ТЕРОРИЗМ – ОДНА З ГОЛОВНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ СЬОГОДЕННЯ

Тероризм – загальнолюдська проблема сьогодення, що є серйозною загрозою суспільства та держави.

Обрана нами тема є актуальною, бо тероризм з кожним днем зростає. У зв'язку з цим, даною проблемою в 90-х роках XX століття активно займалися такі фахівці - дослідники тероризму і його психології, як Ю. М. Антонян, В.В. Вітюк, Д. В. Ольшанський, В. Ф. Пирожков ,С. А. Ефірів та ін.

Таким чином, у нашому дослідженні буде розглянуто досвід, наприкінці минулого - початку нинішнього століття щодо психології терористів.

У цій проблемі, на думку доктора психологічних наук, провідного наукового співробітника Інституту розвитку особистості РАВ В. Ф. Пирожкова, «поряд із соціальним, правовим, економічним слід виділити й психологічний аспект, який потребує всебічного розгляду та глибокого вивчення»[7].

Перш за все треба визначити психологічний профіль осіб, спроможних до вчинення терористичного акту, або тих, кого можуть використати керівники терористичних груп для подібних діянь. Насамперед, це особи, які не зуміли реалізувати себе в політичній сфері, але рвуться до влади й мають певний комплекс неповноцінності.

Терористи – це особливий клас людей, свого роду подвижники зі знаком мінус, з двоїстим ставленням до життя: з одного боку, вони хочуть зробити його справедливим і правильним, а з іншого – знищують його, убиваючи багатьох для досягнення своїх ідеалів. Разом з тим у них виразно проявляється прагнення вийти за межі свого повсякденного та буденного існування, наповнити його яскравими фарбами, незвичайними подіями, ризиком, гострими переживаннями, нарешті, що особливо важливо, зіштовхнутися зі смертю. Відповідний психологічний ефект досягається двояким шляхом: коли екстреміст ризикує своїм життям і коли він вбиває.

На думку таких фахівців, як В.В. Вітюк і С. А. Ефірів, терористам притаманна гранична нетерпимість до інакодумання і фанатизм, який породжений максималістським ідеалістичним утопізмом, ненавистю до існуючого ладу або загостреним почуттям відчуженості. Їм властива тверда віра у володіння абсолютною, єдиною та остаточною істиною, віра в месіанське призначення, вищу – і унікальну місію в ім'я порятунку або щастя людства. Описуваний тип особистості – «закритий» тип, тому що він виключає будь-яку критичну думку, свободу вибору.

Тероризм являє собою породження деструктивних (руйнівних) сил у суспільстві й людині, відображає культ насильства та всіляко сприяє його посиленню та поширенню, знецінюючи людське життя. Тероризм різко знижує значимість законів і можливість компромісів, зводячи нахабну жорстоку силу в ранг чи не головного регулятора життя.

Терористи часто потребують розголосу своїх дій і з тієї чи іншої психологічної причини, що в реакціях засобів масової інформації, політичних і державних діячів та інших людей вони, як у дзеркалі, бачать своє визнання та підтвердження своєї винятковості.

Для всіх терористів характерно презирство до людського життя, усі вони вважають можливим заради досягнення високої мети жертвувати життями ні в чому не винних людей.

До терористів залучаються соціально непристосовані, мало успішні люди. Вони погано навчалися в школі та у вузі, не змогли зробити кар'єру, досягти того ж, що їх однолітки, завжди страждали від самотності, у них не складалися стосунки з представниками протилежної статі. Словом, вони ніде не відчували себе по-справжньому своїми.

У їх свідомості зазвичай присутні стійкі уявлення про історичну травму своєї нації та потужні емоційні зв'язки з останньою. Типові соціальні почуття - скорбота та горе, у поєднанні з обмеженою національною гордістю. Для терористів характерне особливе уявлення про «історичного кривдника» і потреба в його покаранні та відплата. Ці уявлення доповнюються актуальною психічною травмою, яка пов'язана з реальними фактами загибелі рідних, близьких і просто одноплемінників.

