ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ «БАЛЬНИХ ТАНЦІВ»

Кожний, хто хоче навчитись танцювати і має достатню наполегливість в навчанні, може стати справжнім танцюристом. Танець складається із декількох простих фігур, якими без особливих труднощів можуть оволодіти всі бажаючі. Безсумнівно, композиції рухів прикрашають танець, але це тільки доповнення. Краще танцювати найпростіші фігури, підкоряючись ритму, чим складніші композиції, але в приближеному ритмі. Тільки завдяки ритму ми отримуємо справжнє задоволення від танцю.

Бальні танці – це група парних танців, що має народні витоки і виконуються на вечорах, балах, змаганнях.

З величезної різноманітності як елітних, так і народних танців. В групу бальних потрапили танці, що характеризуються за двома ознаками: всі бальні танці є парними; пару складають чоловік і жінка, танцюючи з дотриманням фізичного контакту.

Метою статті є спроба висвітлити історію виникнення та становлення бальних танців у світі. Відповідно до мети постають наступні завдання: встановити основні етапи становлення бальних танців, висвітлити історію становлення бальних танців на території Східної Європи.

З давніх часів люди прагнули налагоджувати відношення з представниками різних кругів суспільства. З цією метою влаштовувалися бали.

Бал із французької – збори численного суспільства осіб обох статей для танців.

В Росії бали почали влаштовуватися по указу Петра І з 1718 р. Вони називалися асамблеями. На асамблеях вели ділові бесіди, палили трубки, пили вино, грали в шашки і шахи. Головною розвагою були танці. Не відразу далося нашим предкам мистецтво невимушеного світського спілкування. Перший час в перервах між танцями всі сиділи як німі. Після смерті Петра І в Росії закінчилася епоха асамблей і почалася епоха балів. Майстрових вже не запрошували, придворний етикет став строгішим. Сповіщати про бали стали не барабанним боєм, а спеціальним запрошенням.

Всі десять гаряче коханих нами бальних танців пройшли дуже непросте притирання за час їх становлення – першу половину ХХ ст.

Вагому роль у створенні і розвитку спортивних бальних танців зіграли вчителі і танцюристи Англії.

Саме Імперське Суспільство вчителів танцю (ISTD) в 1924 р. канонізувало чотири з п’яти танців європейської танцювальної програми (Стандарту). Віденський вальс не потрапив в цей незрівнянний квінтет унаслідок незрозумілої «нелюбові» британців до нього.

Світова громадськість все одно обожнює цей незрівнянний по романтичному захопленню танець, який і видав перший поштовх до створення сучасної танцювальної системи.

Початковим поштовхом до Віденського Вальсу, до розвитку масового парного танцювання став підвищений інтерес людей до теми еротики в танці.

Поява прекрасної музики Адана і Деліба, саме вальсових форм, породило початок невичерпного інтересу до романтичної музики балетів «Жізель» і «Коппеля».

Спочатку з’явився Віденський Вальс. Чайковський, Штраус – і вже вся Європа схвильована цим задушевним, емоційним, хвилюючим танцем. Німецький Леднер – його предок. Проте у французів на цей рахунок свої вагомі аргументи.

Природно, велика балетна Франція знайшла в ХV-XVI ст. форми парного вальсування в своєму танці Вольта, хоча визнаємо, що справжній характер Віденському Вальсу був доданий саме Лендлером, як і музичний розмір в «три чверті» («Вольта» - «Три других»).

В наші дні вже нікого не здивуєш конкурсом бального танцю. Рівні цих конкурсів теж різні. Всі до цього звикли. Для людини, яка серйозно займається танцями, три конкурси на різних майданчиках за вихідні дні це нормально. Проте не завжди на території Східної Європи була такою позитивною ситуація щодо цих видів танцю. Аж до смерті Сталіна, бальні танці, як і все західне, відкидалося владою. Але з приходом хрущовської «відлиги», розвиток був найактивнішим. Перший офіційний конкурс, а точніше, перші міжнародні змагання відбулися в рамках сьомого Всесвітнього фестивалю молоді і студентів в Москві. Хочеться відзначити, що у фіналі цього конкурсу було дві пари з Ленінграда.

Саме в Ленінграді починається активний розвиток бального танцю, проникнення якого, навіть через «залізну завісу», неможливо було зупинити. Звичайно не обійшлося без «вірного шляху» ЦК партії. Вся інформація про танці в ті роки була дуже крихкою і неповноцінною.

