Василь симоненко: увіковічення ПАМ’ЯТІ видатного поета

В.А. Симоненко – відомий черкаський поет і журналіст, шестидесятник, який поетичним словом та публікаціями боровся з існуючою тоталітарною владою.

Василь Симоненко (псевдоніми - В. Щербань, С. Василенко, Симон) народився в с Біївці Лубенського району на Полтавщині 8 січня 1935 р. Ріс без батька, мати працювала в колгоспі. Протягом 1942-1952 pp. майбутній поет навчався в школі: 4 класи - у Біївцях (1942-1946 рр.), решта - у сусідніх селах Єньківцях (1946-1947 рр.) і Тарандинцях (1947-1952 рр.). У 1952 р. закінчив із золотою медаллю середню школу в Тарандинцях, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Брав участь у літературній студії імені Василя Чумака (СІЧ).

У 1957-1960 рр. працював у газеті «Черкаська правда», потім, у 1960-1963 pp. - у газеті «Молодь Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети», а також займався літературною творчістю.

1962 р. Василь Симоненко став членом СПУ. Він планував вступати до аспірантури Інституту літератури АН УРСР, вийшла єдина його прижиттєва збірка «Тиша і грім».

У середині 1962 р. поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції ім. Т. Шевченка (м. Сміла). У зв'язку з тим, що влада всіляко боролась з Василем Симоненком, можна зробити висновок, що це побиття не було випадковим.

13 грудня 1963 р. поет помер у черкаській лікарні (за офіційною версією, від раку), похований у Черкасах.

У 1964 р. вийшла посмертна збірка «Земне тяжіння» (книгу було висунуто на здобуття Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка 1965 р. (посмертно), але лауреатом того року став М. Бажан). Минуло п'ятнадцять років офіційного забуття поета і у 1981 р. з'явилася книга вибраного «Лебеді материнства» з передмовою Олеся Гончара.

Василеві Симоненкові посмертно присуджено Державну премію України імені Т. Шевченка, у 1995 р.

Лише після проголошення державної незалежності України з’явилася можливість публікувати твори В.А. Симоненка, а саме головне – діти почали вивчати його поезію на уроках української літератури. З ініціативи творчої інтелігенції м. Черкаси у середині 1980-х рр. було встановлено обласну літературно-мистецьку премію ім. В.А. Симоненка, але трапилося так, що вона присуджувалася лише одного разу – її лауреатами стали поет Ф.О. Моргун і читець Ю.В. Смолянський [1]. Пізніше в 1994 р. була повторно заснована щорічна обласна літературно-публіцистична премія «Берег надії» ім. В.А. Симоненка у розмірі п’ятнадцяти мінімальних заробітних плат. Починаючи з 1995 р., вона щорічно призначалася 8 січня, на день народження поета. [2] Її метою було заохочення професійних і непрофесійних літераторів, журналістів до створення високохудожніх літературних і публіцистичних творів, спрямованих на відродження духовності, на побудову незалежної демократичної держави України. В 2000 р., а потім в 2007 р. в Положенні про премію сталися суттєві зміни: з літературно-публіцистичної вона стала лише літературною, але географія претендентів на премію значно розширилася: тепер ними могли бути професійні письменники та непрофесійні літератори, які проживали в Україні та за кордоном.

Лауреатами літературно-публіцистичної премія «Берег надії» ім. В.А. Симоненка (з 2001 р. – літературна) в 90-ті рр. ХХ ст. стали С.Л. Носань, А.І. Ситник та А.І. Жила (в 1995 р. за виставу «Остання мить»), М.Т. Негода (за збірку «Чорний біль» та драму «Гетьман» у 1996 р.), О.А. Озірний (за збірки поезій «Проща», «Козацький цвинтар» в 1997 р.), І.С. Дробний (за збірку поезій «Груша серед поля» в 1998 р.), вручення якої відбулося після відкриття Літературно-меморіального музею Василя Симоненка, творча група телерадіокомпанії К. Таран (автор сценаріїв), О. Підгаєвський (режисер), О. Таран (оператор) (за відеофільми «Груша серед поля», «Під вітрилами світанків», «Обличчям вперед» в 1999 р.), Г.П. Білоус (за збірку поезій «Терноцвіт» та цикл відеофільмів в 2000 р.) та Н.В. Віргуш (за збірки поезій «Дорога до світла», «Золоті сліди» в 2001 р.) [1].

