АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ - ДУХОВНИЙ БУДІВНИЧИЙ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Якби ми хотіли назвати чотири українські постаті, що репрезентують найкраще ментальність українського народу, то прийшли б до такого висновку: поетично-ліричну сторінку нашої української психіки і характеру найкраще уособлює Тарас Шевченко. Вдумливість, народну мудрість і філософську думку — Григорій Сковорода... Найкраще втілення сильної духом, а водночас ніжної української жінки — Леся Українка... Врешті, найвизначнішим втіленням місіонера, духівника, релігійно-церковного велетня є митрополит Андрей Шептицький. Один із священнослужителів сказав, що цю неймовірно велику постать не може проминути мовчанкою ні приятель, ні ворог, ні убогий, ні багатий, ні політик, ні аполітичний тип, ні релігійна, ні безрелігійна людина, ні науковець, ні неписьменний; ніхто не може і не сміє. Такі люди дорогі для нації і складають її золотий запас [8, с. 728]. Cаме тому ця велична особистість і стала об’єктом мого дослідження.

Родом Андрей Шептицький зі Львівщини. Майбутній митрополит отримав належні походженню прекрасне виховання і освіту. Спочатку вдома, згодом — у гімназіях Львова та Кракова. Студіював право та теологію у Вроцлавському та Краківському університетах. Одержав титул доктора права Ягеллонського (Краківський) університету, навчався на юридичному факультеті у Мюнхені та на філософському — у Відні.

Визначній постаті митрополита Андрея Шептицького належить важливе місце у формуванні націєтворчих і державотворчих процесів, зокрема – в царині консолідації української нації. Він, лишаючись на рідному українському ґрунті, переріс у постать вселюдського масштабу, ставши один із найвизначніших діячів української історії і культури ХХ століття. Усебічна обдарованість Великого Українця, глибоко аналітичний склад розуму асоціювалися з мудрою тактикою глави Церкви та громадського і політичного діяча. Андрей Шептицький - відважний політик, який не тільки провів галицьке українство через дві світові війни і жорна окупацій, але й залишив вражаюче актуальне бачення української держави, ставши духовним будівничим української нації. Недарма у народі називали його українським Мойсеєм.

Андрея Шептицького з-поміж політичних діячів вирізняла особлива сміливість. Він був здатний плисти проти течії тоді, коли вона, на думку митрополита, несла його народ у невірному напрямі. Його «земною» метою була українська державність. Шептицький розумів, що врятувати українців без держави неможливо, тому і був абсолютно послідовним у досягненні цієї мети.

Він постає в нашій уяві як символ нескоренного духу нації, її працелюбності, толерантності, незламності, мудрості. У посланні до духовенства „Наша програма” Андрей Шептицький писав: „Я українець з діда-прадіда” [9, с. 41]. Піклування про долю України було для митрополита Андрея справою всього його життя. Вражають останні прижиттєві слова патріота: „Україна звільниться від свого упадку та стане державою могутньою з’єдениною, величавою, яка буде дорівнювати другим високорозвинутим державам. Мир, добробут, щастя, висока культура, взаємна любов і злагода будуть панувати в ній” [11, с. 228].

Проявом глибокого патріотизму митрополита Андрея, на думку професора Анатолія Колодного, було те, що Україну він називав „Рідною Хатою”. І це не просто образний вислів. Саме українська хата була тією колискою нашого народу, в якій від покоління до покоління передавалися його традиції, художні смаки, мораль, світобачення. Андрея Шептицького турбувало й те, що ця Хата хоч і рідна, але поділена ворогуючими братами. Проте, на його думку, український народ є одним народом і йому належить стати монолітом.

Думки й поучення митрополита Андрея у посланні „Як будувати Рідну Хату", мабуть, більш актуальні сьогодні, аніж тоді, коли він їх уперше писав, а це 1941 рік, тобто за 50 років до прийняття Акта про проголошення незалежності України. Україна, хоча вільна й незалежна, усе ще знаходиться у критичній ситуації під оглядом політичного, економічного життя разом із соціальними негараздами та, особливо, морального здоров'я своїх громадян. Документ „Як будувати Рідну Хату" містить вказівки, як вийти із важкого становища, як морально оздоровити жителів нашої держави. Тому потрібно, щоб український народ знайшов там розв'язки на різні проблеми й труднощі, що їх на даний момент має Україна.

Духовні заповіти Андрея Шептицького можуть сприяти консолідації сучасної української нації, нації політичної, державницької, але ментально розшарпаної, духовно розрізненої. А митрополит знав, як це робити. „Ясно, як на долоні, що Рідна Хата не повстане, що не буде українського моноліту, коли українці-самостійники не зможуть, всупереч усім різницям, які їх ділять, завести поміж собою якнайбільшу єдність. Тієї єдності Україні треба, і ця потреба накладає на нас усіх обов’язки, від виконання яких залежить ціла будучність Батьківщини. Якщо хочемо всенаціональної Хати хотінням глибоким і щирим, якщо та воля не є тільки фразою, ілюзією, то вона мусить проявлятися діяннями, і те діяння мусить вести до єдності”[7, с. 32].

