ПЕРЕКЛАД РЕАЛІЙ – ЧАСТИНА ВЕЛИКОЇ ТА ВАЖЛИВОЇ ПРОБЛЕМИ ПЕРЕДАЧІ ВИСХІДНОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТА ІСТОРИЧНОЇ СВОЄРІДНОСТІ

Переклад – це мистецтво, тому перекладач має не лише вільно володіти мовами, а й мати хист витлумачити думку та поняття однієї мовленнєвої системи іншою, бути знавцем усіх категорій вихідної та цільової мов, уміти зіставляти фонетичні, морфологічні та синтаксичні одиниці мов.

Відомий класик світової літератури О. С. Пушкін вважав, що висловлене автором повинно бути перевиражене перекладачем.

Переклад реалій – частина великої та важливої ​​проблеми передачі висхідної національної та історичної своєрідності, яка сягає самого зародження теорії перекладу як самостійної дисципліни.

Яскравим прикладом елементів тексту, що не перекладаються, є реалії, які, не будучи термінами, мають міжнародне значення. Реалії – народні слова, тісно пов’язані з побутом і світоглядом.

У А. Д. Швейцера [1] є навіть назва «термін – реалія». Але від терміну не можна вимагати «національної приналежності». Термін у більшості випадків виконує називну функцію, означає точно виражене поняття. Це однозначні, позбавлені синонімів слова. А реалія належить народу, у мові якого вона народилася. Усі спостереження свідчать про те, що термін «реалія» у більшості випадків виражений іменником.

Про реалії як про показники колориту, заговорили в 50-х роках минулого століття.

Поняття «колорит» прийшло в літературознавчу термінологію з мистецтвознавства (лат. color = колір, порівн. англ. local color), де воно має досить конкретне значення, на відміну від колориту літературних творів: «Особлива властивість літературного твору, мовна характеристика персонажу і т. ін.» [2], «особливий картинний, емоційний або мовний вигляд окремого літературного твору чи творчості письменника» [3], «Своєрідність, характерна особливість будь-чого» [4], «Відбиток будь-чого, сукупність особливостей (епохи, місцевості)» [5].

Саме колорит створює з нейтральної, лексичної одиниці реалії. Колорит – це та забарвленість слова, якої воно набуває завдяки приналежності його референта (об’єкта, який він позначає) певному народу, певній країні або місцевості, конкретній історичній епосі, завдяки тому, що цей референт характерний для культури, побуту, традицій, тобто особливостей дійсності в даній країні або регіоні у певну історичну епоху, на відміну від інших країн, народів, епох.

Національна (місцева) та історична забарвленість реалії є додаткового до основного смислового значення.

Доречно буде зіставити реалії – слова зі специфічною національною та / або історичною забарвленістю – з конотативною лексикою – словами, які позбавлені такого колориту. Скористаємося надзвичайно популярним прикладом. Черемха та шпак – нічим не примітні деталі живої природи: перша – рід дерев і чагарників, які дико ростуть у Північній Америці, Європі та Азії, та друга – птах сімейства воронових, який зустрічається в Європі й Азії. Ці слова не можна вважати реаліями хоча б уже через широкий ареал розповсюдження їх референтів, відсутність зв'язку з певним народом чи країною.

Проте асоціації, пов’язані в українця з черемхою (розпал весни) і шпаком (передчуття, очікування весни), які змушують частіше битися наші серця, пов’язують їх конотативно з реаліями.

Також можна замінити «незручне» слово функціональним аналогом. Наприклад, черемху можна замінити будь-яким рано квітучим деревом або чагарником – для Болгарії черешнею або сливою, або навіть бузком; місце шпака може посісти інший подібний птах – знову ж таки для болгарської дійсності підійде кіс (чорний дрізд). Порівняймо початкові рядки вірша Еліна – Пеліна для дітей: «Добре дійшов кіс, наш пролетен гост!» (Здрастуй, дрізд, наш весняний гість!). Залежно від контексту, можна ввести і ластівок, і лелек, чи інші ознаки весни, що надходить. Усе зводиться до того, щоб ці слова викликали в читача перекладу такі ж асоціації, як у читача оригіналу або близькі до них.

