Й.К. ПАЧОСЬКИЙ У СПІВТОВАРИСТВІ ПРИРОДОЗНАВЦІВ

Успіхи світового природознавства ХІХ ст. стимулювали розвиток наук в Російській імперії: підвищувався інтерес до природознавства і техніки, зростало прагнення вчених і викладачів до взаємного спілкування з метою розвитку і поширення наукових знань.

Однією з найбільш яскравих сторінок історії розвитку науки в Україні другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. була діяльність Київського товариства дослідників природи (КТДП) [4, с. 177]. Протягом 60 років воно відігравало визначну роль у науковому, суспільному та культурному житті України. Діяльність цього товариства мала величезне значення для розвитку світового природознавства. Це товариство було створене в 1869 р. з ініціативи викладачів Університету св. Володимира у Києві. Згідно зі статутом, метою Київського товариства природознавців було: дослідження органічної та неорганічної природи переважно південно-західного регіону Росії; сприяння розвитку природничих наук; поширення природничо-історичних знань [6, с. 8].

Членами Товариства були як губернські, так і повітові земства, при чому для вступу до нього вимагалися відповідні постанови земських зборів. З кожним роком існування Товариства, його склад все поповнювався новими членами повітових губернських земств. Саме на засіданнях товариства дістали путівку у велику науку молоді дослідники, згодом відомі вчені – М. Бобрецький, В. Совинський, В. Караваєв, І. Шмальгаузен, Й. Пачоський, В. Липський та багато ін. Кожного року відбувалися річні засідання уповноважених Київського товариства західних земств, де доповідалися та обговорювалися результати проведених досліджень, які потім публікувалися у періодичних друкованих органах цих товариств. У 1870 р. почали виходити “Записки Киевского общества естествоиспытателей”: по 2-4 випуски щороку, накладом 450-470 примірників. Було налагоджено широкий обмін виданнями з іншими науковими товариствами та установами [2, с. 86-88].

Значну роль у вивченні флори відігравали наукові товариства дослідників природи, а саме діяльність Йосипа Конрадовича Пачоського. За даними Київського міського державного архіву Й. К. Пачоський з 15 жовтня 1887 р. по 30 квітня 1894 р. проживаючи в Києві, працював помічником головного садівника Ботанічного саду Університету Св. Володимира, під керівництвом видатного ботаніка І. Ф. Шмальгаузена з утриманням 30 крб. на місяць [4, с. 128-130]. Молодий учений одразу виявив велику активність у своїй роботі, Київське товариство дослідників природи оцінило здібності молодого вченого, який однаково володів знаннями і вміннями розбиратися як у питаннях флористики і систематики рослин, так і зоології. У стінах Київського університету сформувалися наукові позиції. В. Є. Борейко писав: «До кінця ХІХ ст. охороною нелісної рослинності мало хто цікавився. Виключення становить діяльність видатного ботаніка Й. К. Пачоського …» [7, с. 56 ].

У 1887 р. Йосипа Конpадовича Пачоського пpийнято у члени Київського товариства природодослідників, якому він подарував гербарій з 2000 екземплярів рослин місцевої флори, що нині зберігається в Інституті ботаніки ім. М. Г. Холодного. Його першими вчителями були головний садівничий «Софіївки» В. Я. Скробишевський та відомий вчений І. Ф. Шмальгаузен, а 19 березня того ж року Й. К. Пачоський був обраний почесним членом Новоросійського товариства природознавців [4, с. 98].

Навесні 1888 р. Йосипа Конрадовича вперше було відряджено Київським товариством дослідників природи у Херсонську та Подільську губернії для фауністичних і флористичних досліджень, а відтак, у пониззя Дону й Дунаю, маючи на меті встановити вплив південно-російських рік на географічне розповсюдження рослин.

