МОВА, МОВЛЕННЯ Й МИСЛЕННЯ ЯК НАЙВАЖЛИВІШІ ФАКТОРИ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ

Історія мови унікальна та неповторна. Лише в XX столітті філософи усвідомили, що наше мислення залежить від мови. Стався так званий лінгвістичний поворот. Перше використання цього виразу зустрічається в есе Густава Бергманна 1953 "Логічний позитивізм, мова і реконструкція метафізики ", перевиданої у збірнику "Лінгвістичний Поворот : останні есе про філософський метод". На думку Х. Келлнер, ні сам Бергманн, ні інші "користувачі" зазначеного виразу не помічають, що фраза "лінгвістичний поворот" насправді є троп або фігура мови. І розуміють під лінгвістичним поворотом тезу про те, що філософськими проблемами є тільки ті, які можуть бути вирішені або перетворенням мови, або досягненням її кращого розуміння [1]. Нам цікава, безпосередньо, проблема зв'язку цієї самої мови із соціумом .

Ідея про зв'язок мови та народу вперше отримала оформлення в якості

як наукова теорія в роботах В. Гумбольдта. Уже в другій половині XIX століття в різних країнах, у тому числі і в Росії, починає розвиватися новий напрямок в етнографії, що вивчає лінгвістичні дані чи категорії для отримання інформації для етнографії або соціології (етнографічна фольклористика, вивчення систем спорідненості і т.ін.). Новий імпульс розвитку етнолінгвістичних ідей дала на початку XX століття структурна теорія мовознавства, створена Ф. Де Соссюром (1857-1913), який сформулював принцип «Звичаї нації відбиваються на її мові, а з іншого боку, значною мірою саме мова формує націю» [2 , c 56]. Із цим не можна не погодитися. На нашу думку, цей принцип також стосується не тільки націй, а й етнічних груп, певних професійних спільнот. Особливості їх мови та її вплив можна, імовірно, простежити в діалектах, у першому випадку, і в професіоналізмі - у другому. Ф. де Соссюр розрізняє мову ( langue ), мовлення ( parole ) і мовленнєва діяльність ( langage ). Мовна діяльність багатоформна й стикається з низкою галузей: фізикою, фізіологією, психікою. Мовлення – індивідуальне явище, а мова – "соціальний продукт мовленнєвої здібності, сукупність необхідних умов, засвоєних громадським колективом для здійснення цієї здатності в окремих осіб". Мова виступає як "система суто лінгвістичних відносин", і лише вона повинна вивчатися мовознавцями: "єдиним і справжнім об'єктом лінгвістики є мова, розглянута в самій собі і для себе [ 3].

За основу у Ф. де Соссюра взяті когнітивна та комунікативна парадигми, як і в багатьох напрямках етнолінгвістики. Вона зародилася на початку XX століття в США (хоча витоки її підходів вбачають уже в працях І. Г. Гердера, В. Гумбольдта, а в Росії - Ф. І. Буслаєва, О.М. Афанасьєва та О.О. Потебні ; серед перших етнолінгвістів європейські дослідники називають також Б. Малиновського, а передбачення концепції мовного релятивізму, близьке гіпотезі Сепіра-Уорфа, знаходять вже в Еміля Дюркгейма, чиї ідеї були застосовані в етнології, зокрема, М. Моссом ) [2 , c . 56]. Уже багато чого було сказано про поняття, так чи інакше, пов'язані з мовою. Що стосується її самої - це система знаків, символів, які позначають речі або процеси реального світу. Знак являє собою іншу річ, не таку, як він сам. Тих, кого зацікавив такий стан речей, неодмінно зацікавить праця М. Фуко «Слова і речі» (1966). У цій роботі розглядаються три періоди в історії європейської культури: Середні століття та Відродження (до XVI століття ), класика (XVII - XVIII століття ) та сучасність (XIX - XX століття). Періоди розрізняються за характером знань, у кожному з них теорії, ідеї мають свою специфіку. Своєрідність періоду визначає епістема – уявленням про те , як співвідносяться між собою слова та речі. Епістема задається положенням мови в культурі. У період до XVI століття не було відмінності мови від речей. Слово і річ тотожні один одному, і навіть можуть взаємозамінюватись. Слова або символи сприймаються як матеріальні речі. Люди вірили, що прокляття може викликати хворобу, а заклинання – дощ. З іншого боку, самі речі сприймалися як знаки, у них було вкладено певний сенс (тлумачення природних явищ супроводжувалося моралізаторством, наприклад, у байках). Світ трактувався як книга, а пізнання тлумачилося як розшифровка тексту.

