ПРИЧИННО-НАСЛІДКОВІ ЗВ'ЯЗКИ НАРОСТАННЯ ЗАГРОЗИ БАНКРУТСТВА ВІТЧИЗНЯНИХ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

Сучасний розвиток економічних відносин у суспільстві ставить якісно нові вимоги до наукових розробок в цілому і, зокрема, у сфері антикризового управління. Активізація позитивних зрушень в економіці потребує запровадження ефективного антикризового моніторингу, який сприятиме фінансово-економічному оздоровленню підприємств та розвитку передбачуваності їх діяльності з метою запобігання ситуації банкрутства.

Вивчення причинно-наслідкових зв’язків розвитку кризових явищ як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями триває вже не одне десятиліття. Проблеми антикризового управління висвітлені у працях відомих вітчизняних та зарубіжних дослідників: Бланка І.О., Богданова А.А., Брігхема Є.Ф., Ван Хорна Дж. К., Короткова Е.М., Лігоненко Л.О., Мозенкова О.В., Родіонової Н.В., Терещенка О.О., Уолша К., ін.

Найбільш серйозним наслідком фінансової кризи на підприємстві є його банкрутство. До головних причин банкрутства підприємств України можна віднести такі: кризові явища в економіці країни; інфляцію; зростання «тіньової економіки»; падіння обсягів виробництва; криза неплатежів; недосконалість законодавства у галузі господарського права і податкової політики; неефективність фінансового менеджменту на підприємстві; неефективність економічних реформ; зниження прибутковості підприємства наслідком чого є дефіцит власних оборотних коштів; виникнення заборгованості підприємства; незбалансованість протягом тривалого періоду грошових потоків підприємства, а також довготермінова заборгованість підприємства, внаслідок зниження ліквідності активів.

Зростання заборгованості промислових підприємств пояснюється, по-перше, стабільно низьким рівнем їх поточної платоспроможності, який протягом 2001-2011 рр. був нижчим за оптимальну величину (1,5) від 15% до 33%. По-друге, незадовільним станом самофінансування. Так, зростання дефіциту власних оборотних коштів підприємств промисловості набуло загрозливої швидкості. За 10 років дефіцит власних оборотних коштів підприємств промисловості збільшився більше ніж у дев’ять разів і на початок 2011 р. дорівнював близько 195 млрд. грн.

Внаслідок цього оборотні кошти промислових підприємств повністю були сформовані зобов’язаннями. Крім того, майже третина (29,6%) необоротних активів підприємств промисловості «змушена» брати участь у покритті заборгованості перед кредиторами [1].

До негативних наслідків, що спричиняють кризу підприємства є матеріало- та енергоємність виробництва промислової продукції. У зв’язку з цим собівартість продукції постійно перебуває під тиском цін на енергоносії, сировину та матеріали. У зв’язку з цим операційна рентабельність промислових підприємств є низькою, і обумовлює дефіцит самофінансування, а у подальшому і глибоку кризу. Крім того, високий рівень собівартості промислової продукції вітчизняних підприємств негативно позначається на її конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на світовому ринках [2, с. 411].

Так, рівень операційних витрат підприємств промисловості останні сім років сягає за 85% обсягу реалізованої продукції, хоча і знизився за 2011р.

Збільшується кількість збиткових підприємств України. За підсумками 2011 р. 60,8% промислових підприємств одержали прибуток, а 39,2% - збиток. Навколо даного співвідношення (60%:40%) структура промислових підприємств коливається із 2001р. Це доводить, що в діяльності не менше як третини промислових підприємств існували фінансові проблеми ще до того, як хвиля чергової світової фінансової кризи докотилася до економіки України. Однак, у 1 кварталі 2012 р. кожне друге промислове підприємство було збитковим результатом став збиток в обсязі 5 млрд. грн.

