ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

Як відомо, фінансові ресурси, що акумулюються страховими компаніями, можуть слугувати джерелом інвестицій в економіку. Слід зазначити, що кожна страхова компанія притримується власної інвестиційної політики, яка виступає одним з основних чинників забезпечення ефективного функціонування компанії. Тому важливо визначити всі фактори, які впливають на її формування.

Дану проблему досліджували вітчизняні та зарубіжні науковці, такі як С. Березіна, П. Алексєєв, Н. Внукова, С. Осадець, Т. Яворська, В. Базилевич, С. Реверчук та інші, але проблема ефективної інвестиційної політики вітчизняних страхових компаній за сучасних умов, потребує подальшого розгляду та вирішення.

Значення інвестиційної діяльності проявляється як на макроекономічному рівні, так і на рівні окремих страхових компаній. На мікрорівні ефективна інвестиційна діяльність характеризує можливості окремої страхової компанії стабільно виконувати свої зобов’язання при настанні страхових випадків. Це підтверджується наступними властивостями, що притаманні страховому бізнесу:

- інвестиційний дохід може бути джерелом приросту власного капіталу страховика, який використовується в надзвичайних ситуаціях для страхових виплат;

- успішна інвестиційна діяльність надає можливість страховій організації використовувати частину інвестиційного доходу для покриття збитків по страхових операціях;

- інвестиційна діяльність дозволяє страховій компанії залучати страхувальників до участі в прибутку через систему нарахування бонусів, премій, надання різних видів додаткових послуг. [2]

Недостатній розвиток страхової інвестиційної діяльності пояснюється багатьма причинами. По-перше, сьогодні фондовий ринок України працює неефективно, а вибір надійних фондових інструментів обмежений. Гарантовану мінімальну дохідність та відносну ліквідність забезпечують лише державні цінні папери, цінні папери природніх монополій та фінансових інститутів з державною участю.

По-друге, спостерігається неефективне державне регулювання інвестиційної діяльності і як наслідок – нестабільний інвестиційний клімат.

По-третє, вітчизняні страхові компанії не володіють значними обсягами страхових резервів, на відміну від західних, які мають великий досвід у страховому інвестуванні.

По-четверте, в наукових дослідженнях констатується лише наявність даної проблеми. Сьогодні необхідним є ряд заходів за участю органів державної влади, а також професійні кадри. [ 5, с. 263]

Як вже зазначалося вище, інвестиційна політика кожного страховика залежить від низки чинників, а саме від обсягу наявних страхових ресурсів, видів страхових операцій, ситуації на ринку. Відповідно, необхідно інвестувати ці ресурси так, аби отримати максимальний прибуток.

З огляду на це при інвестуванні таких коштів необхідно враховувати термін інвестування, а також їх структуру. Потрібно виходити з того, що резерви є коштами страхувальників і в разі настання страхового випадку мають своєчасно повертатися їм у вигляді страхового відшкодування, яке може бути й більшим порівняно з внесками за надання страхової послуги. Активи страхової компанії мають бути розміщені з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості. Варто зазначити, що це й є основні вимоги до управління активами. [2]

Безпечність вкладень активів страхової компанії свідчить про мінімальний інвестиційний ризик, вона може досягатися шляхом диверсифікованості коштів.

Що ж до прибутковості активів страховика, то вона істотна при визначенні загального фінансового результату. Адже іноді в кінці звітного періоду страховик компенсує збитки, пов’язані зі страховою діяльністю, за рахунок прибутку від інвестиційної діяльності. Тому в цілому по компанії може досягатися позитивний фінансовий результат.

Говорячи про ліквідність активів страхових компаній, мають на увазі можливість оперативної конвертації їх у готівкові платіжні кошти, за рахунок яких страховик дістає змогу виконати свої зобов’язання. Особливістю використання принципу ліквідності у страхуванні є те, що вимоги до ліквідності залежать від ризиків страховому портфелі страховика. Якщо страховик здійснює страхування високоризикованих (авіаційне, страхування і т. ін.) видів страхування, йому в короткий термін необхідно буде перетворити свої активи на готівкові кошти. Отже, страховикові з ризикових видів страхування доцільно мати високоліквідні активи.

