ПОЛІТИКА АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА США Р.РЕЙГАНА ПО ВІДНОШЕННЮ ДО КОМУНІСТИЧНИХ КРАЇН (1981-1989 РР.)

Тема статті присвячена діяльності адміністрації президента США Р.Рейгана на міжнародній арені та спробам США підірвати позиції Радянського Союзу та його союзників.

Метою даної роботи є висвітлення зовнішньої політики США по відношенню до комуністичних країн в період адміністрації президента Р.Рейгана (1981-1989рр.).

До часу перемоги на президентських виборах Рональд Рейган пройшов довгий життєвий шлях, в 1980 р. йому виповнилося 69 років. У минулому він працював спортивним коментатором, протягом 30 років знімався в кіно, пізніше був телеведучим. У 1964 р. він взяв активну участь у виборчій кампанії лідера правих республіканців Баррі Голдуотера, був помічений, з 1966 р. двічі обирався губернатором штату Каліфорнія, став одним з лідерів республіканської партії [1, с. 180].

У 1976 р. він недобрав зовсім небагато голосів для висунення кандидатом на пост президента від своєї партії, але в 1980 році у нього в партії практично не було конкурентів.

Міжнародна політика, яку проводила адміністрація Рейгана, дала зовсім несподівані, з точки зору американських виборців, результати. Перший сюрприз стосувався взаємин з Радянським Союзом. Хоча президент у своїх публічних виступах наполягав на жорстку і безкомпромісну лінію поведінки відносно комуністичної Росії, це не завадило йому в кінці 1980-х рр. встановити цілком дружні стосунки з кремлівськими лідерами. Не меншим конфузом обернулися пишномовні промови Рейгана про заокеанські завдання Сполучених Штатів, про закон і порядок у всьому світі і рішучу боротьбу з міжнародним тероризмом. Репутація президента виявилася сильно підмочена гучним скандалом, в якому були присутні і продаж зброї, і терористи з заручниками, і злісні порушення американського законодавства [3, с. 287].

Також у зовнішній політиці діяльність Рейгана відрізняла крайня ідеологізованість, прагнення всіма способами подолати в'єтнамський синдром, повернути Америці віру в себе і в свою винятковість [1, с. 181].

Ніщо, крім повної і остаточної перемоги, його не влаштовувало. У цьому відношенні використовувався широкий набір заходів: ще більш активне розгортання пропагандистської діяльності з проблем прав людини в СРСР та інших соціалістичних країнах, а також у союзників СРСР в інших регіонах світу; розгортання нового витка гонки озброєнь у все більш вражаючих масштабах, причому з акцентом на широке використання нових технологій, які давали можливість збільшувати відрив від СРСР і тим самим змушувати Радянський Союз витрачати всі великі сили і кошти на підтримку наявного паритету; активізація цілого комплексу підривної діяльності, спрямованої на економічне вимотування СРСР; організація тиску на союзників СРСР у ”третьому світі”, що також мало примушувати радянське керівництво розпорошувати наявні ресурси.

Саме тому з перших же днів перебування Рейгана в Білому домі діалог, який вели дві країни, фактично припинився. Відійшли в минуле регулярні консультації державного секретаря з радянським послом, були заморожені або зведені до обміну різкостями переговори різних рівнів. Президент відкрито заявляв про своє абсолютне неприйняття ”безбожної доктрини комунізму”, про необхідність ліквідації ”імперії зла” у вигляді СРСР, про необхідність звільнення поневолених комунізмом країн. По суті, у діяльності й у виступах президента можна було зустріти всі прийняті раніше доктрини американських президентів - і ”стримування”, і ”відкидання”, і ”визволення”, і “масивної помсти”, і “обмеженої ядерної війни”, і т.д. Наприклад, у промові перед Конгресом 27 січня 1987 р. Р. Рейган сказав ключові слова, що характеризують зовнішню політику США стосовно країн Центральної Америки: “Нікарагуанські борці за свободу ніколи не просили нас вести їхню війну з комунізмом, проте я докладу будь-яких зусиль для того, щоб зберегти кожну краплину їхньої крові, щоб відвернути від них смерть, поразку чи життя без свободи. В Центральній Америці не повинно бути радянського серця ” [7].

Для боротьби з поширенням комунізму використовували будь-які засоби. Адміністрація Р. Рейгана називала свої дії у боротьбі проти комунізму “Війною з терором”. Ініціатива США переросла в війну із застосуванням терористичних методів - низку вбивств, катувань і варварства, які поширилися в інші регіони світу [2, с. 15].

Наприклад, до середини 80-х років ХХ століття внаслідок терористичних кампаній, організованих США, в багатьох країнах Латинської Америки виникла паніка, а серед населення панував тотальний страх. Нікарагуа з її соціалістичним урядом була надзвичайно небезпечна для США, оскільки перебувала близько до кордонів Сполучених Штатів. Тогочасний Державний секретар США Дж. Шульц, виступаючи перед Конгресом так охарактеризував загрозу з боку Нікарагуа: “Це - ракова пухлина на нашому континенті [5, с.183; 6, с.160].

