ФАБРИКИ ДУМОК В УКРАЇНІ ЯК СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО КУРСУ КРАЇНИ

Неурядові аналітичні центри в Україні, перебуваючи на стадії становлення, стали фактом суспільно-політичного життя України, одним із суб’єктів політичного процесу, зайняли свою нішу в системі, хоч і слабкого, але такого, що існує і має перспективу розвитку, громадянського суспільства.

Українські мозкові центри – відносно нечисленна група дослідницьких громадських організацій (приблизно 1% загальної кількості зареєстрованих в Україні громадських організацій), яка, проте, має певний вплив на суспільну думку, політику держави та діяльність якої, за результатами соціологічного дослідження Центру Разумкова [8], вважають корисною для суспільства понад половини (54,6%) громадян України.

В українському законодавстві відсутнє юридично визначене поняття «фабрика думки», або «неурядовий аналітичний центр». Відповідно, його не містять і форми державної статистичної звітності, тому офіційних статистичних даних про наявність і кількість таких центрів немає [9, с. 6].

Як наслідок, існують різні кількісні оцінки масиву неурядових дослідницьких структур, залежно від підходів до визначення особливостей їх юридичного статусу, діяльності, цілей і функцій. Так, за ознакою позиціювання громадських організацій як дослідницьких нараховують понад 380 структур [7, с. 20]. За додатковими ознаками – галузі досліджень, що відповідає прийнятому розумінню фабрик думок, та присутності в інформаційному полі, що є ознакою діючого центру, – з них можна вирізнити близько 100.

За даними інтернет-проекту «Мережа аналітичних центрів України» [6] в Україні діє близько 115 мозкових центрів. Ядром українських Think Tanks виступає Київ – 67 центрів, далі йде Львів – 32, Донецьк – 28, Харків – 23, Закарпаття 15, Волинь, Дніпропетровськ, Тернопіль, Хмельницький, Чернівці – по 14, Луганськ, Полтава, Івано-Франківськ, Крим, Вінниця, Херсон, Запоріжжя, Чернігів – по 13 центрів. Понад два десятки Think Tanks утворено при вузах України, зокрема, Дніпропетровському, Київському, Львівському, Таврійському, Тернопільському та Чернівецькому національних університетах, УАДУ при Президентові України, Харківській національній юридичній академії та ін. Крім того, в Україні діють аналітичні центри окремих олігархів, бізнесових структур, політичних партій.

Більшість аналітичних центрів зосереджують дослідницьку діяльність на трьох-чотирьох напрямах, є центри, що здійснюють спеціалізовані дослідження переважно в одній сфері (наприклад, економічній – Центр ринкових реформ), та умовно універсальні – дослідницька діяльність яких охоплює п’ять або більше сфер («Генеза», Центр Разумкова).

Безумовними пріоритетами дослідницьких інтересів аналітичних центрів є економіка (68%), внутрішня політика (64%), зовнішня політика (59%) та соціальна сфера (50%). Такий тематичний спектр можна вважати вже традиційним для більшості неурядових аналітичних центрів [3, с. 61].

Порівняно невелика кількість центрів займається дослідженнями проблем безпеки (у т.ч. військової) та оборони (Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння, Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України, Центр Разумкова).

Адресатом своїх досліджень абсолютна більшість аналітичних центрів визначає підготовлену аудиторію, насамперед – фахове середовище. Спрямованість діяльності. Як видно з таблиці, 47% аналітичних центрів надають першорядного значення впливу на громадську думку, 45% – обміну з експертним середовищем і 38% – вважають, що першорядної уваги слід надавати впливу на органи влади [4, с. 57].

Основою співробітництва аналітичних центрів та органів влади є спільність їх мети – забезпечення прав і свобод громадян, підвищення ефективності державного управління. На сьогодні в Україні немає постійних, усталених державною владою (як цілісним інститутом) форм співробітництва з мозковими центрами. Різні гілки, органи та суб’єкти влади в тих випадках, коли вони вдаються до співробітництва з аналітичними центрами, використовують різні його форми.

