ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ У ВІТЧИЗНЯНИХ ДИСКУРСАХ: ВІД РЕЦЕПЦІЙНИХ УСТАНОВОК ДО ВІРОГІДНОГО ПРОЕКТУ

В дослідницьких колах сучасної України має місце своєрідне протистояння різноманітних установок стосовно методологічних та концептуальних можливостей філософії релігії. Причому переважна більшість релігієзнавців, філософів й навіть богословів зважають на факт її достатньої апробації у полі дослідницьких дискурсів. Принаймні нині вже не заперечується необхідність функціонування філософії релігії. Щоправда серед дослідників не бракує також проявів скептичного ставлення й навіть спроб перенесення функцій філософії релігії на інші дисципліни. Крім того, з’являються публікації, автори яких наполягають на потребі витворення своєрідного аналогу філософії релігії. Для прикладу, О.Возняк стверджує про змістовну привабливість "філософського релігієзнавства" як ефективної методологічної основи для релігієзнавчих досліджень. При цьому вона переконана у тому, що "цей напрям релігієзнавства допоможе зняти протистояння між богословським та академічним релігієзнавством і дасть… можливість уникнути помилок в обох галузях так як повністю відповідає основним принципам релігієзнавства"[1, с. 25].

Метою статті є аналіз існуючих у вітчизняній дослідницькій думці основних рецепційних установок стосовно філософії релігії та презентація її авторського проекту. Насамперед варто зважати на домінуючі у дослідницьких колах два вектори у сприйнятті філософії релігії. Йдеться про спроби науковців чітко окреслити її статус та можливі конотативні установки. З іншого боку, дискусійним залишається питання належності філософії релігії до дисциплінарного релігієзнавства, чи до системи філософського знання. Відповідно, можна умовно стверджувати про вектор ідентифікації філософії релігії і про вектор її дисциплінарної інкорпорації, які у дослідницьких дискурсах зазвичай змістовно перекриваються.

У вітчизняній дослідницькій думці наявними є розбіжності з приводу ідентифікації філософії релігії. Уточню, – йдеться про ідентифікацію як впізнавання певної системи знання, обмеженої чітко визначеними контекстуальними умовами. Звісно, що будь-яка ідентифікація припускає виділення якоїсь предметної галузі із групи їй подібних. У цьому відношенні можна констатувати ситуацію конфлікту різних рецепційних установок, в основі яких полягають спроби авторів навести лад з предметною і методологічною визначеністю філософії релігії. Деякі вітчизняні дослідники обрали шлях її ідентифікації у перспективі виразного плеоназму. Йдеться про сприйняття філософії релігії як філософського дослідження релігії. Для прикладу згадаю про визначення філософії релігії, що міститься у однойменному навчальному підручнику М.Попова. Його автор стверджує: "Предмет філософії релігії полягає у філософському розумінні релігії як явища загальнокультурного штибу, як специфічного тлумачення феномену людського буття"[2, с. 35]. Інші дослідники вдаються до ототожнення філософії релігії та теорії релігії. Так Б.Лобовик вважає, що "філософія релігії покликана дати теоретичне осмислення сутності і сенсу релігії як такої"[3, с. 4]. Для А.Колодного "філософія релігії зайнята внутрішнім контекстом релігійного феномена, на неконфесійно зорієнтованому та позаісторичному рівні проводить концептуалізацію її природи і функцій в загальному аспекті"[4, с. 23]. При цьому у цій же статті він стверджує про її присутність у сучасному релігієзнавстві в якості філософії науки. В зв’язку з цим згадаю про емоційно схвильований виступ С.Головащенка на засіданні другого Круглого столу з філософії релігії (24 червня 2010 року). На його думку, філософія релігії, переживши період своєї класики нині уможливлюється винятково як історія науки. Йдеться про доцільне її використання в якості історії філософії релігії. Принагідно, варто вказати на своєрідну "двомодульну" методику викладання філософії релігії у багатьох вищих навчальних закладах України. Тобто, викладачі цього курсу пропонують спочатку модуль "історія філософії релігії", а потім питання у перспективі її структурованості, чи просто ознайомлення з важливими проблемами філософського осмислення релігії. Згадаю також і про спроби деяких дослідників розглядати філософію релігії у перспективі її уподібнення можливим теологічним дискурсам. Для прикладу, М.Черенков у статті "Протестантська теологія і філософія релігії: зустрічі на межах"(2012) вважає більш привабливою філософію релігії як аналог загальної, надконфесійної теології.