Культурно-просвітницька діяльність митрополита спрямовувалася на піднесення моралі й духовності народу до того рівня, на якому з’являється свідома масова готовність до практичної роботи заради національного державного будівництва. Це, в першу чергу, меценатська діяльність, допомога здібній молоді, консолідація творчих сил, виховна робота через освіту, просвітні й спортивні товариства, часописи і книги, масові заходи з обов’язковим поєднанням двох засад – національної і релігійної. «Хто має владу, мусить дбати про добро тих, кому служить», - вважав митрополит.[7, с.19].

Для Андрея Шептицького Батьківщина, нація – поняття насамперед духовне і моральне, що перебувають в єдності і творять єдиний живий організм. „Завдання українського народу буде в тому, щоб створити такі суспільно-християнські обставини, які запевнювали б громадянам правдиве й стале щастя та мали досить внутрішньої сили, щоб поборювати тенденції внутрішнього розкладу й успішно захищати межі від зовнішніх ворогів. Такою могутньою та запевняючою щастя всім громадянам організацією може бути Батьківщина тільки тоді, коли буде подібний до моноліта організм; словом, коли це буде не тільки матеріальне, але і моральне тіло”[7, с. 6 ]. А опертися єдність хати має, на думку митрополита, на національну єдність. „Український нарід є одним народом, дехто схоче навіть сказати: одним організмом, тому й належиться йому стати і суцільним національним твором”, - стверджує Андрей Шептицький.

„Що ж робить якесь число людей народом? – запитує далі він. – Передовсім мова. Всі, що по-українськи говорять, або що вважають українську мову за рідну, будуть становити український нарід” [7, с. 11 ]. Отже, для митрополита мова є одним із чинників, що творять народ. Адже рідна мова закладена в людині на рівні національного генетичного коду. Крім мови, конституційним елементом національності буде, на думку Шептицького, стихійна, малосвідома воля всіх одиниць об’єднатися в одну організацію.

Пророчо і актуально звучать сьогодні слова митрополита Андрея з далекого 1941 року: „Усі, хто почуваються українцями і хотять працювати для добра України, нехай забудуть про які-небудь партійні роздори, нехай працюють в єдності і згоді над відбудовою так дуже знищеного … нашого економічного, просвітного і культурного життя. Тоді … на підвалинах солідарності і усильної праці всіх українців повстане соборна Україна не тільки як велике слово і ідея, але як живий, життєздатний, здоровий, могутній, державний організм, побудований жертвою життя одних, а муравельною працею, залізними зусиллями і трудами других”[7, с. 12 ].

Андрей Шептицький – це надзвичайно чітке бачення того, якою має бути держава Україна, як її треба будувати і які підводні камені траплятимуться на цьому шляху. Він не сумнівався, що Боже Провидіння дасть українському народові виконати його природне право – «вибрати собі й установити форму управи своєї Рідної Хати», але закликав до мудрості, моральності й інтелектуальної глибини у справі реалізації цього права. Тому доля Рідної Хати у наших із вами руках. Адже моральний обов’язок індивіда, на думку А.Шептицького, виконувати природний закон і бути клітинкою національного організму.

Література:

1. [7, с. 11 ].. Державно-церковні відносини як чинник розвитку громадянського суспільства // Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О. С. Власюка. – К.: НІСД, 2002. – С. 147 - 186.

2. Васьків А. Митрополит Андрей Шептицький про проблеми політичної теорії та практики // Різдво Христове 2000. Статті й матеріали. – Львів: Логос, 2001. – С. 192 - 195.

3. Гайковський М. Митрополит Андрей Шептицький – честь і окраса церкви і українського народу // Берестейська унія (1596 – 1996). Статті і матеріали. – Львів: Логос, 1996. – С. 198 - 204.

4. Калинець І. Митрополит Андрей – духовний будівничий нації // Матеріали конференції, присвяченої життю і діяльності митрополита Андрея Шептицького. - Львів, 1990. - С. 51 - 56.

5. Колодний А. Андрей Шептицький про будівництво рідної хати // Християнство і національна ідея. (Науковий збірник). – Київ – Тернопіль -Краків: Укрмедкнига, 1999. - С. 17 - 23.

6. Митрополит Андрей Шептицький: життя і діяльність Церква і церковна єдність Документи і матеріали 1899 - 1944. Том І. – Львів:Свічадо, 1995. - 521с.

7. Митрополит Андрей Шептицький. Як будувати рідну хату. – Львів: Гердан, 2003.- 48 с.

8. Пасічник М.С. Історія України: Навч.посібник. – 2 – е вид., стер. – К.: Знання, 2006. – 735 с.

9. Суханова З., Матлашенко Н. „Я буду за вас молитися” // Людина і світ. - 1990. - №11.

10. Шептицький А. За єдність святої віри, церкви і нації. – Львів, 1991. - С. 3 - 34.

11. Шкраб’юк П.В. Виноградник Господній: історія життя о. д-ра Йосифа Кладочного /НАН України. Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів: Місіонер, 1995. – 280 с.

Науковий керівник:

Юрчак Людмила Валеріївна.