«ДИТЯЧО- БАТЬКІВСЬКІ СТОСУНКИ, ЯК ОДИН З ФАКТОРІВ СТАНОВЛЕННЯ КОМПОНЕНТІВ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ТА СМИСЛОЖИТТЄВИХ ОРІЄНТАЦІЙ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ»

Підлітковий вік – період переходу від дитинства до дорослості, інтенсивного становлення почуттів і волі, спрямованості, готовності жити і діяти так, як живуть і діють  дорослі. Підліток усвідомлює себе дорослою особою. Зростає його активність, відбувається ціннісна переорієнтація під впливом прагнення бути дорослим. Проте, психічному розвитку властиво багато суперечностей. Підліток є ще дитиною, і вже – не дитина, має деякі риси дорослого, але – ще не дорослий, намагається обмірковувати свої прагнення, дії, як це роблять дорослі, але своєрідно, по-дитячому. Прагнення до самостійності особливо характерне для підлітків. Самооцінка набуває не меншого значення, ніж оцінювання його дорослими. Прагнення розібратися в собі та своїх особливостях, бажання порівняти себе з іншими та оцінити їх якості породжують підвищену чутливість до оцінювання особистісних якостей, поведінки, ставлення до себе загалом. Це основна причина вразливості підлітка, його невмотивованих, безпідставних, з погляду дорослих, бурхливих реакцій на зауваження[1]. Моральні якості пов´язані з вольовими. У цей період зникає навіюваність, зміцнюється сила волі підлітка, його самовладання, зростає здатність до подолання труднощів, вияву рішучості й наполегливості. Але підліток не завжди правильно розуміє, в чому саме полягає сила волі. Часом упертість, за допомогою якої він нерозумно домагається здійснення своїх недоцільних бажань, вважається ним позитивною вольовою якістю. За силу волі іноді приймається негативізм, що виявляється в небажанні підкорятися розумним вимогам дорослих і правилам поведінки. Вольовими вчинками підлітки часом вважають і безглузді витівки, які вимагають значних зусиль (не спати дві доби, проколоти шкіру голкою). Це свідчить про хибне їх уявлення справжньої сили волі. Колектив має важливе значення у формуванні особистості підлітка. Однією з найхарактерніших його рис є прагнення до самоствердження. Бажання зайняти своє місце в колективі, бути лідером, помітним або малопомітним виконавцем, активним або пасивним, діяти заради колективу або заради себе є виявом внутрішніх, недостатньо усвідомлених позицій дитини. Особливого значення набувають дружба і товаришування, які стають активними, набирають нових форм: просто товариші, близький товариш, друг. Важливим фактором формування особистості підлітка є дружні взаємини з батьками. У цьому віці втрачають своє значення “керування” і “підкорення”, категоричне наслідування авторитету. І це природно, адже підліток є вже напівдорослою людиною, має власні оцінні судження, вміє їх обстоювати і доводити. Дружба між батьками і дітьми – один із каналів виховного впливу на дитину. Тільки дружні взаємини викликають підлітка на відвертість, допомагають дізнатися про переживання дитини, впливати на них, використовуючи для цього силу власного досвіду та авторитету.[2]

Поняття життєстійкості ввели Сьюзен Кобейс та Сальваторе Мадді. Воно знаходиться на перетині теоретичних поглядів екзистенційної психології та прикладної області психології стресу та вміння справлятися з ним [4]. Прикладний аспект життєстійкості обумовлений тією роллю, яку особистісна змінна відіграє в успішному протистоянні стресовим ситуаціям. За даними останніх досліджень, життєстійкість є ключовою особистісною змінною, яка опосередковує вплив стесогенних факторів на соматичне та душевне здоров’я, а також на успішність в діяльності. Компоненти  поняття життєстійкості розвиваються в дитинстві і частково в підлітковому віці, хоча їх можна розвивати і пізніше. Їх розвиток  вирішальним чином залежить від відносин батьків  з дитиною. Зокрема, для розвитку компонента участі принципово важливо прийняття та підтримка, любов і схвалення з боку батьків. Для розвитку компонентів контролю важлива підтримка ініціативи дитини, її прагнення справлятися із завданнями все зростаючої складності на межі своїх можливостей. Для розвитку прийняття ризику важливим є багатство вражень, мінливість і неоднорідність середовища[3].

Мадді підкреслює важливість вираженості всіх трьох компонентів для збереження здоров'я і оптимального рівня працездатності і активності в стресогенних умовах. Можна говорити як про індивідуальні відмінностях кожного з трьох компонентів у складі життєстійкості, так і про необхідність їх узгодженості між собою і з загальною (сумарною) мірою життєстійкості. Життєстійкість пов'язана зі стійким переживанням людиною своїх дій і дій, які відбуваються довкола «як цікавих і радісних (залученість), як результат особистісного вибору та ініціативи (контроль) і як важливого стимулу до засвоєння нового (прийняття ризику)»[3]. Саме життєстійкість допомагає людині виносити тривогу, що супроводжує вибір майбутнього ( невідомого), а не минулого (незмінності) у ситуації екзистенційної дилеми. Тест смисложиттєвих орієнтації є адаптованою версією тесту «Мета в житті» (Purpose-in-Life Test, PIL) Джеймса Крамб і Леонарда Махоліка. Методика була розроблена на основі теорії прагнення до сенсу життя і логотерапії Віктора Франкла і мала на меті емпіричну валідизацію ряду уявлень цієї теорії, зокрема уявлень про екзистенціальний вакуум та ноогенні неврози [6].Уявлення про сенс як про життєве завдання докладно розроблено в теорії особистості і психотерапії Віктора Франкла. У своєму вченні Франкл виділяє три основні частини: вчення про прагнення до змісту, вчення про сенс життя і вчення про свободу волі. Прагнення до пошуку і реалізації людиною сенсу свого життя Франкл розглядає як вроджену мотиваційну тенденцію, властиву всім людям і є основним двигуном поведінки і розвитку особистості [5]. У нашому дослідженні було виявлено чинники, які впливають на формування життєстійкості та смисложиттєвих орієнтацій.