Щоб втратити свій статус, реалія повинна позбутися якості, що відрізняє її від «рядового» ​​слова, тобто позбутися колориту.

1. Щоб своя реалія, припустимо, слово «галушка» в українській мові могла перетворитися на національно незабарвлене, нейтральне слово, увійшовши до складу страв та мову багатьох народів і затвердившись у них настільки, щоб забулося навіть її українське походження, буде потрібно, імовірно, чимало часу.

Щодо чужої реалії, очевидно, теж необхідний подібний процес, але на цей раз в одному – мовою, – реципієнтом: перетвориться на звичайне запозичення. Наприклад, слово «парасолька» може в результаті інтенсивного застосування відповідного об'єкта в побуті та вживання самого слова в мові, позбавитися, таким чином, не тільки оригінального національного колориту, а й взагалі ознаки чужорідності.

2 . Існують також ситуації, за яких можна очікувати стирання колориту вже залежно від самої реалії та її функції в мові.

У контексті реалії можуть мати розширювальне значення. Це спостерігається при застосуванні слів, які мають багато значень у контексті. Слово «чоловік» як «особа чоловічої статі», як «одружена особа» стосовно своєї дружини та в значенні «людина». «Дружина» як «одружена жінка» стосовно свого чоловіка, як «об’єднання людей, створене з якою-небудь метою», як «збройний загін у стародавній Русі».

3 . Буває, що реалія вжита в тексті не в прямому, а в переносному значенні. Той же «шербет» вживається в болгарській мові в значенні прикметника, коли йдеться про будь-що нудотно солодке, приблизно як синонім «сироп» («це ж не чай, а сироп»).

Узагалі про вживання реалій у переносному значенні можна говорити в усіх випадках використання їх як різних тропів і, у першу чергу, метафор і порівнянь . Коли автор говорить про капелюшок гриба «з монету» , він має на увазі не грошову одиницю, а лише дві її ознаки: розмір, перш за все, і круглу форму, так що від самої «копійки» залишається лише її словесна оболонка.

На відміну від цього цілком конкретного вживання, реалія може з'явитися в більш абстрактному порівнянні, як, наприклад, у заголовку роману С.Моема «The Moon and Sixpence». (Щоправда, тут, скоріш за все, протиставлення «місяця» – символу піднесеного, поетичного, «шестипенсовику» – чогось дрібного, низького, вульгарного.) При буквальному перекладі читач у шестипенсовій монеті не знайшов би нічого з вкладеного в неї автором, оскільки в романі вона є лише символом. Тому вважається вдалим переклад роману, який має заголовок "Місяць і гріш " – слово " гріш " значно ближче до оригіналу («копійчаний заробіток» , «віддати за копійки», «ні гроша не варте»).

Коли автор пише про землю «плоску, як млинець», у «млинця» він бере лише тільки одну ознаку – його форму, а самого млинця в поданні читача вже немає, та й навряд чи про нього взагалі хто-небудь подумав, прочитавши це порівняння, – тут тільки абсолютно плоска земля, образ якої автор йому підказав за допомогою тропа.

4 . Серед наведених прикладів були й стійкі сполучення , фразеологічні одиниці («плоский, як млинець»), в яких реалії також тою чи іншою мірою втрачають свій статус, і навіть більшою мірою, ніж в інших із згаданих випадків.

