НЕЗБАЛАНСОВАНЕ споживання харчових продуктів у світі

У даний час в світі мабуть немає держави, в якої виробництво, розподіл та зовнішня торгівля продовольством, не були б серйозною турботою центральної влади. І у цьому відношенні продовольча проблема виступає, як глобальна незважаючи на те, що в одних країнах стикаються з хронічним недоліком продуктів харчування, а в інших поточної метою стало якісне поліпшення харчового раціону з тим, щоб наблизити його до науково обгрунтованих норм. А деякі країни змушені навіть «боротися» з надлишками вироблених продуктів, надмірне споживання, яких викликає хвороби у населення.

Перша конференція з продовольства, організована ФАО, відбулася в 1974 р. На ній було прийнято рішення впоратися із світовою продовольчою проблемою у найближчі 10 років. Однак ця проблема не вирішена й досі, хоча за останні чверть століття були досягнуті у цій області певні успіхи. Якщо на початку 70-х років недоїдало більше третини світового населення, то сьогодні цей показник становить близько 20% [1, с. 7]. Обсяг світової торгівлі сільськогосподарською продукцією зріс більш ніж у три рази - з 148 млрд. доларів до 485 млрд. доларів, що трохи знизило гостроту світової продовольчої проблеми. Разом з тим середньорічні темпи зростання світового сільськогосподарського виробництва знизилися з 3% у 60-х роках до 1,6% в останнє десятиліття. При цьому обсяг сільськогосподарського виробництва зменшився у 90 країнах світу, в тому числі у 44 африканських країнах. І це відбувається тоді, коли щорічно чисельність населення планети зростає на 90-100 млн. чоловік, а у світі налічується близько 800 млн. чоловік, які недоїдають [2, с. 76]. Продовольче становище в окремих країнах, і в світі в цілому вимірюється шляхом зіставлення наявного продовольства з потребами у харчуванні, вираженими у його енергетичній цінності (калорійності), тобто у кількості кілокалорій використання на корм худоби, насіння, на непродовольчі цілі, а також втрати у процесі руху продукції, що припадають у середньому на кожну людину в один день.

За оцінкою ФАО, у 1992 р. готівкові запаси продовольства у світі становили 2718 ккал на людину у день (у 1960 р. цей показник дорівнював 2300 ккал). Ця оцінка враховує імпорт, зміну запасів та не враховує експорту продовольства від його виробництва до збуту. Потреби кожної людини у продовольстві, яке забезпечує її нормальні фізіологічні функції, визначаються численними факторами, у тому числі її віком, статтю, зростом, вагою, фізичною активністю тощо.

У середньому потреби жителів розвинених країн у продовольстві, на 8% перевершують потреби жителів країн, що розвиваються. Так, середньодобові потреби жителів Північної Америки становлять 2400 ккал, тоді як африканських жителів - 2150 ккал.

У цілому ситуація з продовольством у світі за останні роки дещо покращилася. Незважаючи на демографічний ріст, відношення наявного продовольства до потреб світового населення зросла з 1,05 у 1962 р. до 1,23 у 1990 р., у тому числі в країнах, що розвиваються, в яких основним продуктом харчування є рис, - з 0,98 до 1,18. У країнах, що розвиваються, споживають головним чином кореневі та бульбові культури, цей показник знизився з 1,02 до 0,98. Хоча в Африці у цілому розглянутий показник склав в 1990 р. 1,08, в різних країнах ситуація відрізнялася: якщо на півночі континенту становище з виробництвом зернових було цілком благополучним, то у країнах Африки на південь від Сахари гостро відчувався недолік продовольства. У франкомовних країнах, які споживають в основному бульбові культури, дефіцит продовольства, існує з 1970 р., може бути заповнений лише за рахунок імпорту зернових, хоча у більшою частини країн не має коштів для оплати необхідного імпорту. Головним способом вирішення продовольчої проблеми є економічний розвиток, особливо сільських регіонів, який, у свою чергу, гальмується убогістю їх населення. За деякими оцінками, до 2010 р. від голоду страждатимуть 32% африканців.

За даними прогнозу, підготовленого для Всесвітнього продовольчого саміту, продовольча проблема визначається наступними факторами:

1. Зростання чисельності світового населення.

За прогнозами, вона зросте з 5,7 млрд.чол. у 1995 р., до 9,8 млрд.чол. у 2050 р., або на 72%. У тому числі у розвинених країнах - на 2% та у країнах, що розвиваються - на 174%. Якщо припустити, що показник народжуваності встановиться на рівні, необхідному для заміщення поколінь, то й тоді чисельність світового населення зросте на 2 млрд. чоловік. Чисельність населення країн-споживачів рису, яке вже сьогодні становить значну частину світового населення, складе у 2050 р. 4,5 млрд. чол.; чисельність населення країн-споживачів зернових - 1,5 млрд. чол.; країн-споживачів бульбовb[ культур, маїсу і тваринницької продукції - від 1,2 до 1,3 млрд. чол. (для кожної групи країн) [3, с. 17].

2. Частка молоді у загальній чисельності населення.