Важливим джерелом поповнення кадрів терористів є найманці, які побували в різних конфліктних регіонах, що билися то на одному, то на іншому боці. Для їх психології важливо одне: хто більше заплатить, а часто вони спонукаються просто «інтересом вбивати», «відчути владу над людьми», «показати свою перевагу над іншими».

Серед терористів багато осіб, які в дитинстві, молодості піддавалися приниженням, не могли самоствердитися. Це люди, які не змогли реалізувати свої ідеї.

Переважно терористи – це люди, які у свій час, виступаючи за якісь права та свободи, були засуджені державою, викинуті, поставлені за межу закону, і для них тероризм стає соціальною помстою цій державі.

Не слід враховувати осіб з різними власне психічними аномаліями, які мають комплекс зверхності над іншими. Необхідно зауважити, що їх діяльність стимулюється засобами масової інформації, що розкривають не тільки способи та засоби, які використовуються в терористичних актах, але й популяризують особистості їх виконавців. Своєчасне вивчення такого контингенту дозволяє застосовувати превентивніі заходи.

Здійснюючи терористичний акт, його виконавець переступає через певну межу (переступає закон), а це вимагає відповідних механізмів психологічного захисту й самовиправдання. Знання цих механізмів дозволяє зрозуміти мотивацію терористів. Найчастіше вони вважають свої дії вимушеними, оскільки інші засоби не дозволили їм досягти поставлених цілей. Терорист виправдовується тим, що до дії його ніби спонукало порушення в суспільстві справедливості або нездійснення будь-яких його прав.

Люди, що вступають до лав терористів – це вихідці з різних соціальних прошарків і життєвих сфер. Практично всі дослідники вказують на такі найбільш характерні риси особистості терориста:

1. Комплекс неповноцінності. Він найчастіше є причиною агресії та жорстокого поводження, які виступають в якості механізмів компенсації.

2. Низька самоідентифікація. Терористичне угруповання допомагає індивідууму позбавитися від нестачі психосоціальної ідентифікації, виконуючи функцію психостабілізуючого фактора.

3. Самовиправдання. Дуже часто політико-ідеологічні мотиви вказують на головні спонукальні причини вступу на шлях тероризму, але, як правило, вони є формою раціоналізації прихованих особистісних потреб.

4. Особистісна та емоційна незрілість.

У терористичних організаціях звичайно великий відсоток агресивних параноїдів. Їхні члени схильні до екстерналізації, до покладання відповідальності за невдачі на обставини та пошук зовнішніх чинників для пояснення власної неадекватності. Екстерналізація притаманна практично всім категоріям терористів. Така особливість є психологічною та ідеологічною основою для згуртовування терористів. Дана особистісна установка активно збуджує ненависть до представників інших національностей, релігійних або соціальних груп, приписуючи їм найогидніші риси. Звідси особлива жорстокість при вчиненні терористичних актів, відсутність співпереживання їхнім жертвам. Як показали багато досліджень, для конкретних осіб, яких звинувачено в тероризмі, нестерпно визнати себе джерелом власних невдач.

Інші характерні психологічні риси особистості терористів – постійна оборонна готовність, надмірна відданість собі та незначна увага до почуттів інших, іноді навіть їх ігнорування. Ці риси пов'язані з паранормальністю терористів, які схильні бачити постійну загрозу з боку «інших» і відповідати на неї агресією.

Паранормальність у терористів поєднується з ригідністю (недостатня рухливість, перемикання, пристосовуваність мислення), застрявання емоцій і переживань. При всьому розходженні терористичних угруповань усіх їх об'єднує сліпа відданість членів організації її задачам та ідеалам. Цілі й ідеали служать раціональному поясненню приналежності до терористів. Звичайно, членами терористичних організацій стають вихідці з неповних сімей, люди, що з тих або інших причин відчували труднощі у рамках існуючих суспільних структур, втратили або взагалі не мали роботу. Почуття відчуження, що виникає в подібних ситуаціях, змушує людину приєднатися до групи, що здається їй настільки ж антисоціальною, як і він сама. Таким чином, для багатьох людей, що професійно займаються тероризмом, характерна замкнутість у своїй групі, її цінностях, цілях її активності.

