Автор:
Любов Титаренко (Одеса, Україна)
Вибір даної теми зумовлений тим, що чільне місце в розбудові державності займає реформування системи підготовки магістрів державного управління. З точки зору вчених, українській державі необхідне кадрове забезпечення висококваліфікованими, цілеспрямовано підготовленими для професійної діяльності фахівцями. Підвищується роль державного службовця, як представника національної еліти, яка знає в якому напрямі рухатиметься суспільство, які його загальні пріоритети, адже саме управлінська еліта спроможна до впровадження нововведень, спираючись на наукові надбання та власну історію [1,с.6].
Метою статті постає дослідження спрямованості підготовки управлінських кадрів на організацію їх практичної діяльності, - як першочергового завдання перетворення державної служби на засіб результативного та ефективного функціонування держави.
Сьогодення вимагає підвищення ролі державного службовця, потребує від кадрів державної служби спроможності визначати і пред’являти суспільству новітні технології відповідного управління - вміння критично оцінювати проблеми суспільства і успішно їх розв’язувати [2,с.4].
Зазначимо, що загальнотеоретичні аспекти досліджуваної проблеми на сучасному етапі достатньо висвітлені у працях зарубіжних вчених: Д. Форрестера, О. Льюіса, Л. Гюстава, Д. Грейсона та вітчизняних: О. Воронько, Н. Нижник, В. Лугового, В. Аверьянова, С. Дубенко, В. Майбороди, В. Я. Малиновського і ін. В центрі уваги цих авторів знаходиться система освіти та її спрямованість на формування і вдосконалення корпусу кадрів державного управління. Розглядаються різні підходи щодо співвідношення практичної діяльності державних службовців: політичного, економічного та соціального аспектів демократичного розвитку суспільства. Ці питання не втратили актуальності, і на сьогоднішній день, потребують подальшого розгляду та вирішення.
Проведення адміністративної реформи, законотворчий і нормотворчий процеси у сфері державного управління на сьогодні потребують фахівців нової генерації здатних покращувати ефективність управлінського процесу в цілому [3; 4]. Слід зазначити, що підвищення ролі державного службовця, - це перш за все якість підготовки кадрів, комплектування органів державного управління кваліфікованими спеціалістами.
Управління справами суспільства, захист прав і свобод людини, визначення й реалізація основ державної політики, державних програм у сферах економічного, екологічного, соціально-культурного, національного розвитку, - це практика дій, яка впливає на успіх політичних і соціально-економічних перетворень в державі. При розгляді даного питання зазначимо, що слабкість і неефективність дій представників влади є наслідком недосконалої в Україні моделі державної політики. Існує думка, що суспільно-політична демократія не підкріплена активною соціально - спрямованою політикою держави не отримує підтримку громадян [3;4].
Як вважають політологи, для подолання кризових явищ в політичній, економічній сферах, удосконалення лише однієї гілки виконавчої влади, на вершині якої перебуває Кабінет Міністрів, недостатньо. Труднощі не можна ігнорувати, коли мова йде про розбудову громадянського суспільства, адже соціально - орієнтовану політику держави здійснюють усі головні інститути влади [5]. Управлінський характер і правова природа функцій управління полягають у подоланні кризових явищ у суспільній життєдіяльності[3, с.174].
Гармонізація українського суспільства можлива лише при умові ефективного служіння громадянам і державі керівними кадрами. За результати опитування газети «День» від будь-якого формату парламентської коаліції громадяни чекають соціально-захисної спрямованості держави з однієї сторони, і “стабільної політики” ринкової економіки, з іншої [6,с. 3].
Треба зазначити, що державне управління пов’язане з реалізацією цілей і функцій держави. У переломні періоди історичних процесів у суспільстві, завжди виникає потреба в людях, інтелект яких дозволив би теоретично окреслити парадигму майбутнього. Цю місію в суспільстві виконують вчені, а в управлінських структурах зокрема державні службовці, спираючись на їх вчення.
Сучасність вимагає гуманітарної спрямованості в орієнтирах і рішеннях державного службовця, підвищення його ролі в реалізації політики держави.
Існуюча плинність управлінських кадрів в системі державної служби не придає авторитету нашому державному устрою як на міжнародному рівні, так і на рівні громадянського суспільства України.
Як же змінити ситуативну демонстрацію єдності політичних сил на постійно діючу стабільність в організованому демократичному суспільстві з реалізацією конституційних прав і свобод громадян?
Міністр освіти і науки С. Ніколаєнко зазначає: «Україні потрібні освідчені особистості, щоб утверджувати країну у світовому співтоваристві як державу з високим рівнем морального розвитку, демократії і правосвідомості»[5,с.435]. Практика державного управління свідчить, що зміст професійного навчання повинен мати випереджаючий характер, враховуючи динамізм суспільних перетворень [5; 6].
