ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ СЛОВ'ЯНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ

Тривалий час побутувала думка, що наша писемність з'явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли у Київську Русь книги для богослужіння. Проте у багатьох поселеннях наших пращурів, особливо в Північному Причорномор'ї, археологи знаходили на кам'яних плитах, надгробках, амфорах таємничі й незрозумілі знаки. Але питання про існування писемності в ті давні часи залишається відкритим і нині.

Перший історик давньої слов'янської писемності болгарський книжник, учений Чорногорець Храбр жив у X столітті при дворі болгарського царя Симеона. У книзі «Сказання про письмена» він розповідає про два етапи розвитку слов'янського письма. Перший — коли слов'яни, будучи язичниками, читали за допомогою рисок та зарубок. Другий етап — після прийняття християнства, коли писали римськими й грецькими письменами. Але було це письмо не пристосоване до слов'янської мови.

Так продовжувалося до тих пір, поки великі просвітителі слов'ян Кирило і Мефодій створили алфавіт.

Ми дослідили, що Кирило і Мефодій - високоосвічені люди, що були тлумачами християнського вчення. Кирило працював у патріаршій бібліотеці й викладав філософію, а Мефодій був настоятелем монастиря. Обидва проникливі, обдаровані полемісти, мовознавці та перекладачі.

Кирило створив спеціальну азбуку для мораван (на сьогодні точно невідомо, яку саме - кирилицю чи глаголицю), разом з Мефодієм перекладав грецькі релігійні книги слов'янською мовою. З дитинства обоє добре знали давньоболгарську мову, тому що були родом з м. Солуні, де поряд з греками проживало багато болгар. Це пояснює, чому в основу слов'янської мови брати поклали солунсько-македонський говір староболгарської мови, доповнивши новотворами з інших мов. Саме цю мову згодом назвуть старослов'янською. Та вона багато в чому була штучною. За свідченням середньовічного вченого Чорноризця Храброго, це сталося 863 року. Цей рік і вважається початком слов'янської писемності.

Костянтин і Мефодій прибули у Велику Моравію, маючи при собі переклади старослов'янською мовою Євангелія, Апостола, Псалтиря, Часослова та деяких інших книг релігійного змісту. Впродовж трьох років вони впроваджували культуру, сприяли мораванам (предкам сучасних чехів, словенців, словаків) у звільненні їх від політичного, економічного й культурного гніту, поширенню християнського слова, вчення у слов'янському світі. У інших слов'янських країнах також успішно здійснювалася їхня навчально-педагогічна діяльність.

Навіть римський папа Адріан II визнав старослов'янську мову, освятив богослужебні книги, написані старослов'янською мовою, та поклав у церкві святої Марії. Це стало серйозною перемогою першовчителів слов'ян. Почали організовуватися слов'янські школи, засновувалися монастирі й церкви.

Після смерті Мефодія у 885 році відбулися різкі зміни: заборонено слов'янське богослужіння, розгромлені слов'янські школи, храми, спалені слов'янські книги, а учнів Кирила і Мефодія, священиків, проповідників забивали на смерть. Один із учнів Климент знайшов притулок від смерті на березі Охридського моря Македонії, де заснував монастир, який у майбутньому став могутнім центром слов'янської писемності й культури. Відомо, що від Святого Климента навчилися слов'янської грамоти понад три з половиною тисячі активних діячів слов'янської духовної культури.

Церковнослов'янська мова стала офіційною мовою Болгарії у 894 році під час царювання Симеона (893-927 роки). Цей період став золотим віком старослов'янської писемності. З Болгарії кирилична слов'янська писемність проникла в Сербію та Русь.

Життєвий подвиг християнських святих Кирила й Мефодія, їх учнів Костянтина Ярославського, Климента Охридського та багатьох інших в ім'я поширення християнської віри, їх відданість справі просвіти слов'ян - це неабиякий приклад християнської моралі.

Щорічно, 24 травня Церква святкує день пам'яті слов'янських учителів, рівноапостольних Кирила й Мефодія, що відвіку вважалися покровителями науки, "книжних" людей, які вчать і вчаться. З 1987 року в Україні до цього свята стали приурочуватися Дні слов'янської писемності.

Існує два різновиди старослов'янських писемних знаків: кирилиця (названа так учнями Кирила на честь свого учителя) і глаголиця. Тоді що ж давніше: кирилиця чи глаголиця?

У науці тривалий час вважалося, що будь-яке письмо у своїй основі являє собою культурне наслідування. Спираючись на це, учені ХІХ - ХХ століть намагалися у такий спосіб вивести глаголицю з якогось ще більш давнього письма: давньоєврейського, готського, рунічного, грузинського... Усі ці трактування були непереконливими. Обриси літер глаголиці своєрідні. Схожості між нею та іншими алфавітами немає. Вчені змушені були визнати, що скоріш за все давнішою є глаголиця цілком винайдена солуньськими братами Кирилом і Мефодієм, як про це свідчить древній слов'янський список руської редакції «Похвала святим Кирилу та Мефодію».

