Художній образ називають живою «клітиною» мистецтва, безпосередністю естетичного споглядання істини, оскільки і саме мистецтво визначається як мислення в образах. За допомогою осягнення образу ми пізнаємо природу мистецтва. Не випадковим є і те, що поняття художній образ перетинається з поняттями відображення, зміст і форма твору мистецтва. Художній образ має відношення до творчого процесу, починаючи від образно-смислового задуму і завершуючи втіленням його в опредмечуваних знакових структурах, а також репродукуванням під час сприйняття мистецтва. Художній образ співвідносять зі специфікою пізнавальної функції мистецтва у порівнянні з науково-понятійним аналізом, особливим емоційно-споглядальним станом людини, талантом митця в образно-метафоричному творенні. [1,с.76]

Феноменологія образу представлена в різних аспектах: як суб'єктивний феномен, що виникає в результаті предметно-практичної, сенсорно-перцептивної, мисленнєвої діяльності, що зумовлює цілісне інтегральне відображення дійсності, в якому водночас представлені основні явища дійсності, позначені через категорії простір, рух, колір, форма, фактура тощо; як чуттєва форма психічних явищ, які входять до ідеального та суто індивідуального плану різноманітних просторових організацій, зокрема в мистецтві, та часову динаміку; через зазначене образ інколи визначають як суб'єктивну картину світу чи її окремі фрагменти, що включає і самого суб'єкта, а також інших людей, тобто, просторове оточення і часову послідовність подій.

Образи, що відображають у нашій свідомості дійсність, не є статичними, незмінними, мертвими речами; вони становлять динамічні утворення. Відомим є стани, під час яких ми намагаємося зафіксувати певний образ, щоб переконатися в тому, як він кожного разу на наших очах видозмінюється, зрушується, якоюсь мірою трансформується: то одні його сторони виступають на передній план, то інші; ті, що виступають, водночас і відступають, затінюються наступними. Доречним буде нагадати цикл з 30 картин К.Мане «Руанський собор» як доказ постійно змінюю чого образу не лише в уяві художника, а й в дійсності.

Отже, у процесі пізнання довкілля образи-уявлення посідають проміжне місце між образами сприйняття та образами уяви. Вони становлять свого роду мінливі динамічні утворення, які кожного разу за певних умов знову відтворюються, але вже в зміненому вигляді, з іншої точки зору, що зумовлено складністю особистості та стохастичними явищами її життя.

С.Рубінштейн підкреслює значущість означених образів насамперед для внутрішнього життя людини, адже саме ці образи створюють той план, на якому воно розгортається. Образи-уявлення безпосередньо пов'язані з попереднім досвідом людини, оскільки це процес відтворення раніше сприйнятих предметів, явищ тощо [2]. Таким чином, вони виконують функцію перетворення результатів минулого досвіду, його трансформацію; це передусім психічний процес, який полягає у створенні нових образів-уявлень шляхом переробки сприйнятого матеріалу і уявлень, одержаних у попередньому досвіді. Образ ‑ це універсальна людська здатність до побудови нових цілісних образів дійсності шляхом переробки змісту практичного, чуттєвого, інтелектуального та емоційно-смислового досвіду.

Отже, образ уяви виконує чотири функції: 1) побудова образу засобів і кінцевого результату предметної діяльності суб'єкта; 2) створення програми поведінки, коли проблемна ситуація є невизначеною; 3) продукування образів, які не програмують, а заміняють діяльність; 4) створення образів, які відповідають опису об'єкта.