Також США розгорнули новий виток гонки озброєнь. Були запущені практично всі раніше намічені програми - і ядерної зброї різних модифікацій, і звичайних озброєнь нового покоління, і військово-морського флоту, а виробництво зброї стало одним з локомотивів американського процвітання 80-х років. Улюбленим дітищем президента Рейгана стала програма СОІ (стратегічна оборонна ініціатива), що фактично виводить гонку озброєнь у космічний простір. Сам Рейган з разючою наївністю заявляв, що метою СОІ є всього лише прагнення забезпечити надійний захист американської території на випадок непередбачених обставин, але по суті це було спробою (важко сказати, наскільки в ті часи вдалою) забезпечити суттєву перевагу над своїм основним супротивником - Радянським Союзом, щоб використовувати СОІ як засіб тиску на нього. Одночасно уряд Рейгана розгорнув наступ і за іншими напрямами. У 1982 р. він надав допомогу Великобританії під час її конфлікту з Аргентиною. У 1983 р. США здійснила вторгнення на невеликий острів в Карибському морі Гренаду з метою скинення новоутвореного прорадянськи налаштованого уряду. Для адміністрації Рейгана було дуже важливо, щоб ця країна не стала для США другою Кубою чи Нікарагуа, до того ж американський уряд боявся, що острів може стати плацдармом для радянських чи кубинський військ. Підстави для таких підозр були, адже Гренада активно закупала зброю як в СРСР, так і в Куби [4, c. 22].

Операція на Гренаді була подана як блискуча перемога над комунізмом, а хвиля патріотичної істерії дійсно сприяла тому, що в'єтнамська війна залишилася в далекій пам'яті. Сприяла цьому й поступова зміна ставлення офіційної влади до подій в Індокитаї. Опис в'єтнамської війни проходив під девізом: неважливо, хороша чи погана була ця війна, хлопці, що билися в Індокитаї, вмирали за свою країну, а тому були абсолютно праві.

З 1983 р., незважаючи на протести антивоєнних організацій у США і в Європі, уряд Рейгана санкціонував розміщення на території ряду європейських держав нових систем ядерної зброї середнього радіуса дії, що спричинило відповідні заходи СРСР і поставило світ у прямому розумінні слова на межу ядерної війни. До неймовірного ступеня розпалив міжнародну обстановку інцидент з південнокорейським пасажирським літаком, збитим над Тихим океаном радянським винищувачем. Своєрідним проявом нової “холодної війни” став бойкот Олімпійських ігор у Лос-Анджелесі соціалістичними країнами на чолі з СРСР в 1984 р. [1, c.183].

Загалом, весь свій президентський термін Р. Рейган проводив активну політику по протидії комунізму в усіх частинах світу. Така агресивна політика зрештою дала результати, коли розпався соціалістичний табір ш світові не загрожувало поширення комунізму. Хоча це сталося через два роки після закінчення президентських повноважень Р.Рейгана, все ж саме його адміністрації вдалося похитнути на перший погляд міцну соціалістичну систему.

Тема політики США по відношенню до комуністичних країн в період правління адміністрації Р. Рейгана на сьогоднішній день залишається досить актуальною, так як багато інформації до цього часу не розкрито. Частково через засекреченість матеріалів про діяльність адміністрації в даний період, частково через велику кількість неопрацьованих джерел. Все це дає перспективи у подальшому вивченні проблеми і можливості ще раз дати оцінку діям адміністрації Р. Рейгана та перерахувати всі плюси та мінуси її діяльності в період 1981-1989 років.

Література:

1. Золов А.В. США. Борьба за мировое лидерство. К истории американской внешней политики ХХ в. Калининградский государственный университет. 2000г. - 246с.

2. Чомски Н. Гегемония или борьба за выживание: стремление США к

мировому господству; [пер. с англ. Илья Харламов]. - М. : Столица - Принт, 2007. - 464 с.

3. Макинерни Дж. США. История страны. - М., 2009. - 335с.

4. Bostic J. Shifting patterns of security policy of the commonwealth caribbean since World War II. Institute for National Strategic Studies, National Defense University, 1996.- 120 p.

5. Spence J. Reagan Versus the Sandinistas: The Undeclared War on Nicaragua. - Boulder, Colo. : Westview Press, 1987. - 337 p.

6. Kenworthy E. Selling the Policy. - Boulder, Colo. : Westview Press, 1987. – 208 p.

7. Reagan R. Address Before a Joint Session of Congress on the State of the Union, January 27, 1987 / Ronald Reagan. Режим доступу до:

http://www.presidency.ucsb.edu/ws/index.php?pid=34430