ЗНАЧЕННЯ СИМВОЛУ У ФОРМУВАННІ ЗМІСТУ РЕЛІГІЙНОГО МИСТЕЦТВА

У сучасній науковій думці багато уваги приділяється феномену мистецтва взагалі і релігійному мистецтву зокрема. Робляться спроби пояснити причини виникнення мистецтва, його вплив на життя та діяльність суспільства, особливості формування його змісту тощо. Аналіз релігійного мистецтва ускладнюється тим, що воно більше звертається до абсолютних, надприродних явищ, які й так є складними для розуміння та усвідомлення. Тому, актуальним є пошук тієї основи, що дає поштовх для формування саме змістовної, ба навіть сенсової, складової релігійного мистецтва. Механізми впливу символів на формування змісту сакрального мистецтва заслуговують окремого аналізу.

Звертаючись до поняття символу, треба пам’ятати, що символ є “приближеним” до предмета чи явища, які він символізує (на відміну від поняття «знак», яке є набагато ширшим за своєю суттю). Але в дійсності їх досить складно розмежувати, і тому, фактично завжди, вони виступають у тісному взаємозв’язку. С. Аверінцев виходить з того, що “символ є образом узятим в аспекті своєї знаковості і що він є знаком, наділеним усією органічністю міфу та невичерпною багатозначністю образу. Символ акцентує увагу на виході образу за власні межі, присутність певного смислу, інтимно злитого з образом, але йому не тотожного” [1, 178].

Символ виступає як єдність предметного образу і глибинного сенсу. Завдяки цьому для нього є характерним колосальний потенціал невичерпності внутрішнього змісту, що передає таємниче. Ще отці східнохристиянської патристики висунули і розробили теорію онтологічного символу. Одним із головних положень святоотцівської теорії символу є те, що видимий світ — це символ світу невидимого і людина може отримати уявлення про сакральний світ тільки засобами символічного зображення. Вони виходили з наступного, що “Господь сотворив світ за законами краси, за художнім принципом, навіть, насмілимось сказати, за художньо-символічним принципом” [4, 69]. Святий Діонісій Ареопагіт звертав увагу, що символ дозволяє людині розкрити можливість духовного сприйняття, тобто фактично він ототожнював поняття символу з поняттям образу. Святий Григорій Палама символ пов’язував тільки з чуттєвим світом. Але, незважаючи на дещо відмінні розуміння символу, вони сходилися у думці, що сприйняття земного світу, як символу світу небесного є необхідним з точки зору Богопізнання. Отже, віруюча людина дивиться на світ як на іконічне, образне, символічне зображення вищої духовної дійсності.

Безумовним є те, що символ передбачає поєднання чуттєвого явища і надчуттєвого значення як цілісного. Таким чином, будь-яка символіка заснована на чуттєвому поєднанні Бога та людини, але в той же час “символ не поєднує автоматично світ ідей з чуттєвим світом, він дозволяє замислитися про невідповідність форми та сутності, виразу і змісту” [2, 122]. Тому, виходимо з того, що символ — це повна єдність явища та ідеї, яка відповідає його понятійному змісту. Він, символ, не тільки вказує, але й замінює те, що є відсутнім. В релігійній вірі символізм сакрального мистецтва має настільки важливе значення для віруючої людини, яка відчуває та переживає його присутність, що він не просто замінює образи, але й створює відчуття їх присутності в собі. Сприйняття релігійною людиною священного образу за допомогою сакрального мистецтва відбувається на підставі харизматичної та чудотворної функції [5, 177]. Ці функції виявляються у тому, що вони допомагають людині спрямовуватися до відчуття духовного шляхом споглядання тілесного.

Символ є своєрідною мовою, за допомогою якої відбувається процес обміну інформацією між об’єктом і суб’єктом сприйняття, це також має відношення і до символів сакрального мистецтва. Символ виражає те, що знаходиться за межами свідомості людини, те, що з точки зору релігії, є іншою реальністю. Відомий російський філософ, письменник, поет В. Іванов нагадував, що символи сходять з “божественного лона”. Божественна всеєдність усього в світі і зв'язок “его” з божественним порядком розкриваються у символах: “символізм — мистецтво, засноване на символах. Воно утверджує свій принцип, коли розвінчує свідомості речі як символи…, розкриваючи в речах навколишню дійсність символів, тобто значення іншої дійсності,… дозволяє усвідомлювати зв'язок і сенс існуючого не тільки в сфері земної емпіричної свідомості, але і в інших сферах. Так, істинне символічне мистецтво торкається області релігії, оскільки релігія є перш за все почуття зв’язку усього сущого і сенсу всілякого життя” [3, 237].

