ДІЯЛЬНІСТЬ ЛИПЕЦЬКОГО АВІАЦІЙНОГО ЦЕНТРУ РЕЙХСВЕРУ (1925–1933 рр.)

Однією з найменш досліджених у вітчизняній історичній науці є проблема радянсько-німецького військового співробітництва у міжвоєнні роки, а у цьому контексті створення та діяльність авіаційного центру рейхсверу у Липецьку.

Незважаючи на актуальність, у довоєнний час ця проблема була просто недоступна для вчених, оскільки була засекреченою, а у повоєнний період вона замовчувалася вже з кон'юнктурних питань.

В 90-ті рр. ХХ ст. – на початку ХХІ ст. дану тему почали досліджувати російські та українські історики. У 1992 р. вийшов збірник документів під редакцією Ю. Д'якова та Т. Бушуєвої «Фашистский меч ковался в СССР», який висвітлює багато цікавих матеріалів з розвитку радянсько-німецького військового співробітництва, створення та діяльності військово-навчальних центрів рейхсверу в СРСР. У 2008 р. опублікована монографія українських дослідників І. Вєтрова та О. Шевченка, в якій автори досліджують основні напрями, форми та наслідки військово-технічного співробітництва СРСР та Веймарської республіки у 1922–1933 рр. У книзі один із розділів присвячений організації Липецького авіаційного центру [5; 3].

Також, вагомий внесок у розкриття даного питання внесли праці А. Ахтамзяна, В. Бойцова, С. Горлова, Д. Соболєва, В. Пєтрова, В. Ільїна, А. Трубайчука [1; 2; 4; 6; 7; 8; 9].

Отже, мета статті – проаналізувати діяльність Липецького авіаційного центру рейхсверу у 1925–1933 рр.

Німеччині після поразки у Першій світовій війні, за умовами Версальського мирного договору, заборонялось мати новітні види озброєнь, у першу чергу, військову авіацію. Країна опинилась перед реальною загрозою назавжди відстати у цьому плані від Франції та Англії. Рятуючи від повного знищення свою авіацію, німці у масовому прядку в 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст. створювали за кордоном різноманітні авіаційні підприємства, «технічні бюро» та льотні школи. Зокрема, у квітні 1922 р. в італійському місті Рапалло було підписано договір, який закріпив дипломатичні відносини між Веймарською Німеччиною та Радянською Росією, зафіксував взаємну відмову від репараційних претензій, став основою для розвитку економічних, технічних та військових відносин.

Найбільш важливим військо-навчальним центром рейхсверу на території СРСР стала авіаційна школа у м. Липецьк. Угоду про створення авіаційної школи та складів авіаційних матеріалів було підписано в Москві 15 квітня 1925 р. начальником ВПС РСЧА П. Барановим і представником особливої групи («Зондергрупи Р») у Москві полковником Х. фон дер Літ-Томсеном. У зв’язку з цим, в авіаційній школі під керівництвом німецьких інструкторів повинні були проходити підготовку не лише німецькі, але й радянські льотчики та авіаційні механіки [5, с. 162].

Створення школи розпочалось із будівництва радянською стороною (за проектами німців) ангару, складів для бензину та боєприпасів, приміщень для майстерень, споруд для німецького персоналу і ряду інших будівель. Витрати становили близько 100 тис. карбованців. Також радянська сторона надавала охорону та обслуговуючий персонал для школи за рахунок німців. Начальником школи було призначено майора Вальтера Штара, в роки Першої світової він очолював з'єднання винищувачів на німецько-французькому фронті. На утримання липецького авіацентру рейхсвер щорічно виділяв 2 млн. марок [3, с. 126; 5, с. 166].

Перший транспорт з літаками й обладнанням для школи прибув із Штеттіна через Ленінград наприкінці червня 1925 р. Матеріальною базою закладу стали 59 голландських винищувачів «Фоккер Д-ХІІ». Тоді ж з Німеччини у СРСР направились перші льотчики-інструктори та курсанти. Літаки та інше устаткування перевозилось як комерційні вантажі через спеціально створене акціонерне товариство «Метахім». Німецькі льотчики відряджались у СРСР, під виглядом працівників приватних фірм або туристів, з паспортами на вигадані імена. В Липецьку вони носили цивільний одяг або радянську уніформу без знаків розрізнення. У радянських документах німецький персонал проходив під словом «друзі» [9, с. 46].

