КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ТЕКСТ ЯК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА ПРОБЛЕМА

Актуальність дослідження. Вивчення топологічних текстів є одним із пріоритетних напрямів сучасного літературознавства. Звернення до цієї проблеми продиктоване динамікою досліджень текстів конкретних міст, що дає підстави для осмислення Кременецького тексту як цілісного метаоб’єкта літературознавчого аналізу.

Як відомо, вивчення топологічних текстів почалось із введення в науковий обіг поняття «міський текст». Їх теорія розроблена і успішно використана в працях таких вчених, як М. Анциферов [2], В. Топоров [9], О. Люсий [6] тощо. Окремі теоретико-методологічні й фактологічні аспекти міського тексту розглядаються у статтях, опублікованих у вітчизняних збірниках (статті Р. Мовчан, О. Маленко, О. Пашник, А. Марченко, О. Міщенко, О. Харлан тощо). Локативні тексти фігурують у працях таких дослідників, як С. Андрусів (Львівський текст) [1], Л. Оляндер (волинський текст) [7], Т. Гундорова [4] (київський текст), О. Бровко [3] (слобожанський текст) тощо [5, 13].

Мета дослідження – показати історію зображення міста Кременця в літературі, описати сукупність текстів про Кременець як цілість. Із них постає багатогранний образ цього волинського міста, з його славною історією й глибокою культурою та духовністю. Він потребує осмислення і вивчення.

Наша дефініція ключового поняття Кременецький текст така: це сукупність всіх літературних жанрів, присвячених Кременцю і об’єднаних образом Кременця у структуровану цілість.

Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження було поставлено такі конкретні завдання: виокремити і дослідити міфообраз міста у фольклорі і поетичній творчості; охарактеризувати специфіку образів-топосів міста; виявити топонімічні сегменти у загальній схемі Кременецького тексту.

Актуальність і наукову новизну роботи підтверджує підготовлений до друку збірник «Слово про Кременець», упорядниками якого є А. Ломакович, Г. Чернихівський, О. Василишин, Т. Сеніна. У книзі вперше зібрані фольклорні, літературні твори, спогади, листи, виступи, які стосуються міста Кременця з його багатокультурними традиціями, включно з історією Волинського ліцею, знаного в Україні та поза її межами. Серед авторів – видатні письменники, культурні діячі, які свого часу жили, працювали, навчалися чи бували в Кременці, а також місцеві літератори. Уміщені в ній твори чи уривки написані українською, польською, російською мовами. Правопис і лексико-граматичні особливості українських текстів, виданих у США, Канаді й опубліковані у Західній Україні в перші десятиліття ХХ ст., збережені.

Виклад основного матеріалу. Міфообраз міста – це поєднання міфічності (легендарності) і літературної образності, історичних фактів та вимислу, яке відбувалося протягом багатьох століть. На основі фольклорних, історичних, художніх творів утворився яскравий образ міста. Поняття міфообразу доречне при дослідженні міського тексту, оскільки саме міф об’єднує весь спектр різнорідних якостей та складників міської культури.

Образ міста почав формуватися ще у фольклорно-обрядовий період. Легенди, перекази, які водночас підтверджені й історичними фактами, вимальовують картину давнього, легендарного Кременця. Фольклорне творення образу не зупинилось на ранній стадій, а розвивалось, охоплювало атрибутику міста, із міфологічних джерел потрапляло до реальних персонажів кременецької історії, до творчості відомих і маловідомих митців. Вони продовжили життя народних переказів і легенд, використали їх у поетичних текстах. Авторські поетичні твори остаточно закріплюють основні елементи образу міста. У ХІХ столітті ми виявляємо об’єднання накопичених творів по певних параметрах. Стрижнем цілісного тексту стає художня назва – «Волинські Афіни». Вона постає як поетичний образ, який акцентує таке ж значення Кременця для Волині, яке свого часу Афіни мали для становлення європейської культури. Саме цей образ з’єднує легенду й історію, творить цілісний текст. Структурно організований аналіз дає можливість простежити лінію міфотворення образу від найдавніших часів до сьогодення. Міфообраз міста Кременця є центральним у структурі Кременецького тексту. Найдавніші топоси і персонажі – це Ірва, королева Бона, Козацькі могили, Дівочі скелі.