У вересні 1991 р. творча студія «Черкаспресфото» обласної організації СЖУ підготувала фотовиставку «Василь Симоненко – витязь молодої української поезії». На ній було представлено 115 чорно-білих фотоплакатів з текстами, копіями та знімками, які знайомили глядачів з життям та творчістю поета. З ініціативи правління обласної організації Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка «Просвіти» в жовтні 1991 р. було запроваджено стипендію ім. В.А. Симоненка, а в грудні Черкаська обласна організація НСПУ спільно з редакцією газети «Черкаський край» започаткувала обласне літературно-мистецьке об’єднання ім. В.А. Симоненка. Перші заняття для молодих літераторів вели професіонали-письменники В.І. Захарченко, С.Л. Носань, Н.В. Віргуш, М.І. Вейцман та інші. Планувалося, що кращі творчі доробки молодих письменників друкуватимуть в газеті «Черкаський край», а окремим авторам надаватимуть грошові премії та спеціальні сувеніри [3]. Потрібно відмітити, що для молодих письменників та поетів Черкащини змога публікуватися в обласній газеті – це велика вдача. Про вагу і значимість об’єднання ім. В.А. Симоненка в літературному житті України свідчив хоча б той факт, що упродовж 1992-1998 рр. ціла плеяда студійців стала членами СПУ (наприклад, О.І. Солодар) або членами Клубу незалежних українських письменників «Оратанія» (наприклад, О.Л. Соломіцький).

Щорічний вечір пам’яті В.А. Симоненка в Черкаському обласному музично-драматичному театрі ім. Т.Г. Шевченка та літературний конкурс для творчої молоді «Свою Україну любіть», які відтоді традиційно взимку проходили в м. Черкаси, було започатковано творчою інтелігенцією міста в 1992 р. Крім цього, в грудні та січні у школах області проводилися літературні вечори, приурочені пам’яті видатного земляка, а в Будинку вчителя міста відбувалися Симоненківські вечорниці [4].

В лютому 1993 р. в Черкаському обласному музично-драматичному театрі відбулася прем’єра вистави черкаського письменника С.Л. Носаня «Остання мить», присвячена В.А. Симоненку. Режисер вистави – А.І. Ситник, головну роль виконав артист театру А.І. Жила, а музичне оформлення – заслужений артист України В.К. Талах. Принагідно вказати, що такий твір ставився вперше в Україні і саме в м. Черкаси [5], а на прем’єрі була присутня мати поета Г.Ф. Щербань. Починаючи з 1993 р., в Черкаському обласному музично-драматичному театрі на день народження В.А. Симоненка завжди йшов цей спектакль. Символічно, що першими лауреатами новоствореної літературно-публіцистичної премія «Берег надії» ім. В.А. Симоненка, як зазначалося вище, стали саме вони за цю виставу [1].

В.А. Симоненко навчався в Черкаській середній ЗОШ № 33, тому за ініціативою керівництва школи Кабінет Міністрів України в 1994 р. присвоїв їй ім’я видатного українського поета [6]. В цьому ж році тут було створено музей В.А. Симоненка, художнє оформлення якого здійснив О.І. Шевчук за проектом Н.О. Журавель, а матеріали для нього зібрала пошукова група клубу «СУРМА». На відкритті музею серед почесних гостей були присутні мати поета та заступник голови облдержадміністрації А.І. Кузьмінський [7, 8].

