ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ СУЧАСНОГО СТУДЕНТА ВТНЗ

Сьогодні, враховуючи гуманістичний підхід до навчання, виховання слід розглядати не як вплив на особистість з метою формування потрібних викладачу, навчальному закладу або суспільству якостей, а як створення умов для саморозвитку в процесі навчання, особливо у вищій школі, а також реалізації природних сил та максимально можливої самоактуалізації студентської молоді. Безперечно, виховання є найважливішою функцією суспільства з часів виникнення людської цивілізації.

Гуманітарний вектор сучасної вищої освіти передбачає фундаментальну підготовку майбутніх фахівців, самоосвіту та самовдосконалення інтелектуальних, креативних і фізичних можливостей студента.

Це включає формування широкого культурницького світогляду, національної самосвідомості та дбайливого ставлення до власного здоров’я як вагомих складових способу життя, що є визначальним у досягненні кар’єрного та життєвого успіху [1].

Гуманізація в цьому аспекті виступає обов’язковою умовою педагогічних технологій навчання та виховання, бо гуманізм за своєю природою – діяльність, в яку викладач вкладає частку своєї душі. Педагогічна доцільність полягає в тому, що навчальний процес – не епізод, а зміст життя як студентів, так і викладачів.

Головна мета української системи освіти згідно Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті - «створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянської освіти» [1]. Нині дуже багато досліджується, говориться, рекламується ідей саморозвитку, самовиховання, самовдосконалення - в аспекті індивідуалізації й диференціації навчання. Все частіше погляди педагогів звернені до історії педагогіки, до філософського переосмислення виховних завдань. Таким чином, говорячи про цілі й цінності в площині виховання, ми закономірно переходимо до більш широкої науково-практичної проблеми - проблеми національної ідеї, національної педагогіки, національного виховання.

Практично в усіх країнах світу йде інтенсивний пошук нових ідей та гуманістичних підходів до організації навчально-виховного процесу, розробляються й впроваджуються у практику інноваційні проекти і програми з виховання. Використання нових досягнень та методик, переорієнтація ціннісних мотивацій із матеріальних на загальнолюдські дозволяють корінним чином змінити на краще спосіб життя сучасної молоді. Але виникає потреба вивчення новітніх технологій навчання та їхньої відповідності психозберігаючим ознакам.

Треба наголосити, що у світі вже проголосили зміну домінант – від «виховуючого навчання» до «навчаючого виховання». Процес виховання завжди спрямований на зміну поглядів, переконань, ідеалів, звичок, поведінки. Сутність виховання з точки зору філософії визначається як перетворення культури людства в індивідуальну форму існування. Сутність виховання з точки зору педагогіки полягає у привласненні соціального досвіду. Зміст цього процесу полягає в тому, щоб те зовнішнє, об'єктивне, найкраще, що є в соціальному досвіді, стало суб'єктивним, тобто перетворилося на погляди і переконання, вчинки і поведінку особистості. Виховання як першорядний пріоритет в освіті має стати органічною складовою педагогічної діяльності, інтегрованої в загальний процес навчання і розвитку майбутнього фахівця.

Найважливіші завдання виховання - формування у студентів громадянської відповідальності та правової свідомості, духовності та культури, ініціативності й самостійності, толерантності, здатності до успішної соціалізації в суспільстві та активної адаптації на ринку праці. Треба навчити студентів людинознавству, бо знання мають цінність лише у тому разі, коли вони допомагають людині стати людянішою. Гуманність, милосердя, любов до людей – це царина моральних принципів, відкрита ще християнством і поставлена ним в основу побудови нової культури. У педагогічному процесі основна вихідна педагога у діяльності – це вміння любити.

Основна мета освіти – формування особистості, здатної до постійної самореалізації. І головним у процесі навчальної, освітньої діяльності між студентом і викладачем повинно бути так зване діалогічне поле, в межах якого вільно може відбуватися проектування вихованої людини та фахівця.