Найбільше кременецьких легенд пов’язано з лютою королевою, яка знущалась над місцевим народом, змушувала його непосильно працювати. Деякі з легенд, не відхиляючись від історії, називають її справжнім іменем – Бона. За історичними відомостями 1536 р. Сігізмунд І подарував Кременець і околиці своїй дружині Боні Сфорці. Одна з легенд говорить, що королева Бона якось захотіла проїхатись ридваном над широчезною долиною. Вона звеліла зшити з волових шкір міст, що мав сполучати Замкову гору з сусідньою горою. Коли нарешті міст був пошитий і натягнений над долиною, вона сіла у золотий ридван, і коні рушили над страхітливою прірвою. Коли ж повіз опинився посередині мосту, той не витримав і розірвався, а ридван з королевою полетів униз з велетенської висоти: «Всі думали, що королева вбилась. Та вередливій Боні пощастило: загинули лиш слуги і карета та ще – любимий фаворит, вона ж лишилася живою, хоча й упала з висоти в чотири сотні метрів» [8, 71]. Образ королеви Бони зливається з образом її замку. Вона – його душа і сутність. Можливо, легенда про Бону посприяла могутності і неприступності замку. Образ цієї жінки ліг в основу численних творів, присвячених їй. Оксана Пахльовська епіграфом «балада дикої троянди» влучно підкреслює характер Бони, її внутрішній світ – дика, жорстока, свавільна:

Ти тут жила, у Крем’янці старому.

Підлеглий люд не здатен був на бунт.

На тебе польську одягнув корону

Його Величність, муж твій, – Сигізмунд.

А ти, хто ти, міланська герцогине?

Приїхала – і всі упали ниць.

А як народ тут мучиться і гине,

Не чуєш ти за шелестом спідниць [8, 102].

Кременецький текст постає з досить складного, багаторівневого культурного явища. Його топоніміка є вираженням духу історії; кожний образ-топос втілює у собі частину ієрархічної будови. Тому саме топоніміка міста як визначальна сфера для дослідження Кременецького тексту дозволяє виявити цілісний образ. При детальному аналізі найголовніших і найяскравіших його елементів (замок, цвинтар, костел, ліцей) ми отримуємо сегменти цілого.

Найбільша кількість текстового матеріалу присвячена замку Бони, який постає центральним топосом Кременецького тексту. Цікаво прослідкувати значення замку в поезіях Юліуша Словацького і Михайла Кузи, двох особистостей, розділених завісою часу – XIX і XXI ст.

Відома думка: Кременець дав світові геніального Юліуша Словацького, а він світові – Кременець, оспівавши його у своїх творах, створивши для читачів різних національностей міф про місто – унікальне за своєю географією, історичним минулим, людьми. Символом і легендою багатьох творів поета є Замкова гора (гора Бони, Бона): вірш «Якщо колись у тій моїй країні…», поеми «Година роздумів», «Беньовський», незакінчені драми «Золотий череп», «Фрагмент про Еліаша». Для кращого розуміння цілісної картини варто навести фрагменти поеми «Година роздумів» в різних варіантах:

Похмурий замок там, зблизька руїна зрима,

Приймає безліч форм, залежно від погоди;

Вдень дивиться стрільниць блакитними очима

Вночі нагадує корону та клейноди [8, 197].

Вгорі ж понурий замок неустанно

Чоло тримає давніх поколінь.

Удень блакиттю вниз його бійниці

Глядять на місто, а як ніч прийде,

Він, мов корона, повна таємниці [8, 199].

Серед ключових слів-образів виділяємо корону, клейноди, замок (понурий, похмурий). Юліуш Словацький сприймав місто як частину історії, а сам замок – як корону над містом, панораму історичних подій.