 У результаті дослідження було виявлено наступні кореляційні зв'язки. Рівень зануреності вищий у підлітків з повних сімей. Рівень контролю також вищий у підлітків з повних сімей. Рівень шкали прийняття ризику у двох підгруп майже збігається і знаходиться у межах норми. Показники шкали цілі в житті вищі у представників повних сімей, що говорить про те, що підлітки з таких сімей надають життю більшої осмисленості та направленість на майбутнє. Обидві підгрупи мають результати за даною шкалою в межах норми. За показниками емоційної насиченості життя підлітки з повних сімей також мають вищий результат ніж підлітки з неповних сімей. Задоволеність відносинами з мамою найтісніше пов’язана з зануреністю у власне життя. Стосунки хлопців з батьком мають такі суттєві відмінності: рівень прийняття вище, рівень емоційної дистанції нижчий, рівень демократичності батька щодо прийняття рішень дитиною дещо нижчий, рівень конфліктності суттєво не відрізняється, рівень вимогливості значно вищий, ніж у дівчат, рівень авторитарності батька по відношенню до сина, також значно вищий ніж по відношенню до дочки. І загальний показник задоволеності стосунками із батьком у дівчат набагато вищий ніж у хлопців. Це може говорити про те, що на задоволеність відносинами впливає рівень вимогливості та рівень демократичності схеми прийняття рішень. Відносини дівчат з мамами відрізняються за такими параметрами: конфліктність мами вища з дівчатами ( або мами дівчат більш конфліктні), вимогливість до хлопців вища ніж до дівчат, моніторинг вищий по відношенню до дівчат, рівень контролю трошки вищий у стосунках хлопців з мамою, але рівень авторитарності вищий  у стосунках дівчат з мамою. Слід звернути увагу, що достатньо висока різниця у середніх значеннях по шкалі покарання -  у хлопців цей показник на 2,5 пункти вищий, ніж у дівчат. Останні три шкали – незадоволення потреб дитини,  неадекватний образ дитини та непослідовність, відрізняються вищими показниками у стосунках з дівчатами. Також у ході дослідження виявився сильний вплив на формування компонентів життєстійкості та смисложиттєвих орієнтацій фактору структури родини. найбільші розбіжності між підлітками з повних та неповних родин у стосунках з мамою існують за шкалами емоційна дистанція, у неповних родинах рівень конфліктності з мамою вищий, у повних родинах мами більше заохочують автономність підлітків, але при цьому рівень контролю мамою у повних вищий. Дуже суттєва різниця помітна у середніх результатах по шкалі непослідовності мами – у неповних сім’ях цей показник набагато вищий. На відміну від цього, рівень позитивного настрою до чоловіка у повних сім’ях набагато вищий, ніж  у неповних. У неповній родині  прийняття батька нижче, емпатія також низька, емоційна дистанція дещо нижча ніж у повних сім’ях, співробітництво, підтримка, вимогливість, моніторинг, контроль, задоволення потреб підлітка та задоволеність відносинами. Ці показники були очікуваними у ході дослідження, оскільки неповні родини передбачаю дефіцит уваги одного з батьків. Корекційна работа, яка була розроблена для підвищення рівня життєстійкості та смисложиттєвих орієнтацій підлітків була проведений на основі отриманих результатів нашого дослідження. Після корекційної роботи було проведено додаткове дослідження рівня життєстійкості та смисложиттєвих орієнтацій. Це дослідження показало, що змінився показник локуса контролю, дещо підвищився рівень шкали «Локус контроля-я» та дещо знизилися показники за шкалою «Локус контроля-Життя». Ці результати свідчать про те, що у підлітковому віці  компоненти смисложиттєвих орієнтацій продовжують формуватися і тому за допомогою них можливий вплив на процес становлення смисложиттєвих орієнтацій у підлітків.

Література:

1. Андреева Т.В. Семейная психогия. СПб., 2004

2. Кон И.С. Ребенок и общество. М.,1980

3. Леонтьев Д.А. Тест смысложизненных ориентаций М.: Смысл, 2000

4. Мадди С. Смыслообразование в процесах принятия решения// Психологиечский журнал 2005г. Т26, №6 С.87-101

5. Франкл В. Человек в поисках смысла.М.,1990

6. Maddi S., Khroshaba D. HardiTraining/ managing Stress for Performance and Health Enhancement. Irvine: The Hardiness Institute, 2004.

Науковий кервник:

доктор психологічних наук Семиченко Валентина Анатоліївна.