ДЕФОРМАЦІЇ ТРАДИЦІЙНОЇ МОРАЛІ УКРАЇНСЬКИХ СЕЛЯН ПІД ВПЛИВОМ СОЦІАЛІСТИЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В 60-80-Х РР. ХХ СТ.

В 60-80-х рр. ХХ ст. докорінно змінилися як соціальні так і світоглядні умови існування радянських громадян. Це позначилося як на морально-ціннісних орієнтирах, так і на світоглядних уявленнях українських селян.

Одним з головних обов’язків громадянина в Радянському Союзі була праця. Проте, в досліджуваний період лише третина батьків залучала дітей до регулярного виконання домашніх обов’язків, а в кожній п’ятій родині діти допомагали батькам лише час від часу. В майбутньому це формувало звички перекладати свої обов’язки на інших, складались передумови конфліктів в сім’ї та на виробництві [3, с. 50]. Прискорився фізіологічний розвиток підлітків, збільшився обсяг навчального навантаження, це призвело до того, що багато молодих людей виявлялися більш освіченими ніж їхні батьки, рано залишали батьківський дім, внаслідок послабились традиційні родинні зв’язки, постали перешкоди на шляху засвоєння позитивного досвіду минулих поколінь [3, с. 48].

Вагомою проблемою суспільства, особистої моралі і одночасно правопорушенням стали зловживання посадових осіб. Посадові зловживання в очах громадськості підривали авторитет влади, наносили велику моральну шкоду, підривали віру в справедливість [5, с. 68 ]. Розкрадаючи соціалістичну власність деякі посадові особи були впевнені, що крадіжка залишиться нерозкритою, а якщо їх і викриють, то не покарають. Далеко не завжди громадськість була поінформована про такі випадки, хоча суспільний осуд і не лякав цих правопорушників. Феміда до таких злочинів ставилась лояльно і тому покарання не виконувало функції застереження таких випадків у майбутньому [5, с.69]. Яскраво характеризували ставлення до свого і колективного так звані “несуни”. Це були не лише працівники заводів або колгоспів, а й ті, хто сам мав забезпечувати охорону соціалістичної власності. “Несуни” були не лише колгоспниками, а й працівниками заводів, з яких можна було винести хоч щось корисне в господарстві, особливо це стосувалося підприємств харчової промисловості (хлібозаводи, сирзаводи, м’ясокомбінати) при чому було це настільки масово, що виносили практично всі, а тих хто не виносив продукцію не розуміли, ними навіть були невдоволені самі ж колеги [4, с.150-151].

Частими були явища, коли оточуючі якщо і не крали самі то допомагали або не перешкоджали такого роду протиправним діям [4, с. 153]. Антисуспільна поведінка та протиправні дії такі як хабарництво, крадіжки, хуліганство, казнокрадство та інші карались згідно статей Кримінального кодексу. Однак антисуспільна поведінка не вичерпувалась протиправними діями, були дії, які не вступали в конфлікт із законом, але не відповідали моральним нормам людської поведінки. Нецензурна лексика, поява в громадських місцях в нетверезому вигляді, неповага до інших людей, чванство, бюрократична тяганина та розпуск пліток [3, с. 51]. Не лише в Україні, а й в інших радянських республіках поставали одні і ті ж проблеми морально-етичного характеру, породжені протиріччями радянського способу життя. В усіх республіках СРСР надзвичайно поширеним було хабарництво, практика протягування на відповідальні та прибуткові посади родичів та знайомих [4, с. 19]. До хабарників часто відносились дуже лояльно, представники обвинувачення при розгляді справ не скільки критикували, скільки описували позитивні риси та вчинки хабарника. А до тих хто писав заяву на хабарника часто ставились з нерозумінням та недоброзичливо[4, с. 42-43].

Свідченням моральної хвороби радянського суспільства, наявності великої кількості внутрішньо самотніх, особистісно нереалізованих людей, були численні листи громадян до редакцій газет, авторів, які писали роздуми на морально-етичні теми. Молодь пише, що вижити в оточуючому суспільстві можна лише “закувавши себе в броню“, щоб досягти чогось в житті потрібно бути розсудливим та наполегливим, “розштовхувати всіх ліктями”. Сором’язлива дівчина, що не носила модного одягу та не фарбувалась, мала набагато менше шансів сподобатися протилежній статі, ніж модна і комунікабельна [2, с. 188-191]. Тож для того, щоб досягти певного соціального статусу необхідні були комунікабельність, вольові риси характеру та одночасно вміння адаптуватись відповідно зовнішніх обставин.

Позбавлена традиційних регуляторів, мораль радянського суспільства в період з 1960-х по 1980-ті не просто змінювалась, вона швидко деградувала.

Якщо в 60-х рр. ХХ ст. мав місце трудовий ентузіазм, прагнення працювати заради батьківщини та омріяного кращого життя, то в 80-ті спостерігалась масова байдужість до державних інтересів, бажання власної наживи. Це проявлялось як у відношенні до державної власності, так і в ставленні до своїх обов’язків. З цукрового заводу в с. Мартинівка Канівського р-ну Черкаської обл. цукор несли вже не торбами, а мішками, навіть, могли винести всю продукцію, вироблену за зміну. Працюючи в полі колгоспники не поспішали до роботи, вони то весело сідали обідати, то довго перепочивали, жінки теревенили, чоловіки “гойдались на лопатах” [6, с. 30].