На противагу такому баченню замку як реального топоса маємо тексти Михайла Кузи, який не відтворює історичних подій, у нього на першому місці стоїть пейзажна характеристика замку:

Сивий замок радісно й привітно

Задививсь на веселковий світ,

До каштанів пригорнувся вітер,

Ніжно обціловуючи цвіт [8, 127].

Ключові слова-вирази ніжно обціловуючи цвіт, на крилах вічної любові, тиша вечорова передають особисті почуття, які виникають у єстві самого автора. Пейзажний фон підноситься до вищих матерій буття.

Відмінність цих версій двох митців увиразнює і їх спільність. Досить цікавою видається точка зору обох авторів щодо значення замку. І в Словацького, і в Кузи цей образ, не втрачаючи інші якості, стає переважно втіленням «сили і влади». Для ілюстрації цієї думки варто навести рядки із поезій: «..Він, мов корона, повна таємниці» Ю. Словацького і «..Мов корабель, над містом проплива..» М. Кузи: замок, мов корона, і корабель, підносяться на містом. Обидві характеристики показують важливість замку: він – володар цього міста (корона – знак влади, корабель – сили).

Кременецький текст, як і кожен «міський текст», має свої головні атрибути – замок, цвинтар, ліцей, костел. Найбільша кількість текстів пов’язана із образом замку, найменша – із костелом і волинським ліцеєм. Але це ніяк не применшує роль останніх, лиш засвідчує багатство Кременецького тексту, завдяки цим атрибутам при системному аналізі виявляється певна цілісність.

Аналіз згаданих текстів дає можливість зробити висновок: поети ніби входять у часопростір і творять його, розробляючи образи, які є топосами і водночас історичними парадигмами; світ структурується, отримує основу для культурного тексту. Кременецький текст можна зарахувати до категорії «міських текстів». Образ міста з його атрибутами виступає організуючим чинником, встановлює співвідношення людини й місця її існування, зрештою стає складовою процесу ідентифікації кожного мешканця міста.

Література:

1. Андрусів С. М. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст. / С. М. Андрусів. – Тернопіль : Джура, 2000. – 340 с.

2. Анциферов Н. П. «Непостижимый город…» Душа Петербурга. Петербург Достоевского. Петербург Пушкина / Николай Анциферов; [сост. М. Б. Вербловская]. – СПб. : Лениздат, 1991. – 335 с.

3. Бровко О. О. Слобожанський текст Олеся Досвітнього // О. О. Бровко // Вісник Луганського національного університету. – Луганськ, 2010. – Вип. 4 (191). – Ч. 2: Серія філол. – С. 50–55.

4. Гундорова Т. У колисці міфу, або Топос Києва в літературі українського модернізму / Тамара Гундорова // Київська старовина. – 2002. – № 6. – С. 74–82.

5. Козлітіна О. І. Єгипетський модус в творчості Лесі Українки: ґенеза, знакова парадигма, інтерпретація: автореферат дис. на здобуття канд. філол. наук / О. І. Козлітіна; Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. Володимира Винниченка. – Кіровоград, 2012. – 20 с.

6. Люсый А. П. Крымский текст в русской литературе / Александр Люсый. – СПб. : Алетейя, 2003. – 314 с.

7. Оляндер Л. К. Волинський текст в українській та польській літературах (XIX–XX): монографія / Л. К. Оляндер; М-во освіти і науки України, Волин. нац. ун-т імені Лесі Українки, Філол. ф-т. – Луцьк: ВНУ ім. Лесі Українки, 2008. – 236 с.

8. Слово про Кременець : [збірник] / А. Ломакович, Г. Чернихівський, О. Василишин, Т. Сеніна. – Кременець : ВЦ КОГПІ ім. Тараса Шевченка, 2012. – 450 с.

9. Топоров В. Н. Петербургский текст русской литературы: Избранные труды / Владимир Топоров. – Спб. : Издательство „Искусство–СПБ”, 2003. – 616 с.

Науковий керівник:

д. філол. наук, професор,

завідувач кафедри теорії літератури

та зарубіжної літератури

СНУ імені Лесі Українки Моклиця М. В.