РОЛЬОВА ГРА ЯК МЕТОД НАВЧАННЯ ПРОФЕСІЙНІЙ ІНОЗЕМНІЙ МОВІ

Останнім часом рольові ігри становляться розповсюдженим методом навчання іноземним мовам. Значною мірою це пов’язано з тим, що рольові ігри являються одним із методів ситуативного характеру, оскільки вони дозволяють студентам відчути себе повною мірою в діловому середовищі; вся інформація є відображенням дійсності, тобто всі обговорення відбуваються у реальному часі.

Навчальна гра позитивним чином відрізняється від інших методів навчання тим, що дозволяє студентам бути причетними до розробки теми, яку вивчають, спробувати свої сили в конкретних життєвих ситуаціях. Саме під час гри розвиваються навички аудіювання, закріплення визначеної професійної лексики на основі раніше вивчених правил фонетики, граматики, збільшується діапазон термінологічної лексики за фахом. Будь-яка гра містить елемент несподіванки, а отже мова буде спонтанною та непідготовленою, студенти розмовлятимуть ніби вони щойно зустріли свого партнера, тобто в реальних умовах. Гра також являє собою ситуативно-варіативну вправу, в яких створюється можливість для багаторазового повторення мовного зразка в умовах, наближених до реального мовного спілкування з притаманними йому ознаками – емоційністю, спонтанністю і цілеспрямованістю впливу.

Рольові ігри є одним із найважливіших методів навчання іноземним мовам. Вони спонукають до мислення та творчості, дають студентам змогу розвивати та практикувати нові мовні та поведінкові навички у відносно комфортній атмосфері та можуть створити необхідну для навчання мотивацію.

Розглянемо декілька визначень рольових ігор, які надають видатні вітчизняні та закордонні науковці.

Як згадувалось раніше, рольова гра – це один з методів ситуативного характеру навчання іноземним мовам, тобто навчання, що передбачає моделювання реальних ситуацій, з якими можна зіткнутися в житті, зокрема, у професійній діяльності. О.Б. Тарнопольський надає наступне визначення рольової гри як «виду навчальної діяльності, в якій учасники діють та спілкуються у межах обраних ними / заданих їм ролей, керуючись характером обраної ролі та логікою ситуації і середовища діяльності. Сюжет розгортання гри та її ціль можуть або задаватися заздалегідь, або поступово розвиватися самими учасниками гри в її процесі. При цьому, в межах заданих обмежень та правил (ролі, ситуації, сюжет та цілі, якщо вони задаються, і т.д.) гравці вільні щодо застосування можливих імпровізацій, які стосуються ходу гри, її розвитку, напрямку цього розвитку тощо» [4].

Якщо виходити з теорії Й. Хейзінги [5] будь-яка людська діяльність (професійна, сімейна, судова, військова, ділова тощо) базується на рольових іграх, оскільки в усіх видах діяльності люди виступають у певних ролях (суддя, офіцер, викладач, пасажир, дружина, продавець, банкір тощо), що розігруються у певних життєвих ситуаціях для досягнення певних цілей, зокрема приховано чи відкрито.

Отже, Й. Хейзінги надає наступне визначення рольових ігор «це тренувальний вид навчальної діяльності, призначений для розвитку, вдосконалення та закріплення практичних навичок і вмінь студентів як суто професійного характеру, так і пов’язаних з іншомовним професійним спілкуванням. Розвиток, вдосконалення та закріплення практичних навичок та вмінь досягаються за рахунок їх інтенсивного тренування в умовах, які досить точно моделюють умови вирішення професійних завдань / умови професійного спілкування. Названі розвиток, вдосконалення та закріплення реалізуються через розігрування студентами відповідних змодельованих ролей у відповідних змодельованих ситуаціях. Таке розігрування здійснюється з метою вирішення (через спілкування) проблеми, яка виникла як наслідок змодельованої ситуації і базується на певному особистісному конфлікті. Для вирішення проблеми необхідним є заповнення співрозмовниками в ході спілкування своїх інформаційних прогалин через обмін інформацією. При цьому в рольовій грі тільки один або частина співрозмовників / учасників-гравців виступають в ролі фахівця(ців), інші ж розігрують ролі нефахівців, які спілкуються з фахівцями з приводу питань, які для останніх є професійними» [4].