Певна річ, що наявність різних рецепційних установок стосовно філософії релігії спонукає деяких вітчизняних дослідників до спроб їх узагальнення, які, в свою чергу, теж постають варіативними. Зокрема О.Горкуша припускає, що "під філософією релігії маємо можливість розуміти: 1) філософствування з приводу релігійних проблем; 2) філософствування з приводу релігії; 3) філософське осмислення релігії як цілісного явища, описаного наукою про релігії, або ж філософське витлумачення предмету наукового релігієзнавства й обґрунтування підходів та методів релігієзнавства в дослідженні релігії"[5, с. 58]. О.Кисельов і В.Хромець узагальнюють про можливі три рецепції філософії релігії (її "три різні іпостасі") як дисципліни релігієзнавства, як теорії релігії і як підходу в релігієзнавстві. При цьому, на їх думку: "розуміння філософії релігії як підходу і як теорії релігії можливим є лише в контексті сприйняття релігієзнавства як комплексної науки про релігію. Філософія релігії як релігієзнавча дисципліна можливою є лише при розумінні релігієзнавства як міждисциплінарної сфери знань"[6, с. 148]. Зауважу принагідно, що О.Кисельов і В.Хромець не сумніваються у приналежності філософії релігії як дисципліни до релігієзнавства.

Втім питання її входження до кола релігієзнавчих дисциплін розв’язується в дослідницьких колах доволі неоднозначно. Звісно, що більшість релігієзнавців наполягають на причетності філософії релігії до дисциплінарного релігієзнавства. Яскравим прикладом такої позиції є дещо безапеляційне судження О.Горкуші. На її думку: "Сучасне українське академічне релігієзнавство орієнтується саме на третій варіант розуміння філософії релігії, а саме як фундаментальної галузі академічного релігієзнавства"[5, с. 58]. Щоправда, деякі науковці вказують здебільшого на перспективність входження філософії релігії до релігієзнавства. Для прикладу, А.Колодний стверджує: "То ж філософія релігії здобуде належну їй функціональність у структурі релігієзнавства лише за умови змістовного філософського синтезу дослідницьких здобутків окремих релігієзнавчих дисциплін, набуття нею ролі методологічної рефлексії в системі релігієзнавства, засобу аналізу мови релігії"[4, с. 25]. З іншого боку, автори розділу "Теоретична і практична філософія в сучасному філософському просторі" переконані, що "філософія релігії має бути в колі філософських дисциплін"[7, с. 39]. Між іншим, серед фахових вітчизняних філософів до цих пір переважає установка у сприйнятті цієї дисципліни як складової якихось філософських систем.

Розбіжності серед дослідників щодо рецепційних установок і дисциплінарного статусу філософії релігії долаються в межах її певних виважених проектів. Вважаю, що наявність таких проектів стане стимулом для розв’язання важливих концептуальних та методологічних аспектів філософії релігії.

У подальшому викладі пропоную власний аванпроект, послідовно розгорнуті і, водночас, критично осмислені положення якого зазнали достатньої апробації у навчальному процесі при викладанні відповідних курсів на філософському факультеті Київського національного університету і на бакалавраті Національного університету "Києво- Могилянська Академія". Звісно, що в рамках такого проекту також уможливлюються відповіді на питання ідентифікації філософії релігії та її дисциплінарного статусу. Щоправда заздалегідь обмовлюсь про дещо лапідарний характер викладу проекту філософії релігії.

Відтак, у змістовному відношенні філософію релігії варто визначити як конструювання і застосування в процесі осмислення таких концептів, завдяки яким з’ясовується проблема корелятів позамежного. Відтак за своєю сутністю філософія релігії буквально приречена на суто раціональне пояснення. Йдеться про розуміння, як процес схоплювання сутності її предметів вивчення, який, в свою чергу, припускає актуалізацію витягування з них смислів та подальших конотацій.

Корелятами позамежного визнаються такі опорні детермінанти як релігія, віра, уособлення потойбічності (світ трансцендентних сутностей) і Бог (божественне). Ці опорні детермінанти, в свою чергу, можна поєднати у дві комплементарні пари "релігія – віра", "уособлення потойбічності – Бог (божественне)". Їх інваріантом виявляється "ноумен" позамежного, який набуває статусу своєрідного ідеалу семантичних прагнень і виповнень. Звісно, що ці опорні детермінанти, умовно розподілені у дві пари, утворюють проблемне поле філософії релігії.

