РЕГІОНАЛЬНІ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ УКРАЇНИ ТА ЇХ МОНІТОРИНГ

Україна знаходиться в стані глибокої екологічної та економічної кризи. Формування ринкових основ господарювання, створення самостійного цілісного народногосподарського комплексу не призвели до позитивних зрушень в природокористуванні і природоохоронні . У сучасних умовах ми маємо неефективний, застарілий еколого-економічний виробничий потенціал, недостатню правову базу природоохорони, недостатню систему управління, недостатній мірі діючі економічні стимули раціоналізації природокористування. Така ситуація є наслідком багаторічного господарювання витратного ресурсномісткого виховання членів суспільства.[1] Метою роботи є визначення поняття екологічних проблем і причини їх виникнення, а саме біотичні, ландшафтні, геолого- морфологічні, ґрунтові, водні, аналіз виникнення екологічних проблем безпосередньо для України, і визначення показників екологічної ситуації на даний момент, детальне розкриття регіональних проблем України, а саме проблеми Полісся, Карпат, Донецько - Придніпровського району, проблеми річок і морів. Актуальність цієї теми полягає у тому, що питання екології надзвичайно гостро ставиться до України, дуже дорогою ціною нам обходяться всі «земні блага». Технологічний прогрес не стоїть на місці, що вельми задовольняє потреби населення, але ніхто не замислюється про наслідки цього процесу і про те, що ми в результаті залишимо нашим спадкоємцям. Екологічна проблема - це зміна природного середовища в результаті антропогенних впливів, що веде до порушення структури і функціонування природи. Об'єктивний аналіз сучасної економічної ситуації, причин і джерел погіршення екологічної обстановки навколишнього середовища України, погіршення здоров'я людей, поява демографічної кризи стало дійсним тільки кілька років тому завдяки розсекреченими матеріалами і допоміг чітко визначити основні причини , джерела динаміку і напрям розвитку екологічної ситуації в рамках нашої країни. [3] Сучасний напружений екологічний стан більшості регіонів України (Центральне Полісся, Прикарпаття, Причорномор'я, Крим, Азовське море, Центральне Придніпров'я і Донеччина) є спадком помилковою екологічної політики наших правителів протягом останніх десятків років: розвиток територіальних промислових комплексів, енергетики, сільського господарства без обліку специфіки природних умов краю, інтересів українського народу, екологічних законів. Для підтвердження сказаного наведемо деякі факти про забруднення і шкоду навколишньому середовищу України від основних видів виробничої діяльності на її території.[2] Підприємства металургії й енергетики щорічно викидають у повітря відповідно 35 % і 32 % всіх забруднень від стаціонарних джерел, є головними забруднювачами повітря України (міста Макіївка, Маріуполь, Харцизьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ та ін.) Металургійні підприємства оснащені очисними спорудами лише на 30-50 %, яке до того ж застаріле або не діє зовсім.[7] Головними джерелами довкілля важкими металами є підприємства кольорової металургії; вони ж забруднюють довкілля сірчаної та азотної кислотами (м. Костянтинівка - завод " Укрцинк ", м. Запоріжжя - Дніпровський, Микитівський ртутний комбінати та ін.)[6] Найбільше забруднення навколишнього середовища об'єкти енергетики, у першу чергу ТЕС і ГЕС. Споживаючи велику кількість нафтопродуктів , газу й вугілля , вони викидають в атмосферу мільйони кубічних метрів шкідливих газів, аерозолів і сажі, займають сотні гектар землі шлаком і золою.[2] Іншим джерелом забруднення природи України є транспорт-автомобільний, повітряний, водний, залізничний. У всіх великих містах України частина забруднення повітря від автотранспорту остання час становить 70-90 % загального рівня забруднення. Для наших сільськогосподарських районів найбільш характерним джерелом забруднення природних вод і ґрунтів є надлишок мінеральних добрив і пестицидів , які десятками років у величезних кількостях використовувалися на частках. Лише 5-10 % їх йшло на користь (поглиналося рослинами), а 90 % змивалося дощовими та сніговими водами, здувалося вітрами і осідало в річках, озерах, ґрунтах і ґрунтових водах, стаючи шкідливими компонентами екосистеми.[5] Шкідливими компонентами довкілля є й об’єкти, що генерують потужні фізичні поля - електромагнітні, радіаційні, шумові, ультразвукові та інфразвукові, теплові, вібраційні (великі радіостанції, теплоцентралі, РЛС, трансформаторні підстанції, ЛЕП, ретрансляційні станції, спеціальні фізичні лабораторії й установки, кібернетичні центри, АЕС).[6] Дуже напружена екологічна ситуація склалася навколо ( в радіусі кількох кілометрів) великих тваринницьких комплексів України . Найбільші з них (свиноферми і тваринницькі господарства , де вирощують 30-100 тис. голів і більше) вирощують щодоби до 2-3 тис.