УСПІШНА САМОПРЕЗЕНТАЦІЯ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ

Постановка проблеми. На сьогоднішній день, самопрезентація особистості активно досліджується соціальною, педагогічною, медичною, а також віковою і загальною психологією. Підвищений інтерес до проблеми самопрезентації зумовлений зміною морально-етичних установок суспільства, переходом до ринкової економіки та розвитком інформаційних технологій. Сьогодні володіння ефективними техніками самопрезентації впливає не лише на навчально-професійне життя особистості, а і на особисте. Особливої уваги потребує дослідження самопрезентації особистості майбутніх психологів, оскільки успішність самопрезентації психолога безпосередньо впливає на результат взаємодії психолога і клієнта від час консультацій, психотерапії або психологічних тренінгів.

Мета. Проаналізувати сучасні теорії успішної самопрезентації особистості, а також висвітлити результати емпіричного дослідження успішної самопрезентації майбутніх психологів.

Аналіз останніх публікацій. Проблему самопрезентації досліджують як вітчизняні, так зарубіжні науковці. Власне дослідження явища самопрезентації почалось з праці І. Гофмана «Представлення себе іншим у повсякденному житті» [2]. Визначення самопрезентації пропонували різні науковці, зокрема Д. Майерс [4], О. В. Михайлова [5], О. О. Соколова-Бауш [6], І. Джонс і Т. Пітман [7] та інші. Ю. М. Жуков, П. М. Єршов і О. В. Михайлова особливу увагу зосереджують на проблемі успішної та ефективної самопрезентації особистості [2; 5].

Виклад основного матеріалу дослідження. У загальному значенні самопрезентацію визначають як процес формування уявлення або враження про себе у оточуючого соціального середовища. Під метою самопрезентації розуміють створення і донесення свого іміджу іншим людям. Процес самопрезентації носить глибинний характер і впливає не лише на соціальну сферу особистості, а й формує образ «Я», впливає на ставлення людини до себе та часто може ставати причиною соціальних страхів, установок, прагнень. Так, О. М. Капустюк стверджує, що самопрезентація не обмежується актами пред’явлення свого поверхового, зовнішнього Я, але включає до свого змісту внутрішні аспекти Я [3].

Поняття успішної самопрезентації є новим та малорозробленим у психології. Ю. М. Жуков провів квазіекспериментальне дослідження успішності самопрезентації в умовах публічного виступу, в якому він намагався з’ясувати умови та чинники успішного управління враженням про себе [5]. В межах цього дослідження учасникам пропонувалось не просто виступити перед аудиторією, а й справити на аудиторію раніше задане враження. Спектр запропонованих вражень був представлений трьома прибудовами (за П. М. Єршовим) [2]:

«Прибудова зверху» - підборіддя направлене вгору; спокійна та впевнена мова; поблажливість, почуття переваги; чіткі жести, нахил вперед, директивна манера поведінки.

«Прибудова знизу» - невпевненість і скупість мови та жестів; сутулість; тихий, незрозумілий голос; погляд направлений донизу; нервозність, метушливість.

«Прибудова на рівних» - впевнена мова, міміка, пантоміміка; впевнена і природна поведінка; погляд спрямований на співбесідника; посмішка. Найбільш впевненими комунікаторами являються люди, які мають достатньо гнучку поведінку, тобто вміють вести себе по різному в залежності від ситуації.

Успішність самопрезентації залежиться від ефективності управління враженням про себе, змінюючи типи «прибудов» відносно обставин.

О. В. Михайлова виділяє дві основні техніки самопрезентації, які визначаються способами організації комунікаторами своєї поведінки: суб’єкт обирає образ самопрезентації і реалізує його на основі життєвого досвіду або ж додає до своєї поведінки окремі елементи успішної самопрезентації [5].

О. В. Михайлова, спираючись на дослідження П. М. Єршова і Ю. М. Жукова, виводить три образи самопрезентації – набори певних характеристик, які визначають поведінку особистості в різних ситуаціях та за різних обставин, при чому вибір того чи іншого набору часто здійснюється інтуїтивно, несвідомо [2; 5]:

1. «Модель» - певний реальний суб’єкт, якого хотілося б наслідувати в тому чи іншому аспекті поведінки.

2. Соціальний образ, наприклад «керівник», «вчителька», «продавець», який відображує стереотипне уявлення про виконання соціальної ролі.

3. Художній образ – персонаж відомого художнього твору кінофільму, мультфільму тощо).

На думку О. В. Михайлової, якщо людина визначає декілька образів своєї поведінки та вміє варіювати ними, то вона може досягти значних успіхів у сприйнятті себе іншими людьми, тобто ефективніше керує враженням про себе [5].

Самопрезентація активно розвивається під час навчально-професійної діяльності студентів. Особливості успішної самопрезентації особистості майбутніх психологів, на сьогоднішній день, мало досліджені, але можна стверджувати, що способи самовираження, управління враженням про себе та формування іміджу нерозривно пов’язані із засвоєнням основних технік успішної самопрезентації під час навчання студента ВНЗ.

