ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ З ГРОМАДСЬКІСТЮУ СФЕРІ ОСВІТИ

Сучасний етап розвитку української державності характеризується підвищенням прозорості та демократичності діяльності всіх державних органів, формуванням партнерських відносин між інституціями держави і суб’єктами громадянського суспільства. Вказані процеси обумовлюють актуальність удосконалення взаємодії органів держави з громадськістю для сумісного вирішення проблем освіти [1].

У Національній доктрині розвитку освіти України вказано, що сучасна система управління освітою має розвиватись як державно-громадська, вона повинна враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентоспроможність їх освітніх послуг. Діяльність освітян спрямовується на пошуки нових демократичних відкритих моделей управління освітою, що орієнтують освітні процеси не на відтворення, а на розвиток. У ній передбачається забезпечення державного управління з урахуванням громадської думки [2].

На шляху реалізації завдань щодо переходу до демократичного управління освітою сьогодні існує чимало перешкод. Основна, на думку Л.Гаєвської, полягає в неготовності суспільства брати на себе відповідальність. Та й освітня галузь поки що не виявляє готовності віддати в руки громадськості (батьків, учнів, осіб, зацікавлених у розвитку освіти) вирішення проблем, що можуть бути в її компетенції [3].

Таким чином, актуальність проблеми зумовлена демократизацією всіх сфер суспільного життя, відсутністю налагоджених механізмів взаємодії державних органів управління освітою в Україні з громадськістю.

Проблеми демократизації управління освітою, його державно-громадського характеру та пошук механізмів налагодження ефективної співпраці держави з громадськістю набули сьогодні в Україні надзвичайної актуальності. Однак теоретична розробленість даної проблеми залишається слабкою. У зв’язку з цим потребують вивчення теоретичні засади взаємодії органів управління освітою з громадськістю, удосконалення відповідного категорійно-понятійного апарату.

Метою статті є теоретично обґрунтувати сутність поняття “взаємодія державних органів з громадськістю у сфері освіти” та його взаємопов’язаність з такими категоріями як “державно-громадське управління освітою” та “соціальне партнерство”.

Поняття взаємодії державних органів з громадськістю у сфері освіти не набуло до цього часу обґрунтованого тлумачення в науковій літературі, що пояснюється зосередженням уваги дослідників на нових формах управління освітою таких як, наприклад, державно-громадське. Однак, на наш погляд, це є невиправданою помилкою, оскільки саме взаємодія лежить в основі будь-якої управлінської діяльності.

З метою визначення сутності поняття “взаємодія державних органів з громадськістю у сфері освіти”, проаналізуємо спочатку різні погляди дослідників на основну складову обраного для аналізу терміну.

До розгляду поняття “взаємодія” зверталися у своїх працях ряд науковців. Так, О. Гончар [4, с. 11], досліджуючи педагогічну взаємодію учасників навчального процесу в системі вищої освіти України, аналізує це поняття з філософської, соціально-психологічної та комунікативної точок зору. На думку Т.Є. Мироненко, існують ще соціологічний, кримінологічний, управлінський та деякі інші аспекти [5, с. 19]. Коротко проаналізуємо зміст окремих з цих тверджень.

Необхідність розглянути поняття “взаємодія” з філософської точки зору продиктована, насамперед, об’єктивністю та універсальністю самого поняття, оскільки філософи підкреслюють, що без здібності до взаємодії матерія не могла б існувати. Пізнання речей означає пізнання їхньої взаємодії і є результатом взаємодії взаємодії між суб’єктом і об’єктом. [6, с. 11].

З точки зору соціологічного підходу усі соціальні дії, усі соціальні процеси скоординовані взаємодією [7, с.246]. У юридичній літературі у широкому значенні під взаємодією розуміється співпраця, яка розкривається у спільних узгоджених діях, спрямованих на спільну мету, у взаємній допомозі під час вирішення завдань [8].

Психологічна наука поняття “взаємодія” тлумачить як взаємний вплив людей один на одного, який у результаті закономірного почергового впливу викладача і студента має наслідком взаємні зміни поведінки агентів взаємодії, їх діяльності, відносин та настанов [9].

На основі такого спектру підходів до досліджуваного нами поняття в різних науках розглянемо “взаємодію” в теорії управління.

На думку Ю.Гаруста, взаємодія проявляється в процесі взаємовпливу і використанні можливостей один одного для досягнення власних цілей. Взаємодія виникає там і тоді, де взаємозв’язок між суб’єктами об’єднаний спільною метою. По-друге, взаємодія полягає не тільки в безперервному впливі один на одного, а також і під час використання взаємодіючими сторонами можливостей один одного для досягнення власних цілей [10].