Тренування мали розпочатись з 15 липня 1925 р. Курс навчання льотчика-винищувача був розрахований на чотири тижні інтенсивних польотів. Чисельність однієї учбової групи складала 6–7 чоловік [5, с. 163-164].

Взагалі німецький персонал включав близько 60 осіб постійного складу – льотчиків-інструкторів і техніків. Упродовж літа в школу для завершення навчального циклу щорічно приїжджало ще близько 50 льотчиків і 50–100 спеціалістів для проведення випробувань нової техніки. Таким чином, у літні місяці число німецьких «друзів» досягало 180–200 чол. Також, на курсах навчались радянські льотчики і техперсонал ВПС. У 1929 р. тут працювало 267 радянських співробітників [7, с. 3].

Крім льотної підготовки льотчики тренувались у стрільбі з кулеметів, проводили навчальні бої винищувачів, нічні польоти, повітряну розвідку, відпрацьовували техніку бомбометання, випробували нові засоби прицілювання.

Найбільш «цінним» внеском «таємної лабораторії» рейхсверу можна вважати створення й випробування запалювальної хімічної бомби, яку не можна було загасити. Варто сказати про випробування на базі центру двомісного винищувача фірми «Юнкерс» К-47. Його швидкість (285 км/год) перевищувала швидкість аналогічних зразків за кордоном. На ньому вперше були встановлені подвійні кулемети з лафетом, який обертався, що забезпечувало кругове вогневе прикриття літака. Було вирішено використовувати винищувач одночасно і як бомбардувальник. Для цього було сконструйовано принципово нову підвіску – під крилами, у безпосередній близькості від хвостової частини машини. Так здійснилась ідея пікіруючого бомбардувальника. К-47 став прямим попередником грізного в роки Другої світової війни Ю-87 (Штука) [2, с. 63-64; 6, с 3].

У вересні 1928 р. Липецьк відвідав начальник військового управління (фактично – генерального штабу) рейхсверу генерал-майор Вернер фон Бломберг. У таємному звіті про свою подорож він відзначав наступне: «…загальне враження про організацію навчання, а також оцінка споруд як довгочасних були дуже гарними». Не обійшов увагою генерал і радянських партнерів, спостерігаючи за спільними навчаннями під Воронежем. Ведення вогню радянською батареєю у звіті він оцінив на «відмінно» [3, с. 132].

Під час навчання льотній справі траплялись пригоди. Більшість аварій відбувались при приземленні, але без жертв. Проте були й смертельні випадки, так з 1930 по 1933 рр. в аваріях загинуло двоє німецьких військовослужбовців. Тіла небіжчиків запаковували у ящики з написом «Деталі машин» і переправляли в Німеччину через Штеттінський порт за допомогою декількох посвячених у цю таємницю митників [8, с. 7].

З 1925 по 1933 рр. у Липецьку пройшли підготовку 120 німецьких бойових пілотів, 30 з них були ветеранами Першої світової, 20 – колишніми пілотами цивільної авіації, а також близько 100 пілотів-спостерігачів. Серед вихованців школи 34 стали генералами Люфтваффе, найвідоміші: Шпейдель, Ешонек (близький товариш Герінга, з 1939 р. голова генштабу Люфтваффе), Каммхубер, Кастнер-Кірдорф (помічник Герінга, у 1945 р. командувач реактивної авіації), Вільберг та ін., а також аси Лютцов (115 збитих літаків), Радуш (63), Таутлофт (57) [3, с. 136; 8, с. 4].