В підготовки майбутнього вчителя музики уявлення відіграють дуже важливу роль. Вони стають основою творчої переробки художнього твору завдяки: аглютинації  поєднання несумісних реально якостей, ознак, частин предметів, наприклад, уявлення музичного пейзажу К.Дебюссі «Сади під дощем» викликають образи, які реально не співпадають з кожнім музичним фрагментом, фразою тощо; гіперболізація  збільшення чи зменшення предмета, зміна якості його властивостей під час, наприклад, педагогічного процесу, коли вчитель навмисно перебільшує звучання якоїсь теми відповідно до її пояснення; загострення  підкреслення певних ознак, як лейтмотив, або тема, що проходить крізь увесь твір; схематизація  згладжування відмінностей предметів та виявлення рис подібності між ними, що в музичному мистецтві та в педагогічному процесі інколи застосовується під час аналізу творів одного жанру, стилю; типізація  виділення суттєвого, неповторного в однорідних явищах та втілення його в конкретному образі, що допомагає художньо-адекватному виконанню твору певного композитора завдяки уявленням про типові властивості його художнього методу. Обидва види образів (уявлення та уява) включені до мисленнєвих процесів, вони стають атрибутами художньо-образного мислення.

Важливою особливістю наочно-образного мислення є встановлення незвичайних, неможливих поєднань предметів та їх якостей. Стосовно музично-виконавського процесу це яскраво виявляється під час співвідношення ремарок, термінів та їх озвучування. У цьому випадку наочно-образне мислення практично наближається до уяви. Визначення відповідності графічного знаку та звукового еквіваленту вимагає спочатку сформованих уявлень, що ґрунтуються на музичній грамотності; потім вже виникає уява, яка діє на основі закономірностей асоціативної пам’яті. Відтак, психологічний зміст означеного терміна полягає в позначенні мислиннєвого процесу як з боку наочно-образного (звукового) уявленнями, так і з боку уяви, що виникає на основі попереднього досвіду (життєвого, художнього, музичного).

У значній мірі мислити образно  означає мислити асоціативно, метафорично. Значення асоціацій з погляду розвитку образного мислення визначається тим, що через них ніби виявляються певні ціннісні орієнтації, смисли, настанови тієї чи іншої особистості. Асоціації опосередковують зв'язок образу з об'єктивною дійсністю, встановлюючи його співвідношення з різноманітними явищами. У процесі образного мислення асоціації виконують роль посередника між первинним образом (образом сприйняття) та наступними етапами його осмислення, становлять ніби перехідний момент від чуттєвого ступеня засвоєння образного змісту предмета чи явища до раціонального [ 2;с.368].

Конкретизуємо сутність уявлення та уяви як психологічних процесів, що входять обов’язковими атрибутами в художньо-образне мислення, і на які має бути звернена увага викладача музичного мистецтва в роботі з дітьми.

Учених звертають увагу на те, що психологічним механізмом образного мислення є діяльність уяви (Л.Виготський, С. Рубінштейн,Г.Сельє, Л.Шрагіна, інші науковці). Уява є психічним процесом, який полягає у створенні людиною нових образів, уявлень, думок. Вони повністю індивідуальні, але в процесі музичного навчання варто формувати їх в певному ракурсі відповідно до стилю, програми твору, композиторського методу.

С.Раппопорт виділяє два основних напрямки, в яких спостерігається активна робота з формування уявлень . Перший напрямок характерний для повсякденної свідомості людини , другий - для спеціалізованої (найбільш характерні з них : художнє та наукове) .

Як пише С. Раппопорт, художні уявлення стоять ближче до повсякденних, ніж до наукових. І в повсякденних і в художніх уявленнях збережені два формувальні центри: понятійний та емоційний, але їх співвідношення підпорядковується своєрідним завданням художньої свідомості. Саме художня свідомість передає головну роль у формуванні необхідних уявлень емоціям, але вже не повсякденним, а художнім. І в повсякденних, і в художніх емоціях закріплений певний досвід відносин, відображається цінність явищ навколишнього світу і внутрішнього стану суб'єкту в системі особистісних смислів, цінностей. Але, безумовно, художні емоції значно глибші, впливовіші, ніж повсякденні. Мистецтво створює особливі емоції, які здатні ефективно слугувати суспільній практиці розвитку людини, формування повноцінної людської особистості. Людина, так саме як і художник вкладає свої враження в певний цілісний синтезований образ, який включає найрізноманітніші зв'язки. [3]

Уявлення  це чуттєво- наочний образ, який зберігається і відтворюється в свідомості на основі безпосереднього впливу самих предметів на органи почуття. Уявлення є важливим структурним матеріалом у функціонуванні уяви, як процесу, оскільки уявлення дають перш за все художньо інформацію, на основі якої й виникає уява. Вони забезпечують створення образів, оперування ними, перекодування їх у потрібному напрямку.

