ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ.

Україна справді сьогодні перебуває в досить складній економічній ситуації. Фінансова криза сильно позначилась і на сільському господарстві нашої країни. Проте спеціалісти запевняють: сьогодні сільське господарство все ще може дати потужний поштовх економіці для виходу з кризової ситуації, і Україна могла б стати важливим постачальником на світовому ринку продовольства.

За словами політиків, уряд активно розробляє систему антикризових заходів стосовно сільського господарства, удосконалює законодавчо-правову базу, запроваджує нові програми бюджетного фінансування та спеціальні режими оподаткування. Проте, як бачимо, дії уряду навпаки перешкоджають розвитку цієї галузі, тим самим гальмуючи процес реорганізації агропромислового комплексу. Для прикладу, у поточному році суттєво зменшені обсяги державної фінансової підтримки підприємств аграрного сектора. За рахунок загального та спеціального фонду державного бюджету на підтримку сільського господарства в 2009 році передбачено видатки в розмірі 3,8 млрд. грн., що в 2,6 рази менше, ніж минулого року [3].

За результатами досліджень, основною проблемою політики у галузі АПК вважається система оподаткування для сільгоспвиробників. Уряд обкладає аграріїв податками замість того, щоб надавати підтримку. Крім того, протягом останніх років в Україні активно зменшився експорт, а на ринку переважали імпортні товари, що зокрема й спричинило кризу споживання вітчизняних продуктів. Зниження попиту призвело до знищення низки аграрних підприємств практично в усіх регіонах країни. Поряд з цим в Україні спостерігається найбільше зростання цін на продовольство серед країн СНД. Це пояснюється збільшенням світових цін та збільшенням бюджетних виплат. Внаслідок невідповідності техніки і низької фондоозброєності праці, яка є в 3 рази менша, ніж в США, в Україні низька продуктивність праці. Вже багато десятиріч продуктивність праці в сільському господарстві України складає 20-25% рівня США. Наслідком низької ефективності сільськогосподарського виробництва є стан і характер повільних змін у виробничих відносинах, які стримують розвиток продуктивних сил, в тому числі і ресурсного потенціалу. Ще одним гальмівним явищем в аграрному секторі є те, що матеріально-технічне забезпечення  країни практично не відповідає ринковим умовам. Особливо гостро постає проблема некерованості агротехсервісною службою в пікові періоди, коли забезпечення сільськогосподарського виробництва запасними частинами, ремонтними засобами, паливо-мастильними матеріалами, а також новою технікою стає винятково актуальною [1, с. 115].

Ще одним безперечним багатством нашої держави є родючі грунти. Як відомо, Україні належить третина світових чорноземів найвищої якості. Індустрія й урбанізація призвели до того, що промислові підприємства і міські поселення зайняли значні площі чорноземів через відсутність спеціального законодавства з охорони і використання чорноземів. Тільки за останні 10 років із сільськогосподарського обороту вилучено близько 1 млн. гектарів земель, більшість з яких чорноземи [1, с. 35].

Складними залишаються питання формування цін на продовольчі товари. Сьогодні на зростання споживчих цін на продукти харчування в Україні  впливають переробна галузь, оптова та роздрібна торгівля, а не вартість сировини.

Таким чином, зменшення інвестицій, падіння виробництва в національному АПК і зменшення споживання вітчизняних продовольчих товарів є однією з важливих причин подальшої деградації та занепаду аграрного сектора України, зношення й руйнування його потенціалу, падіння ефективної родючості грунтів, зменшення вмісту в них гумусу і падіння врожайності навіть на високородючих чорноземах. Україна починає втрачати цю велику конкурентну перевагу. Структурна розбалансованість і дефіцит окремих виробничих ресурсів, насамперед, матеріально-технічних й енергетичних, призводять до неефективного використання навіть того, що ще збереглося і функціонує. Внутрішній агропродовольчий ринок України постійно поповнюється продуктами харчування закордонного виробництва, які досить часто завозяться контрабандою, нерідко сумнівної якості, з понаднормативним вмістом шкідливих інгредієнтів та простроченим терміном зберігання, що негативно позначається на здоров'ї української нації. Все це переконливо свідчить: нашій державі вкрай необхідна національна агропродовольча доктрина.

Слід усвідомити, що українське сільське господарство дуже неоднорідне. На успішність реформ впливають грунтово-кліматичні й соціально-економічні умови регіонів, розміри сіл та їхня віддаленість від міст, історичні особливості сформованої психології населення, а також ряд інших чинників. Тому немає і бути не може звичайного «єдиного вірного» шляху реформування, прийнятого для всієї території держави. У кожному конкретному випадку вирішення необхідно шукати, виходячи з усього комплексу умов. У кожної області свої особливості, тому потрібен індивідуальний підхід щодо бюджетування, інвестування чи реформування кожної з них [2, с. 15].

Першим заходом, який може позитивно вплинути на розвиток АПК України й забезпечення продовольчої безпеки, є створення умов для вільної торгівлі. Землеробство і тваринництво є найбільш рушійними і найнеобхіднішими галузями для України, тому потребують термінового і значного фінансування. Якщо АПК у фінансово-кризовій ситуації був локомотивом у минулому столітті багатьох розвинених та успішних країн, то землеробство сьогодні в Україні – це основний локомотив, який буде забезпечувати ринок збуту і цінову політику для продуктів сільського господарства.