Символи орієнтують свідомість віруючого, чи людини, яка виявляє інтерес до релігії, до світу Божественного. В той же час символ приписує сенс речам, значення якого відрізняється від того, що його надають люди в звичайному житті. Символічне ж значення сакрального мистецтва божественне, боговдохновенне. В. Іванов пояснює, що “…символізувати — означає зв'язок між двома світами: людським і божественним” [3, 239]. Таким чином, Бог, виступає “першосимволом”. У процесі функціонування релігійної віри наявність цього першосимволу дозволяє усвідомити істинність його існування як сущого, що у своєму змісті наділяє речі певними ідеями. Бог, наділяючи речі ідеями, перетворює речі у символи, тому мета віруючої людини почути, побачити, відчути зміст цих символів і тим самим здійснити шлях до одкровення. Тому, мета сакрального мистецтва — відобразити нижчу реальність у божественній перспективі, надати людині можливість відчути те значення, що Бог вкладає в наш світ. Для В. Іванова “символ є життя безпосереднє і опосередковане, не форма, яка утримує, але форма, через яку тече реальність”, [6, 255], а також він є “надіндивідуальний за своєю природою, чому і має силу перетворювати інтимне мовчання індивідуальної містичної душі в органи вселенського єдиномислення і єдинопочуття…” [3, 259].

Таким чином, символ не існує, як якась частина фізичного світу, йому лише є притаманним певне значення, за допомогою якого відбувається формування системи світовідчуття релігійної людини і для неї встановлюється певна форма дійсності, що проходить через її почуття. Символ, у сакральному мистецтві, допомагає створювати певну символічну реальність чуттєвого світу віруючого. Ця символічна реальність виступає як синтезована реальність його Я-концепції та ідеального світу, оскільки вона, переважно, може існувати і підтримуватися тільки на чуттєвому рівні. Символічним образам притаманний яскравий характер, який передбачає присутність в них зовнішніх ознак світу, в тому числі і ілюзорному, що сприймаються зовнішніми органами чуття людини, та внутрішніх ознак, які не підпадають під сприйняття зовнішніми органами чуття, а є лише сферою внутрішніх механізмів сприйняття. Крім цього, символічні образи творів сакрального мистецтва спрямовують свій зміст у сфери інобуття людини, що сприймає цей зміст. У субстанційному відношенні ці сфери відрізняються від безпосереднього буття образу як такого, тому символічний образ не є самодостатнім, значимим сам по собі без його співвідношення з іншою реальністю, ніж реальність його безпосереднього буття. Символ стає зв’язуючою ланкою між реальним та сакральним світами.

Отже, релігійне мистецтво є каналом передачі думок, а художньо-образна форма способом активізації процесів навіювання. Саме символьна сутність сакрального мистецтва сприяє активізації емоційно-чуттєвої сфери віруючого та робить його більш сприйнятливим до релігійного вчення. Сакральне мистецтво впливає на вірян через поєднання священного першообразу з художнім образом, з використанням елементів таємничості та символізму. Символізм як механізм впливу творів релігійного мистецтва забезпечує єдність предметного образу та його глибинного сенсу, що дозволяє ототожнювати символ з образом. Основною функцією символу у сакральному мистецтві є спрямовування людини до відчуття духовного через сприйняття тілесного.

Література:

1. Аверінцев С. С. Софія-логос. Словник / Сергій Сергійович Аверінцев. –– К.: Дух і літера, 2004. –– 636 с.

2. Гадамер Х-Г. Истина и метод: Основы философской герменевтики / Ханс Георг Гадамер; [пер. с нем. М. А. Журинской, С. Н. Земляной, А. А. Рыбакова, И. Н. Бурова]. –– М.: Прогресс, 1988. –– 704 с.

3. Гурко Е. Н. Божественная ономатология: именования Бога в имяславии, символизме и деконструкции / Елена Николаевна Гурко. –– Минск: Эконом Пресс, 2006. –– 445 с.

4. Лєпахін В. Ікона та іконічність / Валерій Лєпахін; [пер. з рос. Т. Тимо].–Львів: Свічадо, 2001. –– 287 с.

5. Рачеєва Л. П. Релігійний живопис у системі соціокультурних функцій / Людмила Петрівна Рачеєва // Мультиверсум. Філософський альманах. . –– К.: академічний центр “Аналітика”. –– № 66. –– 2007. –– С. 176 –– 184.