Доцільно виділити такі основні фактори низької ефективності фабрик думки в Україні є:

• закритість системи прийняття рішень на рівні державної влади, відповідно неготовність політичної влади співпрацювати з зовнішніми джерелами інформації і проектів;

• слабка фінансова і матеріально-технічна база фабрик думки укупі з відсутністю статті витрат у бюджеті, що мала б цільове призначення «оплата зовнішніх консультацій державних структур за контрактом»;

• практична відсутність системи професійної підготовки публічно-політичного аналітика, відповідно – низька кваліфікація кадрів;

• функціональна (технологічна) неграмотність великої частини кадрів заважає їм швидко надолужувати недостачу знання і кваліфікації в спілкуванні з закордонними колегами або використовуючи напрацювання закордонних фабрик думки;

• відсутність уміння писати аналітичні доповіді, більш того, консультаційні тексти (часто мозкові центри навіть не відрізняють одне від іншого), нездатність формулювати рекомендації в адресній і проектній формі, неволодіння технологіями просування ідей і проектів у публічну політику і доведення своїх дій до конкретних законодавчих або виконавчих рішень і корпоративних або інституціональних проектів;

• неготовність ділових структур працювати в режимі прикладних політичних досліджень, нових ділових і політичних стратегій, нестандартних організаційних рішень;

• нерозвинена комунікація між фабриками думки усередині їхньої професійної діяльності, відсутність спеціального журналу, визнаного серед мозкових центрів як місце корпоративного обміну думками;

• слабке використання мережі Інтернет і інших сучасних комп’ютерних і мережних технологій для презентації своїх результатів і комунікації в процесі самих досліджень.

Фінансування провідних українських Think tanks в основному зовнішнє. Самими впливовими і високопродуктивними серед мозкових центрів є ті організації, що одержували фінансову, технічну і кадрову допомогу від західних донорських організацій, таких, як: USAID, OPIC.

З огляду на сучасний стан фабрик думок в Україні, доцільно надати пропозиції та рекомендації в контексті аналізу впливу фабрик думок США на формування зовнішньополітичних стратегій країни. При наданні подібних рекомендацій необхідно враховувати час і зовнішньополітичну ситуацію в країні і зовнішньополітичну ситуацію України.

Основою співробітництва фабрик думок та органів влади є спільність їх мети – забезпечення прав і свобод громадян, підвищення ефективності державного управління. Результативність співпраці значною мірою залежить від готовності владних структур сприймати альтернативні пропозиції, а також від якості аналітичної продукції неурядових центрів, обґрунтованості їх пропозицій.

На сьогодні в Україні немає постійних, усталених державною владою (як цілісним інститутом) форм співробітництва з аналітичними центрами. Різні гілки, органи та суб’єкти влади в тих випадках, коли вони вдаються до співробітництва з аналітичними центрами, використовують різні його форми.

Взаємодія Президента та його Адміністрації з мозковими центрами ґрунтується переважно на персональному залученні окремих експертів центрів до участі в роботі дорадчих органів і розробці окремих документів. Співробітництво Парламенту та неурядових аналітичних центрів, на відміну від Президента та його Адміністрації, має більш регулярний характер. Взаємодія Уряду з аналітичними центрами будується переважно на залученні експертів аналітичних центрів до певних робочих груп та окремих заходів.

До основних пропозицій та рекомендацій, які б допомогли органам державної влади в процесі створення зовнішньополітичного курсу країни можна віднести такі:

• збільшити участь експертів мозкових центрів у консультативно-дорадчих органах при Президентові України;

• сприяти участі експертів мозкових центрів у робочих групах з підготовки стратегій і концепцій розвитку України, що затверджуються указами Президента;

• залучати експертів фабрик думок до публічних заходів, що проводяться під егідою Президента (семінари, круглі столи, конференції);

• сприяти проведенню соціологічними службами окремих аналітичних центрів загальнонаціональних досліджень на замовлення Президента;

• долучати представників фабрик думок до участі у підготовці та експертизі законопроектів;

• збільшити участь представників аналітичних центрів в науково-експертних, громадських радах при парламентських Комітетах;

• долучати аналітичні центри до участі у підготовці парламентських слухань;

• сприяти участі фабрик думок у робочих групах з підготовки важливих державних рішень та документів;

• забезпечити участь експертів мозкових центрів у громадських слуханнях;

• збільшити участь представників фабрик думок в консультативних громадських структурах при міністерствах і відомствах.

