Геоекономіка аграрного сектора

Стрімкий розвиток усіх сфер життя сучасної спільноти, фактичне замикання інформаційного простору внаслідок формування системи мас-медіа на новій технічній базі комп’ютерних технологій, формування глобального економічного простору, системи світової торгівлі, коли не тільки кожна країна, а й кожне мале підприємство, включаючи фермерське господарство, має можливість приймати участь у господарсько-торговельних відносинах в будь-якій точці земної кулі, посилення цивілізаційних зв’язків і міграційних потоків, становлення глобального ринку праці з елементами віртуальності призвело до надшвидкого порівняно зі створенням класичних наук формування нової над- і міждисциплінарної науки – глобалистики.

Історичні аспекти її створення з описом методології оцінки глобальних процесів і поглядів на глобальні зміни багатьох вітчизняних і закордонних дослідників, які намагаються дати оцінку змінам, що відбуваються як на локальному, так і на глобальному рівнях, в пошуках відповідей щодо розвитку людства в умовах постійно виникаючих глобальних проблем достатньо повно розкриті в першій у світі, за оцінкою лідера української школи глобалістів академіка НАН України О.Г. Білоруса [1, c. 775-795], двотомної монографії В.І. Власова «Глобалістика: історія, теорія» [2].

В межах глобалістики значну роль грає напрямок досліджень у сфері геоекономіки при майже відсутності досліджень щодо геоекономіки аграрної сфери, головної, на наш погляд, сфери життя як людства в цілому, так і кожної людини. Але, насамперед, слід окреслити поняття геоекономіки, коротку історію її становлення як науки.

На думку російської дослідниці О. Сапір, цілком вирогідно пов’язати початок формування геоекономіки як науки з дослідженнями американських учених, які сформували свою школу, що займалася пошуком нової парадигми світового розвитку [2, c. 437-460].

Але оскільки геоекономіка є міждисциплінарною наукою, що виникла при всепроникненні у сферах економіки та геополітики, то, ймовірно, родоначальником цієї комплексної науки слід вважати, на нашу думку, німецького вченого-економіста Ф. Ліста, який сформулював низку ідей що прямо відносяться до сучасних геоекономічних досліджень [3].

По-перше, він обгрунтував ідею про те, що держава повинна проводити активну економічну політику, спрямовану на розвиток відтворювальної потужності країни. По-друге, така економічна політика повинна повністю відповідати суспільно-економічному устрою держави за часи реалізації цієї економічної політики.

До родоначальників науки геоекономіки слід також віднести Р. Челлена, який у своїх дослідженнях використовував поняття «екополітика», як економічну політику [4].

При цьому слід зазначити, що вагомий внесок у дослідження з геоекономіки був зроблений також французьким дослідником П. Лоро, який сформулював тезу про те, що геоекономіка у своєму предметному полі аналізує економічні стратегії захисту національної економіки як у цілому, так і окремих її галузей, допомагаючи національним виробникам не тільки в отриманні новітніх технологій, а й в оволодінні конкретними сегментами світового ринку, захоплення контролю над ними для зміцнення національного економічного та соціального потенціалу і, як наслідок, підвищення своєї міжнародної могутності [5, p. 29].

Першим серед американських дослідників, а можливо, й у світі, в широкий науковий обіг термін «геоекономіка» ввів М. Пармелі (M. Parmelee), коли у 1949 році опублікував монографію «Geoeconomic Regionalism and World federation» [6]. Він визначив задачу своєї монографії таким чином: «Ця книга є першою спробою окреслити регіон відповідно до географічних й економічних принципів. До тих пір, поки ці принципи не зрозуміють і не застосують до організації світу, даремно намагатися запобігти війні. Ця книга – невеликий внесок у становлення всесвітньої федерації, що народжується, здатний запобігти війні та гарантувати процвітання людства» [6, p. 5].

