ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ У СВІТОВЕ СПІВТОВАРИСТВО

Останнє десятиріччя ХХ ст. увійшло в історію насамперед суттєвими та геополітичними змінами. Серед нових політичних реалій було утворення Української незалежної держави. Поява на політичній мапі світу незалежної України, яка розташована в центрі Європи, започаткувала глобальні трансформації не лише в даному регіоні, а й в усьому світі.

Відомий американський дипломат Строуб Телботт схарактеризував незалежну Україну як ключовий елемент у новій Європі після холодної війни, зважаючи на її геополітичне становище та природні ресурси.

Підписанням Україною на початку 1992 року Гельсінського заключного акта-документа, що визначав стандарти міжнародної поведінки та врегулював відносини між державами-учасницями, було увінчано самовизначення і визнання державності українського народу іншими країнами. Водночас це дало змогу України розпочати діяльність у міжнародних структурах на правах рівного партнерства.

Геополітичний простір України характеризується нині трьома векторами орієнтації: західним, північно-східним і південно-західним. Для суверенної України важливим геополітичним чинником є загальноєвропейський процес, входження до європейського і світового загалу на засадах цінностей західної демократії. Особливо актуальним це питання стало напередодні підписання Україною асоціації, яка відбудеться 28-29 листопада 2013 року.

Ідучи шляхом європейської інтеграції Україна 9 листопада 1995 р. стала 37-м членом Ради Європи; в 1994 р. лідери Євросоюзу й України уклали угоду про партнерство та співробітництво (УПС). У лютому 1996 р. набула чинності тимчасова угода про торгівлю між Євросоюзом і Україною. У наступні роки були підписані галузеві угоди між Україною і ЄС, зокрема про торгівлю текстильними виробами (1993 р.), про створення правових засад міжнародного співробітництва по забезпеченню енергоносіями країн Західної Європи
(1999 р.) та інші угоди.

В 2008 р. Україна набула членства в СОТ. Важливим виступає економічний чинник на швидкість процесу входження України у світовий економічний простір. До позитивних факторів слід віднести: значний сировинний потенціал; вигідне географічне положення, розвинута мережа залізничних доріг, трубопроводів і мережа енергопостачання; наявність виробничої бази та високий рівень кваліфікації кадрів. Негативними факторами виступають: ізольованість держави тривалий час від світогосподарських глобальних процесів; велика корумпованість владних структур різних рівнів; низька інвестиційна привабливість галузей з довгостроковим циклом віддачі вкладених зв’язків України на одну країну – Російську Федерацію. Та попри всі труднощі трансформаційного періоду, можна з цілковитою певністю стверджувати: наша країна має всі необхідні передумови для поступового інтегрування у світове господарство.

Внесок українського народу у світову культуру не підлягає сумніву. У науковому світі за межами нашої держави зажили слави за свої відкриття і винаходи І. Пулюй, В. Вернадський, Є. Патон, С. Корольов, С. Тимошенко та багато інших. Для подальшого етапу наукового розвитку теж необхідні європейські інтеграційні процеси. Український письменник писав: «Європа - це досвід багатьох віків. Це не та Європа, що її Шпенглер оголосив «на закаті», не та, що гниє, до якої вся наша ненависть. Це Європа грандіозної цивілізації, Європа Гете, Байрона, Дарвіна, Ньютона, Маркса і т. д.». У 1990 р. до списку світових надбань ЮНЕСКО зайшли дві пам’ятки в Україні: Собор Святої Софії, збудований в ХІ ст. як символ «нового Константинополя» і Києво-Печерська лавра. У 1998 р. до списку додано історичний центр Львова. Культура не терпить ізольованості, вона є глобальним явищем у своїх етнічних своєрідностях. Прилучення до своєї рідної культури та оволодіння культурними надбаннями – сенс культурного відродження.

Наша держава здійснює безпосередній внесок у зміцнення міжнародної безпеки своєю активною участю в Миротворчих операціях, що проводяться під егідою ООН і ОБСЄ. Українські миротворці та дипломати добре зарекомендували себе в Анголі, Молдові, республіках колишньої Югославії, Таджикистані, Гватемалі. Україна як європейська держава бере активну участь у побудові «верхнього поверху» нової архітектури безпеки, яка складається з таких організацій і структур, як ОБСЄ, Рада Європи, НАТО.

Пріоритетною для України залишається перспектива одержати статус повноправного учасника Європейського союзу. Україна зміцнила співробітництво з такими впливовими міжнародними інституціями, як Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Всесвітній банк і Європейський банк реконструкції та розвитку, Всесвітня митна організація (ВМО), стала повноправним членом Світової організації торгівлі (СОТ), які відіграють особливо важливу роль у регулюванні міжнародної торгівлі на сучасному етапі її розвитку.

Україна розвиває відносини із пострадянськими державами. Новим виміром взаємин у СНД стало формування відносин чотирьох країн: Грузії, України, Азербайджану та Молдови, які утворили ГУАМ, ініціатором створення була Україна, яка й сьогодні продовжує нарощувати зусилля щодо зміцнення співробітництва в рамках цієї організації.

Таким чином, за умов нової геополітичної ситуації сучасна Україна має об’єктивні можливості для створення механізму реалізації своїх геополітичних інтересів на основі зваженої далекоглядної політики. Не геополітичне суперництво, а саме геоекономічне співробітництво держав є важливою умовою сталого розвитку України, яка демонструє світові, що вона є не тільки споживачем, а й виробником безпеки.

Україна дедалі більше перетворюється на реального та активного суб’єкта міжнародних відносин, який має свої національні інтереси й вирішує їх у колі європейських народів. Підтвердженням цього може послугувати вислів українського історіософа: «Європа – це щось більше, ніж великий півострів євразійського суходолу; вона – сім’я народів, які, незважаючи на політичну роз’єднаність та часті жорстокі антагонізми в минулому, поділяють спільну культуру і спільну спадщину…»

Література:

1. Бакка Т. В. Підручник Людина і світ для 11кл. – К. 2012.

2. Литвин В. Політична арена в Україні: дійові особи та виконавці. – К. 1994.

3. Людина і світ: Підручник для 11 кл. / За ред. Р. А. Арцишевського – К. 1999.

4. Національні відносини в Україні у ХХ столітті: Збірник документів і матеріалів. – К. 1994

5. Україна на зламі історичних епох (державотворчі процеси 1985-1998рр.)

Науковий керівник:

викладач вищої категорії, викладач-методист

Погодіна Оксана Володимирівна