ПРАВОВІ АСПЕКТИ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ЗА СУМІСНИЦТВОМ

З становленням України як незалежної держави та зміною основ функціонування держави на демократичні і правові, розширення форм власності на засоби виробництва, наповнення права на працю громадян України соціальним змістом об'єктивно обумовлюють необхідність перегляду змісту і сутності такої правової форми організації праці, як сумісництво. Нормативно-правова база у сфері регулювання сумісництва, яка існує зараз, в основному формувалася до часів перебудови і реформ в українському суспільстві. Згідно ст.21 ч.2 Кодексу законів про працю «Робітник має право реалізовувати свої здібності до виробничої та творчої праці шляхом укладання трудового договору на одному чи одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором чи згодою сторін». Сьогоднішня практика застосування такої правової форми організації праці як сумісництво вимагає нових розробок, побудови дієздатних механізмів впровадження останніх в суспільному виробництві, комплексного удосконалювання чинного законодавства.

Теоретичні здобутки у сфері пізнання такого поняття як сумісництво характеризуються неоднорідністю. Це пов’язано з різним тлумаченням ученими його правової природи і соціально-трудового призначення.

М. Е. Панкін трактує сумісництво як «виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час». К.М. Гусов і В.М.Толкунова свою думку висловили інакше, а саме, що сумісництвом необхідно вважати такий стан речей, коли працівник, крім основної платної посади, займає іншу оплачувану посаду, чи коли тою самою особою, крім основної роботи, виконується інша платна робота як працівника так і службовця.

При визначенні сумісництва колектив авторів Науково-практичного коментарю до законодавства України про працю вказує на таку ознаку, як виконання, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи не тільки на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж чи іншому підприємстві, в установі, організації, але й у громадянина за наймом. Таку ж думку висловлює і П. Д. Пилипенко, визначаючи соціально-правове явище сумісництва як виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж чи іншому підприємстві, в установі, організації або в громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Прагнення людей, в умовах становлення ринкової економіки, працювати одночасно в декількох сферах народного господарства трактується в їх бажанні одержувати більше заробітку для задоволення необхідних життєвих потреб, поліпшувати свій добробут шляхом розширення джерел доходу.

Як засіб охорони здоров'я і праці для сумісників виступає науково обґрунтована норма робочого часу. Вона поєднує потреби суспільства із соціально-фізіологічними потребами кожної людини, має обов'язковий характер і ретельно забезпечується відповідними положеннями нормативних актів.

Сумісництво передбачає виконання роботи на підставі двох або більше трудових договорів. За загальним правилом трудящі можуть укладати трудовий договір тільки з одним підприємством, установою чи організацією. Але з метою створення робітником і службовцем умов для додаткової участі у суспільному виробництві у вільний від основної роботи час дозволяється робота за сумісництвом, тобто виконання працівником, крім основної, ще й іншої, регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору. Отже, це, по суті, виконання роботи за двома самостійними трудовими договорами. Таке положення в трудовому законодавстві обумовлюється низькооплачуваною робочою силою, різким зниженням матеріального рівня робітників, розмір заробітної плати не забезпечує простого відновлення робочої сили.

Сумісництво на умовах трудового договору означає, що, окрім основного трудового договору, з робітником чи службовцем укладено додатковий трудовий договір про виконання за межами робочого дня іншої регулярно оплачуваної роботи.

Сумісництво припускає виконання поряд з основною роботою іншої роботи, причому кількість таких “інших робіт” нормативно не обмежена. Усі роботи за сумісництвом здійснюються на основі трудового договору чи контракту. Відповідно до ст.21 ч.1 Кодексу законів про працю України «Трудовий договір – це угода між робітником та власником підприємства установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, згідно якого робітник зобов’язується виконувати роботу, визначену даною угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується сплачувати робітнику заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором чи згодою сторін.» Згідно ст.21 ч. 2 КЗпП України «Робітник має право реалізовувати свої здібності до виробничої та творчої праці шляхом укладання трудового договору на одному чи одночасно на декількох підприємствах, установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором чи згодою сторін.» Ці трудові договори (контракти) можуть укладатися із суб'єктами усіх форм власності й у різних сферах суспільного виробництва, за винятком випадків, спеціально передбачених законодавством, колективним договором чи угодою сторін.

Виконання всіх додаткових робіт на підприємстві, в установі, організації, а також за наймом у фізичної особи здійснюється лише у вільний від основної роботи час. Оплата основної і додаткової роботи повинна бути оплачувана відповідно до норм і тарифів дійсної системи оплати праці. Усі роботи, що виконуються за сумісництвом, повинні мати регулярний, систематичний характер. Громадянин України, який уклав один чи кілька трудових договорів (контрактів) на роботу за сумісництвом у вільний від основної роботи час, може виконувати їх як працівник, так і як службовець.

