ЕВОЛЮЦІЯ ОСОБИСТОГО СТРАХУВАННЯ, ЙОГО СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ.

Здійснення особистого страхування має певні особливості у зв’язку з тим, що дуже важко правильно оцінити ризик, який береться на страхування. Тому це страхування пов’язане, як правило, з удосконаленням умовної страхової суми, яка наближено відбиває збиток, що його може завдати страховий випадок.

Класифікація страхування передбачає поділ його на види, що дає змогу страховикам розробляти єдині правила страхування певних об’єктів від характерних для них ризиків, застосувати методи розрахунку тарифів, які розробляються для різних видів страхування, визначити особливості формування резервів страхової компанії.

Практика радянського страхування передбачала такі види в особистому страхуванні: змішане страхування, страхування дітей, страхування до вступу в шлюб (весільне), довічне страхування і страхування додаткової пенсії.

Взагалі особисте страхування, як соціальний інститут захисту людини  було притаманне людству з моменту пізнання себе і свого місця в природі і суспільстві. Розвиток такого  інституту -  це закономірний  наслідок удосконалення  превентивних форм багатовікової боротьби людства з небезпеками, які його оточували.

Особисте страхування – це дуже стародавній інститут. Воно відоме ще древнім римлянам, коли була організована релігійна спільнота, учасники якої вносили спеціальний вступний внесок. У разі смерті одного із членів організація хоронила його за свій рахунок та передавала певну суму коштів його нащадкам. Існували у Древньому Римі й всім відомі каси легіонерів. Їх страхувала держава, проте легіонери вносили певний внесок, щоб їх родичі у разі смерті годувальника отримали страхове відшкодування [1; с. 145].

В Італії ще в роки середньовіччя були установи, які за певний внесок бідних батьків при народженні дівчинки, давали можливість видати її заміж з приданим. А у XVII ст. була випущена державна позика венеціанського лікаря Тотті. Для придбання цієї позики учасники страхування поділялись на 10 груп, кожний підписувався на певну суму. Той, хто переживав всіх останніх у своїй групі, ставав нащадком коштів померлих. Тотті вважається батьком, засновником особистого страхування, саме він ввів у страхування віковий поділ.

В 1699 р. в Англії з’явилась перша професійна організація „Еквітебель”, яка займалась особистим страхуванням: спочатку вдів та сиріт, а потім всіх бажаючих жителів.

Страхуванням життя в Царській Росії почали займатись з 1897 р. 5 страхових компаній, 3 з яких були іноземними. В 1904 р. вже страхуванням життя займалось 14 страхових компаній. Саме в Росії вперше було введено страхування робочих місць за рахунок коштів підприємців та запрваджені лікарняні каси [3; с. 276].

18 червня 1583 року у Лондоні складено  перший договір про страхування життя. Практично через сто років  (1693) Е. Галлей друкує науково - обґрунтовані розрахунки визначення тенденцій підвищення чи зниження рівня смертності – так звані «таблиці смертності», які стали підвалинами теорії страхування життя. У 1774 році в Англії прийнято закон про страхування життя, що лишається в складі чинного законодавства в цій країні й досі. До набуття Україною статусу незалежної держави страхування на її території здійснювалось згідно з економічними, соціальними і правовими умовами, чинними у відповідні періоди існування Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Речі Посполитої, Австро-Угорської імперії, Турецько-татарського іга, Царської Росії, колишнього СРСР. Центри страхування, зокрема й особистого страхування, традиційно базувались в Україні у містах, які мали політично-економічну вагу у ті періоди (Київ, Полтава, Львів,  Одеса,  Харків).

З 1917 р. особистим страхуванням став займатись Держстрах в урізаному варіанті. Тому що частину піклування за особистим страхуванням з приводу медичного, пенсійного, соціального забезпечення взяла на себе держава.

Особисте страхування – досить великий вид страхування, який поєднує ризикову та заощаджу вальну функції страхування. Конкретними страховими подіями за цим видом страхування є дожиття до закінчення терміну страхування чи втрата здоров’я в результаті реалізації певних ризиків. Сформований страховий фонд є важливим джерелом інвестицій в економіку держави [3; с. 305].