Багатолітня завіса мовчання навколо німецької авіаційної школи створила багато легенд. Одна з них пов’язана з одіозною особистістю – Германом Герінгом, який начебто, у 1926–1928 рр. перебував у Липецьку, мав будинок у військовому містечку та коханку. Проте при розгляді біографії Герінга ці сенсаційні відомості не витримують критики. Як відомо, 9 листопада 1923 р. Герінг разом з Гітлером приймав участь у невдалому мюнхенському «пивному» путчі. Герман отримав тяжке поранення ноги і мусив емігрувати до Австрії. Потім деякий час жив у Люксембурзі, після чого переїхав до Італії. 1927 р. він повернувся до Німеччини і знову включився в активну політичну боротьбу. Тому виникають сумніви, щоб державний злочинець у 1926–1928 рр. опинився на суворо засекреченому німецькому воєнному об’єкті, тим більше розташованому на території іншої країни [7, с. 6].

14 вересня 1933 р. німці залишили Липецьк, забравши з собою 3 літаки Юнкерс, 4 двигуна Сіменс, а також найцінніше обладнання майстерень та лабораторій. «Друзі» безкоштовно передали у володіння ВПС РСЧА 15 літаків, 8 фюзеляжів, весь автотранспорт та частину обладнання лабораторій, майстерень та лазарету. На базі закладу виникла Вища льотно-тактична школа ВПС Червоної армії [5, с. 175-176].

Таким чином, створення та діяльність авіаційного центру рейхсверу в СРСР було вигідне насамперед Німеччині, оскільки давало їй змогу обходити обмежувальні статті Версальського договору, проводити інтенсивні випробовування бойових літаків та обладнання, готувати висококваліфіковані льотні та технічні кадри.

Безсумнівно велику вигоду від цього одержала й радянська сторона. Крім фінансової вигоди, на базі авіаційного центру стажувалися радянські механіки. Радянські спеціалісти мали змогу спостерігати та вивчати передові технічні досягнення німецької авіаційної техніки, організацію наземної та льотної служби, особливості бойового застосування літаків різноманітних класів. Можна зробити припущення, що діяльність Липецької авіаційної школи заклала основи формування військово-повітряних сил Третього Рейху та Радянського Союзу.

На сьогодні результати співробітництва не можна піддати точному обліку. Достовірно не відома кількість радянських і німецьких льотчиків, які навчалися, посібників і настанов із ведення повітряного бою, кількість створених моделей різного озброєння. Все це подальші перспективні напрямки дослідження даної проблеми.

Література :

1. Ахтамзян А.А. Военное сотрудничество СССР и Германии 1920-1933 гг. / А.А. Ахтамзян // Новая и новейшая история. – 1990. – № 5. – С. 3-24.

2. Бойцов В.В. Секретные лаборатории рейхсвера в СССР / В.В. Бойцов // Армия. – 1992. – №2. – С. 61 – 67.

3. Вєтров І.Г. Червона Армія і рейхсвер: військово-технічна співпраця у 1922-1933 рр./ І.Г. Вєтров, О.Т. Шевченко. – К.: Генеза, 2008. – 248 с.

4. Горлов С.А. Совершенно секретно: Альянс Москва – Берлин, 1920 – 1933 гг. [Електронний ресурс] / С.А. Горлов – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2001. – 352 с. – Режим доступу: http://militera.lib.ru/research/gorlov1/index.html

5. Дьяков Ю.Л. Фашиский меч ковался в СССР: Красная Армия и рейхсвер. Тайное сотрудничество. 1922 – 1933. Неизвестные документы (Россия в лицах, документах, дневниках) / Ю.Л. Дьяков, Т.С. Бушева. – М.: Сов. Россия, 1992. – 384 с.

6. Немецкие «друзья» из Люфтваффе учились под Липецком. [Електронний ресурс] / Дмитрий Соболев. – Режим доступу: http://www. vokrugsveta.ru/ telegraph/ history/567.html.

7. Петров В. Советский полигон Люфтваффе [Електронний ресурс] Владимир Петров, Юрий Тихонов // Родина. – 2004. – №1 – Режим доступу: http://www.istrodina.com/rodina_articul.php3?id= 940&n=51

8. Русский след в рождении Люфтваффе. [Електронний ресурс] / Владимир Ильин. – Режим доступу: http://www.airwar.ru/history/av2ww/axis/lipetsk. html

9. Трубайчук А.Ф. Червона армія і рейхсвер у 20–ті роки / А.Ф. Трубайчук // Український історичний журнал. – 1993. – № 1. – С. 40-49.