ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ МУЗЕЮ ПАМ’ЯТІ ПОЛІСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Біль Чорнобильської трагедії озиватиметься в серцях і душах не одного покоління, однак найпекучіші рани залишилися у тих, хто ціною свого здоров’я ліквідовував наслідки жахливої катастрофи, хто змушений був залишити свій рідний край. Тому таким необхідним стало місце, яке б символізувало все втрачене потерпілими від аварії на ЧАЕС, нагадувало про малу батьківщину. І ним став музей пам’яті Поліського району Київської області, який було відкрито 24 квітня 2004 року на території музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини міста Переяслава – Хмельницького.

Поліський район зазнав значного радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. Радіоактивний фон і забрудненість ґрунту в смт Поліське і деяких населених пунктах району в 10 разів перевищували радіоактивний фон міста Чорнобиля. Лише восени 1989 року Радою Міністрів УРСР було прийнято рішення про відселення смт Поліське і 26 населених пунктів району, яке тривало до 1999 року. З району було відселено 30 тисяч населення (із 37 тисяч), з 37 населених пунктів [1, с.23].

Перебуваючи у 2000 році на відкритті каплички в пам’ять виселених населених пунктів в с. Красятичі, що нині є районним центром Поліського району, у колишніх жителів смт Поліське виникла ідея створення музею.

Вони говорили про те, що минуло чотирнадцять років, а багато чого вже забулося, древлянський край заростає лісом, відходить в небуття, незворотно втрачається цілий пласт самобутньої поліської культури, зникає колоритна говірка цього краю. А що ж буде через п’ятдесят, сто років?

Втілювати ідею створення музею став Броніслав Адамович Андрієвський, полковник міліції у відставці, ліквідатор аварії на ЧАЕС першої категорії. Протягом 1975 - 1995 рр. він був начальником Поліського РВВС Київської області. Броніслав Адамович мав досвід в організації цієї справи, оскільки за його плечима робота в обласному музеї міліції, що знаходиться при Переяслав – Хмельницькому МРВВС.

Саме він звалив на свої плечі надзвичайно важку ношу: переговори в різних інстанціях, пошук місця і приміщення під музей, роботу над структурою та розробкою концептуальних засад музею, пошукову, дослідницьку роботу.

Почалися переговори із переселенцями – поліщуками, які проживали в місті Києві, Переяслав - Хмельницькому та Баришівському районах. Його ініціативу підтримали колишні жителі Поліського району – Безверхий Василь Іванович (голова благодійного фонду Баришівського району), Братко Віктор Іванович (голова правління банку „Київська Русь”), Гаращенко Петро Іванович (на час створення музею – начальник Баришівського РВВС України), Гончаренко Олександр Миколайович (директор ТОВ „Агрошляхбуд” м. Переяслава - Хмельницького), Пироговський Олександр Юрійович (голова правління ЗАТ „Молпродукт” м. Переяслава - Хмельницького), Швець Василь Петрович (заступник голови райдержадміністрації Тетіївського району), Харченко Михайло Васильович (на час створення музею – голова районної ради м. Переяслава - Хмельницького), Клоченок Галина Петрівна (начальник управління у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Київської облдержадміністрації), згодом до них приєдналися й інші. Вони об’єдналися в Київське обласне товариство „Поліське земляцтво”, яке було зареєстроване в Київському обласному управлінні юстиції. Був відкритий рахунок, де акумулювалися кошти.

Створення музею підтримала Всеукраїнська спілка краєзнавців на чолі з академіком НАН України Троньком Петром Тимофійовичем та генеральний директор НІЕЗ „Переяслав” Сікорський Михайло Іванович, Київська облдержадміністрація і Київська обласна рада [2, с.16].

Протягом року радилися з істориками, зокрема Сікорським М.І., який запропонував знайти у Поліському районі хату і перевезти її до музею просто неба. Це було не так легко зробити, оскільки частина будинків була розібрана, а потрібно було вибрати ще й чисту від радіації будівлю, щоб радіометристи, санепідемстанція дозволили вивіз хати.

В смт Поліське було знайдено будинок по вулиці Лермонтова, 14, який за всіма параметрами міг стати місцем, де можна працювати і приймати відвідувачів. Це - типовий для етнографічної зони Полісся у 60 – 70 рр. ХХ ст. дерев’яний будинок, побудований в „чистий кут”. Раніше в будинку проживав телемайстер з родиною, який виселився в м. Ірпінь.

Членами організації „Поліське земляцтво” були пронумеровані всі дерев’яні частини будинку і за тиждень почалися роботи по перевезенню і встановленню будинку в музеї просто неба.