Результати емпіричного дослідження, проведеного в період з 2010 по 2012 рік показали що успішність самопрезентації особистості студента-психолога у своїй академічній групі визначають особливості самоставлення, рівень суб’єктивного контролю, емоційна спрямованість, направленість особистості, система термінальних і інструментальних цінностей, мотивація досягнення успіху і мотивація уникнення невдач. Дослідження здійснювалось на базі Київського університету імені Бориса Грінченка в Інституті психології і соціальної педагогіки. Загальна кількість досліджуваних – 62 особи, з них 54 представники жіночої статі, 8 – чоловічої. Вік досліджуваних від 17 до 23 років. Всі досліджувані навчалися на психологічному факультеті.

У процесі дослідження нами були виявлені досліджувані з успішною і неуспішною самопрезентацією. За допомогою розробленого опитувальника ми виявили об’єктивну і суб’єктивну самопрезентацію досліджуваних. Тобто, з’ясували реальну картину того, хто і як себе презентує і отримали дані щодо того хто і як оцінює власну самопрезентацію. Виявилася тенденція, що досліджувані студенти з успішною самопрезентацією вважають власну самопрезентацію не досить ефективною, а студенти з неуспішною самопрезентацією досить високо оцінюють власні уміння подати себе іншим.

Результати факторного аналізу показали, що «системоутворюючим» чинником і успішної, і неуспішної самопрезентації є глобальне ставлення до себе, лише у студентів з успішною самопрезентацією рівень вираженості позитивного ставлення до власного Я вищий, ніж у досліджуваних з неуспішною самопрезентацією. Наступним за факторною вагою чинником успішної самопрезентації досліджуваних і в одній, і в іншій групах досліджуваних є інструментальні цінності, тобто переважний образ дій у різних ситуаціях. Студенти з успішною самопрезентацією переважно діють чесно, а студенти з неуспішною – виховано. Мотиваційні чинники самопрезентації за факторною вагою у досліджуваних студентів з успішною самопрезентацією розподілились на ступним чином: мотивація до успіху – трете місце, термінальні цінності (здоров’я) – четверте, направленість особистості (на справу) – п’яте місце, рівень суб’єктивного контролю (високий рівень) – шосте, мотивація уникнення невдач – сьоме, емоційна направленість (комунікативна) – восьме місце. Результати розрахунку факторної ваги для досліджуваних студентів з неуспішною самопрезентацією виглядають так: направленість особистості (на себе) – третє місце, мотивація уникнення невдач – четверте, термінальні цінності (активна життєва діяльність) – п’яте місце, рівень суб’єктивного контролю (високий) – шосте, емоційна направленість (гедоністична) – сьоме, мотивація до успіху – восьме місце.

Висновки. Успішна самопрезентація дозволяє особистості ефективно взаємодіяти з соціальним оточенням, а також досягати особистих і професійних цілей. Особливості успішної самопрезентації досліджувались як вітчизняними, так і зарубіжними психологами. Емпіричне дослідження особливостей успішної самопрезентації майбутніх психологів показало, що позитивне ставлення до себе, розуміння власних переваг, чесність у взаєминах з оточенням, а також направленість на успіх визначають ефективність подачі себе у власній академічній групі. Зважаючи на те, що самопрезентація дозволяє людині впливати на оточуючих людей – на їх ставлення, думки, стереотипи, цінності і, навіть, на їх поведінку, можна припустити, що самопрезентацію варто розглядати як ефективний засіб психолого-педагогічного впливу. Звідси випливає перспектива подальшого дослідження особливостей та психологічних умов формування ефективної самопрезентації майбутніх психологів.

Література:

1. Гофман И. Представление себя другим в повседневной жизни / И. Гофман. – М., 2000. – 302 с.

2. Ершов П. М. Режисура как практическая психология / П. М. Ершов – М., 1979. – 408 с.

3. Капустюк О. М. Самопрезентація як засіб створення позитивного іміджу особистості: дис... канд. психол. наук: 19.00.05 / Капустюк Олена Миколаївна. — К., 2007. — 252 с.

4. Майерс Д. Социальная психология / Д. Майерс. — Питер, 2007. – 793 с.Михайлова Е.В. Обучение самопрезентации: учеб.пособие / Е.В. Михайлова— М.: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2006.– 224 c.

5. Михайлова Е.В. Самопрезентация. Теории, исследования, тренинг /  Е. В. Михайлова. – Спб.: Речь, 2007. – 216 c.

6. Соколова-Бауш Е.А. Самопрезентация как фактор формирования впечатления о коммуникаторе и рецепиенте / Е. А. Соколова-Бауш // Мир психологии. – 1999 – № 3. – с.132-139.

7. Jones E. E. and Pittman T. S. Toward a general theory of strategic self-presentation. In J. Suls (Ed.), Psychological perspectives on the srlf. (Vol. 1) Hillsdale, NJ: Erlbaum, 1982.

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології Інституту психології та соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка Подшивайлова Л. І.

.