20 листопада 1888 р., на засіданні Київського товариства природознавців, Й. К. Пачоський ознайомив членів зібрання з досягнутими результатами перебуваючи у експедиції в околицях м. Володимира-Волинського. Досліджувана територія виявилась рівниною і покрита сосновими лісами й болотами. Ліси крім сосни (Pinus sylvestris), включали також березу (Betula verrucosa), вільху (Alnus glutinosa) та дуб (Quercus); із кущів найчастіше зустрічались Coryllus Avellana, Crataegus monogyna, Muscineae та ін. Вивчаючи дану місцевість Йосип Конрадович вказав на те, що флора цієї території багата хвойними лісами, особливо багато представників із роду: Carex (37), Salix (13), Veronica (19), Hieracium (9), Ranunculus (14), Vicia, Trifolium, Campanula та багато інших. Молодий ботанік зазначив, що деякі родини зовсім відсутні, а саме: Resedaceae, Frankeniaceae, Elutineae, Portulaceae, Araliaceae та багато ін.

Перебуваючи у цій місцевості Й. К. Пачоський, окрім флори, досліджував і фауну, де зібрав 164 види хребетних тварин, у тому числі ссавців – 25, птахів – 110, земноводних – 10, риб – 19 видів. З найбільш чудових тварин дослідник назвав видру (Lutra vulgaris), яка зустрічалась у незначній кількості по берегах річки Туріи та Cerous Alces (дуже рідко) [5, с. 119-123].

Йосип Конрадович клопотав членів Товариства природознавців дозволити йому займатися флористичними дослідженнями степів і виділити йому грошову допомогу. Влітку 1888 р. Й. К. Пачоський, завдяки грошовій допомозі від Товариства, займався дослідженням херсонських степів між Дніпром і Бугом. Згідно архівних даних, 18 березня 1889 р., на третьому черговому зібранні Київського товариства природознавців, учений доповів про проведені ним екскурсії і просив дозволу продовжити займатися флористичним дослідженням степів [4, с. 135].

16 вересня 1889 р., на шостому черговому засіданні Київського товариства природознавців, Й. К. Пачоський прозвітував про результати експедиції. Екскурсії свої він обмежив: на північ до р. Глибокої за Півн. Дінцем, на південь до кордону із Кубанською областю, на схід до Семікоракорскої станції та на захід до Таганрога [5, с. 223].

Взагалі, флора південно-західної частини в області «Донских Казаковь» бідна і одноманітна; більшою різноманітністю відрізнялась рослинність близько Дінця, що знаходилась в залежності з меншим населенням країни, великою різноманітністю, і мало родючим ґрунтом для культури.

Восени 1897 р. Й. К. Пачоського Херсонською земською управою запрошено на посаду губернського ентомолога, в обов’язки якого входило вивчення та дослідження заходів боротьби із шкідниками комах для сільського господарства. На долю вченого випало організувати у Херсоні ентомологічний кабінет. Для більш детального ознайомлення з облаштування ентомологічного кабінету, земська управа Херсонського повіту, відрядила молодого спеціаліста в ентомологічний кабінет Таврійської губернії, де керував С. А. Мокржецький, котрий своєю невтомною працею створив природничо-історичний музей. Звіт про поїздку ентомолога у Сімферополь надруковано в «Сборнике Херсонкого земства за 1898 г». Із цього звіту видно, що у «Таврической губернии» ентомологу неможливо було залишитись на ґрунті однієї тільки прикладної ентомології, а доводилось мати справу взагалі з природничими науками, оскільки вони необхідні з причин запитів сільського господарства. Він зрозумів, що вивчати шкідників сільського господарства окремо не можна, потрібно розглядати природу краю в цілому, в складних взаємозалежностях живих організмів; таким чином вимальовувалась нова наука – екологія [9, с. 47-52]. Для обміну досвідом із спеціалістами з прикладної ентомології, Й. К. Пачоський прийняв участь у Х зїзді природознавців (Київ, 1898 р.), а 2 жовтня того ж року його обрано дійсним членом Російського ентомологічного товариства.

Прекрасне уявлення про діяльність Й. К. Пачоського як губернського ентомолога давали його щорічні звіти, що носили назву «Огляд ворогів сільського господарства». У звіті молодий спеціаліст згадував наступних шкідників поля: прус (до речі, майже цілком знищений птахами), стеблова совка, зернова совка, яра совка, озима совка, вусань польовий, кравчик, коренева попелиця та хлібний жук, а також шкідників саду: оленка, довгоносики букарка і казарка, яблучна моль, надзвичайно сильно розмножилась златогузка, кільчастий шовкопряд та ін. [8, с. 23-30 ].