В сучасних умовах в Україні на жаль питома вага платежів по особистому страхуванню в загальному обсязі страхових платежів щорічно зменшується. Реально страхуванням життя займається лише 6 страхових компаній, або приблизно 2 % всіх страхових компаній, яких більш ніж 300. На ринку страхових послуг України страхування життя займає всього 0,66 %, в той час як в розвинених країнах – 30-40 % [5].

В Україні станом на 1 січня 1995 року до Державного реєстру було внесено 655 організацій. Із них на здійснення особистого страхування отримали ліцензії: 581 — на страхування життя; 597 — на страхування від нещасних випадків; 424 — на медичне страхування [5].

Наведені дані свідчать, що для страховиків, які займалися особистим страхуванням, у першій половині 90-х років XX ст. найпривабливішим було страхування життя, а найменш привабливим — медичне страхування. У цей період на ринку особистого страхування України зростає питома вага ризикових короткострокових видів страхування, що передбачають відповідальність за наслідки нещасних випадків. Зростання частки короткострокових договорів має більше негативних наслідків, ніж позитивних.

За роки ринкових перетворень змінилися економічні функції держави у сфері особистого страхування та страхування в цілому та відбулася трансформація державної страхової монополії у страховий ринок.

Отже, через захист себе від розповсюджуваних хвороб до гуманних дій допомоги живим – людство здійснило крок у свій цивілізований розвиток взаємодії та взаємного порозуміння окремих членів свого суспільства через грошові відносини [1; с. 163].

Страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку.

Страхування життя є одним з інструментів захисту спадщини страхувальника, оскільки дає змогу передбачити наслідки своєї смерті для близьких і визначити частку їх спадщини, що призначається кожному з них [2; с. 235].

Населення України спрямовує на страхування життя щорічно всього 0,006% ВВП, тоді як цей показник у Німеччині становить 2,7%, у Франції - 5,9%. За даними швейцарської компанії "SWISS- RE", Україна за обсягом страхових премій зі страхування життя посідає 83 місце в світі з 85. За нашою країною знаходяться лише Югославія та Катар, які не зібрали за цим видом страхуванню премій зовсім [4].

Досить вагома частка на ринку страхування життя належить нелегальним іноземним страховим компаніям. За даними Програми розвитку страхового ринку України, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2001 р. № 98, наша держава щорічно втрачає 80-100 млн. дол., що приблизно дорівнює обсягу іноземних кредитів, які надаються Україні.

Причини, що зумовили гальмування розвитку страхування життя в Україні:

• втрата довіри не тільки до держстраху, а і до комерційних страхових організацій, котрі виявилися нездатними виконати взяті на себе зобов'язання;
• низький рівень доходів населення змушує людей турбуватися сьогодні про виживання, а не про своє майбутнє;
• наявний рівень інфляції ускладнює можливості страховика, що займається страхуванням життя, компенсувати знецінення заощаджувальних внесків страхувальників;
• недосконале законодавство.

Метою та шляхами розвитку особистого страхування є підвищення рівня страхового захисту майнових інтересів, що пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю фізичних осіб, формування ефективних механізмів залучення інвестиційних ресурсів, застосування сучасної ринкової інфраструктури та фінансових інструментів.

Позитивними тенденціями розвитку особистого страхування в Україні є:

• захисту інтересів населення;
• захисту життя і здоров’я населення;
• пожвавлення конкуренції між страховими компаніями, які здійснюють особисте страхування;
• збільшення рівня страхових виплат;
• стимулюванню розвитку економіки;
• пожвавлення конкуренції між страховими компаніями, які здійснюють особисте страхування[5].

Література

1. Артюх Тетяна Михайлівна. Страхування: Підручник / КНЕУ; Українська фінансово- банківська школа. Центр навчання страхової справи / Семен Степанович Осадець (ред.). — К., 1998. — 526 с.
2. Бігдаш Володимир Дмитрович. Страхування: Навч. посіб. для студ. ВНЗ / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2006. — 444с.
3. Шумелда  Я.П. Cтрахування: Навчальний посібник. Видання друге, розширене. – К.: Міжнародна агенція «БІЗОН», 2007.- 384 с. (Серія «Бібліотека страхування»).
4. www.Referat.Kulichki.net
5. www.Opera.ru