1995 р. був щедрим на події для Черкаської області. Крім 400-річчя з дня народження Б. Хмельницького, тут відзначали 60-річчя В.А. Симоненка. 16 січня 1995 р. у Черкаському музично-драматичному театрі відбувся вечір вшанування пам’яті українського поета. До того ж, йому було присвоєно (посмертно) Національну премію України ім. Т.Г. Шевченка за збірки поезій та прози «Лебеді материнства», «У твоєму імені живу», «Народ мій завжди буде» [9].

За рішенням Голови Черкаської облдержадміністрації В.Г. Цибенка «Про створення музею Василя Симоненка в редакції газети «Черкаський край» за № 62 від 24 лютого 1997 р. до дня народження поета у приміщенні редакції колишньої газети «Черкаська правда» (нині «Черкаський край»), де він працював, 8 січня 1998 р. було урочисто відкрито Черкаський літературно-меморіальний музей Василя Симоненка – музейну кімнату «Робочий кабінет Василя Симоненка» як структурний підрозділ Черкаського обласного краєзнавчого музею [10]. Експозиція була розміщена в його колишньому кабінеті і розповідала про життєвий шлях та творчість поета і журналіста. Тут, зокрема, були представлені фотографії, документи, листи, які він одержував і писав дописувачам, працюючи у відділі листів.

Черкаські художники створили ряд картин про В.А. Симоненка: І.О. Кулик вперше відтворив поета в жанрі станкового живопису, написавши картину «Поет Василь Симоненко», а В.І. Клименко написав «Портрет Василя Симоненка», сповнений глибокого психологізму та внутрішньої напруги, Т.Ф. Гордова написала ряд картин за творами поета, М.П. Бабак – графічні роботи «Земне тяжіння», які експонувалися на пересувних виставках в Росії. Відомий в м. Черкаси журналіст і художник-аматор М.С. Сніжко, який працював разом із В.А. Симоненком в період з 1961 р. по 1963 р. в редакції газети «Молодь Черкащини», написав картину «Піч» за творами колеги [11].

Варто відмітити, що Черкаські обласні організації НСПУ та НСЖУ за підтримки Черкаської облдержадміністрації оголосили 2000 р. на Черкащині роком В.А. Симоненка з метою пошанування пам’яті поета, якому виповнилося б 8 січня 2000 р. 65 років та повернення сучасної молоді до його творчості. В результаті, були розроблені заходи щодо вшанування пам’яті черкаського поета, серед яких: організація виставок творів В.А. Симоненка в бібліотеках області, проведення Симоненківських читань, присвоєння Черкаській обласній бібліотеці для юнацтва імені В.А. Симоненка, проведення обласного конкурсу творчої шкільної та студентської молоді під девізом «Все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину» тощо.

В 90-ті рр. ХХ ст. в м. Черкаси так і не з’явився пам’ятник видатному земляку, хоча мова про його спорудження йшла ще з 1990 р. «Тоді на його зведення виділили 100 тисяч совєтських рублів. Ще 1 мільйон гривень заклали у бюджет міста, вже коли мером був Анатолій Волошин, а монумента як не було, так і нема», – пригадував голова черкаської обласної організації УНП Л.М. Даценко [12]. У другій половині 2000-х рр. був встановлений тимчасовий пам’ятник В.А. Симоненку в обласному центрі на вул. Хрещатик, але він був гіпсовий і дуже низької художньої якості (риси скульптури не були схожими на поета), через що його доволі швидко демонтували. Лише 17 листопада 2010 р. нарешті відбулося урочисте відкриття пам’ятника поетові у сквері за будинком Палацу одружень. Автором проекту та скульптором був В.В. Димйон [13]. Це мав би бути єдиний в світі пам’ятник В.А. Симоненку, та виявилося, що у м. Новомиргород Кіровоградської області в червні 2010 р. був встановлений такий самий пам’ятник з такою самою композицією молодому Т.Г. Шевченку і його скульптором був В.В. Димйон. В зв’язку з цим, черкаські митці запропонували створити новий оригінальний пам’ятник В.А. Симоненку. Отже, історія встановлення пам’ятника видатному українському поетові, можливо, матиме продовження [14].

