ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ

Здійснення ефективної фінансової політики займає вагоме місце у процесі державного регулювання економічного зростання. Виважений підхід щодо формування фінансової політики є важливою передумовою дієвої соціально-економічної політики держави. Реалізація фінансової політики заслуговує відповідної уваги виходячи з необхідності підвищення ефективності та результативності управління фінансовими ресурсами державного сектору економіки в умовах їх обмеженості. Стратегічні цілі та завдання фінансової політики впливають на обґрунтованість соціально-економічних показників розвитку адміністративно-територіальних одиниць та країни в цілому. Основні напрямки фінансової політики визначають відповідні обсяги та структуру державних витрат.

Вагомий внесок у дослідження питань проведення державної фінансової політики зробили як зарубіжні вчені, так і вітчизняні науковці А. Вагнер,
Д. Кейнс, К. Кембелл, К. Макконел, П. Самуельсон, Дж. Стігліц, В. Танзі,
М. Фрідмен, О. Богачова, А. Ілларіонов, С.Лушин, М. Ходорович; О. Василик, І. Запатріна, Л. Лисяк, І. Лук’яненко, І. Луніна, І. Лютий, В. Опарін, В. Федосов, І. Чугунов, С. Юрій.

На даному етапі розвитку фінансової системи важливим є здійснення дієвих перетворень в державному секторі економіки шляхом використання обґрунтованих фінансових механізмів з метою покращення результативності використання фінансових ресурсів, надання якісних державних послуг. Доцільним є удосконалення системи стратегічного прогнозування соціально-економічної ефективності державних витрат за допомогою якісних та кількісних індикаторів, запровадження логічної вертикалі системи державного планування, підвищення прозорості бюджетного процесу та відповідальності органів державного управління за використання бюджетних коштів.

Зарубіжний досвід формування та реалізації фінансової політики як інструменту соціально-економічного розвитку суспільства доводить, що реформування фінансової системи передбачає, в першу чергу, підвищення ефективності державних інституцій. На даний час розвитку фінансової системи та її складових відмічається подальше впровадження методів бюджетування орієнтованих на досягнення конкретних результатів, що сприяє посиленню ефективності використання державних фінансових ресурсів через встановлення взаємозв’язку між затратами та досягнутими результативними показниками [1].

Разом з тим, фінансова політика розвинутих країн передбачає: вироблення науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів, які формуються на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу економічних процесів, визначення перспектив розвитку продуктивних сил; здійснення практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

При виробленні фінансової політики слід враховувати специфіку кожного етапу розвитку суспільства, вплив як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, економічні і фінансові можливості держави. Зокрема, на даний час в Україні подальша стабілізація державних фінансів передбачає: надання державних гарантій для реалізації інвестиційних проектів, що мають стратегічне значення та реалізація яких сприятиме розвитку економіки; вжиття заходів щодо проведення активних операцій, пов’язаних з управлінням державним боргом; підвищення якості та ефективності здійснення витрат розвитку бюджету шляхом спрямування таких коштів на реалізацію пріоритетних інвестиційних проектів з урахуванням результатів оцінки їх економічної ефективності; забезпечення прямого зв’язку між соціальними пільгами та джерелами і механізмом відшкодування їх вартості надавачам, посилення адресності надання всіх видів пільгових послуг на підставі їх обліку та упорядкування переліку їх отримувачів і встановленням економічно та соціально обґрунтованих нормативів споживання відповідних послуг, визначення методики розрахунку обсягу компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян; подальше впровадження оцінки ефективності бюджетних програм та врахування її результатів у бюджетному процесі, насамперед для підвищення якості бюджетного планування; удосконалення фінансово-бюджетного законодавства в частині встановлення відносної величини граничних обсягів надання кредитів під державні гарантії та більш жорстких умов їх надання, а також упорядкування переліку головних розпорядників бюджетних коштів відповідно до підсумків проведення адміністративної реформи [4].

Важливою вимогою щодо забезпечення ефективності фінансової політики є дотримання комплексного підходу при її формуванні та реалізації. Комплексний підхід передбачає узгодження заходів, що здійснюються у всіх ланках фінансової системи, шляхом їх орієнтації на виконання стратегічних цілей певного етапу розвитку, а також забезпечення тісного взаємозв’язку між складовими частинами економічної політики [3].