У всіх чотирьох випадках (пп. 1 – 4) реалії мусять, за логікою міркуючи, утратити свій колорит і, відповідно, статус реалій, перетворитися на загальномовні, нічим не примітні лексичні одиниці. Однак, за яких може статися таке «знебарвлення», показує закономірно, що повного стирання конотації не виходить, а якщо й вийде, то як виняток: як аромат гарних парфумів, колорит виявився якістю надзвичайно стійкою, і думка низки дослідників про «втрату специфічності», про «скоєне освоєння» реалій поспішні.

Наведені як ілюстративні приклади «макарони» (інтернаціональна реалія) і «тюбетейка» (регіональна реалія) не дуже переконливі: макарони, як останнім часом і спагетті, увійшли шляхом транскрипції до безлічі мов (зокрема німецької), з'явившись в меню їх носіїв, але зберегли своє значення національної страви італійців; досить показова в цьому відношенні зневажлива кличка «макаронники». Тюбетейка, незважаючи на широке поширення в колишньому Радянському Союзі, теж не втратила свого східного колориту, і навіть на голові Купріна нагадує Схід.

Викладені міркування слід враховувати, вибираючи спосіб перекладу в наведених вище випадках.

При першому положенні, зважаючи на «освоєння референта» і звичності форми, звичайний шлях перекладу – транскрипція: і «гріш», і «макарони», і «тюбетейка» (остання як регіональна реалія) у переважної більшості перекладів зберігають свою форму.

Інша справа, коли реалія вжита «не за призначенням», а в складі фразеологізму. При розширювальному вживанні правильний переклад обумовлений добиранням найбільш вірної відповідності, зокрема й еквівалента, зазвичай позбавленого колориту , як при перекладі звичайної лексичної одиниці. Так, у прикладі з І. А. Гончарова «вершок» у болгарському перекладі замінений «незначною частиною». Зате «дюйм» є перекладом англ. «дюйм» – реалією, але також з групи тих, які можуть мати й розширювальне значення.

Збереження реалії у функції тропа (порівняння, протиставлення, метафора та ін.) означало б спробу одним невідомим визначати величину іншого невідомого. Адже, якби монету, якою ми визначали розміри капелюшка гриба, у ролі порівняння зустрів іспанець в іспанському перекладі українського твору, він так ніколи б і не дізнався про величину гриба. Тут реалія дійсно майже повністю втратила свій національний колорит: у площині однієї мови читач практично не сприймає її в усій повноті її значення, помічаючи тільки даний показник якості. У площині двох мов транскрипція можлива лише як виняток, наприклад, при інтернаціональній реалії, показники якої добре відомі й носію. В інших випадках перевага надається перекладу нейтрального функціонального еквіваленту, тим більше, що й у першообразі реалія вжита без урахування її конотативного значення.

І все ж реалії зберігають і в положеннях якийсь відблиск конотації. Перекладаючи, наприклад, порівняння, зазвичай небажано одну реалію замінювати іншою. Не дуже доречно передавати за допомогою звичного порівняння «як млинець» і навпаки. Те ж, але ще категоричніше, стосується реалії в складі фразеологізму.

Особливо варто підкреслити, що, передаючи тими чи іншими засобами реалію, небажано при цьому втратити троп і, відповідно, фразеологізм. Тропи слід передавати тропами, фразеологізми – фразеологізмами; тільки «наповнення» їх тут буде відрізнятися від оригінального.

5. Поширені випадки перекладу реалій у порівняннях, у яких не тільки не втрачається колорит, а навпаки, виходить надлишкова конотація. Щоб підказати читачеві зміст чужої реалії, автор порівнює її зі своєю; при перекладі такого тексту виходить, що одне поняття позначено двома реаліями – зовнішньою та внутрішньою.

Що ж повинен зробити перекладач, щоб, не втративши колориту, довести до свідомості читача зміст реалій? Теоретично можливі кілька варіантів. По-перше, залишити все як є, тобто перекладаючи, транскрибувати кожну реалію окремо. У перекладі з чеської читаємо: «Увечері. Молода вчительська пара ... запросила нас на барбекю. Це нагадує наші вечори біля табірного вогнища, коли на вогні смажать ш п е к а ч к и». Отже, барбекю і шпекачки, тобто пояснення одного невідомого іншим, не менш невідомим.

