НЕСПРИЯТЛИВІ ЕКЗОГЕННІ ГЕОМОРФОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ НА ПОЛТАВЩИНІ

Для організації ефективного природокористування на будь-яких територіях чи одиницях адміністративного поділу важливим є сукупність природних умов, котрі можуть мати як сприятливий вплив, так і негативні прояви.

Оскільки будь-який вид природокористування використовує природний ресурс у вигляді форм рельєфу та пов’язаних із ним геоморфологічних процесів, то аналіз останніх є обов’язковою умовою забезпечення нормального функціонування господарського комплексу та життєдіяльності населення в просторі.

Полтавська область, розташовуючись в основному на однойменній рівнині, яка має плоску і горбисту поверхню з долинами та балками, на перший погляд здавалося б має одні з найбільш сприятливих геолого-геоморфологічних умов в Україні. Певна їх різноманітність серед всього іншого робить актуальним і аналіз несприятливих екзогенних процесів у літосфері.

Полтавщина вважається досить сприятливим у цьому плані регіоном України. Проте значної шкоди її господарству завдають такі процеси як гравітаційні, дефляція, ерозія, абразія тощо. Вони значною мірою ускладнюють освоєння нових і використання вже існуючих ресурсів, погіршуючи їх якість та ефективність експлуатації.

За даними моніторингу та оцінкою фахівців стан земельних ресурсів у Полтавській області, як і в попередні роки, залишається відносно стабільним. Із усіх земель пріоритетність в охороні та використанні мають сільськогосподарські.

Незбалансоване антропогенне навантаження на природні ресурси Полтавської області досягло розмірів, за якими вбачаються катастрофічні наслідки не тільки для всієї системи природокористування, але і в цілому для соціальної сфери. Одним із основних факторів, що дестабілізують екологічну ситуацію є сільськогосподарська освоєність (81,5 %) і розораність (66,7 %) території. Лісистість області становить усього 9,4 %, а розораність сільсько-господарських угідь 83,8 %.

Починаючи з 60-х років минулого століття, в ґрунтах Полтавщини відбувається зменшення вмісту гумусу. Основною причиною деградації ґрунтів є прискорена водна та вітрова ерозія (дефляція). Це зумовлено як природними (льодяна кірка, змиви, пилові бурі, посушливість у весняно-літній період), так і антропогенними (значна розораність, розташування орних земель на схилах понад 2º (16% ріллі), механічна деструкція ґрунту сільськогосподарськими знаряддями обробітку землі, надмірний випас худоби зі значним знищенням трави на пасовищах, неконтрольована вирубка лісу) причинами.

Внаслідок ерозії зменшується товщина орного шару, вміст гумусу в ґрунті, погіршується його структура, склад і водно-повітряний режим. Чим інтенсивніші ерозійні процеси, тим менше вологи вбирає ґрунт. При цьому запаси вологи зменшуються на 14-22%, що призводить до зниження врожайності сільськогосподарських культур.

Погіршуючи ґрунтову родючість, ерозія не тільки знижує врожайність сільськогосподарських культур, а й порушує встановлену в процесі тривалого розвитку складну екологічну систему, змінюючи кругообіг поживних речовин у біосфері. Використовувані рослинами елементи живлення у процесі ерозії відчужуються з малого біологічного колообігу, тобто фактично назавжди втрачаються для землеробства.

Регіональною Програмою захисту земель від водної та вітрової ерозії, інших видів деградації земель на території Полтавської області, розробленою ще у 1995 році Полтавським філіалом Інституту землеустрою УААН визначено, що в області налічується 420,3 тис. га еродованих земель, із яких водній ерозії піддається 369,3 тис. га (16,5 % сільськогосподарських земель або 20,6 % ріллі), вітровій – 380 тис. га (16,9 % і 21,5 % відповідно), у тому числі 9,4% − сильно деградовані.

За схемою ерозійного районування України Полтавщина знаходиться в області переважаючого поширення водної ерозії, в окрузі переважаючого впливу дощового стоку.

За ступенем еродованості ґрунтів у її межах виділено 4 ерозійні райони:

1) Правобережний; 2) Семенівський; 3) Миргородський; 4) Полтавський (у ньому – два підрайони: Чорнухинський і Решетилівський). Найбільшу площу еродовані сільськогосподарські землі займають у Лохвицькому (30,3 %), Решетилівському (27,6 %) районах, найменше – в Оржицькому (3,5 %) і Гребінківському (4,4 %). Значною мірою еродована правобережна частина Кременчуцького району [2, c. 15-17].