Для того, щоб отримати врожай екологічно чистої продукції високої якості, що являється найважливішою ціллю виробників, треба вводити в сільськогосподарське виробництво сучасні технології. Адже, якщо ми отримаємо якість кожного кілограма продукції з наших полів – Україна успішно освоюватиме світовий ринок. Це стосується і продукції тваринництва.

Оскільки окремим фермам і навіть сільськогосподарським коопераціям придбати всю необхідну техніку неможливо, а часто й економічно невигідно, в розвинутих країнах світу набуло поширення сервісне інженерно-економічне забезпечення з боку технічних центрів крупних машинобудівних фірм, дилерських підприємств (які є економічно або юридично незалежними). Так, до послуг дилерських підприємств у США, Канаді, Великобританії та інших країнах вдаються від 70 до 90% фірм — виробників сільськогосподарської продукції [3].

Слід звернути особливу увагу на зберігання, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції (в Україні через погане зберігання втрачається близько 25% всієї продукції).

Необхідно також розробити та затвердити державну цільову програму підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів та розвитку земельних відносин на період до 2015 року, а також розглянути і прийняти законодавчі акти, які будуть спрямовані на забезпечення розвитку агропромислового комплексу та мінімізацію впливу фінансової кризи на галузь.

Проте слід зазначити, що Україна обрала вірний шлях проведення економічних реформ в сільському господарстві, здобувши політичну незалежність, – відродження господаря на українській землі шляхом приватизації та створення рівних юридичних прав і економічних можливостей для розвитку і здорової конкуренції усіх доцільних форм господарювання на селі. Найбільш поширеною при цьому залишається колективна форма організації виробництва на базі асоційованої приватної власності на землю і майно. Досвід багатьох країн світу показав, що саме кооперативна ідея здатна протистояти економічному хаосу.

У регіональному аспекті іноземні інвестори віддають перевагу Київській, Донецькій, Запорізькій і Полтавській областям. Останніми роками підвищилась зацікавленість іноземних інвесторів до виробництва соняшнику в зазначених регіонах. Проте з позиції агротехніки вирощування соняшнику означає надмірне виснаження посівних площ. На жаль, сьогодні існує декілька таких суперечностей між зацікавленістю інвесторів і можливостями України. Слід зазначити, що найбільші обсяги іноземних інвестицій в сільське господарство надходять із США, Ліхтенштейну, Великобританії, Німеччини і Нідерландів (разом 75 відсотків).

Отже, можна з впевненістю сказати, що інвестувати в Україну можна вже сьогодні, незважаючи на економічну кризу, яка має тимчасовий характер. Перевагу матимуть проекти, мало обтяжені проблемою позиціювання на внутрішньому ринку і незалежні від довгострокових складових, бо темпи росту платоспроможності 48-мільонного населення країни залишаються надто низькими, а політичні ризики – надто високими.

Тому заради захоплення перспективного і високоліквідного ринку Єврозони слід зокрема інтенсивно розвивати органічне землеробство, яке являтиме собою добре технологічно оснащений і дуже перспективний сегмент агроринку. Одним із таких проектів, що задовольняють вищенаведені критерії, є проект “Біодизель”, оскільки за останні роки рапс набув в Україні масового поширення. У той же час інфраструктура для зберігання та переробки рапсу практично відсутня в Україні. Отже, проект “Біодизель” – це побудова інфраструктури зберігання та переробки рапсу на біопаливо, ринок збуту якого буде вся Єврозона, де вже зараз діють пільги на використання екологічних біопалив. До цього треба додати ще й податкові та митні пільги при розміщенні експортного проекту в одній із вільних економічних зон України.

Ще одним важливим заходом є першочергове рефінансування комерційних банків, які пролонгують кредити підприємствам агропромислового комплексу.

Історично склалося так, що Україна забезпечувала сільськогосподарською продукцією не лише себе, а й інші держави, як європейські, так і республіки колишнього СРСР. Недарма нашу державу називали "житницею Європи". І це закономірно. Україну без перебільшення можна назвати аграрною державою. В сучасному аграрному секторі виникають складні виробничі відносини, порушення цілісності системи земельних відносин власності у процесі виробництва сільськогосподарської продукції, її розподілу, обміну та використання. Сьогодні, коли Україна переживає економічний спад, а уряд держави підсилює політичну кризу, перебуваючи у вічних дебатах, аграрний сектор потребує значних і термінових капіталовкладень, законного регламентування діяльності аграрного сектору та державної підтримки. В усіх сферах господарської діяльності має діяти принцип: не може бути економічним те, що завдає шкоди людині. Тому виробникам необхідно брати до уваги не тільки традиційний економічний ефект, а й шкоду, завдану природі та здоров’ю людини.

При проведенні аграрної політики урядовим структурам необхідно перейти від обіцянок підтримки сільського господарства до вжиття реальних заходів для відродження села, яке повинно стати основою національного відродження. Ефективне впровадження вищевказаних заходів дасть великий поштовх у розвитку сільського господарства, адже за ним – майбутнє нашої держави!

Література:

1. Маренич Т.Г. Трансформація та механізми економічного регулювання агро формувань: питання теорії, методології, практики. Монографія. Харків: ТОВ «ЕДЕНА»,  2006. – 413с.;
2. Малій О.Г. Формування   фінансово-кредитних   відносин   в   аграрній  сфері.   -   Харків:   2006.  –  154 с.;
3. http://www.agrosector.com.ua