Період XVII - XVIII століть відрізняється вже тим, що мова – не річ серед речей, а засіб вираження думки. Слово ж її прозоре знаряддя. Мова, власне, і функціонує для передачі думки. Проблема мови цікавила раціоналістів у двох аспектах. По-перше, у центрі уваги опинилося питання про мову як засіб передачі ідей, що сприяло логічному аналізу змісту слів і прагненню "поліпшити" мову, звільнивши її від двозначностей і неточностей семантики. Це підводило до ідеї штучних мов, яка, як відомо, хвилювала Лейбніца, і він навіть схилявся до думки, що китайська мова "штучна, тобто вона була цілком придумана якоюсь видатною людиною" ("Нові досліди про людський розум", розділ " Про слова, або Про мову взагалі"). Такий підхід зосереджував увагу не на механізмах мовного вираження, до яких пред'являлася єдина вимога: не затемнювати змісту, – а на повідомленні ідей. Це, у свою чергу, обумовлювало твердження про те, що мова як засіб повідомлення ідей притаманна тільки людині й принципово не може бути властивою для тварин. Лейбніц у " Новому досліді про людський розум " стверджував, що тварини "зовсім не здатні до промови. Тільки людина здатна користуватися звуками як знаками внутрішніх думок, щоб таким чином вони могли ставати відомими іншим".

Із цим аспектом був пов'язаний другий: двоєдність мовного знака уявлялася окремим випадком проблеми з'єднання інтелектуального та фізичного початку, що в кінцевому підсумку призводило до дуалізму вихідних понять [4].

Третій, сучасний період, найбільш цікавий. Мова набуває самостійності, має свою історію, закономірності. Мова «непрозора», вона може накладати свої обмеження на мислення. До того ж вона передує думці. «Мова визначається тим, що вона змушує сказати».

У 40-х роках XX століття набула поширення гіпотеза лінгвістичної відносності ( Сепіра-Уорфа ). Передбачається, що люди, які говорять різними мовами, по-різному сприймають світ і по-різному мислять. Наше бачення світу залежить від обумовленої нами мови. При сприйнятті світу ми несвідомо розчленовуємо його на елементи у відповідності з тими правилами класифікації, які закладені в граматиці нашої мови. Це можна довести тим, що для європейців світ ділиться на процеси та істоти, відповідно існують імена іменники і дієслова. У мові ж хопі північноамериканських індіанців зовсім інша картина, і світ вони сприймають інакше. Тобто потрібно відзначити, що мова безпосередньо впливає на мислення, яким би то не було чином [5, с. 96-97].

Надзвичайно цікавою є теорія мовних ігор Л. Вітгенштейна і теорія мовленнєвих актів Дж. Остіна, в яких також можна простежити зв'язок мови, мовлення і мислення. Дж. Остін відкриває новий аспект дослідження мови, вказуючи, що за допомогою мови ми не просто передаємо повідомлення, а здійснюємо дію в реальному світі. При чому, мова йде не про фізичний світ, а про соціальний світ (світ відносин). Слово виступає в ролі сили, яка становить соціальні факти. Мовленнєвий акт складається з локуціі (повідомлення про стан справ), ілокуції (здійснення якої-небудь дії в ході говоріння) і перлокуції (вплив висловлювання на почуття, думки). Якщо мовленнєвий акт успішний, то він змінює поведінку людей. З поведінкою людей певним чином пов'язана й теорія мовних ігор Л. Вітгенштейна. У ній порівнюється використання мови з грою. Як і будь-яка гра, мова – це діяльність, що здійснюється за правилами. Коли люди говорять, вони слідують правилам, які створені тими ж людьми стихійно. До того ж, правила не тільки створюються несвідомо, вони ще й засвоюються несвідомо. Термін «мовна гра» покликаний підкреслити, що говорити мовою – це компонент діяльності або елемент життя.

Усе це говорить про те, що мова – неймовірно важлива частина людської істоти. Вона безпосередньо пов'язана з нашим мисленням, діяльністю, різноманітними виборами, які ми робимо в житті. Що ж до вибору різних життєвих практик, на наш погляд, цікавий зв'язок мови з мисленням (про це говорять багато теорій). Адже саме мислення є визначальним у багатьох аспектах життя. Також, безсумнівно, правила, задані мовою, як у грі, певним чином будуть накладати відбиток на життя людини.

Література:

1. Кукарцева М.О. Початок лінгвістичного повороту в історіописанні/ Кукарцева М.О. Monstera № 4. Філософські проблеми соціально-гуманітарного знання. МГТУ "МАМІ", 2004 [Електронний ресурс] / / Доступно на сайті: http://abuss.narod.ru/Biblio/kuk_monstera.htm

2. Добреньков В. І., Кравченко О. І. Соціальна антропологія/ Добреньков В.І., Кравченко О.І. М.: Інфра, 2005. - С. 688

3. Ф. де Соссюр. Курс загальної лінгвістики. Витяги. [Електронний ресурс] Доступно на сайті: http://genhis.philol.msu.ru/article_184.shtml

4. Лотман Ю.М. Структура художнього тексту // Лотман Ю.М. Про мистецтво. – СПб.: «Мистецтво – СПБ», 1998. – с 285. [Електронний ресурс] / / Доступно на сайті: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Literat/Lotman/_01.php

5. Волков Ю.Г., Добреньков В.І. Соціологія М.: Гардарики, 2000. - С. 96-97

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, Калініченко Ольга Василівна.