Згідно його поглядів щодо геоекономічної організації світу, він не підміняє і не відміняє його політичний устрій за державними і національними принципами, відповідно до яких за національними урядами зберігаються адміністративні та законодавчі функції. Водночас геоекономічний регіон це не держава, оскільки він може охоплювати частини двох або декількох країн, або тільки частину країни. При цьому в межах кожного геоекономічного регіону здійснюється управління та існує внутрішня організація, яка враховує характеристики всіх складових частин георегіону та їх єдиний економічний інтерес.

Разом з тим, М. Пармелі, як засновник терміну «геоекономіка», не був першопроходцем у сфері регіональної економіки, оскільки у своїх дослідженнях спирався на результати етнографічної теорії геоекономічних регіонів Г. Тейлор, який виділив 76 регіонів світу за комплексом географічних, етнічних та економічних факторів [7], а також на дослідження Ч. Колбі, згідно поглядів якого з урахуванням факторів природного, техногенного, громадських інституцій та політичної діяльності, а також впливу ідей та ідеалів було виділено сім головних регіонів [8].

Разом з тим вважається, що назву геоекономічній теорії дав Е. Люттвaк, який заснував американську школу геоекономіки і чітко визначив майбутній злам у відносинах на глобальному економічному просторі у боротьбі за технологічне та економічне панування, під впливом яких геоекономічні пріоритети й наміри стають домінуючими у діяльності держав, хоча в ті роки Е. Люттвaк вважав, що світова політика поки ще не поступилася перед світовим бізнесом.

Головне, що Е. Люттвак у своїй монографії чітко виокремив геоекономіку від таких традиційних напрямів досліджень, як світова економіка, політична економія, економічна географія і географія світового господарства та обгрунтував, що головними геоекономічними акторами на світовому економічному просторі є держави [9].

Американські вчені пішли далі у своїх дослідженнях, коли зробили спробу викласти їх у вигляді фундаментального підручника «міжнародні відносини: геополітичний та геоекономічний конфлікт і співробітництво», у передмові до якого автор пише, що підручник є спроба нового підходу до вивчення міжнародних відносин, подолати традиційний дисбаланс на користь геополітики за рахунок геоекономіки. міжнародні відносини – це не війна всіх проти всіх. коли країни або воюють, або готуються воювати. У реальності більшість держав більшу частину часу знаходяться у мирі. Більшість з них мотивовано залучені до геоекономічної боротьби сильніше, ніж до геополітичної. Центральна роль у міжнародних відносинах все ще належить суверенним державам, але вони мають виклик з боку ще більш потужніших сил, таких як: міжнародне право і мораль, міждержавні і приватні міжнародні установи, багатонаціональні корпорації і глобальна мережа, що поширюється і породжує всезагальну геоекономічну взаємозалежність [10].

Головними атрибутами цього підручника є те, що він є не стільки підручником щодо міжнародних відносин, скільки підручником про війну і мир, в якому автор розвиває ідею геоекономічного і геополітичного конфлікту як єдиного рушійного фактора світового розвитку, коли перший – це сперечання щодо територій, виключаючи релігіозне підгрунтя, для рішення яких сторони можуть застосувати силу, тоді як геоекономічні конфлікти, що включають спірні питання торгівлі, інтелектуальної власності, економічного розвитку, дій ТНК, промислової політики, оточуючого середовища можуть бути вирішені без застосування сили.

Через деякий час після публікації посібника У.Нестера світ ознайомився з дослідженнями спеціаліста з проблем глобалізації П. Дікена, який оприлюднив їх у монографії «Глобальний зсув: трансформуючи світову економіку» [11], показавши, що як абсолютні, так і відносні просторові зміни відбувалися і відбуваються (треба додати «і відбуватимуться» – Б.С.) всередині світової економіки при водночас зрушенні центру ваги світової системи і фундаментальних змін глобального економічного простору, що, на його думку, можна назвати новою геоекономікою.