Доводилося робити переклади з англійських текстів, зустрічатися з людьми, які хоч краєчком ока бачили конкурси в інших країнах. Контакти союзних республік Естонії, Латвії, Литви із заходом дають про себе знати. Тут зароджується серйозна школа бального танцю.

50-ті рр. ХХ ст. для Ленінграда і Прибалтійських республік можна охарактеризувати як роки навчання, налагодження зв’язків і організації конкурсів. У Москві весь цей час бального танцю практично не існувало. Доходило до того, що в столиці організовували конкурси ленінградці. Один з таких міжнародних конкурсів був організований Д.М. Бельскім.

Важливо відзначити, що на цей конкурс приїхали пари з ФРН, що було дуже важливо для організаторів. Саме цей конкурс дав серйозний поштовх для подальшого обміну інформацією і співпраці із західними танцюристами і викладачами.

60-ті рр. ХХ ст. проходять так само з явним лідерством Ленінграда і республік Балтії. У ці роки вищестоячі організації стали відносити бальні танці до спорту. Як бачимо, це серйозне питання було вже вирішене три десятиліття тому.

На початку сімдесятих Ленінград знову є негласним лідером в розвитку бального танцю, але одночасно Прибалтика стає серйозним конкурентом.

Через декілька років танцюристи з Прибалтики багато в чому перевершуватимуть танцюристів з Ленінграда. А в СРСР з’являється ще одне місто, де стрімко починає розвиватися бальний танець. Це Таганрог. Тут працював чудовий організатор і лідер – Марк Самуїлович Кац. Результат його викладання – відомий танцюрист 70-х рр. ХХ ст. Олександр Зубков.

Такий розвиток бального танцю був до приходу Л.І. Брєжнєва. Всім відомий «застій» обрушився і на бальний танець. Припинена усіляка організація конкурсів. Причина цьому – політика ЦК (те, що із заходу – погано!). В альтернативу західноєвропейської і латиноамериканської програм, «добровільно-примусово» нав’язується, т. зв. вітчизняна програма! Власне кажучи, нічого поганого в цих танцях теж не було.

Але бальний танець вже глибоко засів в танцюристах. Для них танець без «стандарту» і «латини» – не танець. В ці роки починається «підпільна» організація конкурсів, причому статус деяких з них дуже серйозний. Організатори таких заходів наражалися на серйозну небезпеку, аж до втрати роботи.

Але конкурси проходять. Стримувати людей від бального танцю стає безглуздо, оскільки танцює велика кількість людей.

На достатньо серйозному організаторському рівні починають проводитись вже дитячі конкурси. Бальний танець продовжував свій розвиток. Звичайно найсерйозніший сплеск, спровокований значним потоком інформації почався з перебудовою.

Ленінград знову в числі лідерів серед міст СРСР. І як логічне завершення і реальна можливість легалізуватися, в 1987-1988 рр. утворюється АБТ (Асоціація бальних танців). Ця організація знаходилася під наглядом ЦК.

В ці роки в Литві починає проходити традиційний щорічний турнір «Янтарна пара». Тут на суддівство запрошувалися і наші, і зарубіжні судді.

Не дивно, що статус цього конкурсу швидко став дуже високим. Москва вже не могла дивитися на таке «неподобство» крізь пальці. Треба було реагувати. І Москва «дала добро», але з однією умовою: у суддівстві тільки наші судді.

Цим фактично була накладена заборона на іноземних суддів. Ленінград тим часом став одним з оплотів танцювального життя в країні. Проте бальний танець почав набувати масового характеру. Москва в кінці 80-х рр. різко піднімає планку танцювання. Столиця стає серйозним конкурентом. Там бальний танець намагається надолужити усе упущене за минулі роки. Мода змінюється кардинально. Починаються досить часті поїздки на змагання за межі країни. Невдовзі в Москві проводяться Перший Міжнародний конкурс, Перший семінар, Перший приїзд чемпіонів світу. Створюються різні організації, які конкурують між собою. І їх погляди на існування бального танцю багато в чому відрізняються один від одного.

Таким чином, бальні танці на теренах Східної Європи пройшли складний шлях свого становлення та розвитку. Від нерозуміння та несприйняття спершу суспільством, а потім владою. Проте внаслідок набуття популярності серед населення СРСР вони отримують офіційне визнання та належний розвиток.