ГРАМАТИЧНІ СКЛАДНОЩІ ПЕРЕКЛАДУ ПОЛЬСЬКОМОВНОЇ ПОЕЗІЇ

Проблематика перекладів з близькоспорідненних мов на сьогодні є предметом наукових досліджень багатьох фахівців, проте провідну позицію у цих дослідженнях займає переклад з російської мови українською та навпаки, хоча розбіжності та труднощі у перекладацькій практиці з інших близькоспоріднених мов так само заслуговують на увагу.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що переклад поезії завжди носить дуалістичний характер, а тому ставить перед перекладачем такий вибір: віддати перевагу формі або змісту висловлювання. Складовий рисунок вірша може бути змінено, але нехтувати формою, зумовленою обраним жанром, не можна, тому що замисел поезії завжди виражається в її формі, і змінена форма означатиме змінений замисел, внутрішнє наповнення і підтекст твору. [1; 271] Отже, дослідження норм перекладу поезії, зокрема її граматичних аспектів, які можуть зумовити необхідність перебудови форми поетичного твору, є необхідним у сучасному перекладацькому дискурсі.

Метою нашого дослідження є виокремлення найбільших складностей, що виникаються при перекладі поетичних творів з польської мови, а також запропонувати шляхи їх уникнення і вирішення. Завданнями статті є аналіз граматичних аспектів польської мови, що створюють складності при перекладі поетичного твору близькоспорідненими мовами і зазначення можливих шляхів розв’язання проблем перекладу польськомовної поезії.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що у поданій публікації вперше було виокремлено ряд граматичних складностей при роботі перекладача з польськомовною поезією та запропоновано шляхи їх уникнення і вирішення. Польськомовна поезія наразі сприймається як такий об’єкт літературного дискурсу, що не потребує спеціальної перекладацької адаптації — ні соціальної, ні граматичної. Якщо погодитися з тим, що соціальні реалії українського і польського народів наближені та можуть бути зрозумілі українському читачеві без піддання їх процесу адаптації, то граматичні конструкції української та польської мов, незважаючи на панівну думку, що ці мови схожі, суттєво різняться.

Польська мова віддалена за звучанням від української (і тим паче від російської), тому не завжди рядок вірша польською мовою можна дослівно передати мовою перекаду. Перекладач мусить вдаватися до певної видозміни, використовувати техніку не дослівного перекладу з мінімальними граматичними коригуваннями на кшталт родових та відмінкових флексій, а до більш масштабних змін, які викличуть спотворення ритмічного малюнку та рими. І тоді перекладач опиняється в ситуації, коли об’єктом перекладу є не мовна система, що уявляється певною абстракцією, а конкретний мовний твір (тобто текст оригіналу), на основі якого створюється інший мовний твір – текст перекладу [2; С. 190]. І створення перекладного тексту має бути виконане перекладачем на такому рівні, щоб усі міжмовні, граматичні, стилістичні та будь-які інші перетворення не викликали змістового дисонансу, порушення логіки викладу або помилковості сприйняття та якнайповніше та якнайправильніше передавали авторську думку, ідею тощо.

Ми виокремили ряд аспектів, які складають дискусійні та проблемні питання при перекладі польськомовної поезії та викликають дисонанс у мові перекладу при їх дослівному або іншому помилковому перекладі.

Першим з них пропонуємо розглянути широку міжмовну омонімію, яку дослідниця З. Мацюк визначає як «продукт взаємодії близькоспоріднених мов, сплутування однакових за звучанням слів, що позначають різні поняття у різних словах». [3; С. 150] У близькоспоріднених мовах польської та української явище міжмовної омонімії спостерігається у суттєвих обсягах. Наприклад, слово zapomnieć, що читатиметься як [з а п о м н є ч’] і асоціюється з російським «запомнить» (українською схоже – «запам’ятати») перекладається як «забути», «викинути з пам’яті»; слово zastanowić, що читатиметься як [з а с т а н о в і ч’] зовсім не прив’язано до слова «зупинка» або «станція», на російський аналог котрого («остановка») є схожим на фонетичному рівні, і означає «замислитися», «подумати»; польське слово «zawieść», що читатиметься як [з а в є ш’ ч’], на перший погляд може означати «завести», «заводити», але насправді має значення «розчаровувати», «обманювати».

В наведеному нижче уривку з поезії А. Міцкевіча «Надобраніч» також наявні міжмовні омоніми.

— Dobranoc! — Chcesz na sługi klasnąć?
Daj mi pierś ucałować. — Dobranoc! zapięta.