Означені мною предмети вивчення філософії релігії звісно, що повинні набувати статусу проблеми, уможливлюючи тим самим різні вектори їх розв’язання. Доречними тоді є виявлення змісту опорних детермінант, їх смислових десигнатів (похідних) та подальших конотацій у перспективах метафізики, епістемології та праксеології. Інакше кажучи, в структурному відношенні філософія релігії постає як органічний синтез трьох можливих підходів осмислення предметів її вивчення. Відтак, метафізика релігії виявляє сутності, витоки, буттєві характеристики корелятів позамежного, їх семантичні конотації й, відповідно, припускає аналіз теорій, в яких вони розкриваються. Епістемологія релігії виявляє пізнавальний зміст корелятів позамежного і можливості їх пізнавання як таких. Предметом її вивчення також є теорії, в яких висвітлюються питання природи, джерел, достовірності й істинності знань про кореляти позамежного. Праксеологія релігії визначає форми та особливості актуалізації корелятів позамежного й, відповідно, її прерогативою також є теорії, в яких розкриваються діяльнісні установки та характеристики предметів вивчення.

Враховуючи таку структурованість філософії релігії, можна скоригувати у даній площині її визначення. Тоді філософія релігії, – це раціональне за змістом та аналітичне за формою тлумачення корелятів позамежного в таких їх основоположних аспектах як буття, знання та діяльність.

Тепер стосовно розв’язання питання належності філософії релігії до циклу релігієзнавчих дисциплін. На мою думку, доречно стверджувати про подвійний статус філософії релігії. З одного боку, вона є філософською дисципліною, оскільки цілковито опирається на ratio в осмисленні корелятів позамежного. При цьому, саме кореляти позамежного, ці граничні концепти, які схоплюють інаковість, постають предметами спеціального вивчення, первинними проблемами. З іншого боку, – філософію релігії варто включити і до дисциплінарного релігієзнавства. Втім тоді виникає питання, – на яких умовах? Вважаю, що філософія релігії виявляється концептуальним постачальником для емпіріоризованих дисциплін релігієзнавства та виконує щодо них інструментальну функцію, тобто забезпечує аргументаціями різноманітні оперативні теорії. Філософія релігії також може виконувати роль своєрідного методологічного "фільтра", через який пропускаються оперативні теорії інших релігієзнавчих дисциплін. Схематично співвідношення філософії релігії і релігієзнавства можна відобразити у вигляді двох кругів, які перетинаються між собою, утворюючи сегмент. Власне цей сегмент, утворюваний внаслідок перекривання кругів філософії та релігієзнавства і є філософією релігії.

Насамкінець, про питання кореляції філософії релігії та теорії релігії. Не вважаю ці понятійні конструкції ідентичними за змістом. Принагідно, утвердження предметом філософського вивчення тільки релігії приводить до змістовного виокремлення вчення про релігію, чи, з деякими обмовками, до теорії релігії. Хоча зауважу, що змістовна наповненість теорії релігії може виходити за межі смислового простору філософії релігії, водночас залишаючись осередком останньої. Принагідно, теорія релігії ідентифікується як систематично викладені і пропущені в світлі певної перспективи конструктивні судження та узагальнення про релігію. Тоді суто оціночні судження та думки, а також дескриптивні характеристики перебувають поза її компетенцією.

Література:

1. Возняк О. Філософське релігієзнавство як альтернатива суперечності між богослов’ям і наукою. / Ореста Возняк // Українське релігієзнавство.- К., 2010. – № 53. – С. 20 – 27.

2. Попов М.В. Філософія релігії: Навчальний посібник для вузів ІІІ-IV рівнів акредитації. /М.В. Попов. – К.: Вид. дім "Асканія", 2007. – 316 с.

3. Лобовик Б.О. Історіософія релігії як знання історичної природи релігії /Б.О.Лобовик // Українське релігієзнавство.- К., 2005. – № 33. – С. 4 – 6.

4. Колодний А. Філософія релігії в дисциплінарній структурі академічного релігієзнавства. /А.Колодний //Філософія релігії в Україні: варіативність стратегії осмислення предмету. Збірник наук. праць за ред. А.Колодного та О.Горкуші //Українське релігієзнавство. – К., 2012. – № 64. – С. 19-27.

5. Горкуша О. Філософія релігії: предмет галузі./О.Горкуша // Дисциплінарне релігієзнавство. Колективна монографія. За наук. ред. доктора філос. наук, проф. Анатолія Колодного / Українське релігієзнавство.- К., 2009.- Спецвипуск 2009-1. – С. 49 – 67.

6. Киселёв О., Хромец В. Философия религии: дисциплина, теория или подход в религиоведении? /Олег Киселёв, Виталий Хромец // Філософська думка: Спецвипуск Sententiae II: Теологія і філософія релігії (2011). – Вінниця: ВНТУ, 2012. – С. 142 – 149.

7. Філософська та політологічна освіта на перетині тисячоліть: Монографія /

Конверський А.Є., Бугров В.А., Губерський Л.В. та ін. За заг. ред. А.Є.Конверського, В.А.Бугрова. – К.: Вид.-поліграф. центр "Київський університет", 2007. – 279 с.