КОНТРОЛЬ ЗА РУХОМ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ У ДЕРЖАВІ.

Аналіз і контроль руху грошових ресурсів у масштабах держави мають спиратися на єдину методологію і охоплювати весь процес цього руху, а не лише окремі його частини. В економічній літературі найдослідженішими є окремі складові грошових потоків — внутрішньовиробничих, бюджетних, міжгалузевих і міжрегіональних.

В українській економічній літературі ще не достатньо досліджено систему вартісних потоків у ринковій системі як адекватне відображення руху матеріальних ресурсів і продуктів діяльності ринкових суб'єктів.  Як наслідок, існує неузгодженість у методології й організації статистичного  моніторингу,  аналізу та контролю за рухом грошових потоків, що здійснюються державними і недержавними суб'єктами. Рішення, які приймаються суб'єктами управління економічними процесами, не завжди спираються на адекватне відображення стану економіки в цілому і окремих її сфер, що негативно позначається на ефективності економічного процесу.

Створення уявлення про систему грошових потоків у суспільстві й дослідження будь-якої частини руху грошових ресурсів  має починатися із з'ясування місця цього процесу в загальній системі.

У науці завжди  існує  певна суперечність: поглиблене дослідження окремого явища потребує виокремлення його зі складу функціональної системи, в якій воно існує, відтак об'єкт дослідження неминуче відривається від свого середовища і певним чином змінює свої параметри. Звичайно, жоден науковець не стане стверджувати, що його дослідження ігнорує системну цілісність економічного організму, але ж на практиці неможливо вивчати всю економіку як живий організм, точніше, як взаємодію економічних організмів — науковий аналіз щоразу здійснюється стосовно окремого складника цілісної системи. Отож сукупний результат досліджень економічної науки є науковим відображенням економічного життя як цілісності, хоч він є не чим іншим, як сумою нехай величезної, але все одно дискретної множини окре­мих наукових висновків[1;с.11].

Вважається, що економічне  життя  суспільства  можна  збагнути,  якщо мати повну інформацію про стан кожної з його складових — треба лише зуміти отрима­ти й узагальнити таку інформацію. Насправді статистичні та інші кількісні пара­метри, якими оперує економічна наука, в будь-якій сумарній кількості не являють собою картини живого економічного руху — як будь-яка кількість послідовних фо­тографій  річкового потоку не замінить одного погляду на живий водоспад.

В абстрактному вигляді така картина руху і взаємодії грошових та матері­альних потоків у ринковому суспільстві досить виразно представлена в макроекономічній  теорії,  дещо по-іншому за викладом, але майже однаково  за суттю — у сучасних публікаціях із макроекономіки.

Здебільшого автори  публікацій доповнюють спрощену схему економічного кругообігу між домашніми господарствами і ринковими суб'єктами саме державою. Щоправда, дехто з дослідників вважає, що важливішу перерозподільчу функцію в русі грошових потоків виконує фінансовий ринок.

Сьогодні вже немає потреби  доводити, що найзаможніші громадяни не в тих країнах, де більше підприємств, робочих рук та корисних копалин, а в тих, де більше грошей. Однак, серед учасників фінансового ринку як чинників ефективності економіки найважливіша роль належить державі, бо держава  здатна зруйнувати і реальне виробництво, і фінансову систему, а банківська система за будь-якого рівня дос­коналості не здатна налагодити  нормального економічного процесу в країні, як що він порушений  неефективними  діями влади. Слід наголосити, що і в такому вигляді схема колообігу зостається абстрактною й неповною — поза увагою лишаються  міждержавні зв'язки, не показано механізму перерозподілу через фінансову систему тощо. .Але й у цьому разі за допомогою наведеної схеми можна виявити суттєві недоліки наявної державної системи моніторингу грошового обігу.

Одним із базових макрофінансових параметрів є так званий показник монетизації економіки — відношення грошової  маси до ВВП. Більшість фахівців, розглядаючи це питання, вказує як на недолік на низький показник монетизаиії української економіки порівняно з найрозвиненішими країнами[2;с.58].

Однак далеко не всі дослідники пов'язують зростання  виробництва з підвищенням показника монетизації — на їхню думку, при цьому "...незначне пожвавлення виробництва дуже швидко змінюється помітним спадом, ...в українській економіці немає підстав для тривалого стимулювання доходу за допомогою експансіоністської монетарної політики" [3;с.68].