Із активністю ерозійних процесів пов’язано також утворення і розповсюдження в області ярів і балок. Діючі яри частіше зустрічаються у північно-східній частині Полтавщини. Балки зустрічаються по всій території, об’єднуючись у розгалужені яро-балочні системи деревовидної форми. Так, за даними 2000 р. на території сільськогосподарських підприємств було 2,1 тис. га діючих ярів і їх активних відвершків.

Загальний об’єм ґрунту, еродований з орних земель, щорічно перевищує 7 млн. тонн або 3,5 тонн з га. У цілому за рік від ерозії втрачається близько 0,8 млн. тонн гумусу. Середньорічні темпи приросту площ еродованих ґрунтів становлять 3,5 тис. га за рік.

Незважаючи на застосування комплексу протиерозійних заходів, що охоплюють практично всю ерозійнонебезпечну територію, ерозію ґрунтів не зупинено. Прискорення цих процесів великою мірою обумовлено тим, що в останні 8-10 років держава різко скоротила асигнування на охорону, поліпшення і раціональне використання земельних ресурсів. Реформування земельних відносин, реструктуризація колективних сільськогосподарських підприємств і оренда земельних ділянок, яка виникла у зв’язку з цим зруйнували систему ґрунто-охоронних заходів. Сільськогосподарські підприємства через кризовий фінансовий стан не можуть здійснювати інвестування землеохоронних заходів.

Проведені дослідження, а також великий досвід боротьби з ерозією ґрунтів свідчать про те, що окремі ґрунтозахисні заходи і навіть їх сукупне застосування не в змозі попередити чи значно знизити ерозійні процеси. У цих умовах, коли масштаби ерозійної деградації ґрунтів і спричинена нею шкода настільки значна як в економічному, так і в екологічному відношеннях, потрібні негайні істотні зміни в господарській діяльності людини та природокористуванні. Ці зміни мають бути пов’язані, насамперед, із оптимізацією співвідношення природних екосистем та агроекосистем, реконструкцією агроландшафтів на екологічній основі, протиерозійною організацією території на рівні окремих сівозмінних масивів, полів і робочих ділянок. На сьогодні екологічно оптимізованої структури земельних угідь для України і Полтавщини не розроблено. Різні погляди на цю проблему об’єднує лише одне – визнання необхідності зменшення сільськогосподарської освоєності і, перш за все, розораності земельного фонду. Йдеться, таким чином, про широку ренатуралізацію довкілля, що повинно забезпечити екологічну оптимізацію природокористування.

Одним із основних, якщо не головних, заходів ренатуралізації довкілля на сучасному етапі є консервація деградованих (еродованих) та малопродуктивних орних земель. Їй підлягають 180,9 тис. га деградованих і малородючих ґрунтів орних земель (9,9 % від всієї ріллі Полтавської області у тому числі 76,3 тис. га під реабілітацію і 104,6 тис. га під трансформацію) [4, c. 17-20].

Однією із значних проблем області, яка завдає шкоди населенню та господарству є руйнування берегів Кременчуцького водосховища та прилеглих до нього територій під дією вітрових хвиль (абразії). Створення Кременчуцького водосховища у 1963 р., безумовно, забезпечило розвиток гідроелектроенергетики, судноплавства, рибальства на річці, напоїло водами каналу «Дніпро – Донбас» індустріальні райони східної України. Однак для жителів прибережних територій завдало чимало клопотів. Зона берегообвалення охоплює рільні землі, лісозахисні насадження, присадибні ділянки, існує також загроза руйнування земель із інженерною та житловою забудовою і, навіть, кладовища.

Втрата земель за рік складає від 3 до 4 м берегової лінії, а на окремих ділянках – до 7 м. І якщо загальна довжина берегової зони Кременчуцького водосховища у Полтавській області становить понад 156 км, то третина (52 км) її нині потребує спеціального захисту. За весь період експлуатації водосховища тільки Полтавщина втратила 800 га своєї території, що назавжди зникли у хвилях Дніпра. За 2000-2004 рр. в середньому втрачалося близько 3 га земель за рік.