Фраза «Daj mi pierś ucałować» з омонімічним словом «pierś» (схожим на староукраїнське слово «перст») означає не «дозволь поцілувати руку», а «дозволь поцілувати груди».

Отже, перекладач зобов’язаний чітко стежити за змістом і детально опрацьовувати ключові слова, до складу яких входять, зокрема, і міжмовні омоніми, щоб уникнути потенційного спотворення авторської думки.

Другим аспектом є особливості побудови польських зменшено-пестливих форм. Формуючись за допомогою суфіксів -ek (-k) або -(u)ś, -eczek, -utk або видозміни в корені слова («o» змінюється на «ó», «ę» — на «ą») польські зменшено-пестливі назви нерідко набувають такого звучання, яке змінює слово до непізнаваності. Наприклад, «pies» [пєс] (собака) перетворюється на «pieseczek» [пєсечєк], слово «okno» [окно] (вікно) — на «okieneczko» [окєнечко], «lekki» [леккі] — на «leciusieńki» [лечушенькі].

Власні назви у зменшено-пестливій формі можуть виглядати так, як в українській та російській мовах виглядає збільшено згрубіла форма тих самих власних назв. Наприклад, ім’я Lena (читатиметься як російське «Лена» – [Л’ є н а]) буде виглядати у зменшено-пестливій формі польською як Lenka і перекладатиметься відповідно (російською «Леночка»). А традиційне польське чоловіче ім’я Bronisław [Б р о н і с л а в] у короткому вигляді матиме форму Bronek [Б р о н е к ].

При перекладі зменшено-пестливих форм перекладач повинен знаходити загальну форму слова або традиційне польське ім’я (у випадку власних назв) і таким чином з’ясовувати, яку основу має те чи інше слово.

Третім аспектом є відсутність у польській мові займенника другої особи множини, який би використовувався при звертанні з повагою. У мовленні та на письмі поляки використовують форми «Pan» та «Pani», які замінюють українське «ви». Основною складністю є те, що форми «Pan» та «Pani» вказують на стать людини, до якої звертаються, а в українській мові на стать може вказати лише рід прикметника (у випадку його вживання в однині) або рід дієслова минулого часу.

Наприклад, в уривку з поетичного твору Станіслава Виспянського «До пані Йоанни Бобрової»

Dlatego odtąd — wiecznie zamknę usta,

I wolę nie być z Panią — niż zgon dzielić.

слово «Pani» вжито на позначення займенника «Ви» («z Panią» — «з Вами»), що у польською мовою однозначно вказує на звертання до жінки.

У цьому ж контексті варто наголосити на складностях розрізнення займенника «ви» як вжитого на позначення множини або поваги. В українській мові це видно тільки на письмі (займенник з відтінком поваги пишеться з великої літери), в усному мовленні з’ясувати значення такого замйенника неможливо. У польськомовних творах для множини другої особи слугує займенник «wy», який не є співзвучним з жодним іншим.

Наприклад, в уривку з поезії Юліуша Словацького «Розмова з пірамідами»

Piramidy, czy wy macie

Takie trumny, sarkofagi

форма «ви» однозначно вказує на множинний характер об’єкта звернення.

Вживання слів «Pan» та «Pani» у польській мові є національною мовною особливістю, проте при перекладі поезії, де слововживання зазвичай обмежене ритмікою і римою та суттєво залежить від них, можуть виникати складнощі ритміко-римового характеру, адже перекладач стикається з необхідністю надання додаткових вказівок стосовно роду особи, до якої звертається ліричний герой у поезії. У випадку з наявністю у реченні прикметника можна застосувати форму з флексією відповідного роду, що є нормативним в українській мові [4; 93], наприклад, замість фрази «Ви закохані», що не дає читачеві розуміння про рід особи, до якої звертаються, можна вжити фразу «Ви закохана», що однозначно вказує на те, що звертаються до жінки.

У тих випадках, коли ми маємо справу з іншими формами, які не розрізняються за родовими флексіями, перекладач повинен перебудовувати рядок або декілька таким чином, щоб читач чітко розумів, про кого йдеться.

Четвертим аспектом у поданому дослідженні визначено те, що в польській мові зворотна придієслівна часточка «ся» (пол. «się») пишеться окремо від дієслова та не має визначеного місця у реченні. Вона може бути значно віддалена від слова, якого стосується. Це проілюстровано в уривку з поезії Юліуша Словацького «Останній спогад. До Лаури»

Żeśmy się niegdyś w kraju omamień

Na jednej drodze spotkali?

