ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ПІД ВПЛИВОМ ІНШИХ МОВ

На сучасному етапі розвитку української термінології чільне місце посідають терміни іншомовного походження. Така тенденція, як відомо, спостерігається не тільки в українській мові, але вона притаманна багатьом іншим мовам, зокрема французькій, англійській, німецькій та іншим.

Основними джерелами запозичування термінів стали класичні мови, тобто грецька та латинська. На їх основі формувались термінології більшості європейських мов. Терміни вказаних мов творять у мовознавстві більш, ніж 60% усіх простих термінів. Відомо, що грецька мова старша, ніж латинська, та створює самостійну галузь індоєвропейської мовної сім’ї. Перші лінгвістичні терміни, котрі з’явились на території колишньої Київської Русі, були запозичені саме з грецьких граматик. Грецька термінологія стала основним джерелом для формування української лінгвістичної термінології та більшість грецьких термінів в ній збереглася в ужитку аж до сучасної доби.

У сучасних лінгвістичних дослідженнях терміноелементами прийнято називати міжнародні форманти греко-латинського походження, "цеглинки", з яких будуються терміни [6, с. 47], причому вони використовуються регулярно: біо (гр.βіοs життя) біографія - життєпис, анемо (гр.ανεμοs вітер) анемометр - вітромір, графо (гр.grapho пишу) орфографія - правопис, уні (лат.unus - один) уніполярний - однополюсний та інші.

Таке мовознавче явище отримало назву дублетні  терміни. Це слова, чи словосполучення, які об'єднуються особливою термінологічною співвіднесеністю з одним і тим самим науковим поняттям і об'єктом дійсності [7, с. 52; 1, с. 54]. У багатьох учених дублети одержали різні найменування: "паралельні терміни" [Л.А.Булаховський]; "стопроцентні синоніми" М.М.Шанський; "дублети"[6, с. 47]; "лексичні дублети" О.С.Ахманова; "термінологічні дублети"[7, с.69]; "дублетні найменування" [3, с. 105], "тотожні синоніми", "повні синоніми" С.Г.Бережан; "синонімічні дублети" М.Д.Степанова, І.І.Чернишова; "логічні синоніми" та інші.

Значна частина мовознавців дотримується думки, що "дублетна синонімія представлена термінологічними рядами, одним із складників яких виступає міжнародне або запозичене (скальковане) слово, другим - автохтонне" [11, с.178]. Зазначимо, що греко-латинським терміноелементам у зв'язку з питанням  термінологічної  синонімії приділяли увагу в своїх працях В.О.Нагіна [8, с. 63-71], Д.С.Лотте [6, с. 15], В.П.Даниленко [2, с.37], Б.Н.Головін [1, с.53-58], Ф.О.Нікітіна [9, с.47-49], З.Й.Кунч [5, с.49-56], Н.А.Цимбал [13, с. 45-49], В.М.Молодець [7,с.51-55] та інші.

Дублетні терміни з терміноелементам греко-латинського походження з'явилися в мові внаслідок двох методів: калькування та запозичення.

Запозичення - слова, засвоєнні українською мовою з іншомовних слів; в нашому випадку це слова греко-латинського походження, хоча значна їх частина була запозичена опосередковано: з англійської, російської та інших мов. Наприклад, підводний човен - субмарина. Останній термін був запозичений з англійської  мови (submarine), хоча він має латинське походження (лат. sub- під; marinus - морський).

Другий зазначений метод поповнення лексичного складу - калькування. Калька - слово чи словосполучення, складене з українських мовних елементів (морфем, слів) шляхом перекладу структури іншомовного зразка:  гідротерапія - водолікування; бібліофіл - книголюб.

В залежності від структури кальок, вони поділяються на наступні види:

1) з точним переданням структури: теолог - богослов,

2) без збереження форми:

   а) на рівні терміноелементів: сингамія (гр.γαμοs - шлюб) - запліднення;

   б) на рівні "слово - словосполучення": продром - передвісник хвороби;

Деякі мовознавці дотримуються думки, що кальки - це приховані запозичення. Так, дублет до грецького "уніполярний" - однополюсний насправді походить від латинського слова  polus (вісь).

Значно меншу роль, у порівнянні із класичними мовами виконували в процесі розвитку української термінології західноєвропейські мови. В даних мовних середовищах виникали нові терміни, але в них можливо побачити попередній вплив класичних мов (напр., фр. linguistique зберігає латинський корінь lingua – «мова»). Найбільшим західноєвропейським джерелом стала французька мова, вплив якої відображається, наприклад, в таких термінах, як арго та арготизм (фр.argot та argotismes з первісним значенням жебрацтво); фейлетон (фр. feuilleton – «лист, аркуш»); каламбур (фр. calembour – «гра слів») та інші. Менш представлені терміни німецького (аблаут, йотація, дефіс) та англійського походження (менталізм, інтернаціоналізм).