Невід'ємною рисою такого явища як сумісництво є його соціально-організаційна природа. Сумісництво виступає однією із форм організації праці в різних галузях суспільного виробництва. Указівка на таку природу сумісництва в його понятті відображає соціально-організаційну сутність самого сумісництва, сприяє поглибленню теоретичних розробок в суспільно-трудовій практиці.

Сумісництво, як особлива правова форма організації праці громадян України, у першу чергу, характеризується наданням можливості працівникам одночасно застосовувати свої здібності до продуктивної праці в декількох сферах суспільного виробництва. Юридична реалізація такої можливості здійснюється шляхом укладання громадянином декількох трудових договорів (контрактів) з одним чи декількома власниками, уповноваженими ними органами чи фізичними особами. При цьому з усіх укладених угод про роботу одна з них буде основною, а всі інші – трудові договори про роботу за сумісництвом.

Поняття трудових правовідносин у науці й практиці трудового права дозволяє з високим ступенем аргументованості виокремити ті специфічні особливості, які властиві виникненню і розвитку трудових правовідносин за сумісництвом. За винятком деяких спеціально обговорених випадків у законодавстві, при сумісництві працівник є учасником декількох трудових правових відносин, причому кількість таких правовідносин не обмежена.

Згідно з Положенням «Про умови праці за сумісництвом робітників державних підприємств, установ, організацій», від 28.06.93г № 43 обмеження на вступ у кілька трудових правовідносин за сумісництвом “можуть застосовуватися керівниками державних підприємств, установ і організацій разом із профспілковими комітетами тільки до працівників окремих професій і посад, задіяних на важких роботах і на роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може привести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров'я і безпеці виробництва. Обмеження також поширюється на осіб, що не досягли 18 років, і вагітних жінок”.

Чинне законодавство і наука трудового права відносно сумісництва розрізняють основну роботу і додаткову, тому варто розрізняти й основні трудові правовідносини і додаткові. Додаткові трудові правовідносини мають місце лише у вільний від виконання роботи в межах основних трудових правовідносин час.

Для виникнення трудових правовідносин, між конкретними суб'єктами необхідна наявність юридичного факту, з яким норми права зв'язують його виникнення. Такий юридичний факт ( на відміну від юридичних фактів, що спричиняють зміну або припинення правовідносин) називається підставою для виникнення правовідносин. Таким чином, трудовий договір є підставою, юридичним фактом, внаслідок якого й виникає трудове правовідношення за сумісництвом.

Юридичний факт, що є підставою виникнення трудових правовідносин за сумісництвом, - правомірне волевиявлення, спрямоване саме на встановлення таких правовідносин. Він служить юридичним вираженням суспільного процесу розподілу трудових ресурсів, задоволення громадян і працівників у своїх домаганнях на застосування здібностей до продуктивної фізичної і розумової праці.

Особливості змісту трудової функції в умовах сумісництва визначаються наступними моментами: у процесі такої правової форми організації укладається не один, а кілька трудових договорів чи контрактів; працівник виконує не одну, а кілька трудових функцій, причому, проводячи паралель між співвідношенням трудових договорів при сумісництві, варто вказати на те, що трудову функцію за основним трудовим договором (контрактом) необхідно вважати як основну трудову функцію, а трудові функції за додатковим трудовим договором (контрактом), як додаткові трудові функції. Кількість таких додаткових функцій при сумісництві нормативно не обмежена і визначається в основному інтересами працівника, його фізичними, розумовими здібностями чи можливостями. Основна і додаткова трудові функції за сумісництвом здійснюються лише на підставі угоди про працю робітника і власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого їм органа або фізичної особи, яка має право наймати робочу силу, тобто трудового договору (контракту). Укладання таких трудових договорів чи контрактів про виконання тих чи інших трудових функцій (основних і додаткових) можуть здійснюватися із суб'єктами усіх форм власності й у різних сферах суспільного виробництва, за винятком випадків, особливо обговорених у чинному законодавстві про працю, колективному договорі чи угоді сторін, виконання всіх додаткових функцій на тім чи іншім підприємстві, в установі, організації, а також у фізичної особи здійснюється лише у вільний від виконання основної трудової функції час.

Важливим моментом при роботі за сумісництвом є погодження сторонами кола трудових обов’язків, які характеризують трудову функцію працівника.

Сумісництво, як особлива правова форма організації праці громадян України характеризується наданням працівникам можливості застосовувати свої здібності до продуктивної праці в декількох сферах суспільного виробництва одночасно.

Бажання людини працювати за декількома трудовими договорами перш за все пов’язане з її бажанням поліпшити свій життєвий рівень шляхом розширення джерел матеріального доходу, в основному у вигляді одержуваної заробітної плати.

Ціль правової форми організації праці робітників, що уклали кілька трудових угод з одним чи декількома власниками, уповноваженими ними органами чи фізичними особами, полягає в тому, щоб найбільш оптимальним чином забезпечити задоволення різнорідних потреб людини і можливість одночасної діяльності за декількома трудовими договорами (контрактами).