Можливість одержання протилежних висновків за результатами аналізу одних і тих самих явищ випливає із неврахування відмінностей між країнами при застосуванні однієї і тієї ж методології статистичного спостереження. Запозичивши світову систему статистичних рахунків, прагнем  відразу зіставити параметри власної економіки з показниками найрозвиненіших держав. Показник монетизації обчислюється як відношення М, до ВВП. але  у розвинених країнах значно більша частка грошової маси обслуговує чисто фінансовий обіг, тоді як в Україні фінансовий сектор розвинений слабко.

В Україні сьогодні немає надійного інформаційного забезпечення для прийняття тактичних і стратегічних рішень щодо впливу на економіку. Картина, що її змальовують статистичні звіти й аналітичні дослідження контрольних та керівних державних органів, надто далека від істини, щоб бути опорою для прийняття оптимальних рішень. Принаймі науковці, які працюють у сфері дослідження фінансових потоків у державі, не мають можливості оперу­вати реальною картиною їхнього руху в масштабах держави[4;с.10].

Але справа не обмежується одною лише слабкістю первинної інформації для наукових досліджень. Державна влада України для аналізу й обґрунтування прийняття  важливих рішень також отримує неповний обсяг інформації про реальний стан економічної системи, що загрожує можливістю помилок в управлінні, які даті здатні кумулятивно нагромаджуватися й завдати непоправної шкоди економічному розвиткові держави. Показово, що недоліки статистичної системи національних рахунків, яка наполегливо нав'язувалася Україні від імені західних порадників і дотримання якої було однією з основних вимог міжнародних фінансових організацій як підстава для надання зовнішніх кредитів нашій державі, повністю усвідомлюють у країнах — світових лідерах і залежних від них МВФ та Світовому банку[5;с.20].

Аналіз історії взаємовідносин України з МВФ та іншими міжнародними фінансовими організаціями свідчить, що незадовільний стан економіки в Україні й інших країнах — склався головним чином унаслідок виконання вимог цих організацій. Цілком достатнім було б інформування МВФ про загальні показники, чітко передбачені  укладених між Україною та МВФ угодах про співпрацю[6;с.44].

Повертаючись до умовної схеми матеріально-грошових потоків, звертаємо увагу на деякі напрями вдосконалення інформаційної бази державних рішень. Зрозуміло, що обліковані за вимогами системи національних рахунків ВВП і ВНП далеко не охоплюють усього реального грошового потоку в країні, тим більше, що ці показники обчислюються побічними способами, через  методи доходів і витрат. Водночас обов'язкова статистична звітність суб'єктів економічної діяльності передбачає надання статистичним органам досить широкого обсягу інформації про сукупні результати, діяльності [7;с.14].

Для ефективного керівництва економікою необхідно, щоб органи державного управління й економічна наука мали у своєму розпорядженні максимально повну, репрезентативну і своєчасну інформацію про стан  її функціонування. Держкомстат зобов'язаний публікувати не просто оглядову й узагальнену статистичну інформацію, а підсумкові данi про обсяги  руху матеріальних та грошових потоків на певних відрізках макроекономічного колообігу. Водночас треба здійснювати наукові дослідження з метою виявлення прихованих, тіньових каналів, якими рухаються ресурси й кошти між суб'єктами економічної діяльності, розробляти заходи щодо залучення корисних дія країни прихованих процесів у легальний обіг і припинення функціонування таких, що завдають шкоди суспільству[8;с.161]. 

Література:

1. Барановський О. Недокапіталізована економіка. — Дзеркало тижня. — № 42 (467). — 1—7 листопада 2003 р.
2. Бутук В. Безгрошовий монетаризм // Банківська справа. — 2000. — №1.
3. Гриценко А. А. Оптимізація структури фінансово-грошових потоків в економіці України // Проблеми і перспективи розвитку фінансової системи України. — К.: НБУ, Н1Ф1. — 1998.
4. Корабльов М.М. Методичні основи прогнозування валового внутрішнього продукту: Автореф. канд. дисерт. - К. — 1999.
5. Долішній М., Козоріз М. Моделі державного управління в ринковій економіці /',/ Еконо­міка України. - 1999. - № 6.
6. Махмудов О., Найденов В., Сменковський А. Апологія монетаризму на тлі кризи //Банків­ська справа. - 1999. - № 1.
7. Шевчук В. Вплив монетарної політики на промислове виробництво, інфляцію та реаль­ний обмінний курс в Україні у 1994—2000 роках // Вісник Національного банку України. — 2001. -№1.
8. Юрчишин В. Монетарне розширення на підтримку зростання // Вісник У.ЛДУ. — 2002. — №4.