В умовах командно-адміністративної системи часто навіть самі позитивні вчинки були регламентовані та здійснювались під тиском, через це непоправно страждала мораль, в першу чергу юного покоління. Таким чином виховувались ханжество, лицемірство, пристосуванство. Негативним моральним прикладом виступало навіть на перший погляд добрі справи, наприклад, примусове перерахування на рахунок дитячого садка коштів, зароблених студентами на практиці [4, с. 11]. Через призму формально позитивних вчинків формувалась соціальна пасивність, закріплювалось враження, що люди мають робити не те, що думають чи вважають за потрібне. Коли громадяни чули, що невпинно зростає добробут населення, а на практиці бачили дефіцит товарів в магазинах, жили нібито в суспільстві “рівних можливостей”, насправді отримавши квартиру позачергово з допомогою “потрібних зв’язків”[4, с.16].

Хоча багато було дійсно чесних, принципових громадян, які ставили собі запитання: “Хто як не я?”. Коли виконували свою роботу, не забували, що вона потрібна людям, чесність і принциповість відносились до високих моральних якостей, хоча і не кожен здатен був їх проявити [4, с.160].

Незаперечним є те, що в радянську епоху праця багатьох звичайних робітників і колгоспників була подвижницькою, вважалась однією з моральних чеснот. Люди дбали не лише про себе, а й переймалися інтересами всієї країни. Радянські люди працювали також за кордоном, таким чином допомагаючи країнам з більш низьким рівнем розвитку економіки [4, с.292-293]. Бути людиною означало жити чесно, без підлості, не принижуючи інших і самому не принижуватися, вимагати від себе і інших виключно достойних справ [1, с. 37]. Радянські громадяни, загартовані війнами, голодом, тяжкою працею, були здатні на благородні вчинки та самопожертву заради інших [1, с. 38-39]. Разом з тим, багато громадян мали далекі від комунізму погляди: “Не шукайте дурнів задарма працювати. За все в житті потрібно платити”. Мала місце також багаторічна звичка людей чекати вказівок, за самостійність і тим паче критику посадових осіб можна було самому постраждати. Після критики в райвідділах часто починали шукати факти, що компрометують незадоволених [4, с. 189-191]. Деякі керівники взагалі сприймали критику як особисту образу і зовсім не звертали увагу на недоліки, що їм вказували співробітники [4, с. 195]. Багато керівників райкомів сприймали як інструмент своєї влади пресу, представники якої повинні були створювати позитивний настрій, писати про досягнення та виконання планів і не помічати недоліків [4, с. 209]. Якщо в пресі з’являлись критичні зауваження стосовно діяльності керівництва, журналісти могли зазнати як адміністративного так і кримінального переслідування [4, с. 215]. Протиріччя полягало в тому, що “зажимщики” критики, які не проявляли принциповість, не критикували керівництво чи товаришів, самі могли за це постраждати, покарання передбачалось, аж до виключення з партії [4, с. 200]. Почуття товариськості, відповідальності за спільну справу мало бути на першому місці, турбота в першу чергу за себе і свій добробут засуджувались [4, с. 287].

Таким чином в радянський період послабилися традиційні сімейні зв’язки, зв’язки між поколіннями та близькими родичами. Особливо зміни в суспільстві позначилися на духовній, та світоглядній сфері молодого покоління. Поведінка молоді стала більш легковажною та розкутою. Стала менш стабільною сім’я і збільшилася кількість розлучень. Поширеними були злочини, пов’язані з соціальними реаліями, які створили для них підґрунтя та середовище. В суспільстві мали місце не лише ті негативні вчинки, що карались в судовому порядку, а й ті, які мали негативні моральні аспекти: пияцтво, хамство, грубість, чванство, плітки тощо.

Разом з тим, багато громадян Радянського Союзу працювали заради кращого майбутнього, залишалися носіями традиційних духовних і моральних цінностей українського народу, віри та менталітету.

Література:

1. Блюмкин В.А. Этика и жизнь/ Блюмкин В.А. – М.: Издательство политической литературы, 1987. – 108 с.

2. Богат Є. Понимание / Богат Є. – M.: Издательство политической литературы, 1983. – 358 c.

3. Здравомыслов А.Г.Актуальные проблемы совершенствования советского образа жизни/ Здравомыслов А.Г. – М.: Знание, 1981. – 61 с.

4. Крюков М. Жить по совести / Крюков М. – М.: Издательство политической литературы, 1981. – 303 с.

5. Мораль, право и коммунизм. Сб. статей/ Саратовский ун-т.; под. ред. д-ра филос. наук А.И. Иванова и д-ра юрид. наук И.Е. Фабера. – Саратов.1981. – 200 с.

6. Слива Є. Мартинівський скарб (Краєзнавчий нарис) / Слива Є. – Канів.: Канівська прес-група, 2007. – 76 с.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, Потапенко Ярослав Олександрович.