КНЯГИНЯ ОЛЬГА. У ПОШУКАХ ІСТИНИ І БЛАГОДАТІ

Серед жінок України-Руси княжої доби Ольга – чи не найяскравіша особистість. Те, що її по смерті було канонізовано, свідчить про велику шану до княгині тогочасного люду. Вона вирізнялася світлим характером, сильною волею та надзвичайною мудрістю в управлінні нашою державою.

«Держала сильною та зручною рукою державну систему й не дала її ослабнути ні розвалитися». Саме так охарактеризував Михайло Грушевський княгиню Ольгу [1, c.141].

Після смерті свого чоловіка, князя Ігоря, Ольга довгі роки сильною рукою правила великою державою від імени свого малолітнього сина Святослава. Прославилася княгиня мудрістю, мужністю і рішучістю. Була вона страшною для ворогів і любимою людьми за милостивість і благочестя, за праведність і доброту. Після смерті чоловіка вона вела стримане і доброчесне життя, перебуваючи у чистому удівстві, відмовляючись вдруге виходити заміж. Коли ж виріс і змужнів її син Святослав, вона передала йому управлінські справи, а сама, відійшовши від княжих клопотів, зосередилася на благодійності.

Найдавніший літопис Повість временних літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка (Ігоря). За цим сказанням деревляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною деревлянського князя Мала. Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, друге – спалила в купальні; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів. Третьою помстою став похід в землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники «посікли п’ять тисяч» п’яних деревлян, після чого відбулась річна облога міста Іскоростень, яка завершилась спаленням міста.

Вже із самого початку князювання княгиня Ольга зрозуміла, що необхідно змінити довільний та безладний спосіб збирання данини, який спричинився до смерті Ігоря. Вона впровадила перші в Київській Русі «реформи», чітко окресливши землі, з яких через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини. Княгиня водночас стежила за тим, щоб підлеглі не позбавлялися засобів до існування й відтак могли сплачувати данину. Аби краще знати свої неозорі володіння, Ольга часто подорожувала. Піддані відчували її рішучість і державну розсудливість.

В історії України Ольга постає як мудра правителька високого дипломатичного хисту, реформаторка внутрішнього життя своєї держави в різних площинах: економічній, культурній, ідеологічній.

Реформування економічного життя держави, усунення причин, які викликали невдоволення люду через обтяжливі побори, сприяло консолідації племен, зміцненню держави. І в цьому велика заслуга мудрої княгині Ольги.

За часів її правління в Києві будують церковні храми, збільшується кількість християн, бона не обходить своєю увагою важливі справи облаштування церкви. Очевидно, не завжди погоджуючись з впливом Константинополя на свою державу, Ольга шукає контактів з іншими державами Європи – Угорщиною, Германією, Римською імперією. Мудра і далекоглядна, вона намагається унезалежнитись від Візантії.

Княгиня Ольга зміцнює внутрішньодержавні стосунки, нарешті знаходить порозуміння з деревлянами, за гіпотезою, робить дочку древлянського князя Малушу своєю ключницею.

Успіхи в господарюванні, політиці, розбудові держави, міжнародних контактах принесли володарці київською Русі почесті, шанування, славу.

Нестор літописець порівнював княгиню Ольгу із зорею, що передує сходу сонця. Висока похвала княгині вміщена в творі Іакова Мніха: «Ой як похвалю блаженну Ольгу, братіє? Не бачивши її! Тілом жінка, мужеську мудрість маючи, просвячена святим духом, урозуміла бога істинного, творця неба і землі...» [2].

Велика мудрість святої Ольги виявилася і в тому, що вона прийняла християнську віру і саме цим сильно піднесла авторитет свій і своєї держави в очах Візантії та християнських володарів Західної Європи. «Княгиня Ольга, –вважає історик Микола Чубатий, – стоїть дійсно на перехресті релігійної та культурної історії Руси-України» [3, c. 79]. Її хрещення створило широкий шлях до християнізації нашої держави. Були різні спонуки, щоб схилити святу Ольгу прийняти християнську віру. Це передусім політичні, культурні й торговельні відносини Руси з християнською Візантією та християнськими державами Заходу.

Вона наладнала дипломатичні відносини з двома наймогутнішими імперіями Європи, представниками культури Середньовіччя. Хрещення Ольги, яке залишилося її приватною справою, дало підстави називати її «світанком перед сонцем», а сучасникам її внука Володимира казати, що вона була «наймудрішою серед чоловіків».

Християнська віра сильно вплинула на особисте життя Ольги і її оточення. Тепер вона творить багато справ милосердя. У деяких документах сказано, що ніби це вона збудувала в Києві церкву святої Софії і дала гроші на будову церкви святої Тройці у Пскові.

Старання Ольги навернути і свого сина Святослава на християнську віру не увінчалося успіхом. У Повісті временних літ читаємо: «Ольга живучи зі своїм Святославом, навчала його потреби охреститись, і він того не притримувався, ані не приймав до своїх ушей... Ольга часто говорила: «Я, мій сину, Бога пізнала і радуюся, коли ж і ти пізнаєш, то пічнеш радуватися". Він же не звертав уваги на те, кажучи: «Як я можу новий закон прийняти один? А дружина моя почне з цього сміятися». Вона ж говорила до нього: «Коли ти охрестишся, всі будуть робити те сааме». Він же не послухав матері, творячи звичаї поганські. Одначе Ольга таки любила свого сина Святослава говорячи: «Нехай буде воля Божа. Коли Господь схоче помилувати мій рід та руську землю, хай вложить їм у серце навернутися до Бога, як і мені дарував Бог». Хоча не вдалося Ользі навернути сина, але все-таки її вплив на нього був великий. «Одне Ольга осягнула, – завважує історик М. Чубатий, – а саме, що її син Святослав був толерантний до християн і лояльний до неї, як до своєї матері. Крім розходжень у вірі в інших справах до самої смерти був він добрим та відданим сином» [3, c.124].

Немає сумніву, що Ольга, ставши християнкою, хотіла, щоб і її народ прийняв Христову віру, однак, з огляду на тодішні політичні обставини в державі, вона не наважилась приступити до загального хрещення своїх підданих. Це зробив її внук святий Володимир Великий.

Про християнське життя Ольги свідчить її остання воля, де вона просить, щоб її поховали за християнським звичаєм і на гробі не справляли поганської тризни. Померла вона у глибокій старості 969 року, маючи близько 75 років.

Наша Церква у богослуженні величає Ольгу такими похвалами: «Наче сонце, засяяла нам твоя преславна пам'ять, Ольго богомудра, мати князів руських, Христова мізинице... Ти наша велич і похвала, Ольго богомудра. Сильна наче львиця, одягнена силою Святого Духа... Чиста наставнице закону й учителько Христової віри, прийми похвалу від недостойних рабів, і молися до Бога за нас, що свято празнуємо твою пам'ять».

Література:

1. Грушевський М. С. Історія України-Руси: [В 11 т. ] / Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. – К.: Наук. думка, Т. 1. – 1994. –736 с.

2. Іаков Мних. Пам'ять і похвала руському князеві Володимирові, як охрестився Володимир і дітей своїх охрестив і всю землю Руську від кінця й до кінця, і як охрестилася Володимирова бабуня Ольга раніше Володимира [архівний документ]

3. Чубатий М. Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східнослов’янських націй. - ODFFU, New York – Paris, 1964. – 161с.

Науковий керівник:

викладач англійської мови, Ігнацевич Ірина Іванівна.