Однак займатися цим питанням у країні розпочали тільки через чверть століття після створення Кременчуцького «моря». Відтоді в зону абразії потрапили цілі населені пункти: Липове, Шушвалівка, Мозоліївка, Пронозівка, Васьківка, Градизьк Глобинського району та Максимівна – Кременчуцького. Надзвичайна ситуація склалася в селищі Градизьк, де розмита берегова лінія водосховища впритул наблизилась до забудованої території, а також у зоні Державної геологічної пам’ятки природи – «Гора Пивиха».

Хоча останнім часом проводяться берегоукріплювальні роботи, висока кошторисна ціна їх не дозволяє в повній мірі призупинити руйнівні процеси. І якщо протягом останніх 20 років водогосподарськими організаціями укріплено дніпровський берег на відстані 10,4 км. Такі роботи ще треба провести майже на 47 км. А нині укріплення берега на відстані кілометра коштує близько 3 млн грн.

При нинішній собівартості робіт для повного розв’язання тільки проблеми берегоукріплення Полтавщина потребує 120 млн. грн. На фінансування всіх водозахисних та гідроексплуатаційних заходів щорічно із держбюджету виділяється приблизно 2 млн грн., а на укріплення берегів Кременчуцького водосховища щороку припадає лише по 500-900 тис. грн. Тому водогосподарські організації з усієї протяжності берегової лінії Дніпра, яка потребує укрілення, виділяють 22 км першочергових та 8 км позачергових робіт у найнебезпечніших зонах.

Протягом 1985-2003 рр. водогосподарськими організаціями виконані роботи з укріплення берегів у межах населених пунктів Шушвалівка, Пронозівка і Градизьк Глобинського району та Максимівка Кременчуцького районів на окремих ділянках загальною протяжністю лише 8,5 км. За останні три роки укріплено лише 872 м. Ці надзвичайно малі обсяги не вирішують проблем, які склалися в береговій зоні водосховища.

За 2001-2005 рр. берегоукріплювальні роботи виконувались лише на
р. Псел в селищі Шишаки, на р. Ворскла в с. Н. Млини та с. Петрівка Полтавського району [1, c. 125-126].

Проблемою для Полтавщини є також небезпека зсувів. Зсувні та зсувонебезпечні схили сформовані в межах відносно піднятих у сучасному рельєфі Полтавської рівнини структурно-тектонічних блоків із позначкою лесового плато 140-160 м.

Для інженерно-геологічних умов Полтавського лесового плато характерне залягання з поверхні товщі лесових та лесовидних суглинків. Майже по всій території ці відклади підстилаються четвертинними червоно-бурими глинами твердої і напівтвердої консистенції потужністю 10-15 м. Ці глини є водотривом для ґрунтових вод, вони оцінюються як середньонабухаючі.

Така будова зумовила появу першого горизонту ґрунтових вод саме у нижній частині лесових відкладів. Живлення цього горизонту в природних умовах відбувалось в основному за рахунок інфільтрації атмосферних опадів і його потужність не перевищувала декількох метрів. Однак із розвитком водонесучих мереж і комунікацій основним джерелом поповнення ґрунтових вод стали втрати води з цих комунікацій. Це призвело до різкого підвищення рівня ґрунтових вод. Так, у центрі Полтави потужність горизонту досягає
13-15 м. Розвантаження ґрунтових вод відбувається на схили річкових долин та балок, висота яких сягає 70-80 м.

Полтавська область донедавна відносилася до регіону з помірним деформаційним режимом тектонічних процесів. Це зумовлювало відносно спокійний малоаварійний режим поведінки геоекологічного середовища земної поверхні. Але останнього часу техногенні й тектонічні навантаження на природу Полтавщини суттєво зросли. Інтенсивно ведуться газо- і нафтодобувні роботи, надра Землі експлуатуються багатьма гірничорудними підприємствами, на Дніпрі діє каскад ГЕС. Тому можливість активізації катастрофічних геологічних і геофізичних процесів значно зросла.