У теорії управління процес управління розглядається як свідомий і цілеспрямований процес впливу на свідомість і поведінку окремих індивідів або членів групи, колективу, організації для підвищення організованості та ефективності їхньої спільної діяльності. Втім, на думку Н.Драгомирецької, здебільшого цей вплив характеризується методами прийняття управлінських рішень, організацією потоків інформації, або технологіями управління персоналом та створенням соціально-психологічного клімату. Мало звертається уваги на певні класифікації колективів, видом діяльності яких є встановлення взаємодії. При цьому доцільно враховувати, що найважливішим критерієм класифікації трудового колективу є форма власності. Другий критерій – вид діяльності й особливості її кінцевого продукту [11].

Відповідно до таких поглядів формуються стратегії зовнішньо спрямованої взаємодії. Оскільки форма власності суб’єктів державного управління різна, то й кінцевий продукт визначається досить незрозуміло. Найчастіше зустрічаємось з думкою, що останній – це налагодження взаємодії між владою та населенням. При цьому взаємодія – це процес без чітко визначених проміжних та кінцевих результатів на кожному її етапі. Доцільніше було б розглядати процеси побудови взаємодії суб’єктів державного управління з громадськістю крізь призму відображення потреб, інтересів, установок, атитюдів суспільства. Ця взаємодія має ґрунтуватися на інноваційних формах організації управлінської діяльності [12].

Такими формами управлінської діяльності в державному управлінні загалом та освітою зокрема є соціальне партнерство та державно-громадське управління, які набувають в сучасних умовах особливої актуальності та триває пошук механізмів їх ефективного здійснення.

На нашу думку, соціальне партнерство – це переговорний характер урегулювання розбіжностей і суперечностей, які виникають між сторонами; наявність механізмів і правових інструментів урахування інтересів партнерів на різних рівнях. Соціальне партнерство ми розглядаємо в двох аспектах: координація інтересів і досягнень компромісу на рівні суспільства в цілому і на рівні відносин всередині галузі, регіону, підприємства, між окремими людьми.

Дослідження Ж.В. Петрочко показало, що налагодження соціального партнерства як форми ефективного співробітництва сторін передбачає дотримання таких принципів: спільне планування; спільна оцінка діяльності; побудова взаємодії на довірі, відкритості дій, задумів, оперативному та достатньому обміні інформації; відповідальність перед собою та партнерами за всі свої дії тощо [13, с. 848 – 849].

П.Шишко визначає соціальне партнерство як одну з цінностей громадянського суспільства поряд з такими цінностями як свобода особистості громадянина; демократичні принципи в державному управлінні; соціальний патронаж держави [14]

Успішний розвиток соціального партнерства якісно впливає на розв’язання таких завдань: як уточнення місії громадського управління в сучасному суспільстві; напрацювання досвіду демократичних відносин громадського управління і соціуму; освоєння педагогами і учнями сучасних форм соціальної взаємодії; збагачення ресурсного забезпечення громадського управління [15, с. 227].

Як зазначає Л.Гаєвська, соціальне партнерство є одним з основоположних елементів державно-громадського управління освітою, під яким розуміється управління, що ґрунтується на спільній, взаємодоповнювальній і взаємопідтримуючій діяльності державних органів та громадськості в галузі освіти, розподілі між суб’єктами повноважень, прав та відповідальності за їх реалізацію для забезпечення функціонування й розвитку системи освіти [16, с. 24].

Державно-громадське управління освітою має здійснюватися структурами держави і громадськими об’єднаннями: добровільно сформованими асоціаціями і спілками громадян, що проводять громадську освітню політику на основі демократичних процедур самоврядування і співуправління.

Таким чином, взаємодія – це процес, на якому ґрунтуються як соціальне партнерство в освіті, так і державно-громадське управління освітою, це фундамент, на якому будується демократичне управління.

Узагальнюючи вищевикладене, приходимо до висновку, що взаємодія державних органів з громадськістю у сфері освіти повинна ґрунтуватися на принципі партнерської рівності, довірі, мати відкритий характер та фокусуватися на конкретних проблемах освіти на всіх рівнях, вирішення яких сприятиме розвитку освіти та управління нею.

Таким чином, у результаті теоретичного аналізу доведено, що взаємодія державних органів з громадськістю у сфері освіти – це співпраця, яка розкривається у спільних узгоджених діях державних органів і громадськості, спрямованих на спільне вирішення завдань та проблем освіти.

Встановлено, що поняття “взаємодія” є основою для будь-яких спільних дій, фундаментом, на якому будується демократичне управління.

