ФОНЕТИЧНІ ЯВИЩА ВОЛИНСЬКОПОЛІСЬКИХ ГОВІРОК У ЗБІРНИКУ ФОЛЬКЛОРНИХ ЗАПИСІВ О. КОНДРАТОВИЧ “ВЕСІЛЛЯ НА ПОЛІССІ”

Сучасна лінгвістика переживає, за влучним висловом З. Коцюби, “фольклорний бум”. Матеріали різних фольклорних жанрів широко використовують у лінгвокультурологічних, етнолінгвістичних, лінгвосеміотичних, нейропсихолінгвістичних дослідженнях з огляду на те, що фольклор – те джерело, яке дає змогу осягнути живу сутність національних традицій, зрозуміти етнічні особливості світосприйняття, мислення, спілкування. Фольклорні матеріали можуть слугувати і надійним джерелом відомостей про особливості місцевих говірок, але тільки за умови, що фіксація такого фактажу передбачала збереження діалектних рис на всіх рівнях мови. Збірник весільної обрядовості Камінь-Каширщини “Весілля на Поліссі” [1], упорядкований Олександрою Кондратович, відповідає вимогам точної передачі особливостей народного мовлення.

У фольклорних записах Олександри Кондратович простежено найвиразніші волинськополіські явища фонетичного рівня. Специфіку західнополіської системи вокалізму передано, скажімо, через відмінні від літературної мови рефлекси етимологічних голосних. Наприклад, у ненаголошеній позиції простежено збереження давнього *о в так званих нових закритих складах: родная, в конці, оболлєшся, подняла, возьмемо, война, пор.: “Ізвила мені Пречистая Святая, а наложила сестричейка родная” [1, с. 18], “Ой як ти підеш, моя матьонко, моїми стежийками, то оболлєшся, моя матьонко, дрібними сльозойками” [1, с. 35], “Ой прибігла Гальочка, подняла, йому праву ручейку а подала” [1, с. 51], “Бо ми підимо до мого тестя на войну” [1, с. 91], “В конці стола, в конці стола головку склонила” [1, с. 101]. У цій же позиції передано й інший рефлекс етимологічного *о – [у]: кунець, муцнейко, пор.: “Ой послідний танець, по весіллі кунець” [1, с. 34], “Чи горіли яснейко, як в’язали муцнейко” [1, с. 58], у тім числі в закінченнях родового відмінка множини іменників на зразок до дарув, пор.: “Сама сидить, дари крає, до дарув розмовляє” [1, с. 42]. Відповідно до *о в закритих складах під наголосом можливий рефлекс [и]: стилько, тилько, пор.: “Як на соснах шишечок, стилько в свата сваничок” [1, с. 16], “Ой не бери в золоті – тилько бери в розумі” [1, 49]. Із-поміж специфічних рефлексів давнього *ě виявлено лише ненаголошений [а] після м’якого приголосного, що, очевидно, зумовлений польським впливом: сядай, всядали, посядали, пор.: “Ой сядай каля його, говори ти до його” [1, с. 8], “Як добра доля, сядай навіки, а як лихая, пливи на ріки” [1, с. 55], “Ой заржали вороні кони, заржали, як молоді до шлюбойку всядали” [1, с. 56], “Погнулися лави, як гості посядали” [1, с. 74]. Специфічно говірковий (але історично закономірний) наслідок занепаду редукованого заднього ряду після [л] маніфестує структура ябличко, пор.: “Вирвав ябличко на похміллічко” [1, с. 101].

