Фінансування підприємств в умовах ринкової трансформації економіки

Актуальність дослідження. Від належного формування фінансових ресурсів, ефективного та цілеспрямованого їх використання багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності, розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Ступінь дослідження даної проблеми. В економічній літературі питанням сутності капіталу, його формам та значенню в економічному розвитку присвячено чимало публікацій. Так, зокрема, можна назвати роботи А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, А. Маршалла, Дж. М. Кейнса, а також праці сучасних спеціалістів, таких як У. Шарп, Ю. Брігхем, Л. Гапенскі, С. Росс, Р. Вестерфілд, Б. Джордан, Ф. Лі Ченг, Д. Фіннерті, М. Скотт та ін.

Мета написання статті. Дослідження теоретичних положень та розроблення практичних рекомендацій щодо принципів і методів формування та використання фінансових ресурсів підприємства в умовах трансформації економічної системи України.

Постановка проблеми. Ринкова трансформація економіки України вимагає теоретичного осмислення і наукового обґрунтування ролі і місця фінансових ресурсів у забезпеченні господарської діяльності підприємств.

Виклад основного матеріалу. Фінансування є одним з видів забезпечення грошовими коштами підприємницької діяльності. Термін «фінансування» характеризує всі заходи, спрямовані на покриття потреби підприємства в капіталі, які включають мобілізацію фінансових ресурсів (грошових коштів, їх еквівалентів та майнових активів), їх повернення, а також відносини між підприємством та капіталодавцями, які з цього випливають (платіжні відносини, контроль та забезпечення). Отже, фінансування – це мобілізація підприємством необхідних для виконання поставлених перед ним планових завдань фінансових ресурсів [1, с. 107].

Фінансова діяльність підприємства спрямована на вирішення таких основних завдань:

– забезпечення фінансовими ресурсами поточної операційної, фінансової та інвестиційної діяльності підприємства;

– пошук резервів збільшення доходів, прибутків і рентабельності підприємства;

– забезпечення виконання фінансових зобов’язань перед діловими партнерами (постачальниками, підрядниками, банками, страховими та інвестиційними компаніями тощо), бюджетом і цільовими фондами;

– фінансове забезпечення виробничого і соціального розвитку підприємства;

– контроль за ефективним розподілом і цільовим використанням фінансових ресурсів [3, с. 85].

Прийнято розрізняти дві форми фінансування: зовнішнє й внутрішнє. Такий розподіл зумовлений жорстким зв'язком між формами фінансових ресурсів і капіталу підприємства з процесом фінансування. Характеристика видів фінансування представлена в таблиці 1.

Таблиця 1. Структура джерел фінансування підприємства

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. Власні фінансові ресурси формуються за рахунок власних джерел фінансування.

Власний капітал утворюється за рахунок особистої участі власників у його формуванні. При цьому, створюючи капітал підприємства, власник частково втрачає прямий зв'язок з капіталом, і він фактично стає власним капіталом підприємства, а не власника. Власний капітал, як правило, вкладається в довгострокові майнові цінності, а тому його капіталізація досить висока, іноді наближаючись до 100% [2, с. 198].

Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспроможність чи інвестиційну привабливість, недостатнє кредитне забезпечення), внутрішнє фінансування є єдиним способом забезпечення фінансовими ресурсами. Однак суттєвою проблемою, яка при цьому виникає, є проблема контролю власниками за ефективним використанням фінансових ресурсів. Основним внутрішнім джерелом фінансування є самофінансування, пов'язане з реінвестуванням (тезаврацією) прибутку у відкритій чи прихованій формі. Ефект самофінансування проявляється з моменту одержання чистого прибутку до моменту його визначення, розподілу та виплати дивідендів, оскільки отриманий протягом року прибуток вкладається в операційну та інвестиційну діяльність.

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм (залучення кредитів) кредитування.

Кредитування – відповідні економічні відносини, які пов’язані з видачею підприємству коштів у тимчасове користування, на строго визначені цілі, за певну плату та на умовах повернення [5, с. 156].

Позичковий капітал – це частина авансованого капіталу, сформована за рахунок ще не повернутих позичкових джерел, які повинні бути відшкодовані кредиторам через певний строк у зумовленій формі. Якщо потреби підприємства у капіталі покриваються за рахунок позичкового фінансування, то відбувається зміна абсолютної (сума) або відносної (структура) величини зобов’язань підприємства, відображених у його пасиві. При цьому позичковий капітал використовується суб’єктами господарювання у різних співвідношеннях, але факт позичкового фінансування необхідно розглядати як перманентне та об’єктивно обумовлене явище. За таких умов ефективність позичкового фінансування формуватиме основи конкурентоспроможності підприємства у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Позичковий капітал підприємства може формуватися за рахунок внутрішніх та зовнішніх джерел фінансування. До внутрішніх джерел формування відносять забезпечення наступних виплат і платежів та доходи майбутніх періодів. До зовнішніх джерел формування позичкового капіталу відносять довгострокові зобов’язання і поточні зобов’язання [2, с. 176].

Діяльність підприємства безпосередньо залежить від обсягу і структури його фінансового капіталу. Джерелами формування капіталу можуть бути як власні фінансові ресурси, так і позикові. Для більшості підприємств основною частиною і базою усього фінансового капіталу є власний капітал, але діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення позикових коштів. Позикові кошти займають досить вагоме місце в структурі капіталу підприємства. Оптимальна структура загального капіталу є передумовою ефективності його використання. Використання позикових коштів дає можливість приросту рентабельності власного капіталу, але негативно впливає на фінансову стійкість підприємства. Отже, використання позикових коштів є важливим питанням для кожного підприємства і потребує виваженого підходу до визначення потреби в них, вибору їх джерел та обсягів залучення [4, с. 72].

Висновок. Будь-яке підприємство в умовах ринкової економіки для своєї діяльності потребує залучення фінансового капіталу, що є джерелом формування його майна. У підприємств можуть бути різні альтернативи залучення капіталу. Звичайно, не можна надати однозначних рекомендацій щодо вибору тієї чи іншої форми фінансування. В одних випадках фінансові ресурси слід формувати через збільшення власного капіталу, в інших – на основі залучення додаткових позичок. Для одних підприємств вигіднішою є можливість використовувати внутрішні джерела фінансування, для інших – зовнішні. Фінансовий менеджер під час прийняття рішень щодо вибору найбільш прийнятної форми фінансування повинен скористатися відповідними критеріями.

Література:

1. Авранчій В. І. Фінансова діяльність підприємств: Навч. посіб. / Авранчій В. І., Чумак В. Д., Смолянська О. Ю. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 240 с.

2. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. / Білик М. Д., Павловська О. В., Притуляк Н. М., Невмержицька Н. Ю. – К.: КНЕУ, 2005. – 592 с.

3. Старостенко Г. Г. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. / Г. Г. Старостенко. – К.: Університет «Україна», 2006. – 202 с.

4. Власова Н. О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. / Власова Н. О., Круглова О. А., Безголова Л. І. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 271 с.

5. Філіна Г. І. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посіб. / Г. І. Філіна. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 320 с.