ВЗАЄМОВІДНОСИНИ УКРАЇНИ І КРИМСЬКОГО ХАНСТВА У XVIII СТ.

Однією з необхідних умов дослідження та осмислення історії України є вивчення її в контексті історії тих країн, до складу котрих входили українські землі у різний період. Через політичні мотиви багато моментів історії Криму, а особливо його входження до складу Російської імперії, сприймаються неоднозначно та суперечливо. Саме об’єктивні знання про кримську історію необхідні для розуміння витоків багатьох конфліктів, які і зараз турбують місцеве населення. Врахування помилок минулого, відмова від багатьох ілюзій, толерантне відношення і мирне співіснування різних народів – ось те, що може забезпечити процвітання цього регіону в майбутньому. Важливим джерелом з історії Кримського ханства початку XVIII ст., є « Діаріуш Івана Биховця р. 1704 про відрядження до Криму » [1]. Цей документ змальовує характер і форму дипломатичних метод і переговорів у Криму, і водночас дає певні відомості про обставини внутрішнього кримського життя: наприклад, про рештки від «френків» – італійців у Криму, суд і про способи кар, що практикувалися у Криму, про порядок звільнення невільників, про зацікавлення у Криму торговельними зносинами з Україною. Праця «Крим: дорога тисячоліть» [2] – це розповідь про кримську давнину, що ґрунтується на дослідженнях вчених-археологів та краєзнавців. У її ІІ частині «По середньовічному Криму» міститься розділ присвячений історії утворення Кримського ханства. Праця «Крым: Прошлое и настоящее» [3] містить короткий виклад минулого Криму, основних етапів його історії та культури, а монографія Тунманна «Крымское ханство» [5] – опис Кримського ханства в цілому і його окремих частин, дає повну для того часу картину політичного устрою, соціальної структури, національного складу та господарства ханства. Однак, найкращими і найбільш детальними дослідженнями цього державного утворення в світовій історичній науці залишаються монографії професора Петербурзького університету Василя Дмитровича Смирнова [4]. Вони написані головним чином за матеріалами турецьких і кримськотатарських джерел, які сьогодні малодоступні не лише широкому читачу, але і більшості дослідників, і тому представляють неабияку наукову цінність і набувають значення джерела. Досить значний за обсягом і історіографічним значенням пласт досліджень про Крим, на жаль, для нас недоступний, являють собою науково-дослідницькі роботи, виконані в Туреччині. Велика зацікавленість турецьких істориків Кримом пояснюється, на наш погляд, тим, що історія Криму до 1774 р. розглядається ними як невід’ємна частина історії самої Туреччини. Із новітніх праць з історії Криму слід також згадати: Возгрин В.Е. Исторические судьбы крымских татар. – М., 1992; Книга путешествий. Походы с татарами и путешествия по Крыму. – Симферополь, 1996; Сейфулла Р.Д. Записки потомка хана Крым Гирея (Судьба крымских татар и других народов Крыма). – М., 2000; Фаизов С.Ф. Письма ханов Ислам-Гирея ІІІ и Мухаммед-Гирея IV к царю Алексею Михайловичу и королю Яну Казимиру. Крымскотатарская дипломатика в политическом контексте постпереяславского времени. – М., 2003; Зайцев И.В. Между Москвой и Стамбулом. Джучидские государства, Москва и Османская империя. Очерки. – М., 2004. Розглядаючи питання взаємовідносин України і Кримського ханства варто відмітити, що утворення стабільних кордонів у Північному Причорномор`ї на початку XVIII ст. спричинило важливі зміни у політичному устрої Кримського ханства. Помітно зросли обсяги втручання Порти до його внутрішнього управління, збільшився контроль за зовнішньою політикою Криму і зменшилася його роль у міжнародних відносинах. Кримське ханство опинилось у полі тяжіння одразу двох імперій, що стали на шлях «наздоганяючого розвитку». В кінцевому рахунку, кримське населення зазнало російського варіанту модернізації. Османський варіант став реальністю для татарських емігрантів та невикористаною можливістю для тих, хто залишився. В складі Османської імперії Кримське ханство використовувалось як плацдарм для турецьких військ, військової експансії у східноєвропейському напрямкові. Разом з тим, кримчаки в цьому напрямку проявляли самостійну ініціативу й дуже часто турбували кордони Росії. З початку XVIII ст. історія Криму тісно взаємопов’язана з устремлінням росіян на південь, що врешті-решт призвело до приєднання Криму до Російської держави. Маніфестом від 8 квітня 1783 р. Росія оголосила про приєднання Кримського ханства. Розпочався російський період кримськотатарської державності. Вихід Криму зі складу Османської імперії та захоплення його Росією рівнозначні скачку з одної цивілізації в іншу. Існування автономних околиць, як це було в Османській імперії, суперечило самій сутності російського самодержавства, що увійшло у XVIII столітті в епоху становлення абсолютизму. З 1784 р. почався новий етап прилучення до цивілізації, який призвів до того, що тисячі татар, особливо сусідніх з портами, спродали за безцінь свої землі й господарства і втікали до Натолії (Румунія). Як наслідок, за сторіччя народ, державність і незалежність якого урочисто було проголошено 1774 р., стає в Криму меншістю. У національній політиці, яка проводилася в Криму царським урядом у той час, дуже чітко вимальовується початок шовіністичного ставлення до кримських татар і практично духовного і фізичного геноциду. Відносини України (Запорізької Січі) і Кримського ханства носили за різних умов різний характер, але слід відмітити й взаємну вигоду цих стосунків – як в політичному, так і в економічному аспектах. І тільки втручання Росії, її експансіоністська політика стала на перешкоді цим відносинам. Кримських татар, так само як українців, на багато років спіткала доля поневірянь і страждань під блиском російської корони. Отже, маємо зазначити, що з початку XVIII століття для Кримського ханства настала пора нового політичного існування. Свого часу небезпечний сусід, це державне утворення поступово втратило цей статус із зростанням воєнної могутності Росії з часів Петра Великого. Переставши виступати корисним знаряддям для воєнних походів Туреччини , яка була затиснута у формальні рамки міжнародних пактів, Кримське ханство було покинуте сюзереном на власний розсуд. За попередній час не відбулося потрібних змін, що б слугували запорукою зміцнення державності Криму, й можливістю самостійного існування у якості суверенної держави. Внаслідок цього відбулося поглинання Криму Російською імперією, формальне оголошення його Російською провінцією, й почався новий період існування цієї території, тепер вже в іншій якості. Населення зазнало докорінних змін, значна частина виїхала за кордон й розчинилася в мусульманському світі. Ті ж, що залишилися так само поступово розчинилися серед інших народів, що були завойовані Росією. Також варто відмітити схожість долі Кримськотатарської держави з долею держави Української – на тривалий час стали частиною велетенської імперії, спочатку Російської, потім під назвою Радянський Союз.

Література:

1. Биховець І. Діаріуш / І. Биховець // Хроніка 2000. – 2000. – №34. – С. 95-105.

2. Крим: дорога тисячоліть. – Сімферополь: Таврія, 2001. – 303 с.

3. Крым: Прошлое и настоящее. – М.: Мысль, 1988. – 107 с.

4. Смирнов В. Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты в 2-х томах. – Т. 2. – М.: Издательский дом «Рубежи ХХІ », 2005. – 315 с.

5. Тунманн. Крымское ханство / Тунманн. – Симферополь: Таврия, 1991. – 96 с.