Такі особливості рольових ігор роблять їх придатними для професійної підготовки майбутніх фахівців, чия професійна діяльність обов’язково вимагатиме вміння щодо розв’язання особистісних конфліктів та суперечок в тій сфері зайнятості, в якій вони працюватимуть. Однак, ях зазначає О.Б. Тарнопольський, слід відрізняти рольові ігри від ділових ігор, а також від таких споріднених видів навчальної діяльності як драматизації та розігрування ситуацій соціального контакту [4].

Можна також додати, що рольові ігри слід відрізняти від кейс-стаді, оскільки воно також є одним із видів ситуативного навчання і розігрується в ситуаціях, які трапляються в реальному житті.

Для ефективного спілкування учасники рольової ігри повинні дотримуватися обов’язків та відповідності їх ролей та функцій, та якомога найкраще проявляти себе в ситуативному мовленні. По відношенню один до одного студенти мають використовувати свої особисті комунікативні здібності [1].

Діяльність викладача залежить від складності рольової ігри. Наприклад, до початку рольової ігри він може обговорити зі студентами ситуацію більш детально, надати додаткову інформацію або роздати рольові картки, де ролі студентів більш визначені [1].

Також можна зробити декілька вправ на повторення активної лексики, а, якщо група слаба, то можна закцентувати увагу на складних для них слів: окремим слайдом або карткою надати їхній перелік із визначенням або перекладом.

За допомогою рольової гри викладач може розвивати усі види мовленнєвої діяльності студентів, і, перш за все усне мовлення, яке є провідним видом мовленнєвої діяльності. Усне мовлення учасників завдяки рольовій грі стає змістовнішим, складнішим за структурою мовного та мовленнєвого матеріалу.

Рольові ігри удосконалюють не лише навички діалогічного мовлення. Технології монологу також потрібно навчати, оскільки монологи в певних ситуаціях – це також сцени, але в театрі одного актора. В умовах комунікативного навчання іноземних мов монологи студентів також є драматизованими, діловими. Студенти, представляючи монологи в ситуаціях, також грають в ділові та рольові ігри, оскільки вони постають в певній ситуації та розігрують ті ролі, які отримали.

Модель участі викладача може бути конвергентною та дивергентною. При конвергентній моделі ставиться проблема, ролі даються в деталях, увага концентрується на вирішенні проблеми. При дивергентній моделі дається ситуація без детальних ролей та послідовності, увага концентрується на діяльності учасників [1].

Метод рольових ігор ( особливо конвергентна модель ) повинен відповідати чотирьом критеріям: зміст є найголовнішим; існує мета, яка повинна бути досягнута в процесі; діяльність оцінюється за результатами; між студентами існують реальні стосунки. Таким чином увага в аудиторії фокусується не лише на мові, але й на цілях і видах діяльності, які можуть визначатися викладачем або студентами. Креативні рольові ігри стимулюють студентів використовувати власну фантазію, спонукають їх думати і говорити [1].

Рольові ігри вигідно відрізняються від інших методів навчання тим, що дозволяють студентам бути причетними до розробки теми, яку вивчають, дають можливість їм як би «прожити» деякий час у ролі когось іншого, спробувати свої сили в конкретних життєвих ситуаціях. При цьому треба підкреслити, що рольові ігри не замінюють традиційні методи навчання, а раціонально їх доповнюють.

Як зазначає Л.М. Карамушка, у сучасній психолого-педагогічній науці існують різні класифікації рольових ігор. Однією з можливих, на її думку, є класифікація використовуваних завдань та ролей. Відповідно до неї розрізняють навчально-рольові та ділові ігри. Основне призначення рольових ігор полягає в тому, щоб забезпечити всебічний та глибокий аналіз тієї чи іншої проблеми, використовуючи так звані навчальні ролі. Ділова гра спрямована на те, щоб, імітуючи реальні ділові (професійні, побутові тощо) ситуації, виконуючи справжні, а не навчальні ролі, студенти набували умінь та навичок, необхідних для виконання різних видів практичної діяльності [2, с. 788].