Поняття “взаємодія державних органів і громадськості у сфері освіти” надзвичайно тісно пов’язане з поняттями “державно-громадське управління освітою” та “соціальне партнерство в освіті”, оскільки усі вони ґрунтуються на процесі взаємодії. У свою чергу соціальне партнерство є одним із основоположних елементів державно-громадського управління освітою і має, переговорний характер урегулювання розбіжностей і суперечностей, які виникають між сторонами; наявність механізмів і правових інструментів урахування інтересів партнерів на різних рівнях у сфері освіти. А державно-громадське управління освітою передбачає обов’язкове надання громадськості реальних функцій і повноважень у цьому процесі.

Отже, поняття “взаємодія державних органів і громадськості у сфері освіти ” є ширшим за поняття “державно-громадське управління” та “соціальне партнерство”. Однак, усі ці поняття мають спільні та відмінні риси. Спільними, на наш погляд, є принципи, на яких вони ґрунтуються (побудова взаємодії на довірі, відкритість та прозорість дій, задумів, оперативному та достатньому обміні інформації; відповідальність перед собою та партнерами за всі свої дії тощо). Відмінними рисами виступають наявність чи відсутність владних повноважень, управлінських функцій, ієрархічної структури тощо.

Література:

1. Мироненко Т.Є. Організаційно-правові аспекти управління взаємодією органів прокуратури України з громадськістю : автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Мироненко Тетяна Євгенівна ; Інститут законодавства Верховної Ради України. - К., 2008. - 20 с.

2. Національна доктрина розвитку освіти України // Освіта України. - 2002. - 23 квітня.

3. Гаєвська Л. А. Зарубіжний досвід залучення громадськості до управління освітою / Гаєвська Л. А. // Держава та регіони. Серія : Державне управління. – 2009. – № 3. – С. 195–200.

4. Гончар О. Педагогічна взаємодія учасників навчального процесу в системі вищої освіти України (історико-педагогічний аспект) : монографія. – Харків : ХНАДУ, 2011. – 424 с.

5. Мироненко Т.Є. Організаційно-правові аспекти управління взаємодією органів прокуратури України з громадськістю : дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Харківський національний ун-т внутрішніх справ. – Х., 2008. – 190 арк.

6. Гончар О. Педагогічна взаємодія учасників навчального процесу в системі вищої освіти України (історико-педагогічний аспект) : монографія. – Харків : ХНАДУ, 2011. – 424 с.

7. Социология. Наука об обществе: Учебное пособие / Под общей редакцией проф. В.П. Андрущенко, проф. Н.И. Горлача. – Харьков,1996. – 688 с.

8. Гаруст Ю.В. Правове забезпечення контрольної діяльності податкових органів України : автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний ун-т держ. податкової служби України. – Ірпінь, 2008. – 20с.

9. Словарь практического психолога / [сост. С.Ю.Головин]. _ Минск : Харвест, 2005. – 285 с.

10. Гаруст Ю.В. Правове забезпечення контрольної діяльності податкових органів України : автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний ун-т держ. податкової служби України. – Ірпінь, 2008. – 20с.

11. Драгомирецька Н.М. Теоретичний аналіз комунікативної діяльності державного службовця: Монографія. – О.: Астропринт, 2005. – 280 с.

12. Драгомирецька Н., Артеменко А. Соціальне проектування як особлива форма побудови взаємодії суб’єктів державного управління з громадськістю / Н. Драгомирецька // Збірн. наук. пр. НАДУ. – К.: НАДУ, 2008. – Вип. 2. – С. 177 – 186.

13. Петрочко Ж.В. Соціальне партнерство / Ж. В. Петрочко // Енциклопедія освіти / АПН України ; голов. ред. В. Г. Кремінь. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – С. 848 – 849.

14. Шишко П. М. Значение образования в формировании традиций гражданственности самоуправления в России / П. М. Шишко // Образование и гражданское общество : материалы круглого стола 15 ноября 2002 г. – Вып. 1. – СПб. : Изд-во ЦОП СПб ГУ, 2002. – 91 c.

15. Гусаров В. И. Государственно-общественное образование : монография [Електронний ресурс] / В. И. Гусаров. – Самара : НТЦ, 2006. – 419 с. – Режим доступу до монографії : // http://window.edu.ru/window_ catalog/pdf2txt?p_id=14083&p_page=1

16. Гаєвська Л.А. Розвиток державно-громадського управління загальною середньою освітою в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) : автореф. докт. наук з держ. упр.: 25.00.01 / Гаєвська Лариса Анатоліївна ; Національна академія держ. управління при Президентові України. — К., 2010. – 36 с.

Науковий керівник:

доктор наук з державного управління, кандидат педагогічних наук, професор, Лукіна Тетяна Олександрівна.