Сучасні методи викладання соціально-гуманітарних дисциплін для студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації

Сучасні світові тенденції навчання і виховання складають основу нинішньої освіти, що разом з політичним, соціально-економічним та культурним рівнем життя, характеризує людське суспільство у відповідний історичний період його розвитку. У ХХІ столітті, коли відбувається перехід до інформаційно розвиненого суспільства, вища освіта набуває особливого значення для розвитку всього людства. Випускники вищих навчальних закладів нині повинні бути наділені не лише фаховими знаннями, а й вмінням їх використовувати у найсучаснішому середовищі, орієнтуватися в процесах, які виникають саме зараз, постійно удосконалюючи свої фахові здобутки. Головним завданням кожного вищого навчального закладу є навчання і виховання молодої особистості, яка зможе самостійно вирішувати складні політичні, економічні, соціальні, культурні та інші проблеми, які з’являються у сучасному суспільстві. Аджеє, як відомо, студенти - це еліта нації. Саме тому навчання у вищих навчальних закладах повинно бути методично обґрунтованим та досконало продуманим, адже обсяг матеріалу для засвоєння величезний. У виконанні цього завдання важлива роль відводиться соціально-гуманітарним наукам, які формують особистість студента відповідно до сучасних і реальних вимог нашого суспільства, розвивають його логічне, історико-філософське мислення, навчають політичному і соціально-економічному аналізу процесів, які відбуваються, та розкривають особливості культурного розквіту нашого швидкоплинного світу.

Проаналізувавши дослідження, проведені Національним тренінговим центром (США, штат Меріленд), ми переконалися, що одним із методів удосконалення викладання соціально-гуманітарних дисциплін є інтерактивне навчання, яке дозволяє різко збільшити обсяг засвоєння матеріалу, оскільки впливає не лише на свідомість студента, а й на його почуття, волю (дії, практику) [6]. Результати цих досліджень були відображені в схемі, що отримала назву “Піраміда навчання”, тобто:

Лекція –5% засвоєння

Читання – 10% засвоєння

Відео/аудіо матеріали – 20 % засвоєння

Демонстрація – 30 % засвоєння

Дискусійні групи – 50% засвоєння

Практика через дію – 75% засвоєння

Навчання інших / застосування отримання знань відразу ж – 90% засвоєння.

Це дає нам можливість стверджувати, що найменших результатів можна досягти за умов пасивного навчання (лекція – 5%, читання – 10%), а найбільших – інтерактивного (дискусійні групи – 50%, практика через дію – 75%, навчання інших чи негайне застосування – 90%) [6]. Це, безперечно, середньостатистичні дані, і в конкретних випадках результати можуть бути дещо іншими, але в середньому таку закономірність може простежити кожен педагог.

Вищезгадані показники цілком підтверджуються дослідженнями сучасних російських педагогів. За їхніми оцінками, студент може, читаючи очима, запам’ятати 10% інформації, слухаючи – 26%, розглядаючи – 30%, слухаючи і розглядаючи – 50%, обговорюючи – 70%, особистий досвід –80%, спільна діяльність з обговоренням – 90%, навчання інших – 95% [2, с. 78].

Цікавий приклад наводять українські дослідники інтерактивного навчання О. Пометун та Л. Пироженко, які, пояснюючи метод інтерактивних технологій, звертають увагу на те, що наш мозок схожий на комп’ютер, а ми – його користувачі. Щоб комп’ютер працював, його потрібно ввімкнути. Так само потрібно “ввімкнути” і мозок студента. Коли навчання пасивне, мозок не вмикається. Комп’ютер потребує правильного програмного забезпечення, щоб інтерпретувати дані, введені в його пам’ять. Наш мозок повинен пов’язати те, що нам викладають, з тим, що ми вже знаємо і як ми думаємо. Коли навчання пасивне, він не простежує ці зв’язки і не забезпечує повноцінне засвоєння.

Нарешті, комп’ютер не може зберегти інформацію, якщо вона не оброблена і не “закріплена” за допомогою спеціальної команди. Так само наш мозок повинен перевірити інформацію, узагальнити її, пояснити комусь для того, щоб зберегти її в банку пам’яті. Коли навчання пасивне, мозок не зберігає те, що було представлено [4, с. 11] .

