МЕДИЦИНА В ЖИТТІ Й ТВОРЧОСТІ АНТОНА ЧЕХОВА

Антон Павлович Чехов – один із найулюбленіших, зрозумілих і водночас найскладніших митців ХІХ ст. Він увійшов в історію людської культури і як великий письменник, і як лікар, тому що протягом свого життя займався медичною практикою. "Доктор Чехов" – саме така табличка завжди була на дверях письменника, бо лікував не лише хвороби, а передусім, людські душі та серця.

Навчаючись у Московському університеті на медичному факультеті Антон Павлович зацікавився новими досягненнями в лікуванні інфекційних хвороб: туберкульозу, тифу, холери, сифілісу.

Після закінчення університету працював земським лікарем у Підмосков’ї. Брав участь в організації допомоги голодуючим.

Ось що своєму другові й однокурснику Россолімо писав Чехов: "Медична освіта й лікарська практика допомагала мені розширити коло своїх спостережень і відтворити це у літературі". [6,с.502] Письменник створював героїв, малював їх як справжній лікар, як великий художник, знаючий всі деталі "внутрішньої анатомії" людського буття. В їхнє життя він приходив у різний час, особливо – в критичні моменти хвороби, смерті. Лікар бачить людей справжніми: егоїстами, жадібними, боягузливими, та водночас, поруч із ними – сміливими, щирими, добрими і вдячними.

Чехов як подобає лікарю, завжди з увагою та любов'ю ставився до пацієнтів. Лікарську етику висвітлює у багатьох своїх творах. Але основний акцент робить на питанні: чи кожна молода людина, яка обрала професію медика, може ним стати?

Чехов вважав, що молоді люди, які в своєму житті обрали медичний фах, окрім співчуття повинні бути наділені естетичним світосприйняттям, розумінням прекрасного. Саме про це він пише в оповіданні "Анюта": студент-медик третього курсу був неохайним і що найстрашніше - не знав, що таке співчуття. Оповідання написано в сатиричному тоні, та гумору в ньому обмаль; швидше відчувається зневага автора до майбутнього лікаря, у якого черства душа та недобре серце, і не хотілося би потрапити до такого у пацієнти. Доречно пригадати вислів А.Чехова: "Професия врача, медицина, как и литература, - подвиг. Она требует самоотвержения, чистоты души и чистоты помыслов. Не всякий способен на это..."

Бездуховність, егоїзм лікаря розкриває та висміює А. Чехов в оповіданні "Моє життя". Молодий лікар Благов закохався в юну дівчину, та коли вона захворіла на туберкульоз, відвернувся від неї, залишивши на вулиці без помочі

Письменник був певен – слово може зашкодити здоровій людині та, навпаки – вилікувати хворого. Про що і йдеться в оповіданні "Вовк". Поміщик, якого покусав вовк, боячись сказу, звертається до лікаря. А той намість щоби надати допомогу, починає залякувати потерпілого, розповідаючи про невиліковність цієї недуги.

За життя Чехова ще не існувало поняття "деонтологія", яке означає "належне вчення" про поведінку медичного працівника в процесі виконання ним професійних обов'язків.

Слід зазначити, Антон Павлович на початку своєї літературної діяльності багато уваги приділяв психотерапії. В оповіданнях змальовував не душевну хворобу героїв, а душевний біль ("Чорний монах", "Напад", "Палата № 6").

Яскравим прикладом є учитель Бєліков в оповіданні "Людина у футлярі".

Його боязкість, "як би чого не сталося", тримала в страху протягом багатьох років не лише гімназію, а й усе місто. Цікаво і водночас прикро те, що й сьогодні можна зустріти таких «бєлікових», які навіюють страх і вагання на оточуючих людей.

«У Бєлікова, – наголошує Чехов, – наблюдалось постоянное и неопределимое стремление окружить себя оболочкой, создать себе, так сказать, футляр, который уединил бы его, защитил бы от внешних влияний. Действительность раздражала его, пугала, держала в постоянной тревоге...»

[8, c.407].

Герої багатьох творів Чехова (завдяки об'єктивній, точній манері письма автора), викликають у читачів співчуття, розуміння, бажання допомогти. Письменник добре розумів поведінку людини, знав її психіку та причини психічних розладів.