(Частка «się» стосується слова «spotkali», а ціла конструкція «spotkali się» перекладається «зустірлися»).

Окрім того, ця частка вживається лише раз в одному реченні, навіть якщо зворотних дієслів у ньому більше, за одне, що створює складність для перекладача у поданні правильного ритмічного рисунку.

У такому випадку перекладачу варто перебудовувати усе речення з тією метою, щоб воно стало зрозумілим і граматично правильним.

П’ятий аспект стосується використання займенників. У польській мові прийнято не вживати особові займенники я, ми, ти, ви (ja, my, ty, wy) поряд з дієсловами, закінчення яких вказують на особу. Особовий займенник вживається лише тоді, коли на нього падає логічний наголос у реченні. Проте поезії властиво відхилятися від деяких граматичних норм. Отже, насправді у польськомовній поезії нерідко наявність або відсутність особового займенника залежить від ритмічного рисунку та рими рядків.

За приклад беремо поезії Юліуша Словацького «Гімн» та «До пані Йоанни Бобрової». На зазначених прикладах ілюструємо те, що особові займенники я (ja) і ти (ty), які найчастіше в польській мові не вживаються поряд з дієсловами, можуть додаватися та вилучатися з рядків поезії залежно від ритмічного рисунку.

Smutno mi, Boże! — Dla mnie na zachodzie

Rozlałeś tęczę blasków promienistą

(Вилучено займенник ти (ty) поряд з дієсловом минулого часу rozlałeś, яке в польській мові несе флексію другої особи однини -ś)

Raz ty, porwana tym strumieniem gminnym,

Byłabyś nigdy nie wrócona światu

(Тут займенник ти (ty) залишено, хоча на нього не падає логічний наголос і дієслово byłabyś також зберігає особову флексію -ś).

Lecz nie powiodę do takiego zdroja,

Bo teraz straszna jest ducha kaskada

(Тут вилучено займенник я (ja), тому що у дієслові powiodę особова флексія -ę вказує на першу особу однини).

Modlić się za mnie co dzień... a ja przecie

Wiem, że mój okręt nie do kraju płynie

(У цьому уривку використання займенника я (ja) є необов’язковим, проте він зберігає ритмік вірша).

Незважаючи на вживання або невживання займенників в оригінальному тексті поетичного твору перекладач польськомовної поезії повинен адаптувати текст перекладу, тобто приводити його до такого вигляду, яким звик сприймати його читач. Якщо у мові перекладу прийнято використовувати займенники і лише у виняткових ситуаціях їм дозволено опускати (найчастіше опускають особовий займенник «я»), то перекладач повинен максимально дотримуватися граматичких правил мови перекладу.

Отже, у поданій статті нами було виокремлено та пояснено основні граматичні складнощі, що виникають при польськомовної поезії. На основі проведеного аналізу, нами запропоновано такі поради перекладачам польськомовної поезії:

• не калькувати полонізми, які нерідко звучать подібно до українських слів, але насправді не належать до запасу української літературної мови;

• стежити за омонімами, перевіряти зміст слів, що викликають сумнів, не довіряючи їх звучанню, яке нерідко є подібним до українського;

• знати правила формування емоційно-забарвленої лексики у польській мові, особливо слів зі зменшено-пестливим та збільшено-згрубілим значенням, які нерідко є омонімами до українських слів;

• стежити за внутрішніми змістовими зв’язками висловлювань, особливо за використанням займенників та їх прив’язкою до конкретного слова та змісту загалом;

• за потреби перебудовувати речення і рядок так, щоб якнайдокладніше передати зміст висловлювання, і не прив’язуватися до його форми.

Література:

•  

  1. Сильман Т. Концепция произведения и перевод / Т. Сильман // Мастерство перевода : сб. ст. – М. : Советский писатель, 1962. – 624 с.

  2. Бархударов Л. С. Язык и перевод. Ввопросы общей и частной теории перевода / Л. С. Бархударов. – М. : «Международные отношения», 1975. – 240 с.

  3. Мацюк Зоряна Українська мова професійного спілкування : посібник / Зоряна Мацюк, Ніна Станкевич. – К. : Каравела, 2011. – 352 с.

  4. Радевич-Винницький Ярослав Етикет і культура спілкування / Ярослав Радевич-Винницький. – Л. : Сполом, 2001. – 224 с.

Науковий керівник:

канд. наук із соц. ком., доцент кафедри ВСР Сегол Радміла Ігорівна