Ентомологічними дослідженнями в цій галузі займались десятки вчених: І. М. Красільщик, Є. Л. Рекало, М. П. Вагнер, В. О. Ярошевський, С. А. Мокржецький та ін. Таврійський ентомолог С. А. Мокржецький досягнув високих результатів при введенні поживних солей у стовбури дерев хлорозних, слабих та постраждалих від морозу. 21 липня того ж року, на дослідному полі Херсонського повіту, спільно з Ф. Б. Яновчиком, Й. К. Пачоський провів дослід з введенням солей у сухому виді, причому було досягнуто прекрасних результатів [3, с. 6-7].

Йосипа Конрадовича у 1907 р. обрано членом Бессарабського товариства природознавців і любителів природи. Завдяки підтримці Новоросійського товариства природознавців учений у 1908 р. здійснив поїздку до Бессарабії, де досліджував бессарабські ділянки широкостовбурного лісу, Білецький степ, плавні Дунаю і північну частину Придністров’я. Займався також вивченням історії розвитку флори південно-західної Росії, лісів Східної Європи тощо. Результати експедиції учений висвітлив в «Записках Новоросійського товариства природознавців» «Основные черты развития флоры юго-западной России» [9, с. 134].

30 квітня 1917 р. на засіданні Ради Товариства сільського господарства південної Росії, Йосип Конрадович одноголосно був обраний почесним членом товариства, а 26 травня 1917 р. Департамент Загальних Справ запропонував йому стати Комісаром Тимчасового уряду для охорони парку з «вимираючими видами рідких тварин Асканія–Нова Дніпровського повіту» [1, с. 2].

Отже, проаналізувавши діяльність Й. К. Пачоського у співтоваристві дослідників природи, ми бачимо, що молодий учений відвідував усі засідання товариств, приймав найактивнішу участь у їхній роботі, робив ґрунтовні звіти за результатами подорожей та екскурсій, виступав та друкувався у виданні Товариства, сприяв активним діям в плані пропаганди охорони і поширення лісових насаджень в степах Півдня України. У протоколах засідань КТДП постійно зустрічалося прізвище Й. К. Пачоського, доповіді молодого дослідника викликали жвавий інтерес та були предметом обговорення .

Література:

1. Безлуцька О. П. Заслуги Й. К. Пачоського в галузі охорони природи / О. П. Безлуцька // Херсонські краєзнавчі читання, 4 жовтня 2007 р. – Херсон, 2007. – С. 3.

2. Гребінник Т. О. Діяльність Й. К. Пачоського і Херсонського земства по заснуванню Природничо-історичного музею / Т. О. Гребінник // Південний архів: історичні дисципліни. – Херсон. – 2001. – № 5. – С. 86-93.

3. Дерюжина А. Засновник Херсонського природничо-історичного музею / А. Дерюжина // Вгору. – 2002. – 12 грудня. – С. 7.

4. Записки Киевского общества естествоиспытателей. – К., 1888. – Т. IХ. – Вып.1, 2. – 394 с.

5. Записки Киевского общества естествоиспытателей. – К., 1895. – Т. ХIV. – Вып.1, 2. – 593 с.

6. Крецул Н. І. Історико-науковий аналіз діяльності академіка В. І. Липського в контексті розвитку ботанічної науки в Україні : Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.07 «Історія науки і техніки» / Н. І. Крецул. – К., 2005. – 19 с.

7. Мельник В. І. Й. К. Пачоський (До 140-річчя з дня народження) / В. І. Мельник // Бот. журн. – 2004. – № 4. – 672 с.

8. Пачоский И. К. Механическая обработка почвы как лучшее средство борьбы с врагами хлебных злаков / И. К. Пачоский. – Одесса: Славянская тип. Н. Хрисогелос, 1900. – 32 с.

9. Сборник Херсонского земства. – 1898 – № 2 (фехраль). – Херсон: типограф. О. Д. Ходушиной, 1898. – 298 с.