До 20 років потреби людини у харчуванні ростуть, після 50 - знижуються. Як показують розрахунки, вікова структура населення обумовить збільшення у 1999 - 2050 рр.. середньодобової енергетичної цінності харчування у країнах Африки на 7% (у тому числі в країнах-споживачах бульб - на 8%) і зниження цього показника в розвинених країнах, де продовжиться старіння населення на 1%.

3. Збільшення середнього зросту людей.

Поліпшення харчування дітей та молоді у країнах, що розвиваються призводить до збільшення середнього зросту на 1 см за 10 років. За рахунок цього фактору світові потреби у продовольстві збільшаться у 1995 -2050 рр.. на 1,4%, у тому числі у країнах Східної Азії - на 2,8%.

4. Урбанізація викликає зниження потреби у харчуванні, оскільки фізична активність жителів міст нижче, ніж у сільських жителів.

У результаті підвищення рівня урбанізації, середні потреби у продовольстві населення країн Азії зменшаться до 2050 р. на 4% та країн Африки на 3%. Однак деякі фахівці заперечують цей прогноз, оскільки урбанізація, змінює спосіб життя населення та робить для нього більш доступною інформацію про рівень і способи споживання у інших країнах. Так у Китаї за останні 40 років споживання свинини зросло у три рази; в Індії сьогодні споживається у десять разів більше курчат, ніж у 1980 р., і т.д. У цілому, за оцінкою ФАО, протягом майбутніх 30 років споживання м'ясних продуктів у країнах Азії та Латинської Америки потроїться.

5. Зниження рівня народжуваності призводить до зменшення потреб у продовольстві.

Для країн, що розвиваються в цілому це зменшення оцінюється у 1%, у тому числі у країнах Західної Азії, де очікується найбільше зниження рівня народжуваності у - 2%. У результаті сукупного впливу всіх перерахованих вище факторів, світові потреби у продовольстві повинні збільшитися у 1995-2050 рр.. на 75%. При цьому потреби країн, що розвиваються в цілому подвояться, у тому числі країн-споживачів рису зростуть на 60% та африканських країн на південь від Сахари - на 250%. За цими середніми цифрами ховається вкрай нерівномірний розподіл та споживання продовольства. За оцінкою ФАО, частка недоїдаючого населення становить 10%, коли наявне у розпорядженні країни продовольство в змозі забезпечувати середній рівень споживання у 2700 ккал, та 15-33% - коли забезпечується рівень споживання у 2200-2500 ккал. Дійсна продовольча безпека країни встановлюється тільки тоді, коли наявні запаси продовольства перевершують середні потреби населення на 30%. Щоб забезпечити таке "доповнення" до нинішнього рівня продовольчих запасів, необхідно збільшити світові запаси продовольства у 1995-2050 рр.. на 14%. У тому числі в країнах, що розвиваються у цілому на 18%, у країнах у Східної Африки - на 50%, Азії - на 14% та Латинській Америці - на 8%.

Щоб домогтися намічених темпів зростання, вважають експерти, необхідні значні зусилля з диверсифікації виробництва продовольства рослинного походження. щодо збільшення площ під найбільш врожайні культури. При цьому слід враховувати екологічне становище у країнах, що розвиваються, а саме: чи дозволять їх екологічні системи домогтися середніх врожаїв, що наближаються до рівня розвинених країн. Бажані темпи зростання сільськогосподарського виробництва в африканських країнах практично недосяжні, через низький рівень розвитку базової інфраструктури та людського капіталу, низької щільності населення тощо. За прогнозами ФАО, необхідні радикальні зміни в області економічного розвитку африканського континенту, які можуть реально поліпшити становище з харчуванням населення не раніше 2010 р., і навіть 2025 р. Пропонується також продовжувати агрономічні та генетичні дослідження, спрямовані на підвищення врожайності зернових, бульбових та інших культур [4, с. 66]. При цьому технологічний прогрес у галузі сільського господарства повинен супроводжуватися заходами щодо підвищення якості людського капіталу, поліпшенню охорони здоров'я, по боротьбі з неписьменністю і т.д. Хоча деякі захисники навколишнього середовища, зокрема співробітники американського інституту Уорлдвотч, вважають, що наша планета не може прогодувати більше 8 млн. чоловік, серйозних досліджень, що дозволять визначити максимально допустиму чисельність світового населення, поки не існує. Це в першу чергу пов'язано з неможливістю, точно прогнозувати технологічні зміни та використання їх результатів населенням.

Сьогодні відчувається явний недолік у дослідженні взаємозв'язків між демографічним зростанням, економічним розвитком та еволюцією природних ресурсів. Дуже мало вивчено вплив недоїдання та браку питної води на рівень смертності. У цих умовах важко оцінити прийнятність прогнозу ООН про те, що після 2005 р. середня тривалість майбутнього життя населення буде зростати кожні п'ять років на 2,5 роки. При складанні довгострокових прогнозів зміни чисельності населення не враховуються ні ситуація в області виробництва продовольства та харчування, ні стан навколишнього середовища. Що стосується зв'язку між економічними прогнозами та агрономічним потенціалом планети, то його ще належить вивчити.

