ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АПК В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Агропромисловий комплекс є важливим сектором економіки України. У ньому зосереджена майже третина основних виробничих фондів , працює четверта частина населення, зайнятого у народному господарстві, виробляється понад 20% валового суспільного продукту та третина національного доходу, формується 70 % роздрібного товарообігу.

Однак, на сучасному етапі розвитку фінансовий стан більшості сільськогосподарських підприємств, та їх соціальної сфери є незадовільним. Сільське господарство країни є проблемною нестабільною галуззю, яка практично не забезпечена сучасною технікою та новими технологіями, що призводить до низької продуктивності виробництва та не конкурен-тоспроможності сільськогосподарської продукції на світовому ринку.

Така складна ситуація, що склалася в аграрному комплексі пояснюється наступними чинниками:

• невиконанням завдань стратегічних напрямів розвитку агропромислового комплексу та аграрної реформи в Україні;

• фізичним, технологічним та моральним зношенням основних виробничих фондів сільськогосподарських підприємств;

• наявністю значного диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію та промислові засоби виробництва і предмети праці, що зумовлюють постійну нестачу фінансових ресурсів та обмежують діяльність і розвиток сільськогосподарських товаровиробників;

• нераціональним використання земельних, трудових та фінансових ресурсів аграрної сфери;

• зниженням родючості ґрунтів, малоефективним використанням наявного потенціалу земель сільськогосподарського призначення;

• недостатнім рівнем розвитку інфраструктури аграрного ринку;

• відсутністю необхідної підтримки сільськогосподарських виробників на державному рівні, що проявляється у недосконалості цінової, фінансової, кредитної та інвестиційної політики держави по відношенню до аграрників;

• низьким рівнем життя мешканців села, мізерними заробітними платами осіб, зайнятих у сільському господарстві, безробіттям, поглибленням демографічної кризи, міграцією у пошуках роботи, руйнуванням трудового потенціалу села[1, с.124].

В умовах глобалізації економіки розвиток агропромислового комплексу й сільського господарства в цілому має базуватися на:

• створенні умов для розвитку агропромислового комплексу, інтенсифікації в сільському господарстві та раціональній державній фінансовій підтримці сільського господарства;

• поліпшенні доступу до ринків збуту та посиленні конкурентоспро-можності сільськогосподарського виробництва шляхом зростання обсягів вітчизняних та іноземних інвестицій в агропромисловий комплекс при умові гармонізації чинного законодавства до норм і вимог світової організації торгівлі;

• покращенні соціальної сфери шляхом створення розвиненої інфраструктури на селі [2, с. 9].

Для виведення агропромислового комплексу із кризового стану в умовах глобалізації економіки передбачається посилення державного регулювання щодо фінансового стану підприємств, яке повинно бути спрямоване на створення економічно ефективного агропромислового виробництва, поглиблення ступеня переробки та покращання зберігання сільськогосподарської продукції. А саме:

• формування ринку землі та нерухомості, запровадження системи іпотечного кредитування сільськогосподарських товаровиробників;

• фінансування організаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи на регіональному рівні, післяприватизаційна підтримка розвитку реформованих господарств, створення спеціалізованої консалтингової інфраструктури щодо інформаційного забезпечення;

• розвиток мережі інфраструктури сервісного обслуговування, заготівель, оптової торгівлі;

• формування ринків матеріальних ресурсів і капіталу;

• ефективне використання наявного земельного фонду;

• реформування соціальної сфери села та розбудови її інфраструктури [3,с.392].

Основними принципами розвитку аграрного сектора мають бути такі:

1.  У сфері  організації аграрного виробництва:

1.1. Багатоукладність при пріоритетності формування селоутворюючих господарств;

До селоутворюючих відносяться наступні форми господарювання:

-   сімейні господарства, які базуються переважно на власній праці, ведуть товарне виробництво, орієновані на збільшення загального доходу господарства (сім’ї), а тому більше мотивовані до виробництва працемісткої сільськогосподарської продукції;

-   сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, включаючи фермерські господарства, які зареєстровані за місцем здійснення господарської діяльності, їх власники проживають в громаді, базуються на переважно найманій праці односельчан;

1.2. Збалансованість розвитку за економічними, соціальними та екологічними критеріями;

1.3. Формування зацікавленого в довгостроковому ефективному господарюванні відповідального виробника/користувача (власника) землі.

2. У сфері формування та здійснення державної аграрної політики:

• пріоритетність аграрного сектору у загальнодержавній економічній політиці;

• упередження загроз продовольчій безпеці та забезпечення її в умовах глобалізації;

• застосування інструментівстратегічного управління розвитком аграрного сектору та оперативного впливу на кон’юнктуру ринку;

• диференційованість підходів до формування умов державної підтримки сільськогосподарських виробників залежно від встановлених критеріїв їх діяльності;

• орієнтація на підтримку розвитку кооперації та кластерної організації виробництва;

• розвиток саморегулювання в аграрному секторі, делегування частини повноважень держави щодо регулювання аграрного ринку, в тому числі контролю якості та безпечності продукції;

• формування позитивних довгострокових очікувань сільськогосподарських виробників;

• створення умов для запровадження найкращих за продуктивністю, ресурсомісткістю та енергоефективністю засобів виробництва та технологій;

• стимулювання раціонального аграрного природокористування;

• урахування регіональних умов у розвитку сільського господарства[4]. 

Виходячи з цього можна зробити висновок, що для успішного розвитку АПК країни в умовах глобалізації  економіки, необхідно проводити державну політику постійного  підвищення інвестиційної привабливості аграрного сектора. Збільшення обсягів інвестування стримується, значною мірою, недосконалістю чинного законодавства та нестійкою політичною ситуацією країни. Без впровадження нових енергозберігаючих технологій та використання сучасної техніки неможливо вивести сільське господарство із кризового стану та й країну в цілому.

Література:

1. Бальманн А. Сільське господарство в умовах мінливих ринків, інституцій та політики. Виклики і Стратегії. – К., 2006. - 208с.

2. Деревичко М. АПК в умовах глобалізації // Урядовий кур’єр №9 – 2009. - 23с.

3. Качана Є. П.  Регіональна економіка / за ред. . - К. : Знання, 2011. - 670 с.

4. Міністерство аграрної політики та продовольства України – стратегія розвитку аграрного сектору економіки України на період до 2020 року. - офіційний web-сайт.

Науковий керівник:

кандидат економічних наук, викладач вищої категорії,

Городенко Світлана Володимирівна.