Важливо відмітити, що провідні економісти виділяють три види фінансової політики: політика економічного зростання, політика стабілізації; політика обмеження ділової активності.

Під політикою економічного зростання розуміють систему фінансових заходів, спрямованих на збільшення фактичних обсягів валового внутрішнього продукту та підвищення рівня зайнятості. Економічне зростання переважно характеризує цілі економічної системи, передбачає стійке розширення масштабів економічної діяльності, що проявляється у збільшенні розмірів суспільної праці і виробленого продукту – товарів і послуг. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури. Механізм економічного зростання розглядають у чистому вигляді, абстрагуючись від конкретних соціально-економічних відносин виробництва. Крім території та природних ресурсів можна назвати такі загальні фактори економічного зростання: народонаселення, нагромадження і науково-технічний прогрес. Динаміка народонаселення безпосередньо впливає на загальні розміри трудових ресурсів, їх склад, а також на зайнятість. Разом з тим, населення в цілому є елементом сукупного попиту і споживання; зміни в ньому впливають на структуру й динаміку національного ринку і споживання, а через них на виробництво. З нагромадженням пов’язане зростання суспільного капіталу, а разом з тим і виробничого потенціалу, від розмірів і якісних характеристик, якого залежать випуск продукції, кількість та якість товарів і послуг. Таким чином, економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кількісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва.

Політика стабілізації передбачає здійснення державних заходів спрямованих на зменшення рівня циклічних коливань розвитку економіки. Існує два типи політики макроекономічної стабілізації: стримування та експансії, і залежно від умов, що склалися, держава здійснює ту або іншу політику.

Сутність політики стримування полягає в здійсненні державних заходів спрямованих на обмеження сукупного попиту та використовується, коли економіка країни перебуває на стадії піднесення. Політика експансії передбачає здійснення заходів спрямованих на розширення сукупного попиту і використовується, коли економіка країни перебуває на стадії депресії.

Політика обмеження ділової активності спрямована на зменшення реального обсягу валового внутрішнього продукту порівняно з його потенційним рівнем, і застосовується в період зростання або буму з метою уникнення кризи перевиробництва та інфляції, яка виникає разом з надлишковим попитом.

За характером реалізації фінансова політика може бути дискреційною та недискреційною. Основними засобами дискреційної політики є: соціальні програми; державні закупівлі; державні інвестиції; зміна трансфертних видатків перерозподільного типу; громадські роботи; управління податковим навантаженням. Під недискреційною фінансовою політикою розуміють здатність податкової системи до самостійної стабілізації. Тобто, вона повинна мати такі особливості, які дозволять їй регулювати фінансово-економічну діяльність в країні без безпосереднього втручання будь-яких органів управління. Дані особливості податкової системи називаються убудованими стабілізаторами. Крім податкового, існують ще ряд важливих стабілізаторів, які у своїй сукупності сприяють забезпеченню економічної рівноваги в країні. Серед них можна виділити наступні: соціальні виплати, включаючи допомогу по безробіттю; благодійна допомога поза рамками системи соціального страхування; програми економічної допомоги.

Таким чином, заходи фінансової політики повинні спрямовуватись на забезпечення позитивного сальдо бюджету, якщо стратегічним завданням економічної політики є зменшення рівня інфляції.

В сучасних умовах доцільним є подальше посилення системності та послідовності у реалізації фінансової політики. Підвищення якості системи державного прогнозування та планування державних витрат як одного із інструментів управління економікою, створює передумови для досягнення основних завдань суспільного розвитку.

Література:

1. Запатріна І.В. Формування фінансової політики держави: євроінтеграційний вимір / І. В. Запатріна // Вісник КНТЕУ. – 2012. – № 2. – С. 59–73.

2. Лютий І. О. Концептуальні засади та суперечності реалізації фінансової політики держави / І. О. Лютий // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – Економіка. – 2005. – Вип. 79. –
С. 4–6.

3. Радіонова І. Ф. Фінансова політика як феномен інституціональної економіки / І.Ф. Радіонова // Фінанси України. – 2007. – № 11. – С. 53–63.

4. Фінанси: / За ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова. – К.: Знання, 2008. – 611с.

5. Чугунов І.Я. Формування бюджету Української РСР у складі бюджетної системи СРСР / І.Я. Чугунов, М.Д. Пасічний // Вісник КНТЕУ. – 2013. – №3. – С. 56–72.