Однією з перших російськіх робіт, присвячених геоекономіці, була публікація Е.Г. Кочетовим статті у журналі «США: економіка, політика, ідеологія» [12] щодо геоекономічної моделі системи міжнародних господарських зв’язків, в якій він для Росії виділив три головних блока проблем, що стосуються виходу країни на світову арену.

Разом з тим в умовах постійно змінюючогося світу незмінним є тільки одне – забезпечення населення продовольством, яке б за обсягами та якостями відповідало потребам будь-якої людини, зумовлюючи її нормальний фізичний та психологічний розвиток.

Підходячи до питань геоекономіки аграрної сфери людства, нами сформовани основні позиції концептуального підходу до розвитку аграрної сфери, її економічної потужності на теренах планети, як складової загальної геоекономіки світу:

• Критерії – сукупність різноманітних організаційних та інституційних форм аграрного виробництва з урахуванням особливостей георегіонів;

• Цілі – випереджаючий розвиток аграрного виробництва порівняно з темпами зростання чисельності населення з метою постачання людині харчовї продукти для її нормального фізичного і психічного розвитку у будь-якому віці, будь-якої країни чи георегіону;

• Зміни у ланцюгу відтворювального процесу – врахування змін потреб населення конкретних країн внаслідок зростання паритету купівельної спроможності та структури населення за національною ознакою під впливом гіпертрофованої хвилі міграції;

• Зовнішньоекономічна діяльність – співпраця країн у межах положень СОТ з урахуванням вимог країн, що розвиваються, щодо доступу їх аграрної продукції на ринки розвинутих країн;

• Прогнозування аграрного виробництва – можливість планування перерозподілу продовольства при виникненні критичних ситуацій внаслідок стихійного лиха та ін. при створенні світового продовольчого фонду;

• Інформаційне забезпечення – постійний аналіз прогнозів можливого врожаю по країнах і регіонах світу. Щотижневе інформування ФАО країнами-експортерами та імпортерами аграрної продукції щодо їх обсягів з метою уявлення реального стану ринку аграрної продукції та ліквідації статистичного дисбалансу експорт-імпорт.

Література:

1. Білорус О.Г. Проблеми теорії і політичної економії світ-системи глобалізму //В.І. Власов. Глобалістика: історія, теорія [т.2]. – Вінниця : ТОВ «Нілан-ЛТД». – С. 775–795.

2. Власов В.І. Глобалістика: історія, теорія : монографія [в 2 т.] /Власов В.І. наук. ред. акад. НАН України О.Г. Білорус і чл.-кор. НААН України В.А. Вергунов. – Вінниця : ТОВ «Нілан-ЛТД».

3. Лист Ф. Национальная система политической экономии /Ф. Лист , С.Ю. Витте, Д.И. Менделеев. – М. : Европа, 2005. – 383 с.

4. Челлен Р. Государство как форма жизни /Челлен Р. – М. : Росспэн, 2008. – 319 с.

5. Lorot P. De la Geopolitique a la geoeconomic // revue francaise de geoeconomic. – №1, Mars, 1997. – P. 29.

6. Parmelee M. Geoeconomic regionalism and World Federation.– N.-Y. : Exposition Press, 1949. – 137 р.

7. Taylor T.Gr. Environment, Race and Migration. – University of Chicago, 1937. – 234 p.

8. Colby Ch. Regional Aspects of World recowery ?? The Annals of the American academy of social science, Nov., 1941, Vol.218.

9. Luttwak Ed. From Geopolitics to Geoeconomics // The National Interest. – N.-Y. : Harpercollins College, 1990. – №20.

10. Nester W. International relations: geopolitical and geoeconomics conflict and coopetation. – N.-Y. : Harpercollins College, 1995. – 550 p.

11. Dicken P. Global Shift. transforming the world economy. – (3 ed). – London : Paul Sharman, 1998. – 496 p.

12. Кочетов Э.Г. Система международных хозяйственных связей: геоэкономическая макромодель / Кочетов Э.Г. // США: экономика, политика, идеология. – 1996. – №5. – С. 11-22.