Рукописи X та XI століть написані двома різними абетками. Одні - кирилицею, інші — глаголицею. І знову постає питання: то яка з них давніша?

Факти переконують, що більш давньою абеткою слід вважати глаголицю. Найдавніші пам'ятки (наприклад, «Київські листки») написані саме глаголицею, до того ж написані архаїчною мовою, близькою за фонетичним складом до мови південних слов'ян. На те, що глаголиця більш давня, вказують також палімпсести, що збереглися до наших днів. На всіх палімпсестах, стерто глаголицю, а новий текст написано кирилицею. Немає жодного палімпсеста, написаного навпаки. Найдавніші книги, написані глаголицею, дійшли до нас з XI століття. А найстаріша книга на Русі, написана кирилицею, — «Остромирове Євангеліє» — 1057 року.

Після смерті Кирила й Мефодія користуватися слов'янською писемною мовою в Моравії було заборонено, їхніх учнів вигнано до Болгарії, яка прийняла християнство у 865 році і наприкінці IX у X століттях стала центром слов'янської писемності. Саме з Болгарії було запрошено в кінці X століття до Київської Русі перших служителів церкви й завезено церковні книги, написані мовою, якою перекладали Кирило та Мефодій. У науковому обігу цю мову називають старослов'янською. Раніше її називали церковнослов'янською.

Старослов'янська мова мала чимало спільного з давньоруською мовою періоду Київської Русі, тому була швидко пристосована до передачі давньоруських звуків на письмі. Так, під впливом старослов'янської мови у Київській Русі почала розвиватися давньоруська літературно-писемна мова на кириличній графічній основі. Старослов'янська й давньоруська писемні мови співіснували в Київській Русі, доповнювали одна одну, виконували різні функції. Наприклад, старослов'янська вживалася переважно в церковній сфері, а давньоруською укладалися державно-юридичні закони, велися ділові документи, писалися художні твори («Слово о полку Ігоревім»).

Кириличний період поділяється на устав, на півустав і скоропис.

Уставне письмо характеризувалося чітким, каліграфічним накресленням літер, кожна з яких писалася окремо, ставилася перпендикулярно до рядка, мала геометричний вигляд. Уставом виконані найстаріші давньоруські рукописи. Одним з найдавніших і найкрасивіших зразків уставного письма є шрифт першої, що збереглася, руської датованої рукописної книги «Остромирове Євангеліє». Цю книгу написав дяк Григорій у 1056-1057 роках для Остромира, посадника київського князя у Великому Новгороді.

З середини XIV століття геометричний вигляд літер поступово спрощувався, писалися вони з нахилом, допускалися скорочення слів. Такий тип слів називався напівуставом. З пам'яток, написаних на Україні, можна назвати «Пересопницьке Євангеліє» 1556-1561 років.

Рукописні книги, як відомо, завжди служили наснагою для першодрукарів. Так було й з виданнями Івана Федорова. Вони відтворюють напівустав, що був поширений у рукописних пам'ятках. Шрифт книг, виготовлених Іваном Федоровим, є кращим зразком напівуставного друкарського шрифту.

Третім за часом еволюції письма є скоропис. Але елементи його трапляються з XI століття, особливо часто — з другої половини XIV, а в XV столітті скоропис поступово поширюється й витісняє напівустав. У скорописі букви виокруглені, писані зв'язно, окремі з них виносилися понад рядком. Розвиток українського скоропису був пов'язаний з діловодством. Зразком українського скоропису є, наприклад, універсал Богдана Хмельницького.

Завдяки "штучному", книжному характеру старослов'янська мова сприймалася слов'янами як літературна, загальнослов'янська мова. Вона не тільки впливала на інші слов'янські мови, але й зазнавала активного впливу з їх боку, тому в кінці ХІ – на початку XII століття старослов'янська мова уже не існувала у своєму початковому вигляді. На сьогодні це мертва мова.

І все ж старослов'янська мова відіграла важливу роль у розвитку культури Київської Русі, яка підтримувала зв'язки з Болгарією та Візантією. Тут старослов'янська писемність поширилася ще до прийняття християнства.

Таким чином, як видно з даного дослідження, з усіх наявних на той час конфесій князь Володимир, державний діяч європейського рівня, вибирає саме християнську віру і слов'янську азбуку як своєрідний знаковий код для передачі найважливіших людських і духовних здобутків, графічної форми поширення християнського вчення у слов'янському світі.

Література:

• Традиції і свята українського народу. — Донецьк, 2007. — С. 166.

• В. А. Глущенко. Кирило і Мефодій // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000.

• Кирил і Мефодій в історії українського Християнства

• Лавров П. Кирило та Методій в давньослов'янському письмен­стві. К., 1928; . Брайчевський М. Утвердження християнства на Русі. – К.: Наукова думка, 1988. – 261 с.

Науковий керівник:

 викладач Чортківського державного медичного коледжу, Кнобель Оксана Теодорівна.