Сьогодні несправедливо замовчувати не лише творчість цього поета, який був і є народною совістю в українській літературі, але також і його трагічну долю.

Василь Симоненко не з когорти призабутих. Він із тих, хто оцінений і знаний нами не в усій повноті драматичного усвідомлення своєї складної епохи і своєї трагічної долі. Тому світло його чесного життя і правдивого поетичного слова повинно увиразнювати сучасні історичні злами, конфліктні ситуації і прискорювати своєю емоційною енергією часу перебудовний крок.

Література:

1. Лауреати премії імені Василя Симоненка [Текст]: Краєзнавчий вісник для учнів 7-9 класів Вид. 2-е, доп.; склала Ткач Л.О. – Черкаси: КЗ «ЧОБдД» Черкаської обласної ради, 2012. – 37 с.

2. Засновано премію «Берег надії» [Текст] // Черкаський край. – 1994. – 18 січня. – С. 1.

3. Імені Василя Симоненка [Текст] // Черкаський край. – 1991. – № 216. – 12 грудня. – С. 1.

4. Григор’єв Ю. «Той день благословлю …»: До дня народження Василя Симоненка [Текст] / Ю. Григор’єв // Черкаський край. – 1993. – 7 січня. – С. 4.

5. Лук’яненко C. Остання мить Василя Симоненка [Текст] / С. Лук’яненко // Черкаський край. – 1993. – 20 лютого. – С. 8.

6. Школі – ім’я поета [Текст] // Черкаський край. – 1994. – 18 червня. – С. 1.

7. Музей Василя Симоненка [Текст] // Черкаський край. – 1994. – 25 травня. – С. 1.

8. Попов, В. Музей Василя Симоненка [Текст] / В. Попов // Черкаський край. – 1994. – 2 серпня. – С. 4.

9. Симоненко Василь Андрійович [Електронний ресурс] // Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка [Офіційний веб-сайт]. – Режим доступу: http://knpu.gov.ua/content/simonenko-vasil-andriiovich.

10. Черкаський літературно-меморіальний музей Василя Симоненка [Електронний ресурс] / Музеї країни // Рідна країна [Світоглядний портал]. – Режим доступу: http://ridna.ua/museums/cherkaskyj-literaturno-memorialnyj-muzej-vasylya-symonenka/.

11. Смолянський Ю. У фарбах і граніті. Пам’яті В. Симоненка [Текст] / Ю. Смолянський // Черкаський край. – 1992. – 9 січня. – С. 4.

12. Нікітенко Л. За Симоненка замовили слово. Черкаські праві пікетували міськраду, вимагаючи зведення пам’ятника поету [Електронний ресурс] / Людмила Нікітенко // Україна молода. – 2009. – 3 жовтня. – № 183. – Режим доступу: http://www.umoloda.kiev.ua/number/1504/219/52903/.

13. Калініченко М. Земляки вшановують поета [Електронний ресурс] / Михайло Калініченко // Дзеркало тижня. – 2010. – № 43. – 20 листопада. – Режим доступу: http://dt.ua/SOCIETY/zemlyaki_vshanovuyut_poeta-61487.html.

14. Цимбал І. Єдиний пам’ятник Симоненку – копія пам’ятника Шевченку [Електронний ресурс] / Ірина Цимбал // Факти, ICTV.– Режим доступу: http://fakty.ictv.ua/ua/index/read-news/id/1444337#main.

Науковий керівник:

\доктор історичних наук, професор, професор кафедри іноземних мов та гуманітарних наук Академії пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля,

Чубіна Тетяна Дмитрівна.