Виразними прикладами передано особливості позиційної реалізації сучасних голосних. Наприклад, ненаголошений [е] підвищує артикуляцію до [и]: замите, принисе, мині, тибе, кашичка, кішичка, зозулийка, долийка, каминя, поплитемо, надиремо, пор.: “Вона тобі хату й сіни замите, вона тобі в поле їсти принисе” [1, с. 34], “Рости, рости, розсадойко, буйная, ой щоб була долийка а добрая” [1, с. 56], “Ой як раба зозулийка, хай летить” [1, с. 70], “Ой мамойко, голубойко, спічи мині коровай гречний” [1, с. 86]; після губних та [й], зрідка після шиплячих та [р] підвищення артикуляції ненаголошеного [е] ще більш виражене – аж до [і]: біроза, візіте, пічоного, бірогом, свікорка, вишінька, привізи, сиріць, розвоюїмо, гуляїте, дбаїте, пор.: “Розвоюїмо сіни, хату й комору” [1, с. 9], “Ой за двором, за двором бігла річийка бірогом” [1, с. 83], “Ой білила, білила, свого свікорка дарила” [1, с. 83], “Самі п’єте-гуляїте, а в мині не дбаїте” [1, с. 88], “Чи пічоного, чи вароного, чи князя молодого” [1, с. 94], “Вишінька та й од сонця ясна” [1, с. 99], “Чи є хлібець м’якейкий, чи є сиріць білейкий” [1, с. 100]. Натомість після шиплячих перед складом із голосним переднього ряду засвідчено обниження і розширення артикуляції [е] > [а]: пшаниця, пор.: “Пшаницю пололи, ручейки покололи” [1, с. 57]. У ряді слів та словоформ голосний [е] незалежно від його походження заступається звуком [о]: пічоного, вітьор, бірозах, посаджона, споряджена, пор.: “То не для тебе, а мій синочку, калина посаджона” [1, с. 51], “На ньому вітьор поли підносить” [1, с. 51], “На тих бірозах дві зозулийки кувало” [1, с. 102].

Виявлено багато прикладів підвищення і звуження артикуляції наголошеного [a] > [e] після м’якого приголосного: cимнє, грєдки, взєти, щєстєм, нажєла, тилєт, порєдочок, сажєй, тритєчка, пор.: “Казала мати не ночувати, взєти Надьочку та й приїжджати” [1, с. 25], “Не копай грєдки і не сій рутки” [1, с. 34], “Теличка-тритєчка, то й малая мандричка” [1, с. 61], “Споможи мене, а мій татойку, щєстєм-здоров’єм, долию добрею” [1, с. 90], “Сажєй ручку в кішіньку, сип гроши на талірку” [1, с. 94], “Росици не росила, травици не нажєла, тилєт не годувала, сира не назбирала” [1, с. 100], “Ни води носити, ни хатойки мести, но порєдочок вести” [1, с. 104]. У ненаголошеній позиції після м’яких приголосних [а] може звужуватися і підвищуватися аж до [і]: вінчаннічко, зіллічко, похміллічко, пор.: “Поклоняйся, Гальочко, низейко, бо вже твоє вінчаннічко а близейко” [1, с. 19], “Ой на вгороди трава-мурава, зіллічко купочками” [1, с. 34], “Вирвав ябличко на похміллічко” [1, с. 101].

О. Кондратович передає також найбільш виразні явища діалектного консонантизму. Наприклад, відзначено збереження фрикативного [з]: звени, кукурузойка, пор.: “Не шуми, дубровойко, не звени, дорожийко” [1, с. 16], “Ой на вгороди кукурузойка зацвіла” [1, с. 57]; депалаталізацію свистячої африкати [ц’]: коровайници, молодици, криници, Гальочци, матьонци, світлици, сестрици, росици, травици, свекорци, мамойци, світьолци, пор.: “Ой у світлици та й на скамници ой там плакали та й дві сестрици” [1, с. 26],“Дозвольмося Іванка, Іванчиної сестрици, чи позволить, благословить, сьой день звеселити” [1, с. 84], “Винисла покривальце тонейке, білейке свекорци милейкій” [1, с. 105], “Я мамойци вірно служив — коровая заслужив” [1, с. 109]; ствердіння вібранта [р’], пор.: “Закувала зозулейка на дручку” [1, с. 25], “Ой як раба зозулийка, хай летить” [1, с. 70], “Дружко коровай крає, в кишеню ховає, то в торбу, то в кишеню для діток на вечеру” [1, с. 78], “Ой батько сина, батько сина в дорогу вираджає” [1, с. 92]; збереження історичної палатальності шиплячих: щєстєм, нажєла, сажєй, пор.: “Споможи мене, а мій татойку, щєстєм-здоров’єм, долию добрею” [1, с. 90], “Сажєй ручку в кішіньку, сип гроши на талірку” [1, с. 94], “Росици не росила, травици не нажєла, тилєт не годувала, сира не назбирала” [1, с. 100]; ствердіння шиплячих в інших умовах: депалаталізацію в деяких позиціях шиплячих: “Сип гроши на талірку” [1, с. 94] тощо.

