Увага! Всі конференції починаючи з 2014 року публікуються на новому сайті: conferences.neasmo.org.ua
Наукові конференції
 

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК БАГАТОАСПЕКТНИЙ ПРОЦЕС РОЗВИТКУ І САМОРОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ АГРАРІЯ

Автор: 
Кіра Стецюк (Луганськ)

 

Формування і становлення екологічної культури майбутнього аграрія – це багатоаспектний процес. З одного боку, він детермінований зсередини, тобто обумовлений сутнісною потребою майбутнього фахівця, з іншого – зумовлений зовнішніми умовами, такими як необхідність і можливість на нових методологічних засадах підготувати фахівця аграрного сектору, відповідного сучасним вимогам, пошуку шляхів виходу із глобальної екологічної кризи.

Аналіз і систематизація теоретико-методологічних підходів до процесу формування екологічної культури майбутніх аграріїв у ВНЗ і на цій основі сформувати готовність вирішувати екологічні проблеми регіону, галузі, дозволяє перейти до визначення характеристики цієї педагогічної взаємодії. Дані тези мають на меті викласти основні позиції щодо виявлення особливостей і закономірностей педагогічної підтримки цього процесу.

Екологічне виховання – це безперервний, цілісний, інтегративний процес, що дозволяє виховати гармонійно розвинену особистість, здатну “самостійно встановити гармонію в собі самій і сама з собою через визначення гармонії (зняття протиріччя) з іншими людьми, суспільством, природою, людською діяльністю (культурою)” [2, с. 25]. Формування і становлення загальної та екологічної культури майбутнього аграрія ґрунтується на загальнокультурних і екологічних цінностях, на принципах справедливості, гуманізмі, свободі, відповідальності за своє існування й ухвалення зважених рішень із раціонального природокористування, охорони довкілля.

Формування екологічної культури аграрія у вищій школі вимагає комплексного поліпарадигмального підходу. Це багатоаспектний процес, який передбачає створення таких умов для розвитку та саморозвитку особистості:

– по-перше, екологічних переконань особистості, які визначають її активну життєву позицію у сферах: професійно організовуваній фахівцем; охороні довкілля; раціональному використанні і відтворенні природних ресурсів; суспільному екологічному русі – мотиваційний аспект;

– по-друге, гуманістичного світовідчуття особистості, інтелігентності і цивілізованості, становлення ціннісної орієнтації по відношенню до природи, усвідомлення і переживання світу, заснованого на принципах максимального наближення до інтересів окремої особистості, – емоційно-чуттєвий аспект;

– по-третє, наукової системи знань у ракурсі взаємодії суспільства і природи, спрямованої на розуміння людиною місця свого існування як оселі (“включеність” на противагу “відчуженості” від світу природи), визначає суб’єктно-непрагматичний тип модальності, співвідношення з ідеологією коеволюції природної і штучної реальності – гностичний аспект;

– вчетверте, вольового чинника, без якого неможлива реалізація знань і відчуттів у практичній дії; організаторських природоохоронних умінь, у тому числі в еколого-просвітницькій і пропагандистській діяльності; технологічних умінь – процесуальний аспект.

Розглянемо детальніше вище означені аспекти, оскільки вони займають центральне місце у процесі формування екологічної культури майбутнього аграрія у ВНЗ.

1) Мотиваційний аспект полягає у фацилітації усвідомлення використання унікальних особистісно розвиваючих цінностей, які містяться в психологічному спілкуванні зі світом природи. Високий рівень екологічної культури передбачає можливість активного використання кожною людиною не лише матеріальних, але й рекреаційно-розвиваючих цінностей природи для свого особистого еколого-професійного розвитку і самовдосконалення. При цьому реалізується ряд психологічних функцій спілкування з природою [6, с. 47]:

– естетична функція – можливість милуватися красою форм, насолоджуватися приємними запахами, мелодійними звуками тощо;

– пізнавальна функція – можливість спостерігати, пізнавати нове;

– психотерапевтична функція – зняття стресових станів, зниження збудження тощо;

– психофізіологічна функція – зниження артеріального тиску, усунення безсоння та інше;

– реабілітаційна функція – підвищене прагнення до контактів з природними об’єктами;

– виховна функція – вироблення таких особистих якостей як доброта, допитливість, спостережливість тощо.

Цілеспрямована освітня діяльність, що дозволяє студентові відкрити психологічний потенціал спілкування з природою як особливий природний ресурс, створює додаткові можливості для його особистого розвитку, формує переконання в унікальній цінності світу природи [1]. Це є серйозним чинником, що впливає на вибір майбутнім аграрієм безпечних технологій природокористування як на різних стадіях навчального процесу, так і в майбутній професійній діяльності.

