-економічного розвитку країни. Адже, це значно сприяє демотивації учасників ринку праці до підвищення професійно-кваліфікаційного рівня та призводить до зменшення можливостей використання людського потенціалу як конкурентної переваги, підвищення рівня конкурентоспроможності національної робочої сили. Також низька заробітна плата веде за собою зменшення попиту населення, особливо на товари попереднього вибору, тому зменшує внутрішній попит на ринку.

Тому, реформа системи оплати праці повинна мати комплексний характер, охоплювати ринковий і неринковий сектори економіки. Основними напрямки реалізації реформи можуть бути:

-         встановлення раціональних співвідношень між заробітною платою, підприємницьким прибутком і прибутком від власності;

-         забезпечення раціонального співвідношення в оплаті праці працівників бюджетної та не бюджетної сфер;

- підвищення платоспроможного попиту на внутрішньому ринку;

-         реструктуризацію валового внутрішнього продукту в частині підвищення питомої ваги заробітної плати (для порівняння: в розвинутих країнах світу рівень заробітної плати у ВВП становить 60-70 %) .

Так, для досягнення цих цілей можна запропонувати декілька напрямків реструктуризації в системі соціально-економічних відносин, які необхідно проводити в комплексі. По перше, ефективним є перехід від фіксації мінімальної заробітної плати до впровадження соціального стандарту відтворення працівника. Цей стандарт являється гарантією високого рівня життя працівників, він забезпечується державою. Такий стандарт – це гарантія високого рівня життя, який держава зобов’язується забезпечувати. Аналогічні стандарти вже використовуються в світі. Міжнародна практика свідчить про ефективність переходу до таких стандартів, адже вони дозволяють суспільству отримувати чіткий план розвитку людського капіталу країни.

Далі, необхідно провести безпосередні зміни в ринковому секторі. Бізнес повинен бути заохоченим до   підвищення оплати праці на підприємствах та до створення нових високооплачуваних робочих місць. Це, наприклад, може реалізуватися за допомогою надання підприємствам податкового кредиту в розмірі, необхідному для облаштування нових робочих місць чи підвищення продуктивності вже існуючих. Основною проблемою ринку праці в Україні сьогодні є те, що спостерігається перерозподіл зайнятості в сторону некваліфікованої робочої сили. Чисельність працівників найпростіших професій зросла на 43,2% при скороченні чисельності кваліфікованих та освічених працівників [5, с.236]. Існує тенденція виїзду першокласних фахівців за кордон саме через низьку оплату своєї праці в країні. Посилення мотивації праці – є основним рушієм реалізації праці. За основу для вирішення цієї проблеми можна використати досвід іноземних країн. За кордоном при оплаті праці застосовують якісні, а не кількісні показники діяльності. Тобто, пріоритет якісних показників повинна виражати перевага в оплаті розумової праці порівняно з фізичною. Так, заробітна плата працівників розумової праці в середньому перевищує заробіток робітників: у Німеччині – на 20%; Італії та Данії – на 22%; Люксембурзі – на 44%; Франції та Бельгії – на 61%. [6, с. 43].

Також необхідно вирішити проблему диференціації оплати праці. Сьогодні в нашій країні в галузях, де працюють найбільш кваліфіковані працівники (освіта, охорона здоров’я) середньомісячна заробітна плата значно нижче середньої зарплати по країні. За останні десять років абсолютними лідерами за темпами зростання заробітної плати були не ті види діяльності та галузі, які визначають прогрес держави, а ті які пов’язані або з монопольним становищем галузі або з фінансовими структурами [5, с.238]. В України існує незадовільне співвідношення заробітної плати, тобто заробітна плата не формується під впливом чинників, що визначають рівень оплати праці в світовій практиці: кількості і якості праці, результатів праці, а визначається належністю до певної сфери економічної діяльності [7].
Для вирішення цієї проблеми диференціації потрібно удосконалити тарифну систему та запровадити нормування праці. Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить про переважне застосування єдиних тарифних ставок для працівників, фахівців і службовців. В міжнародній практиці кожна галузь, як правило, розробляє свої тарифні сітки, які в свою чергу модифікуються на рівні фірм. Тарифна ставка повинна визначатися на основі врахування віку, стажу, кваліфікації (розряду або категорії) та результативності праці.

Отже, формування ефективної системи оплати праці в Україні є необхідним для нормального розвитку соціально-економічних відносин та взагалі функціонування економіки країни в цілому. Тож, в даній статті було розглянуто оптимальні шляхи вирішення проблем оплати праці: посилення мотивації працівників підприємств до праці, активна участь держави у регулювання оплати праці, удосконалення тарифної системи та нормування праці, і, зміна орієнтації підприємців і менеджерів у сфері стимулювання праці з кількісних на якісні показники діяльності. Таке вдосконалення системи оплати праці забезпечить підвищення продуктивності парці та стане стимулом економічного розвитку.

Література:

1. Грішнова О. А. Підвищення заробітної плати, як передумова економічного зростання та соціального розвитку економіки // Оплата праці: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. – Луцьк: “Вежа”, 2000. – С.84-88.

2. Колот А. М. Проблеми становлення й розвитку соціально-трудових відносин в Україні / Україна: аспекти праці. – 2002, - №3. – С.23-27. 

3. Новикова А. Психология мотивационных стимулов персонала / Вісник КІБіТ.-2010.-№1.-С.91-96.

4. Ткаченко Л.Г. Міжрегіональна диференціація заробітної плати: чинники та напрями регулювання / Регіональна економіка.-2009.- №3.-С.159-168

5. Сухорукова Т.Г Современные подходы к управлению заработной платой на отечественных предприятиях / Вісник економіки транспорту і промисловості. – 2010. – № 32. – С. 236-239

6. Потриваєва Н.В. Стан та проблеми застосування форм і систем оплати праці в Україні / Інноваційна економіка. – 2010. – №7. – С. 43-46

7. www.ukrstat.gov.ua

Науковий керівник:

доцент Водянка Любов Дмитрівна