На всі ці роботи (будівництво фундаменту, розбір, перевезення і складання, благоустрій), транспорт і кошти виділили колишні жителі смт Поліське: Пироговський О.Ю. і Гончаренко О.М. На обладнання музею вітринами і експонатами найбільше коштів виділили Братко В.І., Єлагін Володимир Володимирович (завідуючий управлінням охорони здоров`я Київської області), Швець В.П., Переяслав – Хмельницька міська рада. Активно працювали і надавали допомогу Безверхий В.П., Гаращенко П.І., Харченко М.І., Клоченок Г.П., Галушко В.П., Пилипенко П.П., Вербовий П.П. Правління товариства зверталося до переселенців з Поліського району. Люди відгукнулися з усіх областей (навіть із США), куди їх закинула доля. Здавали кошти хто скільки міг, від однієї гривні до ста гривень [2, с.17].

Одночасно збирали і експонати винятково в колишніх і теперішніх жителів Поліського району. В кількох кімнатах планувалося показати історію краю, здобутки людей, які там проживали, починаючи з 1415 року – першої згадки про Поліське і до 1986 року, тобто до часу аварії.

Перший варіант назви новоствореного музею був музей пам`яті відселених населених пунктів Поліського району внаслідок Чорнобильської катастрофи. Пізніше її змінено на музей пам`яті Поліського району Київської області. Будівництво, відкриття і функціонування музею було схвалено.

Частково музей було відкрито 24 квітня 2004 року. Із 7 залів діяло лише 3.

На відкриття музею з’їхались поліщуки з усіх областей України. Серед них була і донька Василя Попруги, хату якого привезли до музею. Вона приїхала з фотографіями, ніби доказом того, що це – хата її батька.

– Ось мій батько на порозі хати в Поліському, - говорила вона. Як побачила хату тут – захотілося припасти до порогу і залишитися. У цій хаті я жила з батьками, сестрою і двома братами. У шістдесят першому році мої батьки почали будуватися, за три роки хату звели. Все тут як у Поліському, всі кімнати, наші вікна. У ній я проживала до дев’яносто дев’ятого року [2].

Голова правління товариства „Поліське земляцтво” Броніслав Андрієвський звернувся до земляків з проханням допомогти як експонатами, так і коштами, щоб укомплектувати музей. І вже в цей день поліщуки здавали добровільні внески ініціативній групі. На даний час музей уже повністю обладнано вітринами, збирання експонатів триває.

Це музей пам`яті про страшну трагедію, яка трапилася в житті людей. Експозиції розповідають про прекрасну природу цього райського куточка в доаварійний період, про те, що сталося з цією природою, населеними пунктами і людьми, які там проживали, про рівні радіоактивного забруднення, тугу поліщуків за рідним краєм, історію Поліського району.

Широко представлені підприємства, установи, організації, які знаходились в смт Поліське. На кожне з них дана історична довідка, експонується велика кількість фотографій, які розповідають про їх роботу.

Один зал музею присвячений виселеним населеним пунктам. Щоб зберегти пам`ять про них в музеї зібрано фотографії, речові матеріали по населених пунктах, даються історичні довідки.

Експонуються чудові етнографічні матеріали. Багатством форм відзначаються дерев`яні вироби, вироби поліських гончарів, різноманітні предмети господарського та домашнього вжитку. Представлені ткані та вишиті речі.

У 2009 році музей став дипломантом Першого Всеукраїнського конкурсу на кращий громадський музей, який проводила Національна спілка краєзнавців спільно з Міністерством культури і туризму України та Міністерством освіти і науки України.

Товариство „Поліське земляцтво”, яке опікується музеєм, постійно і наполегливо працює по благоустрою музею, збору експонатів, видає книги про історію населених пунктів Поліського району та збірки поетичних творів, організовує щорічні зустрічі поліщуків.

Існування такого музею має виняткове значення для людей, котрі стали вимушеними емігрантами з Полісся. Про це свідчать записи у книзі відгуків. Зворушливі слова залишають люди після відвідин музею. Так, колишні жителі смт Поліське пишуть: „Ми вдячні вам за цей чудовий куточок нашої пам`яті, в музеї нахлинули спогади про чудове життя в нашому Поліському краї. Побачивши знайомі обличчя на фотографіях, згадали тих людей, які були нам близькими, а зараз немає більше змоги їх побачити, зустрітись. А як хочеться вернутися в той час. З болем в серці залишаємо стіни музею”. Ще один запис в книзі: „Щиро вдячні за те, що частинку нашого краю перенесли до музею і ми можемо прийти і заспокоїти серце, яке так болить і плаче за рідною домівкою, за річкою, лісом, лугом. Завдяки експонатам у музеї можемо повернутися на хвилинку в рідний край. Єдина згадка про нього – це музей”.

Музей став місцем традиційних зустрічей колишніх жителів смт Поліське та району, які відбуваються напередодні річниці Чорнобильської катастрофи. Кожного разу вони покидають музей з надією, що наступного року зустрінуться знову. А місцем зустрічі знову буде музей пам`яті Поліського району.

 

Література:

1. Андрієвський Б.А. Поліське (Хабне, Кагановичі). – Переяслав – Хмельницький, 2005.

2. Андрієвський Б.А. Музей пам`яті Поліського району. – Переяслав – Хмельницький, 2007.

3. Записано автором 24.04.2004 від Пархоменко Клавдії Василівни,1938 р.н., переселенки з смт Поліське Київської області.