Обґрунтовуючи нову парадигму самореалізації особистості студента в процесі навчання, можна відзначити, що освіта лише один із векторів самореалізації людини. Але переваги цього фактора полягають у його цілеспрямованості, теоретичному конструкті. Отримуючи вищу освіту, майбутній фахівець включається у творчий процес суспільних перетворень. Відбувається соціалізація молоді у вигляді засвоєння нею моральних норм, цінностей, правил поведінки, засвоєння соціальної ролі. Самореалізація є одним із головних критеріїв стратегії життя людини, що відповідає виховним завданням держави й освіти. Студент формує високий професіоналізм, активність, діловитість, мобільність, почуття відповідальності, вміння працювати, швидко орієнтуватися у сформованій ситуації, приймати самостійні рішення, шанувати працю, формувати потребу в постійному відновленні знань і самовдосконаленні, поліпшувати культуру міжособистісного спілкування.

Організація процесу виховання у сучасного студента технічного вищого закладу ціннісного ставлення до знань передбачає перебудову навчально-пізнавального процесу (цілей, завдань, змісту, форм та методів) і спрямування його на самоактуалізацію особистості студента, вмотивоване оволодіння знаннями, вміннями, навичками щодо навчальної діяльності як цінності, розвиток та саморозвиток особистісних та професійно значущих якостей студентів (дослідницьких здібностей, креативності, професійної спрямованості, педагогічної майстерності тощо). Виховання ціннісного ставлення до знань студента технічного вищого закладу – пріоритетне завдання педагогів у підготовці конкурентоспроможного фахівця.

Виховання у вищій школі є цілеспрямованим процесом, який відбувається з врахуванням особливостей кожного конкретного навчального закладу, зокрема професіоналізму професорсько-викладацького складу, який значною мірою є носієм духовно-моральних, етичних, ділових якостей, рівня його взаємодії зі студентами-вихованцями і впливу на їх свідомість з метою формування у них виваженої життєвої позиції, вміння сприймати, використовувати, поширювати і здобувати необхідний досвід, здатності бути носіями провідних ідей, організаторами суспільно-політичного життя в країні [2].

Найбільшу увагу слід звернути на виховні аспекти підготовки фахівців у вищих навчальних закладах різних типів: впровадження світоглядно-виховних предметів, піднесення загальної культури, відродження національних традицій, плекання провідних рис національного менталітету тощо. Змінювати слід і саме ставлення до праці: студент має усвідомлювати, що не йому дають знання, а він їх здобуває, що він має вимагати знань від викладачів, студент гарно працевлаштується, якщо матиме якісну фахову підготовку. Виховання студентів відбувається і в позааудиторний час через конкурси та гуртки художньої самодіяльності, студентський психолого-педагогічний клуб, бібліотеку, органи студентського самоврядування. Особливістю цього напрямку виховної роботи є його планомірний і змістовний характер організації виховних заходів. Саме через них розвивається духовність, художньо-естетична культура, реалізуються творчі можливості студентів. Слід заохочувати і активніше впроваджувати проекти різноманітної тематики, цікаві та сучасні за формою проведення (екскурсії, експедиції, дебати, семінари, тренінги, конференції, «круглі столи», фестивалі, літературно-музичні композиції, аудіо- та відеопроекти тощо).

Виховання включає принципи інтеграції традиційних і нових форм виховної роботи, вмілого поєднання кращих традицій вітчизняного досвіду з новими напрямами у молодіжній політиці. Інноваційна модель майбутнього фахівця має включати перелік якостей особистості, професійно, соціально і особистісно значущих для майбутнього фахівця-професіонала.

Література:

1. Виховна робота зі студентською молоддю: навч. посібник для вищих навч. закладів / Т. Ю. Осипова [та інші]; за заг. ред. Т. Ю. Осипової; Південноукр. держ. пед. ун-т ім. К. Д. Ушинського. - Одеса: Фенiкс, 2006. - 288 с. - Бібліогр.: с. 261-280 (251 назва).

2. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання [Текст]: Навч. посібник для пед. навч. закладів / С. Г. Карпенчук. - К. : Вища шк., 1997. - 304 с.