Але безпечність, прибутковість, ліквідність активів не є взаємозамінюваними характеристиками. Так, за надійними активами (державні цінні папери) маємо низьку прибутковість. Збалансований портфель інвестування досягається за допомогою диверсифікації вкладень. Диверсифікованість — це розподіл інвестиційних коштів між категоріями активів інвестування. [3, с. 136]

Також, положенням про порядок формування, розміщення та обліку страхових резервів з видів страхування, відмінних від страхування життя, визначена величина окремих категорій активів, які беруться для представлення технічних резервів і обліковуються як розміщення технічних резервів у обмежених обсягах (у відсотках до обсягів наявних технічних резервів). Розглянемо ці активи.

• Банківські вклади (депозити) — в кожному банку не більш як 30;

• нерухоме майно — не більш як 10;

• права вимоги до перестраховиків — не більш як 50;

• цінні папери, що передбачають одержання доходів, — не більш як 40, утому числі:

акції, які не котируються на фондовій біржі, — не більш як 15, з них акцій одного емітента — не більш як 2;

акції, які котируються на фондовій біржі, — не більш як 5 одного емітента;

облігації — не більш як 5, з них облігацій одного підприємства — не більш як 2.

У разі, коли обсяги страхових резервів, сформованих в іноземних валютах, перевищують 10 % від загальної суми активів страховика для забезпечення ліквідності та безпечності розміщення резервів, не менш як 60 % їх мають бути представлені у цих самих валютах активами таких категорій: грошові кошти на розрахунковому рахунку в іноземній валюті; банківські вклади (депозити) в іноземній валюті.

Згідно Закону України «Про страхування», кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами таких категорій:

- грошові кошти на поточному рахунку;

- банківські вклади (депозити);

- валютні вкладення згідно з валютою страхування;

- нерухоме майно;

- акції, облігації, іпотечні сертифікати;

- цінні папери, що емітуються державою;

- права вимоги до перестраховиків;

- інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

- банківські метали;

- кредити страхувальникам - фізичним особам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;

- готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України. [5]

Станом на 30.09.2012 обсяг активів, дозволених для представлення коштів страхових резервів становив 45 809 млн. грн. (на 18 622 млн. грн. більше, ніж на відповідну дату 2011 року), які в розмірі 11 595 млн. грн. використано з метою представлення коштів страхових резервів (рис. 1).

Рис. 1. Структура активів за категоріями, визначеними законом станом на 30. 09.2013 р.

Отже, як бачимо на рисунку, значну частку в структурі активів вітчизняних страхових компаній займають цінні папери, при чому, як свідчать статистичні дані, це акції вітчизняних страхових компаній.

Висновки: Отже, діяльність вітчизняних страхових компаній України у сфері інвестування не є активною, що пояснюється багатьма причинами, зокрема:

- недосконала нормативно-правова база у сфері страхування та неповна відповідність чинного законодавства європейським стандартам;

- низький рівень капіталізації страхових компаній;

- недостатність ліквідних фінансових інструментів для проведення ефективної інвестиційної політики;

- недосконале нормативно-правове урегулювання діяльності страхових посередників, актуаріїв та аварійних комісарів.

Для подолання цих проблем, з метою реформування страхового ринку загалом та політики інвестування страхових компаній, необхідно здійснити такі заходи інформаційного, нормативно-правового та організаційно-методичного характеру:

- забезпечити формування інвестиційних інструментів для розміщення довгострокових страхових резервів за допомогою державних гарантій;

- сформувати чітку концепцію реформування галузі щодо вдосконалення державного регулювання ринку;

- створити правові умов для повноцінного впровадження інвестиційного та пенсійного страхування;

- створити незалежний інститут експертизи договорів і страхових випадків, а також удосконалити сучасну систему контролю над фінансовим станом страхових компаній;

- удосконалити моніторинг діяльності страховиків та посилити контроль за дотриманням страховиками вимог щодо забезпечення платоспроможності, фінансової стійкості, розміру чистих активів, статутного капіталу та осіб, що мають значну частку капіталу страховиків;

Література:

1. Жабинець О. Й. Формування інвестиційних ресурсів страхових компаній та питання безпеки їх інвестиційної діяльності // Науковий вісник НЛТУ, 2012. – Вип. 22.12. – с. 178-183.

2. Махортов Ю.О. Вплив інвестиційного потенціалу страхових компаній на розвиток економіки // Економічний вісник Донбасу. – 2010. – № 2 (20). – с. 139-145.

3. Страхування : Підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред. С. С. Осадець. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

4. Фурман В. Державне регулювання страхового ринку як чинник його стратегічного розвитку/ Фурман В.// Економіка і прогнозування. – 2005. – № 3. – С. 114-126.

5. Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96- ВР редакція від 16.05.2013

Науковий керівник:

доктор економічних наук, професор кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Плиса Володимир Йосипович.