Вищевказані особливості будови схилів на Полтавському лесовому плато зумовлюють розвиток зсувних процесів, що проходять дуже швидко, інколи миттєво, і характеризуються обвалом великої маси породи вниз по схилу. До причин виникнення таких зсувів можна віднести просадочні деформації, що є результатом замочування лесової товщі. Внаслідок втрат води з комунікацій, інфільтрації поверхневих вод, підняття рівня ґрунтових вод у результаті дії природних чи техногенних процесів, формування в минулому заглиблень у покрівлі водотривкого шару відбувається нерівномірне замочування товщ просадочних лесових ґрунтів, що, в свою чергу, призводить до розвитку нерівномірного просідання. Причиною ж формування тріщини відриву може бути нерівномірне просідання масиву лесового ґрунту внаслідок замочування на схилі. До аналогічного результату може привести вихід ґрунтових вод на схилі. Прикладом може послужити розвиток зсуву на східному схилі Полтавського плато у селищі Червоний шлях біля Полтави. У процесі забудови території були засипані місця розвантаження ґрунтових вод на схилі, що привело до підвищення їх рівня і виходу на схил в інших місцях. Результатом став розвиток зсуву, що в один момент знищив територію у сотні квадратних метрів.

Однак зсуви можуть виникати навіть на схилах, де відсутній вихід ґрунтових вод. Причиною його утворення може стати господарська діяльність людини. Люди селились не лише на рівних ділянках, а і на схилі. Згодом для кращого ведення господарства рельєф схилу поступово змінювали терасуванням. Ведучи господарство жителі регулярно поливали ділянки, що були розміщені на терасах. Проведення водогону сприяло підвищенню інтенсивності поливу. Окрім того тераси сприяли накопиченню атмосферних та талих вод.

У даний час Полтавщина – один з найнебезпечніших регіонів у сенсі нестійкості ґрунту. В Україні полтавські зсуви займають четверте місце після Карпат, Криму і Дніпропетровської області.

Загальна площа поширення зсувних процесів складає 63,9 км² або 0,22% площі області. На стадії періодичних посувань знаходяться зсуви на території Полтавського, Лубенського та Карлівського районів.

На Полтавщині зареєстровано 194 зсуви – 58 давніх, 97 активних, 39 небезпечних. Однією із причин зсувів також є велика кількість балок і річок.

На сьогодні в м. Полтаві та Полтавському районі зареєстровано 42 зсуви, із них – 30 діючих та 12 – стабільних. Занепокоєння викликають території селища Червоний Шлях, Вороніна, район Білої Альтанки та ін.

Подібна ситуація виникла в м. Лубни. Активізувались зсувні процеси на схилах правого берегу р. Сула. Площа території у зоні зсувних явищ – 54 га, на ній розташовано 274 житлових будинки, в яких мешкає 1356 осіб.

У населених пунктах м. Полтава, Лубни, В.Багачка, Карлівка, Кобеляки, Шишаки внаслідок підтоплення також мають місце зсувні явища.

Особливо небезпечними є недооцінка стійкості та витривалості ґрунтових масивів при будівництві чи експлуатації великих та екологічно небезпечних об'єктів, таких як ГЕС, дамби, хімкомбінатів тощо. Очевидно, щоб запобігти можливим аварійним ситуаціям та звести до мінімуму збитки від них, необхідно підвищити якісний рівень оцінки стійкості та контролю деформаційного режиму відповідних споруд та прилеглих територій. На Полтавщині за останні три роки на боротьбу з цією стихією витратили лише 2 млн грн. [3, c. 200-202].

Таким чином, одними з найпоширеніших несприятливих геоморфологічних процесів на Полтавщині є зсуви, абразія, ерозія та дефляція ґрунту. Вони на значній території області завдають не лише значних економічних збитків, але й створюють проблеми для нормальної життєдіяльності населення області та її окремих районів. Проблема все ще залишається не вирішеною і потребує капітальних заходів та розумного використання природних ресурсів, на які багата Полтавщина.

Література:

1. Голік Ю.С. Екологія Полтавщини: аналіз стану виконання програми охорони довкілля, раціонального використання природни ресурсів / Юрій Степанович Голік. – Полтава: Полтавський літератор, 2006. – 307 с.

2. Писаренко В.М. Екологічні основи раціонального природокористування в аграрному виробництві / В. М. Писаренко, О. М. Куценко – К.: НМК ВО, 1992. – 132 с.

3. Програма охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної політики з урахуванням регіональних пріоритетів Полтавської області. – Полтава: Б. В., 2001. – 220 с.

4. Тютюнник Ю. Основні напрями оптимізації аграрного землекористування: еколого-економічний аспект / Зб. наук. пр. – Т. 18: Соціологічні проблеми села. Економіка і механізація сільськогосподарського виробництва. – Полтава, 1995. – С. 17-20.