Отже, за роки незалежності в Україні створена «недержавна ніша» аналітичних структур. Ними закладені основи публічного аналізу в раніше закритих для обговорення галузях (зовнішня політика, безпека, оборона, тіньова економіка, корупція тощо), накопичений вагомий інтелектуальний потенціал дає можливість виявляти та формулювати проблеми, пропонувати шляхи їх вирішення. Хоча українські фабрики думок, як правило, не мають у своєму розпорядженні необхідний потенціал впливу на політиків, проте, вони ефективно використовують внутрішньо корпоративні і внутрішньо партійні замовлення, партійну і корпоративну систему лобіювання для опосередкованої передачі своїх доробків у вищі ешелони влади.

Зараз взаємодія фабрик думок і органів державної влади має нерегулярний характер і, зазвичай, обмежується залученням окремих експертів центрів до участі в роботі дорадчих органів і розробці окремих документів. Якісні зміни в ситуацію принесло б надання взаємодії між мозковими центрами та органами державної влади регулярного характеру, збільшення кількості залучень експертів до участі у робочих групах підготовки стратегій і концепцій розвитку країни, законопроектів та інших важливих державних рішень і документів.

Література:

1. Білецький, В. «Третій сектор» як основа громадянського суспільства [Текст] / В. Білецький // Схід. – Донецьк, 2004-2005. – №№ 7(65) та 1(67). – С. 69-71; 60-64.

2. Білецький, В. «Третій сектор»: реалії сьогодення та виклики майбутнього [Текст] / В. Білецький // Зб. статей Міжнародної наукової конференції «Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні». – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. – С. 99-102.

3. Горбатенко, В. «Фабрики думок» і розвиток соціальної інженерії [Текст] / В. Горрбатенко // Стратегічні пріоритети: наук.-аналіт. зб. / Національний інститут стратегічних досліджень; гол. ред. А. Єрмолаєв. – К.: НІСД, 2009. – № 4(13). – С. 5-13.

4. Клименко, О. Фабрики думок: вплив неурядових організацій на політику демократичних держав [Текст] / О. Клименко // Політичний менеджмент: укр. наук. журн. / гол. ред. Ю. Шайгородський. – К.: Укр.центр політ.менеджменту, 2007. – № 2. – С. 92-93.

5. Костюк, С. Неурядові аналітичні центри в контексті реалізації євроінтеграційного курсу України [Текст] / С. Костюк // Схід. – Донецьк, 2001. – № 5. – С. 50-54.

6. Мережа аналітичних центрів України [Електронний ресурс]: офіційний сайт. – Режим доступу: http://www.intellect.org.ua. – Дата доступу : 01.03.2013. – Назва з екрану.

7. Пожидаєв, Є. Неурядові організації у суспільно-політичному житті України: межі участі та пріоритети діяльності [Текст] / Є. Пожидаєв // Стратегічні пріоритети: наук.-аналіт. зб. / Національний інститут стратегічних досліджень; гол. ред. А. Єрмолаєв. – К.: НІСД, 2007. – № 4. – С. 19-26.

8. Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова [Електронний ресурс]: офіційний сайт. – Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/. – Дата доступу : 01.03.2013. – Назва з екрану.

9. Чернявська Л. Неурядові аналітичні центри: традиції та перспективи розвитку в Україні [Текст] / Л. Чернявська // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2004. – Випуск 50 (Частина І). – С. 209.

Науковий керівник:

канд. наук з держ. управ, ст. викл., Олійник Олена Володимирівна.