СУЧАСНИЙ СТАН МОЛОДІЖНОГО СЕГМЕНТУ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Молодіжний сегмент ринку праці – найбільш проблемна частка загальнонаціонального ринку праці. Пошуки першого робочого місця, невідповідність рівня та якості отриманої освіти професійним обов'язкам, відсутність досвіду роботи, невідповідність запитів молоді та пропозицій роботодавців посилюють напругу на ринку праці.

Теоретико-методологічні засади формування і розвитку національного ринку праці та його молодіжного сегменту в умовах економічних трансформацій, обґрунтування критеріїв і принципів функціонування молодіжного сегменту ринку праці досліджено в працях вітчизняних учених Т.А. Зайця, В.Л. Жаховської, Б.М. Данилишина, М. Папієва, Е.М. Лібанової, О.А. Гріш нової, К. Бондарчук, І. Демченко, О.О. Яременка.

Глобальна економічна криза призвела до загострення ситуації на ринку праці, зокрема скорочення обсягів зайнятості серед молоді. Невирішені проблеми працевлаштування молоді мають серйозні соціально-економічні наслідки, такі як: зростання безробіття, зниження рівня життя, поширення пасивних нерегламентованих і деструктивних моделей поведінки, збільшення зовнішньої трудової міграції, психологічні зміни, які приводять до втрати мотивації до праці, зміни ціннісних орієнтацій і падіння легальної зайнятості.

Серед молоді найбільш економічно активними  в основному є особи у віці 25-29 років. Водночас найменш конкурентоспроможною на ринку праці є молодь віком 15-19 років, яка здебільшого не має професійної освіти і досвіду роботи. Рівень безробіття молоді з вищою освітою, професійно-технічною та повною загальною суттєво вищий, ніж у відповідних груп всього працездатного населення. Із загальної чисельності незайнятих громадян 43 % складають молоді люди у віці 15-24 років і 82,2% – молодь віком 25-29 років [1, с.243]. Фактична кількість безробітних серед молоді майже втричі перевищує офіційні показники.

Труднощі у працевлаштуванні молодь відчуває в зв'язку з тим, що має найменшу конкурентоздатність на ринку праці, яка викликана дією таких факторів: нехваткою професійних знань, кваліфікації та навичок; необхідністю надання молодим людям додаткових пільг (навчальна відпустка, більш жорсткі вимоги по охороні праці та інші), що визиває додаткові труднощі для підприємців; трудовою нестабільністю молоді, яка пов'язана зі звільненнями в зв'язку із службою у армії, відпустками на навчання, відпустками молодих жінок для виконання репродуктивної функції та інші.

Ряд проблем функціонування ринку праці молоді пов’язані з наявністю на ньому таких категорій молоді:

1)     вивільнені із строкової військової служби або альтернативної служби. Вони не мають практичного досвіду за спеціальністю, раніше набуті знання у великій мірі втрачені. Виникає необхідність у відновленні знань;

2)     молодь віком до 19 років відрізняється відсутністю професійної освіти, а іноді вона має неповну загальну середню освіту. Вона вимагає особливої роботи по підвищенню рівня знань та отриманню професійної освіти;

3)     представники, які з якихось причин  в свій час не скористалися правом зайняття першого робочого місця, тобто до цього часу не працювали. Вони відрізняються низьким рівнем кваліфікації, оскільки навіть отримані раніше знання вже частково застаріли  та забулись [2, с.93].

Дані категорії молоді не можуть конкурувати з досвідченою робочою силою старших вікових поколінь. Це призводить до потрапляння вагомої її частини на нерегульований ринок праці, що в офіційній економіці створює високий рівень молодіжного безробіття.

Ще однією проблемою є поширення безробіття серед недавніх випускників навчальних закладів. На сьогоднішній день в Україні відсутнє державне прогнозування потреб економіки у спеціалістах з вищою освітою. Тому й виникають на ринку праці диспропорції між попитом і пропозицією дипломованих фахівців.

Суспільство повинно постійно опікуватися професійною підготовкою, навчанням і профорієнтацією молоді. Треба прогнозувати і планувати цю роботу з урахуванням потреб і попиту на конкретні професії зі сторони виробництва, бізнесу, управління і держави в цілому. Підготовка потрібних кадрів повинна бути організована на випередження.

Суттєвою проблемою є той факт, що роботодавці не хочуть брати на роботу початківців, які не мають досвіду роботи. Вважаємо, що навчальні заклади повинні перестроювати свою роботу по організації виробничої практики [3, с.184] . Для цього треба налагоджувати більш тісні зв'язки між навчальними закладами і виробництвом.

Проблеми зайнятості для молоді, яка знаходиться на обліку в державній службі зайнятості (це третина від загальної чисельності незайнятих громадян) регулюються відповідно до законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Згідно цих законів випускникам навчальних закладів надається перше робоче місце у рамках державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітників і спеціалістів; на підприємствах , в організаціях та установах різних форм власності бронюються робочі місця за робітничими професіями для молоді тощо. Але на практиці ці норми законів виконуються далеко не завжди.

Становище молоді на ринку праці багато в чому визначається загальною економічною ситуацією та політикою уряду щодо зайнятості. Тому доцільно було б удосконалити нормативно-правове регулювання зайнятості молоді, створити заходи, спрямовані  на забезпечення працевлаштування молодіжного контингенту на ринку праці, що засноване на міжнародно-правових нормах і чинному законодавстві України. Держава повинна розробити і впровадити систему стимулювання тих роботодавців, які створюють робочі місця для випускників або приймають їх на роботу, надають можливість пройти виробничу практику на підприємстві тощо.

Тож, підсумовуючи можна зробити такі висновки щодо вирішення проблем зайнятості і безробіття серед молоді необхідно:

• створити молодіжну біржу праці;

• розробляти проекти, які орієнтовані на фінансування активних заходів сприяння зайнятості серед молоді;

• проводити дослідження з метою визначення певних спеціальностей, професійних навичок та рівня кваліфікації, якими повинні володіти випускники ВНЗ;

• включити до навчальних програм обов'язкове стажування студентів останніх курсів на підприємствах, в установах та організаціях для набуття випускниками практичного досвіду роботи.;

• розробити та впровадити механізм фінансової підтримки підприємств, установ та організацій, які беруть участь у реалізації програм зайнятості для молоді;

• проводити навчання і тренінги з техніки пошуку роботи та розповсюдження інформаційного матеріалу про стан ринку праці, потенційних законодавцях, вимогах до кваліфікації найманих працівників тощо з метою створення умов для самовизначення особи;

• розробити програми міжнародного обміну студентами з метою стажування, виконання тимчасових та волонтерських робіт.

Література:

1. Ринок праці України у 2012 р. // Аналітичний статистичний збірник. – К. : Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України. – 2012. – 243 с.

2. Василишина С.О. Особливості державного регулювання на ринку праці молоді // Економіка та держава. – 2010. - №3. – С.91-94.

3. Нікітіна І. В. Взаємодія ринку освіти і ринку праці як стратегічна складова науково-технологічної сфери національної безпеки України: гендерний аспект / І. В. Нікітіна, Ю. В Нікітін // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 9. – С. 180–188.

Науковий керівник:

доцент Водянка Любов Дмитрівна.