НЕОБХІДНІСТЬ В ЕКОЛОГІЧНОМУ ВИХОВАННІ НАСЕЛЕННЯ

Однією з найактуальніших проблем сучасності є взаємодія людини з природою. Важливим аспектом у вирішенні проблеми збереження природних ресурсів є освіта людей в області навколишнього середовища, екологічне виховання всього населення, а особливо підростаючого покоління. Екологічна проблема виростає в проблему перетворення стихійного впливу людей на природу, в свідомо, цілеспрямовано, планомірно розвиваючу взаємодію з нею. Така взаємодія може бути здійснена при наявності в кожній людині достатнього рівня екологічної культури, екологічної свідомості, формування яких починається з раннього дитинства і продовжується все життя.

Сучасна молодь вступає в епоху не лише бурхливого розвитку науки і техніки, а й негативних наслідків науково-технічної революції та демографічного вибуху.

Екологічне виховання – це організований і цілеспрямований процес формування системи наукових знань про природу і суспільство, поглядів і переконань, що забезпечують становлення відповідального ставлення молоді до природи, реальним показником якого є практичні дії учнів та студентів по відношенню до природного середовища, що відповідають нормам людської моральності [1, с.32-37]. Екологічна освіта є сукупністю екологічних знань, екологічного мислення, екологічного світогляду, екологічної етики, екологічної культури.

Кінець ХХ і початок ХХI століття стали переломними для жителів планети Земля: катастрофи природні та техногенні, поява нових хвороб, зникнення лісів, засихання річок і морів. Все це призвело до того, що проблема не тільки екологічної безпеки, а й екологічної грамотності встало на перше місце.

Наші пращури, особливо слов’яни, перебували в постійному контакті з природою, екологічні закони засвоювалися людьми в їх повсякденному житті, зв’язок з природою була гармонійною, оскільки людина відчувала себе її частиною. Наступ цивілізації, прагнення до збагачення обірвала зв’язок людини з природою. Змінилася поведінка людей: вони стали брати від природи все, нічого не даючи їй натомість.

Щоб відновити цей зв’язок, не одне покоління людства треба навчити відчувати природу, жити з нею в нерозривному зв’язку, і починати цю роботу треба з самого народження людини. Ось чому посилилася увага до екологічного виховання. Природа повинна стати для кожної дитини рідною, знайомою і зрозумілою. Діти сільській місцевості знаходяться в більш виграшному положенні по відношенню до дітей міст, особливо мегаполісів. Дитина живе в безпосередній близькості з природою, трудиться в ній разом з дорослими. Тому перед педагогами міських дошкільних освітніх установ стоїть завдання: створити відповідну розвиваюче середовище, в якій людина знаходився б з самого раннього віку. У цьому середовищі він повинен непросто жити, але спостерігати за явищами і подіями, що відбуваються в ній, здавати природі питання і отримувати на них відповіді.

Основний акцент в екологічному виховання повинен бути зроблений на спостереження, експерименти, продуктивну діяльність в природі [ 2].

Проблемою підвищення екологічної культури молоді займаються такі вчені, як І.Л. Абалкіна, O.K. Дрейер, І.О. Моткін, Л.Д. Курняк, В.А. Лось,  Н.В. Науменко, В.А. Процюк, В.А. Сухомлинський та ін. Вони вважають, що необхідність виховання екологічної культури в молоді пов'язана саме з реакцією на глобальну екологічну кризу.

Фундамент почуття невід’ємного зв’язку з природою необхідно прищеплювати ще з самого дитинства – дитячого садку, створюючи кутки живої природи, інформаційні джерела. Вже тоді дитина не повинна займати пасивну позицію, а приймати активну участь. Метою таких заходів є формування розуміння того, що рослини і тварини є живими істотами, які вимагають певних умов життя, поняття про природу як спільну домівку для рослин, тварин та людину, яку треба оберігати і охороняти.

Накопичувати і вдосконалювати свої знання необхідно далі в початковій школі, де треба довести молодшим школярам, що в природі все взаємопов’язано; допомогти зрозуміти, для чого людина повинна знати природні зв'язки; навчити дітей будувати власну поведінку в природі на основі знань про взаємозв’язки в ній та відповідної оцінки можливих наслідків своїх вчинків.