Необхідно виробити новий підхід до вирішення проблем бідності у країнах, що розвиваються, виходячи з того, що бідність не слід зводити тільки до недоїдання та голоду. При аналізі бідності слід враховувати і такі її прояви, як пауперизація міського населення, відтік сільського населення у міста, руйнування сімейних зв'язків та відносин солідарності, труднощі включення у ринок праці і т.д. Виходячи з цього, треба переглянути стратегію розвитку країн "третього світу".

З цих факторів, перш за все, слід згадати технологічні зрушення у виробництві продовольства, які збільшили і здешевили його. Особливе значення має "зелена революція". Її результат - різке збільшення виробництва зернових культур та зниження світових цін на них, у першу чергу на пшеницю. Досить сказати, що з 1990 до 2003р. світове виробництво пшениці збільшилося у три рази, а її ціна у реальному вираженні впала теж у три рази. Аналогічний процес торкнувся і інших зернових культур, таких як рис, кукурудза тощо. Це не тільки збільшило споживання пшениці, рису, кукурудзи безпосередньо в їжу, але також значно розширило базу тваринництва. Звідси швидке зростання виробництва продуктів тваринництва, насамперед м'яса, та підвищення їх питомої ваги у сільськогосподарському виробництві (тенденція, яку західні вчені охрестили "м'ясною революцією") [5, с. 53].

Сьогодні люди отримують з продуктів тваринництва у розвинених країнах у середньому 56% білків, у країнах що розвиваються - 26%. Різниця більш ніж дворазова. Проте розрив зменшується: з початку 70-х років XX в. до середини 90-х приріст споживання м'яса у країнах, що розвиваються майже в три рази перевищив відповідний показник розвинених держав. Країни Півдня повторюють шлях, пройдений розвиненими країнами, незважаючи на негативне ставлення до цього багатьох вчених та політичних діячів. Наприклад, в Індії вони прагнуть зберегти вегетаріанський характер раціону. У Китаї та ряді інших країн Східної Азії, де, починаючи з 80-х років відбувається швидкий зростання доходів населення, споживання м'яса збільшується більш ніж на 5% на рік [6, с. 54]. Китайська влада намагається стимулювати споживання таких високобілкових рослинних продуктів, як соя, але в умовах скасування державного контролю за торгівлею продовольчою продукцією, ці спроби малоефективні. Хвороби від достатку починають брати гору над хворобами від недоїдання, наприклад, зростає кількість серцево-судинних захворювань, що значною мірою викликане зростанням споживання тваринних жирів.

Згідно з деякими прогнозами, тенденція до прискореного зростання виробництва продуктів тваринництва збережеться і в майбутньому. Очікується, що у країнах, що розвиваються виробництво м'яса до 2020 р. буде рости у 4 рази швидше, ніж у розвинених країнах. До 2020 р. вони будуть виробляти 60% м'яса і 52% молока. Китай стане найбільшим виробником м'яса, а Індія – молока. Швидке зростання виробництва цих продуктів впливає на навколишнє середовище та здоров'я людей. Багаті білками і жирами продукти тваринництва, можуть позбавити від анемії та інших недуг, породжених недоїданням. Зростання виробництва продовольства, якісні зміни у структурі його виробництва і споживання, дозволяють прийти до оптимального, збалансованого харчування, однак непомірне споживання продуктів тваринництва, призводить до небезпеки надмірної ваги, особливо для сімей, доходи яких різко зросли в останні роки.

Висновок

Для вирішення продовольчої проблеми, важливо зрозуміти шляхи її виникнення та кінцевий результат. Багато прикладів світової продовольчої проблеми, пов´язані з високим рівнем інфляції, коли відстаючі в інфляційній гонці, групи людей стають жертвами голодної смерті. На нашу думку, світова продовольча проблема є однією з найважливіших проблем у світі, яка знаходиться на рівні таких проблем, як природні катаклізми та боротьба з ними, війни, тероризм, здоров'я людей та нові методи лікування найтяжчих хвороб тощо. Таким чином, необхідно правильно оцінити наведені вище форми економічної взаємозалежності, для того, щоб остаточно усунути варварські явища триваючої продовольчої проблеми у сучасному світі.

Література:

1. Amartya Sen Economic interdependence and the world food problem // Development, London, no. 4 (1998): (P. 5-10).

2. Биктимирова З. Качество жизни: продовольственная безопасность // Экономист, 2004. - №2, - С. 78-84.

3. Гладков И. С. Продовольственное обеспечение населения планеты // МЭ и МО, 2001. - №3. - С. 15-21.

4. Зубченко Л. Каким будет продовольственное положение в 2050 году? // Вопросы статистики, 1997. -№9. - С. 65-67.

5. Катыс М., Блоков И., Тутельян В. В мире заметили проблему генно-модифицированных продуктов // Социально-экологический союз, сообщение UCS- INFO / 972, 13 февраля 2003.

6. Ковалёв Е. Мировая продовольственная проблема: новые аспекты // МЭ и МО, 2003. - №9. - С. 53-59.

Науковий керівник:

д.х.н, профессор, Максін Віктор Іванович.