Виявлено чимало структур, що ілюструють наслідки позиційних змін у групах приголосних, зокрема вияви асимілятивних та дисимілятивних процесів. Наприклад, відзначено прогресивну контактну асиміляцію за способом творення [мй] > [мн’]: симнє, пор.: “Там хата сукувата, там симнє вовкувата” [1, с. 25], “В нас хата новейкая, симнє веселейкая” [1, с. 25]; прогресивну суміжну асиміляцію за способом творення [мл’] > [мн’], пор.: “Ой стукнули на небі, а нам чути на земні” [1, с. 84]; прогресивну контактну асиміляцію за місцем творення [зй] > [з’:], пор.: “Ой їли, ми їли, сивого вола ззіли” [1, с. 36]; регресивну суміжну дисиміляцію за способом творення у групі [н’к] > [йк], пор.: “Ой біжіте, коники, хутейко: вже до меї тещийки а близейко” [1, с. 17], “Ой зав’яжи той посаг муцнейко” [1, с. 63], “Чи є хлібець м’якейкий, чи є сиріць білейкий” [1, с. 100] тощо.

Опрацьовані фольклорні тексти відбивають також аферезу початкового ненаголошеного [о], пор.: “Дайте Гальочци цибулю в вічі, щоб заплакала ’д матьонки йдучи, ’д матьонки свеї та й до чужеї” [1, с. 26], “Не ’днеї нічки недосипала” [1, с. 26], “Од родойку ’ддоб'юся”; афереза може бути й неповною: встаюся, вгороди, пор.: “Ой на вгороди кукурузойка зацвіла” [1, с. 19], “Одна плаче ще й приплакує, що сама встаюся” [1, с. 26]. Можлива поява протетичного [в]: ворали, пор.: “Ой там, за горами, там ворали комарами” [1, с. 64], хоча трапляються й давні форми без протези: одчини, оконце, орішки, пор.: “Ой одчини, матьонко, оконце: іде твоє дитятко як сонце” [1, с. 57], “Орішки, котітеся” [1, с. 59] тощо. У дієслівних префіксах часто з’являється приставний [і], пор.: “Наш сват ізлякався, за двері сховався” [1, с. 52], “Не знайшли місця сісти, де сирець із’їсти” [1, с. 26]; “А я жилу ізв’язала – таки своє доказала” [1, с. 64], хоча у випадку ржіте секундарний [і] в позиції перед двокомпонентною консонантною сполукою, що склалася після занепаду редукованого, навпаки відсутній, пор.: “Ой не ржіте, коники, не ржіте, тилько молодих до шлюбойку візіте” [1, с. 56]. Виявлено також наслідки усічення слів: тре < треба, пор.: “Було вола не бити, бо волом тре робити” [1, с. 36]; гіперичну форму мніго < много, пор.: “Не мніго грошей – по рубельочку” [1, с. 44]; давні форми талірку, талірочка без результату дистантної метатези [л…р] > [р…л], як у літературній мові, пор.: “Брязнули ложичками, стукнули талірочками: Василькова челядь сідає вечерять” [1, с. 65], “Сип гроши на талірку” [1, с. 94] тощо.

Проаналізований матеріал виразно відбиває локальні особливості волинськополіських говірок на фонетичному рівні, зокрема специфіку рефлексації давніх та позиційні варіанти сучасних голосних, відмінності в частотності вживання приголосних, наслідки позиційних модифікацій консонантних сполук та наслідки деяких нерегулярних звукових модифікацій.

Література:

1. Кондратович О. П. Весілля на Поліссі. Народні звичаї та обряди / О. П. Кондратович. — Луцьк : Надстир’я, 1996. — 111 с.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент Громик Юрій Васильович.