Велика роль у формуванні знань і навичок з екології досягається позашкільними навчальними закладами безпосередньо через залучення дітей до гурткової роботи еколого-натуралістичного спрямування та участі в різноманітних заходах як форми організації позашкільної освіти [3, c.4-5].

Питання екологічного виховання доки ще не приймається більшістю людей як особисті, що перехрещуються безпосередньо з життєвим шляхом окремої людини і часто навіть визначають її долю. Причиною цього є, найперше, відсутність елементарної екологічної культури у вихователів – батьків та педагогів.

До недавнього часу розвиток людського суспільства і самоочищення навколишнього природного середовища від техногенних забруднень перебували в динамічній рівновазі. Проте останніми роками інтенсивне зростання чисельності населення планети, надзвичайно інтенсивний розвиток промисловості, сільського й комунального господарства та інші чинники антропогенного впливу на навколишнє природне середовище, незважаючи на колосальні екологічні резерви біосфери та її самоочисну спроможність, призвели до різних негативних наслідків, з якими вона впоратися не здатна.

Особливо гостро ці проблеми стоять в Україні, зважаючи на екологічну й духовну кризу та низький рівень екологічної культури нашого суспільства. Правовий нігілізм, повсюдне нехтування чинних законів, корупція та хабарництво призвели до відчутної руйнації всіх інститутів, пов’язаних з охороною природи. Охорона довкілля, раціональне використання природних ресурсів та екологічна безпека ще не стали повсякденною турботою кожного мешканця нашої країни [4].

Екологічне виховання, освіта – єдиний процес впливу на свідомість людей і він повинен здійснюватися в комплексі, з врахуванням науково обґрунтованих методичних вимог.

У віці 5-6 років у дітей вже повинні бути сформовані уявлення про зв'язки між природними явищами, залежності не комфортності життя від екологічних умов, пов’язаних з діяльністю людей. Саме цей віковий період дуже важливий для подальшого виховання дітей, зокрема екологічного [5].

Сьогодні, як ніколи, перед людством стоїть питання про необхідність зміни свого ставлення до природи і забезпечення відповідного виховання і освіти нового покоління. У сучасному складному, різноманітному, динамічному, повному протиріччю світі проблеми навколишнього середовища (екологічні проблеми) придбали глобальний масштаб. Основою розвитку людства має стати співдружність людини і природи. Кожен повинен зрозуміти, що тільки в гармонійному співіснуванні з природою можливий подальший розвиток нашого суспільства.

 Людині потрібні нові знання, нова система цінностей, які, безумовно, потрібно створювати і виховувати з дитинства. З дитинства треба вчитися жити в злагоді з природою, її законами і принципами.

Отже, можна зробити висновок, що природа – суспільна цінність, оскільки є джерелом пізнавальних, естетичних, комунікативних потреб. Людина є частиною природи – без неї життя неможливе.

Екологія – це наука про відносини між рослинними і тваринними організмами та навколишнім середовищем.

Розвиток людської цивілізації неможливий без раціональної взаємодії з природою. Людина отримує все необхідне для життя: енергію, продукти харчування, матеріали, бере від природи емоційну та естетичну наснагу.

Цілеспрямованість дії людини на природу зумовлює не тільки позитивний вплив, а й призводить і до негативних наслідків. Тому сьогодні вкрай необхідна стратегія охорони довкілля, широке екологічне виховання населення.

Екологічне виховання здійснюється не тільки в сім’ї, дитячому садку, школі, але і в рамках системи додаткової освіти.

Я вважаю, що екологічне виховання – складова частина морального виховання. Тому під екологічним вихованням треба розуміти єдність та гармонію людини з природою.

Література:

1. Курняк Л.Д. Екологічна культура: поняття і реальність. // Вища освіта України. - 2006. - №3. - С. 32-37.

2. Формы и методы экологического воспитания: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://neobionika.ru/ekologvospitanie/181.html

3. Половинко Г. Шляхи підвищення ефективності екологічного виховання школярів / Г.Половинко // Краєзнавство. Географія. Туризм. - 2004. - № 16. - С. 4-5.

4. Екологічне виховання населення: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua.convdocs.org/docs/index-83203.html

5. Мягченко О. П. Основи екології: підручник / О. П. Мягченко. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 312 с.

Науковий керівник:

доктор географічних наук, доктор юридичних наук, професор,

Кіндюк Борис Володимирович.