т екскрементів, які ці господарства не встигають переробити . В результаті їх розкладу і гниття виділяються великі маси аміаку, азоту, сірководню, органічних кислот, шкідливих мікроорганізмів, що забруднюють навколишнє середовище і приносять хвороби, епідемії і загибель в ґрунтових водах, річках і ставках риби, цілих біотичних угруповань. На кілометри від комплексів повітряними масами розносяться сморід, патогенні мікроби, гельмінти.[5] Дуже негативним з екологічної точки зору є наявність на території України п'яти АЕС (14 енергоблоків) – Чорнобильської, Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Південноукраїнської. Зберігається не тільки більша небезпека нових аварій на АЕС , а й додається дуже складна проблема поховання відходів ядерного палива і, в недалекому майбутньому, після відпрацювання належного ресурсу - поховання і ліквідація самих АЕС дуже складний, небезпечний і дорогий процес.[3] Фахівцями в зонах активної антропогенної діяльності зафіксовано вже 13, 8 тис. зсувних ділянок та 2,5 тис. карстово-суфозійно об'єктів. У Криму, Карпатах, Закарпатті та Прикарпатті на 70 % гірських водозборів і схилів розвинулися селеві процеси . У Поліссі мають місце процеси підтоплення , на півдні України 11-25 % площ угідь терплять від засолення, викликаного неправильним зрошенням. Антропогенна діяльність уздовж Чорноморського й Азовського узбережжя повсюдно супроводжується активізацією морської абразії берегів. У річки Сіверський Донець і Дністер щорічно скидається близько 200 млн.м3 забруднених стоків. Крім того , Дністер опинився на грані виснаження через непосильні для нього обсяги водозабору для потреб промисловості та меліорації - стік її зменшився з 6 до 3 млн.м3 роком. [2] За останні роки в атмосферу України викинуто понад 100 млн.т шкідливих речовин. Через різке погіршення екологічного стану акваторії в Чорному морі за останні 100 років стадо дельфінів зменшилося в 1 млн. до 80-90 тис.[6] Понад 800 сіл України нині втратили власні джерела питної води. Особливо гостро ця проблема відчувається на Донбасі, Криворіжжі і Дніпропетровщині. Особливе значення має вирішення екологічних проблем, для великих міст та й усіх вугільних міст. Забруднення понад припустимі норми атмосфера, вода, ґрунт, величезні простори зайняті відвалами промислових відходів. Однак в умовах кризового стану економіки, обмеженості фінансових коштів підприємств успішна реалізація в стислі терміни даного напрямку промислового розвитку малоймовірна.[2] Перспективним напрямком слід вважати фронтальну екологізацію виробництва на основі докорінної технічної і технологічної реконструкції, в першу чергу, підприємств чорної металургії, вугільної та хімічної промисловості, електроенергетики; впровадження ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій. Особливу увагу слід приділити мерам з організації виробництва залізобетонних виробів, шлакоблоків, цегли, меблів, використанню відходів для дорожнього будівництва, зведення гідротехнічних споруд тощо.[3] До термінових заходів з оздоровлення екологічної ситуації в Україні відносяться такі: активізація екологічної освіти в школах, вузах та екологічного виховання населення за допомогою телебачення, преси, кіно, природоохоронних товариств та ін.; проведення незалежних наукових комплексних екологічних експертиз з метою складання екологічного прогнозу та виготовлення рекомендації локального масштабу ( у всіх регіонах силами місцевих екологів); збільшення витрат на охорону природи і прискорення темпів будівництва природоохоронних об'єктів , обладнання; заборона будь-яких відхилень від проектів , на шкоду навколишньому середовищі, суворе дотримання рекомендацій ОВНС; негайне створення економічних стимулів для проведення екологічних заходів, як це вже ефективно практикується в США, Німеччині, Японії (заохочення комплексного використання сировини, відходів, вторинної сировини, переходи на маловідходні та безвідходні технології); облік громадської думки при вирішенні питань будівництва промислових, енергетичних, військових об'єктів тощо; активізація правоохоронних і природоохоронних органів, захист і підвищення прав останніх , перегляд розмірів штрафів і характеру покарань за екологічні злочини відповідно до діючих на заході нормами (США , Німеччина); активна пропаганда передового екологічного досвіду у центральній і місцевій пресі , по телебаченню. Роблячи висновки , можна сказати, що Україні терміново вимагають замислитися про шляхи подолання екологічної кризи, а саме: формувати новий екологічний світогляд, реалізувати державну екологічну політику, формувати нову законодавчу базу, ввести органи контролюючі екологічне законодавство, забезпечити оптимальне фінансування установ, які є «злісними» забруднювачами навколишнього середовища, більше часу приділити навчанню нового покоління екологів і т.д. Однак навіть володіючи організаційними, людськими, матеріальними та іншими ресурсами для вирішення питань охорони навколишнього середовища , люди повинні знайти необхідну волю і мудрість, щоб адекватно використовувати ці ресурси.