П. М. Щербань пропонує класифікацію навчально-педагогічних ігор у вигляді піраміди, в основі якої знаходяться рольові ігри, мозкова атака та ігрове проектування, які звужуються до імітаційних та ситуаційних ігор, на вершині піраміди знаходяться організаційно-ділові ігри.

Організаційною одиницею рольової гри є ситуація, що «розігрується» [3]. Вона розгортається в процесі заняття як окремий сюжет. В основу такого сюжету може бути покладена навчальна або реальна життєва проблема, встановлюється необхідний і достатній набір ролей (учасників ситуації), які розподіляються між учасниками. Кожен студент, учасник гри, повинен виконати певну роль, дотримуючись рольових приписів від педагога-керівника заняття протягом усієї гри [3].

Рольова гра відбувається у кілька етапів. Спочатку викладач повідомляє тему, мету, інформує учасників про зміст кожної ролі, після чого створюються рольові групи. Далі відбувається опановування ролей і з’ясування суті проблемного питання чи ситуації. Протягом наступного етапу учасники гри готуються до обговорення проблеми чи програвання ситуації, тобтовиробляють спільну думку щодо питань, які їм належить опрацювати на занятті, або виробляють зумовлену певною роллю стратегію поведінки у конфлікті. У міру готовності студентів починається етап обговорення проблеми або програвання «реальної» ситуації. Послідовно слово мають різні рольові групи, які висловлюють свою позицію щодо аналізованої проблеми, або ж моделюють виконання необхідних дій. Упродовж гри викладач-ведучий визначає смислову лінію аналізу теоретичної проблеми або практичної ситуації, порушує додаткові питання та ставить завдання. Він заохочує всіх студентів до гри в атмосфері доброзичливості, взаємодопомоги, рівноправності. Викладач завершує заняття підбиттям підсумків, наголошуючи на змісті та реалізованості психологічно-методичного задуму [3].

Моделюючи ситуацію як засіб навчання, викладач повинен враховувати різні фактори: рівень підготовленості студентів, тему і мету занять, конкретні обставини. При цьому необхідно враховувати максимальну адекватність реальної ситуації спілкування рівню підготовки студентів для виконання поставлених завдань, їх можливість виявити ініціативу у виборі шляхів для розв’язання дидактичної проблеми, активізації мотивації навчання.

Отже, можна зробити висновок, що рольові ігри позитивно впливають на навчання студентів іноземним мовам. Вони сприяють засвоєнню лексичного матеріалу, покращенню навичок усного мовлення та вміння швидко реагувати у стресових ситуаціях, що в свою чергу виокремить студента, майбутнього спеціаліста, серед значної кількості випускників. Тож, в подальшому вбачаємо більш детальне вивчення нових методів навчання іноземним мовам.

Література:

1. Горген А. Рольові ігри як метод навчання іноземної мови [Електронний ресурс] / А. Горген, М. Люлько. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/35_OINBG_2012/Pedagogica/5_121861.doc.htm

2. Карамушка Л.М. Рольова гра / Л.М. Карамушка // Енциклопедія освіти / Акад. пед.. наук України ; [головний ред.. В.Г. Кремень]. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

3. Рольова гра як один з методів активного навчання студентів іноземній мові [Електронний ресурс] / В.М. Киливник. – Режим доступу: http://mp2.umo.edu.ua/wp-content/uploads/2012/04/Киливник.pdf

4. Рольові ігри як засіб моделювання майбутньої професійної діяльності у мовній та позамовній підготовці студентів вишів [Електронний ресурс] / Тарнопольський О. Б. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchdpu/ped/2012_101/Tarnop.pdf

5. Хѐйзинга Й. Homo Ludens. Статьи по истории культуры / Пер., сост. и вступ. ст. Д. В. Сильвестрова; коммент. Д. Э. Харитоновича / Й. Хѐйзинга. – М.: Прогресс – Традиция, 1997. – 416 с.