Л.Виготський звертає увагу на те , що мистецтво викликає своєрідну " центральну емоцію ", або емоцію , яка виникає , зароджується в корі головного мозку , емоції мистецтва є розумними емоціями . Художнім емоціям властиво те , що психологи називають перетворенням почуттів і дають назву катарсис (очищення ). Адже емоції також виконують особливу функцію в образно- творчому мисленні.

Основним змістом образного мислення є оперування вже наявними образами. Доцільно підкреслити, що запас створених образів є важливою умовою успішного оперування ними . Не можна оперувати тим, чого не маєш. Тому, чим багатший запас накопичених образів , чим повнішій їх зміст , тим більше можливостей для різних видозмін , варіантів , перетворень .

Потрібно вказати , що за способом оперування запасом накопичених образів , вчені виділяють такі різновиди образного мислення:

• предметно-наочне;

• варіативно-образний;

• синтетично-образне;

• символічно-образне;

• асоціативно-образне

             Наведений розподіл в якійсь мірі відображає якісний характер процесу образного мислення , його зростання , хоча асоціативно - образне мислення і символічно-образне мислення органічно і одночасно включають в собі попередні , відносно більш прості . У педагогічному процесі , формуючи образне мислення , можна мати на увазі дану низку для дотримання принципу послідовності та доступності [ 4].

Розрізняють уяву довільну ( активну) та мимовільну ( пасивну ), а також відтворюючу і творчу. Уяву, яка відтворює , називають процесом створення образу предмета за його описом, або малюнком. Так вчитель музики під час вербальної інтерпретації твору може звертатися до малюнків, живопису, віршів тощо, що збуджує уяву у відповідному напряму. Творчою уявою називають самостійне створення нових образів. Так, наприклад, під час роботи над виконавським твором можна уявляти різні образи, інколи, навіть наочні. Між тим, уява може мати й прикладний, навіть технічний характер. Так, наприклад, у процесі роботи над фортепіанним твором завжди виникає проблема звукоздобування. Якість звуку зумовлена дотиком пальців до клавіш. Від того, які уяви-відчуття цього дотику виникають у виконавця, залежить і якість звуку. Так, наприклад, Ф.Лист застосовував метафору і радив своїм учням « місити клавіатуру як тісто руками». В творах композиторів-імпресіоністів навпаки уява-відчуття підпорядковано іншим образам: світло-тінь, простір, повітря, шум дощу або хвиль тощо. Це вимагає вже іншого дотику, іншого звукоздобуття, які можуть бути викликані іншими метафорами: «пальці нібито падаючи краплі», «відчуття повітря між партіями рук» тощо.

Таким чином, з методичного погляду, як уява так й уявлення відіграють значну роль не лише в створенні образу, його інтерпретації, а й в його звуковому втіленні. Це потребує спеціальних настанов на: дотримування звукового еквіваленту відповідно до наочно-графічних позначень, термінів, ремарок у тексті; рефлексію фізіологічних та психологічних якостей виконавського процесу, спрямування їх у відповідність образу, настрою твору; на емоційне ставлення до твору в поєднанні з осмисленням його художніх, історичних, культурологічних передумов та особливостей художнього методу композиторської творчості.

Література:

1. Левчук Л. Т., Кучерюк Д. Ю., Панченко В. І.; За заг, ред. Л. Т. Левчук.— К-Вища шк., 1997.— 399 Естетика: Підручник /

2. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. [2-е изд.] (1946г.) - СПб.: 2002 - 720 с. (Серия "Мастера психологии")

3 Раппопорт С.Х. О природе художественного мышления /Эстетические очерки, вып 2.-М., 1967;

4.Выготский Л.С. Психология искусства 2 –е изд. М.6 1968., С.312-317

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук, доцент Реброва О.Є.