По-друге, можна замінити внутрішню реалію, наслідуючи приклад автора. У такому випадку «шпекачки» довелося б, через брак придатної національної реалії, замінити регіональною, наприклад, «українським салом». У результаті читач отримав би більш вірне уявлення про австралійську страву («барбекю» –гаїтянське слово, що потрапило через іспанську до англійської мови та закріпилося в австралійській культурі), але дуже б здивувався, почувши в устах чеха про «наші вечори» з салом. Теоретично цей варіант найбільш хибний, оскільки призводить до змішування різних реалій за національною приналежністю.

Третя можливість – відмовитися від транскрибування обох реалій , просто передавши їх зміст своїми словами. Це описовий переклад, який прозвучить приблизно так: «.. запросила нас на своєрідний пікнік, що нагадує наші вечори, коли у табірного багаття пригощають смаженим на вогнищі м'ясом». Але це начисто позбавляє австралійський побут його колориту.

Нарешті, четвертий варіант полягає у введенні транскрипції зовнішньої реалії та передачу внутрішньої її функціональним еквівалентом або видо-родовою заміною. Вийде, скажімо, так: «Увечері молода вчительська пара запросила нас на барбекю. Це нагадує наші вечори біля табірного вогнища, коли їдять смажене на багатті м'ясо».

Останній варіант ми вважаємо найбільш вдалим, оскільки при вірному перекладі змісту вдалося зберегти колорит шляхом транскрибування основної реалії – носія цього колориту.

У подорожніх нотатках Маргарити Алігер " Чилійське літо" знаходимо кілька більш складних випадків: «... тут можна поїсти, одна жінка пече пиріжки – ем- панадос – на продаж» і «е м п а н а д о з виявилися схожими на наші чебуреки, дуже смачні з пилу з жару і досить великі», тобто в даному прикладі є три реалії: основна зовнішня – іспанського походження – «емпанадос» пояснюється однією українською, національною – «пиріжки» і однією регіональною, кавказькою (тюркського походження) – «чебуреки». Думається, що й тут, у перекладі, наприклад, болгарською мовою, як у попередньому прикладі, слід зберегти основну реалію: вона стоїть у центрі уваги автора, а інші дві слід замінити іншими, нейтральними засобами .

Таким чином, реалії являють собою мовні одиниці, якими однаковою мірою користуються як письменники, так і перекладачі. Перекладач, як і письменник, бере участь у збагаченні (або збідненні) мови, якою він перекладає.

Література:

1. Швейцер А. Д. Перевод и лингвистика, Москва – 1973, 279с.

2. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966.

3. Речник на лит. термини. София, 1969.

4. [Большой академический словарь] «Словарь современного русского литературного языка». Т. 1 – 17. М. – Л.: Наука, 1950 – 1965.

5. Ожегов С. И. Словарь русского языка. Изд. 10-е. М.: Сов. энциклопедия, 1973.

6. Мамин-Сибиряк Д. Н. Собр. соч. в 10-ти томах. Т. 4. М.: Правда, 1958, с. 44.

7. Алигер, Маргарита. Возвращение в Чили. Чилийское лето. М.: Сов. писатель, 1966. с. 48 – 49.

8. Федоров А. В. Основы общей теории перевода, Москва «ВЫСШАЯ ШКОЛА» 1983, 303с.

9. Вестник Московского университета Серия 19 лингвистика и международная коммуникация 3/2010, 142с.

10. Вестник Московского университета Серия 19 лингвистика и международная коммуникация 1/2005, 198с.

11. Вопросы философии. № 8 Москва «Наука» 2004, 192с.

12. Тлумачний словник української мови 14000, Харків Синтекс 2002.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, Ніколаєва Алла Олексіївна.