Всі ці причини мають серйозні негативні наслідки, що призводять до погіршення стану підприємства:

• фінансово неспроможне підприємство може стати причиною виникнення серйозних фінансових ризиків для успішно діючих підприємств – його партнерів. Тим самим підприємство наносить шкоду своїм партнерам, а отже знижується загальний потенціал загального розвитку держави;

• фінансово неспроможне підприємство ускладнює формування дохідної частини державного бюджету та позабюджетних фондів;

• неплатоспроможні підприємства сприяють зниженню загальної норми прибутку на капітал, оскільки неефективно використовують надані їм ресурси в товарній та грошовій формі;

• підприємства-банкрути згортають свою діяльність і сприяють скороченню чисельності робочих місць та кількості зайнятих у суспільному виробництві [3, с. 57].

Всі вище перераховані наслідки банкрутства означають не тільки збитки для власників таких підприємств, а також кредиторів, партнерів, споживачів, а й значно погіршують соціальний клімат у державі.

До початку 90-х рр. ХХ ст. Україна не знала процедури банкрутства. Питання погашення заборгованості вирішувались на адміністративному рівні або в порядку виконавчого провадження по господарському судочинству. Обраний незалежною Україною у 1991 р. шлях ринкових перетворень зумовив необхідність реформування системи взаємовідносин і насамперед проведення змін у законодавчій базі та питаннях банкрутства.

У світовій практиці банкрутом вважають таке підприємство, неплатоспроможність якого має тривалий характер. Так, у Швеції процедура визнання банкрутства розпочинається тоді, коли підприємство не може протягом шести місяців оплатити пред’явлені йому вимоги. В Україні підставою порушення справи про банкрутство є письмова заява до господарського суду самого боржника або будь-кого з кредиторів, який протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку не отримав належної суми коштів. У Польщі для підприємств передбачені три варіанти санаційних заходів. Перший напрям санації підприємства здійснюється у межах цільових настанов економічних реформ та зводиться до об’єднання або розукрупнення підприємств, яке здійснюється як за поданням Ради трудового колективу, так і за поданням Міністерства фінансів. Другий та третій напрями санації підприємств спрямовані на підвищення якості та ефективності менеджменту на підприємстві.

Узагальнюючи світовий досвід подолання кризових процесів з метою недопущення масового банкрутства вітчизняних промислових підприємств, на нашу думку, необхідним є здійснення наступних заходів:

1. Потреба переходу до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки країни актуалізує необхідність приведення законодавством в дію стимулів розвитку інновацій у промисловості, зокрема, через податковий механізм.

2. Реформування фінансових механізмів та забезпечення промислового розвитку, що обумовлено зростанням обсягів наявних фінансових ресурсів які б задовольняли потреби промисловості у фінансових ресурсах для оновлення виробничої та технологічної бази, а також несистемним їх розподілом та використанням у виробництві.

3. Розробка державного концепції фінансової стабілізації у сфері виробництва, яка спиратиметься на реалізацію стабілізаційних програм і конкретних заходів щодо стимулювання та підтримки економічного зростання підприємств, визначення базових принципів реформування глобальних інститутів з метою запобігання розвитку кризових процесів.

4. Зменшення залежності вітчизняної економіки від зовнішніх ринків на основі, насамперед, цінової конкуренції, а не конкурентної боротьби технологій та нововведень; перерозподіл інвестицій на користь експортних галузей, високу залежність внутрішньої економічної динаміки від зовнішніх чинників, що є значним ризиком для її стабільного функціонування та робить вразливою до будь-яких цінових «шоків».

5. Техніко-технологічна модернізація економіки згідно сучасних світових тенденцій яка здатна протистояти негативному впливу на економіку держави.

6. Відновлення інвестування промисловості, зростання інвестицій в основний капітал.

7. Розробка заходів щодо протидії інфляційних процесів. Низькі темпи інфляції сформували сприятливі умови для активізації процесу кредитування реального сектора економіки, оскільки основним джерелом інвестицій в основний капітал залишаються власні кошти підприємств. Вітчизняні підприємства адаптувалися до роботи у високоінфляційному середовищі і закладають високі інфляційні ризики у ціну продукції, що в свою чергу, живить інфляційні процеси та відкладає потребу у здійсненні модернізаційних процесів.