Отже, дані дослідження дають змогу стверджувати, що для того, щоб студенти слухали і не відволікалися від заданої теми, викладачі повинні промовляти від 400 до 500 слів за хвилину. Але це неможливо, бо людина говорить у чотири раз повільніше, а тому студенти відволікаються, і часом їм стає не цікаво [1, с. 9].

Як бачимо, при викладанні гуманітарних дисциплін найбільший ефект дає запровадження інтерактивних технологій колективно-групового навчання, тому що вони є, на нашу думку, найбільш демократичними за інші методи, а виховання демократичного толерантного ставлення до своїх колег по навчанню є однією із ланок формування незалежного громадянського суспільства.

Варто відзначити, ще один із інтерактивних методів − “кейс-метод” (від англ. “case study”), що був уперше впроваджений у Гарвардській школі бізнесу в 1924 році і вже майже століття користується широкою популярністю серед викладачів вищих навчальних закладів різного профілю в США. В освітній системі країн Західної Європи цією методикою широко послуговуються, починаючи з 50-х рр. минулого століття, хоча на теренах України її активно почали впроваджувати лише на початку ХХІ століття і то, переважно, при вивченні економічних дисциплін. А от у методиці викладання дисциплін соціально-гуманітарного циклу метод аналізу конкретних ситуацій, як ще називають “кейс-метод”, поки що не набув достатнього поширення [3, с. 8]. Варто зазначити, що питання доцільності використання й загальних принципів “кейс-методу”, його специфіки знайшло висвітлення у працях сучасних зарубіжних та вітчизняних учених: О. Баєвої, С. Бекер, Д. Бьорера, С. Джеломанової, І. Іванової, Г. Каніщенка, В. Лободи, О. Сидоренка, Ю. Сурміна, Н. Сухицької, В. Чуби та інших, але дослідники досить розрізнено й несистематизовано характеризують ознаки ефективності його використання. Так, до цього часу недостатньо розкрите питання застосування вказаного методу в ході викладання соціально-гуманітарних дисциплін у технікумах та коледжах.

За нашими переконаннями, необхідність застосування “методу кейсів” у підготовці майбутніх молодших спеціалістів можна пояснити насамперед тим, що в ньому закладений значний потенціал для формування професійних умінь вирішення проблемних ситуацій, їхньої готовності оперативно приймати оптимальні рішення в подібних випадках у реальному житті [7, c. 24]. “Кейс-метод” тісно пов'язаний із реальною дійсністю, справжнім життєвим досвідом, оскільки відображає конкретну ситуацію, що вимагає прийняття невідкладних правових рішень. Відомо, що знання ефективніше засвоюються тоді, коли їх постійно повторюють. Тож однакову інформацію варто вміти подати в різних формах та різними способами, що досить просто зробити, використовуючи різні “кейси” в межах однієї теми. Адже дана методика спрямована на формування знань, умінь та навичок студентів найбільш прийнятним для них способом.

Незважаючи на те, що застосування “кейс-методу” має деякі недоліки (значний час для підготовки та, на відміну від класичних методів, відсутність дисципліни під час заняття, адже в ході обговорення студенти мають почуватися вільно й невимушено), його велика перевага полягає насамперед у можливості майбутнього фахівця відстоювати свою думку і власну позицію, у сприянні розвитку критичного мислення, формуванні навичок прийняття важливих рішень щодо вирішення професійних проблем, вихованні почуття відповідальності. “Кейс” мотивує до відповідної поведінки у разі виникнення аналогічної ситуації у подальшій професійній діяльності [3].

Порівнюючи дані методичні підходи з класичною моделлю викладання, зокрема у формі лекції, ці методи мають значні переваги, оскільки допомагають формувати у студентів здатність логічно мислити, самостійно приймати рішення [7, c. 23], дозволяють формувати професійні якості особистості студента, виступають способом їхнього ствердження в суспільстві [7, c. 24]. Крім того, зазначені методи успішно поєднується з іншими інтерактивними методами навчання (рольовими іграми, дебатами, форумами, конференціями тощо) й пожвавлює роботу на заняттях.

Головною умовою успішності ситуативної методики при викладанні соціально-гуманітарних дисциплін є створення сприятливої невимушеної атмосфери в ході інформативної взаємодії, у якій студенту не обов’язково приймати думку викладача як єдино правильну. Завдання “кейса” полягає не просто в передачі знань реципієнту, а насамперед у формуванні вмінь знаходити вихід зі складних ситуацій [3, с. 15]. Насамперед ця методика характерна для студентів правознавців.