До джерел, тобто мов, які стали основою при формуванні української термінології можливо ще включити давніші слов’янські мови, зокрема праслов’янську та старослов’янську. Саме на базі них створювалася українська мова. Слова зазначеного походження спочатку не були термінами, але загальновживаними словами (мова, голос, слово, ясна, сила) та найчастіше вони називають частини тіла, предмети, явища та процесуальні дії, пов’язані з функціонуванням мови.

До слів із праслов’янським коренем треба віднести, наприклад, терміни наголос – наголошування - приголосний (основа від псл. *golsъ); іменник, приіменний (псл. корінь *jьmę); слово – дієслово – словник – словотвір - висловлення (слова із псл. коренем *slovos); мова – мовознавство – мовець (основою таких слів виступає праслов’янський корінь *mluva); речення - наріччя (псл. *rekti). Слід зазначити, що такі назви частин тіла як ясна (походить від псл. слова *desn) та надгортанник (псл.*grtanь) беруть початки вже в індоєвропейській мові.

Важливу роль у становленні української термінології виконували праслов’янські дієслова, на основі яких сформовано багато термінів на позначення дії або результатів дії, наприклад:(dati, davati – додавання; stati – протиставлення; vrtěti – звертання) Що стосується числівників, за допомогою яких виникають терміни-композити або які є основою інших термінів, то вони також беруть свій початок у праслов'янській мові, наприклад – много: множина (псл. *mъnogъ); багато: багатозначність (псл.*bogatъ); один: однина, одномовність (псл.*edinъ, стсл. єдинъ).

Терміни старослов’янського походження представлені меншою кількістю слів. До них слід зарахувати терміни азбука (утворений за зразком грецького слова άλφάβητος з назв двох перших літер абетки); прикмета (слово, яке походить від ерковнослов’яньского кметь). Старослов’янські корені містять також деякі слова на позначення процесів, напр., приєднання (єдин – єднати).

Значна кількість простих українських термінів має свій початок ще в добі праслов’янської мовної єдності. У меншій кількості представлені слова старослов’янського та українського походження (прислівник, прикметник, дієслово, сполучник). Слід азначити, що хоча нові терміни створені вже в українській мові, їх джерелами постійно залишились давні слова.

Висновки: Українська лінгвістична термінологія в своєму становленні пройшла довгий шлях. На її формування на різних етапах здійснювали свій внесок різні мови, вона створювалася під впливом різних культурних, соціальних та політичних умов. Нашим завданням в цьому аналізі було з’ясувати значення інших мов у формуванні лінгвістичної термінології, розглянути її терміни з погляду походження.

Література:

1. Етимологічний словник української мови. Том 1 – 5. Редактори В. Є. Дубко, ISBN 966-00-0785-X(5)

2. Головин Б.Н., Кобрин Р.Ю. Лингвистические основы учения о терминах. - М. Высшая школа. - 1987. - 102с.

3. Квитко И.С. Термин в научном документе. - Львов. - Вища школа. - 1976.

4. Короткий словник синонімів української мови. Деркач П.М.- Львів.-Просвіта.-1993.-210с.

5. Кунч З.Й. Лексико-генетичні особливості сучасної української риторичної термінології // Мовознавство. - № 4-5. - 1996. - с. 49-56.

6. Лотте Д.С. Основы построения научно-технической терминологии. - М. АН СССР. - 1961. - 157с.

7. Молодець В.М. Класифікація синонімів російських і німецьких лінгвістич­них термінів за мовою-джерелом // Мовознавство. - 1978. - № 3.-96с.

8. Нагіна В.О. Основні тенденції розвитку української метеорологічної термінології // Мовознавство. - 1989. - № 5.- 80с.

9. Нікітіна Ф.О. Засоби структуризації інтернаціональних термінів в українській науковій термінології // Мовознавство. - № 4-5. - 1996.

10. Словник іншомовних слів. Під ред. Пустовіт Л.О. - К. Довіра.-УНВЦ Рідна мова. - 2000. - 1016с.

11. Сташко М. Абсолютні синоніми в бібліотечній термінології // Українська термінологія і сучасність. Збірник наукових праць. - К. - 1998.- 263с.

12. Стишов О.А. Особливості розвитку лексичного складу української мови кінця XX ст. // Мовознавство. -1999.-№1.- с.7-21.

13. Цимбал Н.А. Термінотворення в органічній хімії // Мовознавство. -1997.