Емоційно-чуттєвий аспект. Становлення гуманного, партнерського ставлення до природи передбачає дію на естетичну й етичну сфери людини; пробудження і зміцнення у майбутнього аграрія бажання берегти природу; психологічне включення ним своїх взаємин з тваринами і рослинами у сферу дії етичних норм. Природа розглядається не лише як “довкілля”, а як “світ природи” по відношенню до якого людина може проявити свої відчуття (жалість, співпереживання, співчуття і так далі). Світ природи виступає для людини як особисто значима, а не лише об’єктивна цінність. Дослідження психологів показують, що гуманне, етичне ставлення студентів до природи, а не формальне знання екологічних законів, є основним регулятором екологічної поведінки, тобто їхніх дій і вчинків, пов’язаних з реалізацією еколого-професійних знань та умінь. Звідси витікає, що у змісті педагогічної діяльності має бути надане значне місце розвитку майбутнім фахівцем гуманного ставлення до природи, якому до теперішнього часу приділялося значно менше уваги, ніж набуттю наукових екологічних знань.

Гностичний аспект передбачає вироблення майбутнім аграрієм уявлень про наслідки антропогенної дії на природу; про причини, що породжують глобальні і регіональні екологічні кризи; про сценарії виходу з екологічних криз; про шляхи реалізації концепції збалансованого розвитку суспільства, регіону, галузі; про підтримку здоров’я середовища і цінності ресурсів. Він характеризується розвитком базових знань і розумінням того, що і як відбувається в природі, між людиною і природою, того, як слід чинити з точки зору екологічної доцільності. Найбільшого значення мають уявлення про єдність людини і природи на глобальному екосистемному рівні (енергетичний обмін між біосферою і техносферою тощо); про єдність людини і природи на рівні соціуму (взаємозв’язок природних умов і характеру розвитку суспільства, питання економіки природокористування, екологічне право тощо); про єдність людини і природи на рівні людини як біологічного організму (взаємозв’язок здоров’я середовища і здоров’я людини тощо); про єдність людини і природи на психологічному, особистісному рівні (світ природи як духовна цінність, цінність “спілкування” з природою тощо).

Процесуальний аспект. Освоєння способів екологічно прийнятного природокористування допомагає становленню уміння майбутніх аграріїв екологічно грамотно здійснювати ту або іншу діяльність, пов’язану з вторгненням у природу. У зв’язку з цим значення мають знання й уявлення про способи збалансованого природокористування (звертає на себе увагу та обставина, що необхідно здійснювати природодоцільну діяльність не лише у сфері суспільного сільськогосподарського виробництва, але й у сфері індивідуального природокористування); способах наукового пізнання середовища і його здоров’я; способах діяльності з підтримки здоров’я середовища, включаючи технологічні, економічні, правові, організаційні, освітні, агітаційні.

Забезпечення умов для активної участі студентства у вирішенні екологічних проблем регіону, галузі і здоров’я середовища – найважливіший аспект діяльності по формуванню екологічної культури.

Таким чином, педагогічний процес формування і становлення екологічної культури у всіх вище названих аспектах, що ґрунтується на мотиваційно-ціннісному, синергетичному, особистісно-орієнтованому, антропоекологічному і діяльнісному підходах гуманістично орієнтованої педагогіки, дозволяє поставити на пріоритетне місце особистість майбутнього аграрія, який розглядає своє особисте еколого-професійне зростання як саморозвиток, самодіяння, самотворчість.

Література:

  1. Абрамян Э. А. Экологическое образование должно быть непрерывным / Э. А. Абрамян // Экология и жизнь. – 1998. – №3. – С. 16-18.

  2. Газман О. С. Новый подход к пониманию образования личности / Газман О. С., Вейс Р. М., Крылова Н. Б. // Новые ценности образования: Содержание гуманистического образования. – М.: Ин-т педагогических инноваций РАО, «Инноватор» Медфордский институт образования, 1995. – 103 с.

  3. Крисаченко В. С. Екологічна культура: теорія і практика: Навч. посібн. / В. С. Крисаченко. – К. : Заповіт, 1996. – 352 с.

  4. Морозова Л. Виховання екологічної культури особистості / Л. Морозова // Вища освіта України. – 2001. – № 2. – С. 88-92.

  5. Підліснюк В. Сталий розвиток суспільства: роль освіти. Путівник / Підліснюк В., Рудик І., Кириленко В., Маслюківська О. /За ред. В. Підліснюк. – К. : Вид-во СПД “Ковальчук”, 2005. – 88 с.

  6. Ясвин В. А. Психологические аспекты повышения ценности природных ресурсов / В. А. Ясвин // Бюллетень Центра экологической политики России. – 1999. – №7 (11). – С. 47-48.