Література:

1 . Белявський Г. Основи екологічних знань / Г. Белявський , Р. Бурдуй . - К. , 2007 . - 640 с.

2 . Заржицкий О.В. «Концепція регіональної екологічної політики України : який їй бути » «Право України » № 7 , 2010

3 . Зубков Р.M. , Матлак Є.С. Екологічна обстановка в донецькій області / / Одеський гідрометеорологічний інститут . Матеріали III Всеукраїнської наукової студентської конференції "Екологічні проблеми регіонів " (м. Одеса , 25 26 квітня 2001 ) - с. 30 32.

4 . Зубков Р.М. , Аверін Г.В. Енергетичні проблеми демінералізації шахтних вод / / ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО середовища та раціональне Використання природніх ресурсів / Збірка доповідей І Міжнародної Наукової конференції аспірантів та студентів . Т.1 - Донецьк : ДонНТУ, ДонНУ , 2002 . - С. 90 91.

5 . Кононов І.Ф. , Кононова Н.Б. , Денщик В.А. Криза і самоорганізація : Шахтарські міста Донбасу в період реструктуризації вугільної промисловості: соціальний та екологічний виміри. - Луганськ : Альма -матер , 2001 .

6 . Коробкін В. І. , Передельський Л.В. Екологія С- Пт : Пітер - 2009 - С. 227
7 . Матеріали « Річного звіту Держуправління екології та природних ресурсів в Луганській області про стан навколишнього природного середовища за 2000 рік».

8 . Несмашна А.Є. , Андрєєва Н.А. Динаміка ґрунтових процесів в умовах підтоплення шахтними водами / / Матеріали наук. - практ. конференції «Екологічна безпека техногенно перевантаження регіонів та раціональне Використання надр », 17 21 вересня 2001 року, АР Крим, м. Коктебель .

9 . Звернення голови Донецької обласної ради Б.В.Колеснікова до президента України Л.Д.Кучми, голові Верховної Ради України В.М.Литвина , прем'єр - міністру України А.К.Кінаха 30 серпня 2002 .

10 . Тищенко С. Цивілізоване самогубство / / Газета 188 (20327) від 12.10.2002 .

Науковий керівник: викладач Тішкіна Яна Олександрівна.