А.Чехов практикував у лікування й інфекційних хворіб, особливо холери, з епідемією якої боровся в Московській губернії. «На губернию надвигалась эпидемия азиатской холеры, – пишет П.И. Куркин [2, c.67] . – Были мобилизованы все врачебные и санитарные силы… И вот в знаменитом писателе в эту трудную минуту народной опасности тотчас же сказался врач-гражданин. Немедлино, с первого почти момента он образовал около с. Мелихова обширный земский медицинский участок в составе 26 селений, принял на себя надзор за здоровьем населения этой местности и нес обязанности врача в течении 2 лет, пока не миновала опасность…».

Професія лікаря вимагає від нього щоденної готовності до ризику, хоча, на жаль, не завжди сприймається, як повсякчасний героїзм. До прикладу, лише рядком в історію медицини ввійшла боротьба лікарів за життя дітей, хворих на дифтерію в «досироваткові» часи. Скільки незнаних героїв, особливо з середовища земських лікарів, самі заразилися й загинули. Імена їхні забулися та пам'ятником їм залишається оповідання А.Чехова "Вітрогонка". Герой –скромний доктор Димов – умирає, заразившись від свого маленького пацієнта.

А.Чехов прожив нелегке життя. Вся його творча і суспільна діяльність пройшла в умовах важкої хвороби. Тому медицина відіграла важливу роль не лише в його творчості та лікарській роботі, але в його житті, як хворого на туберкульоз. З роками напади ставали все частішими, не зважаючи на це, Антон Павлович вирішує їхати на острів Сахалін. Загалом життя острова Чехов вивчав протягом трьох місяців. У цей період він здійснив (виключно важкий в умовах Сахаліну), перепис населення – близько 10 000 чоловік. Пробирався по тайзі, заходив у кожну хату, говорив із кожним каторжником і поселенцем. Його робочий день розпочинався о п'ятій ранку і закінчувався пізно ввечері. Вивчав захворюваність і смертність на острові; хвороби сифілісу, туберкульозу, цинги.

Опісля повернення з острова продовжив роботу над книгою "Острів Сахалін", яка стала науковим дослідженням і великим медичним письменницьким подвигом А.Чехова. Адже, не зважаючи на свою хворобу, він продовжував боротися на острові з голодом і страшними недугами.

Письменник у п'єсі "Дядя Ваня" звернувся до найактуальнішої теми сьогодення - екологічної. Бажав за необхідне захищати й оберігати природу. Намагався попередити людей про невтішні, плачевні наслідки, до яких призводять необдуманні втручання у природу.

Все своє життя А.Чехов залишався вірним клятві Гіппократа, яку врочисто підписав, закінчуючи медичний факультет Московського університету. І ставши письменником змальовує у своїх творах важку щоденну працю медиків в ім'я здоров'я людей. Нам, майбутнім працівникам охорони здоров'я, в своєму житті слід повсякчас брати приклад із славетного письменника-лікаря А.П.Чехова, котрий говорив: «Все в людини повинно бути прекрасне…».

Література:

1. Визначні імена у світовій медицині / За ред. заслуженого діяча науки України проф.О.А.Грандо. - К.: Тріумф, 2001.- С.259-260.

2. Куркин П.И. Антон Павлович Чехов как земский врач. Материалы для биографии (1892 – 1894). – Общественный врач, 1911, №4, с. 66 – 69.

3. Лихтенштейн Е.И. Помнить о больном.- К.: Вища шк., 1978. - 174 с.

4. Меве. Є.Б. Медицина в творчестве и жизни А.П.Чехова.- К.: Здоров'я, 1989. - 280.

5. Меве Є.Б. Чехов Антон Павлович // БМЭ.- изд.1986.- Т.27.- с.327-328.

6. Россолимо Г.И. Воспоминания о Чехове. В кн.: Чехов в воспоминаниях современников. М., 1952, с.496-505.

7. Хижняков В.В. Антон Павлович Чехов кал врач. М., 1947, 14 с.

8. Чехов, А.П. Рассказы [Текст] / А.П. Чехов. – М.: Художественная литература, 1970. – 534 с.

9. Щербак Ю.М.Школа Чехова // Літ. Україна.- 1985.- 31 січня.- С.6

Науковий керівник:

викладач словесності Чортківського державного медичного коледжу, Безпалько Наталія Андріївна.