Окремі аспекти методики викладання навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах відображено в працях С.Архангельського, Г. Васяновича, І. Звєрєвої, Є. Клоса, П. Шляхтуна.

Останній виокремлює умови профілювання соціально­гуманітарних дисциплін [5, c. 77]:

- викладач соціально­гуманітарних дисциплін має знати, які саме науки є профільними на відповідному факультеті чи конкретній спеціальності, і мати про них загальне уявлення;

- викладач соціально­гуманітарних дисциплін повинен більш-менш тривалий час працювати на відповідному факультеті чи спеціальності, щоб знати їх специфіку. У навчально-виховному процесі підготовки майбутніх фахівців варто планувати навчальне навантаження викладача так, щоб він постійно викладав дисципліни для студентів відповідного напряму підготовки. Щорічне переведення викладача з факультету на факультет або читання лекцій одночасно студентам різних напрямів підготовки унеможливлює врахування профілю підготовки фахівців у викладанні соціально­гуманітарних дисциплін;

- студенти мають знати, які саме науки є для них профільними на спеціальності. Тому викладачі соціально­гуманітарних дисциплін повинні досконало знати навчальну програму даної дисципліни, щоб допомогти студентам орієнтуватися в розмежуванні загальноосвітніх і профільних дисциплін та їх взаємозв’язку.

Таким чином, узагальнюючи вище сказане, хочемо звернути увагу на те, що сучасна освіта потребує використання інтерактивних методик у навчальному процесі вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації, зокрема при вивченні соціально-гуманітарних дисциплін, які створюють умови для розвитку самореалізації особистості, та допомагає досягти високого інтелектуального розвитку студентів. Адже, тільки уміле проектування і реалізація двох складових освітнього процесу – наочно-змістовної і процесуальної – є вкрай необхідним у процесі формування особистості як найбільшої цінності в українському демократичному суспільстві. У великій мірі це залежить від педагогічної майстерності викладача соціально-гуманітарних дисциплін, у тому числі від прояву його особистого педагогічного досвіду в освітньому процесі .

Зазначені методики можна застосовувати для опанування навчального матеріалу значної складності та обсягу. У вивченні соціально-гуманітарних дисциплін ці методи можна застосовувати для поглиблення розуміння, якісної інтерпретації та збільшення обсягів матеріалу, який вивчається. Викладач повинен творчо та гнучко використовувати у навчальному процесі здатність інтерактивних методів до комбінування, що передбачає також розробку нових різноманітних методів.

І хоч питання використання інтерактивних технологій залишається відкритим, і на нашу думку, має багато нових цікавий ідей для втілення їх у навчальному процесі, але це допоможе випускникам вищих навчальних закладів стати у майбутньому висококваліфікованими фахівцями, спеціалістами своєї справи.

Література:

1. Мокрогуз О.П. Інноваційні технології у викладанні суспільних дисциплін / О.П. Мокрогуз. – Чернігів, 2002. – 163 с.

2. Пометун О., Пирожниченко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання / О. Пометун, Л. Пирожниченко. – К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 84 с.

3. Сидоренко О., Чуба В. Ситуаційна методика навчання: теорія і практика: практ. посіб. / О. Сидоренко, В. Чуба. – К.: Центр інновацій та розвитку, 2001. – 256 с.

4. Сучасні освітні технології у вищій освіті: Матеріали міжнар. наук.-метод. конф. (Київ, 1-2 листопада 2007 року): Тези доповідей: У 2 ч. – Ч. 2 / Відп. ред. А. А. Мазаракі. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2007. – 259 с.

5. Шляхтун П.П. Методика викладання соціально-гуманітарних дисциплін: навч. посіб. / П.П. Шляхтун. – К.: ВЦ «Академія», 2011. – 224 с.

6. Бедулина Г.Ф. Интерактивные методы преподавания социально гуманитарных дисциплин: редакция от 12.08.2010 г. – [Электронный pecypc]. – URL: http://www.pacademy.edu.by/public/academ.phtml ?l&page = yanushevich. htm

7. Особливості впровадження активних методів навчання (кейс-метод та симуляційні ігри) у віртуальних середовищах (e-Learning). – Круглий стіл. – Інформаційні засоби навчання для підвищення якості освіти. – Суми, Сумський державний університет. – 7 квітня 2004 р. – Ігор Катерняк, директор UDL, Вікторія Лобода, координатор дистанційних програм, Людмила Острівна. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу :  http://www.udl.org.ua