8. Посилення стимулюючої ролі держави щодо надання кредитів на цілі модернізації промисловості і оновлення основного капіталу.

9. Розробка плану антикризових заходів та оптимізація державної власності в банківському секторі, шляхом контролю за розростанням державних банків за рахунок бюджетних і адміністративних ресурсів та посилення інвестиційної спрямованості діяльності державних банків.

10. Розробки державних програм фінансування пріоритетних галузей економіки.

11. Покращення інвестиційного клімату в країні за рахунок таких змін:

- зниження рівня корупції в усіх сферах господарської діяльності та реформування судової системи яка буде належним чином виконувати свої функції;

- врегулювання механізмів захисту прав власності;

- удосконалення фіскального простору, що характеризується зниженням податкового навантаження і податкових платежів. У рейтингу за індексом сприятливості податкової системи, який розраховується на основі трьох показників (кількість платежів, час, необхідний для сплати податків, та загальний розмір податків), Україна посідає 181 місце серед 183 країн;

- підвищення регуляторної політики держави. За багатьма ключовими показниками якості бізнес-середовища країна займає найнижчі позиції (зокрема, отримання дозволів на будівництво, реєстрація власності, сплата податків, питання банкрутства) [4].

12. Стабілізація курсу гривні, що буде сприяти формуванню реальних фінансових планів промислових підприємств.

13.Запровадження процедури автоматичного повернення податку на додану вартість. У березні 2011 р. вперше проведено автоматичне відшкодування ПДВ 24 підприємствам, більшість з яких – підприємства металургійної та машинобудівної промисловості, на загальну суму 456,5 млн грн.

14. Підвищення конкурентоспроможності національних підприємств. На внутрішньому ринку України відбувається заміщення вітчизняної продукції імпортними аналогами.

15. Зменшення залежності вітчизняного виробництва від імпортної сировини, що дає змогу зменшити вартість готової продукції, зробить її конкурентоспроможною на внутрішньому ринку в умовах широкого вибору дешевих імпортних товарів.

16. Вжити заходів щодо оптимізації системи оптової та роздрібної дистрибуції товарів, що спрощує їх просування до споживача.

17.Зниження енергоємності промисловості, нераціонального енергоспоживання у ході виробничих процесів, що позитивно впливає на конкурентоспроможність промислової продукції, зменшить навантаження на зовнішньоторговельний баланс і зменшить енергетичну, економічну і політичну залежність України від країни –постачальника.

18. Розвиток науково-технологічного потенціалу промислового сектору веде до зручності застосування у виробничих процесах промисловості передових досягнень науки і техніки та розвитку патентно-ліцензійної діяльності промислових підприємств [5].

Таким чином, необхідно поєднати макроекономічні регулятори і ефективну промислову політику, розвиток і модернізацію конкурентоспроможних виробництв, стимулювати впровадження інноваційних технологій. Саме такий шлях дасть змогу подолати техніко-технологічну відсталість промисловості України.

Література:

1. Гудзь Т.П. Сучасні проблеми розвитку промисловості України / Т.П. Гудзь // Вісник соціально-економічних досліджень: Збірник наукових праць. Вип. №45. – Одеса: ОНЕУ, 2012. – С. 332-339.

2. Державне антикризове управління національною економікою: світовий досвід та проблеми в Україні: матеріали наук. конф., 14-15 квіт. 2010р.: зб. наук. праць / вiдповiд. ред. О.О. Беляєв. – К. : КНЕУ, 2010. – 502 с.

3. Костирко Р.О. Аналіз і оцінка перспектив забезпечення фінансової спроможності підприємств як основи фінансової безпеки держави / Р. О. Костирко, Н.В. Темнікова // Часопис економічних реформ. – 2011. - №3. – С. 57-64.

4. Островська, О. Антикризове фінансове управління в умовах економічної нестабільності / О. Островська // Ринок цінних паперів України. – 2009. – N5-6. – С.83-88.

5. Статистична інформація про промисловість Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

Науковий керівник:

кандидат економічних наук, Гудзь Тетяна Павлівна.