У західних країнах керівні кадри (меритократія) розглядаються як еліта з вищою освітою, здобутою у найпрестижніших вузах, та видатними здібностями. Місце і роль державного службовця співвідносяться з практичними діями, що базуються на спроможності керівних кадрів добиватись успіхів в управлінській діяльності у різноманітних галузях. Здібності полягають у їх вмінні приймати і виконувати ефективні рішення, в першу чергу ставити суспільні цілі та безпосередньо їх виконувати. Роль державного службовця характеризується морально-етичними засадами, чеснотами: честолюбством, духовністю, громадянськістю, великою працелюбністю і т. ін. (саме здібні особи, а не походження із знатних сімей або спадкоємці багатіїв вважаються представниками “меритократії” [6].
Д. Форрестер – автор методу динамічного моделювання – вважав однією з основних причин недостатнього впливу прийняття адміністративних рішень на практиці в тому, “що більшу частину досліджень прийняття рішень починали люди, які мало ознайомлені з практикою управління” [3,с.128].
На практиці, зведення моделі вітчизняного державного управління до однобічного економізму призвели до різкого падіння матеріального рівня життя переважної частини населення, породили кризу духовності, патріотизму, довіри до влади [6]. Разом з тим, існує точка зору, що порушення законів, які регулюють політичний процес і байдуже ставлення до цього ганебного явища в суспільстві, були б не можливими в цивілізованому, законослухняному суспільстві [5;6].
Як справедливо зазначив відомий західний соціолог Є. Дюркгейм, ніякі реальні суттєві зміни не мають шансу на підтримку з боку населення, якщо вони не виражають його глибинних морально - духовних цінностей і не базуються на них [5, с. 436].
Відповідно, в Україні справжня управлінська еліта існує поки що на етапі становлення, адже стабільна демократія виникає там, де існує єдність еліт. Взагалі проблема підвищення місії та освітньо-кваліфікаційного рівня державних службовців є однією з найбільш гострих [3; 5]. Тому, якісна підготовка керівних кадрів стає особливо важливою в підвищенні ролі державного службовця, в напрямку прийняття рішень в розбудові та реалізації демократичного суспільства.
Виходячи з вищеозначеного, слід зауважити, що освіта є ключовим аспектом у підвищенні ролі державного службовця, від прийняття управлінських рішень якого на сьогодні можна розглядати стан справ у суспільному житті. Прикладом того є навчальний процес в ОРІДУ НАДУ при Президентові України, який здійснюється відповідно до централізованих програм обов’язкових дисциплін та інших загальних вимог з високим рівнем гуманітарного розвитку, демократії і правосвідомості.
Підготовка фахівців управління окрім знань, потребує оптимізації особистісних якостей. На першому місці звісно - підвищення особистісної відповідальності і дисципліни серед слухачів та студентів, поліпшення якості навчання, впровадження інформаційних технологій у навчальний процес, підвищення ролі і місця самостійної роботи, як того вимагає прогресивна освітня система.
Отже, підвищення ролі управлінських кадрів, які у своїй діяльності керуються інтересами суспільства, служінням громадянам і державі, потребує на наш погляд, зміщення акцентів стосовно змісту і форм організації навчання на основі ділового партнерського спілкування, формування вміння управляти конфліктами інтересів в умовах складного розвитку громадянського суспільства.
Тобто, на шляху демократичних перетворень становлення дієздатних структур управління зумовлюють особливі вимоги до рівня компетентності, організованості, цілеспрямованості і професіоналізму управлінської еліти.
Отже, в загальному вигляді постає переконливе твердження того, що управління за своєю сутністю набирає ознак демократичності, коли загальносуспільні інтереси стають цементуючими у діяльності і держави і публічних посадових осіб [3;5].
Важливими орієнтирами суспільних перетворень можуть стати суб’єктивні показники, які свідчать про міру довіри населення до влади.
Показник довіри має декілька значень:
- це суб’єктивний критерій ефективності соціальної політики, яка здійснюється виконавчою, законодавчою владою, місцевим самоврядуванням;
- це міра дистанції між державою і громадянським суспільством;
- це показник рівня демократичного розвитку суспільства.
Масштабність і значущість завдань у підготовка кадрів спрямовується на демократичні зміни, на новаторський стиль формування державної служби. А відтак, формування елітарної особистості управлінця сприятиме стабілізації соціально-економічного та духовного розвитку суспільства.
Література:
1. Воронько О.А. Керівні кадри: державна політика та система управління. Навч. посібник. -К.: Вид. УАДУ, 2000.
2. Дубинський О. Рішень поки що немає «Дзеркало тижня. Україна» - №17. -2013 р., - С.4.
3. Сучасна управлінська еліта в Україні: якісні характеристики, шляхи та методи підготовки. Моногр.\ за ред.. М.І. Пірен, В.А. Ребкала. – К., 2003. - С.177.
4. А.Селіванов. Конституційна держава: ідеологія суспільних реалій.
Голос України № 90(5590). - від 17 травня 2013 р. - С.4.
5. Л.Титаренко. Соціально-політичний простір сучасності: проблеми та перспективи розвитку. - ДРІДУ НАДУ при Президентові України.- 6 - та регіональна науково-практична конференція за міжнародною від 23 листопада 2012 року. - с.435.
6. Щоденна всеукраїнська газета День.- Влада та опозиція провалили свої мітинги // 18 травня 2013р.