Порвати з групою для терориста майже неможливо – це рівнозначно психологічному самогубству. Для терориста залишити організацію – значить втратити самоідентичність. Ці зовсім неавторитарні люди стають, таким чином, членами жорстких авторитарних груп. Відповідно будь-яка акція ззовні значно збільшує групову згуртованість. У міру того, як терорист переймається ідеологією своєї організації, він засвоює абсолютистську риторику. Світ для нього розпадається на своїх і ворогів, чорне і біле,правильне і неправильне - ніяких відтінків, неясності, сумнівів. Подібна логіка спонукає терористів до нанесення ударів по суспільству і ворогу, хто б ним не був. Ворога визначають лідери організації.

Особи, схильні до тероризму, належать до такого типу особистості, для якого характерний примат емоцій над розумом, безпосередніх активних реакцій на дійсність над її осмисленням; упередженість оцінок, низький поріг терпимості та відсутність належного самоконтролю. Ці люди досить легко зживаються з ідеями насильства.Дослідники називають такі мотиви терористів:

- самоствердження,

- самоідентифікація,

- молодіжна романтика й героїзм, надання своєї діяльності особливої значущості,

- подолання відчуження, конформізму (пристосування, бездумне дотримання спільних думок), знеособлення, стандартизації, маргінальності і т.ін.

Також можливі корисливі мотиви.

Головним мотивом Ефірів вважає «ідейний абсолютизм», «залізні» переконання у володінні єдиною, вищою, остаточною істиною, унікальним «рецептом порятунку» свого народу, групи або навіть людства.

Перш за все потрібно відзначити безсумнівність такого мотиву, як самоствердження, яке часто переплітається з бажанням домінувати, пригнічувати і керувати оточуючими. Така потреба буває пов'язана з високою тривожністю, яка проявляється в разі панування в соціальному середовищі, причому панування може досягатися з допомогою грубої сили, знищення неугідних. Даний мотив виявляється в будь-якому вигляді терористичної поведінки, тим паче, що придушення інших часто забезпечує особисту безпеку.

Ще один мотив, який здатний породити терористичний акт - бажання покінчити життя самогубством, адже терористи-самогубці аж ніяк не рідкість.

Серед терористів чимало і тих, яких спонукали ігрові мотиви. Для них участь у терористичних актах – це гра: з обставинами, ворогом, долею, і навіть зі смертю. Особливо це характерно для молодих людей, зокрема підлітків. Дану ситуацію вони сприймають як захоплюючу гру, ставкою якої може бути життя. Але багатьох це не лякає: для них власне життя лише плата за участь у «захоплюючій» грі.

Отже, можна виділити ряд провідних мотивів, якими керуються сучасні терористи:

1. образа за себе особисто або через соціальну групу, до якої належить людина;

2. бажання самоствердитися, пригнічуючи інших, зокрема шляхом здійснення теракту;

3. стовідсоткова впевненість у своїй правоті;

4. гра в «сильну і круту» людину; «мені все під силу», «що хочу, те й роблю», «мені нічого за це не буде»;

5. прагнення до смерті («себе не шкода»), бажання і готовність принести в жертву інших.

З цими мотивами тією чи іншію мірою згодні майже всі дослідники. Однак, на нашу думку, не всі з цих мотивів можуть підштовхнути звичайну людину на шлях терору.

Література:

1. Антонян Ю. М. Тероризм. – М, 1998.

2. Боротьба з тероризмом / Наук.ред. Ст. Н. Кудрявцев; упоряд. Л. В. Брятова; Товариств.– консультативна рада з проблем боротьби з міжнародним тероризмом. – М: Наука, 2004.

3. Горбунов К. Р. Психологія тероризму: курс лекцій: для студентів психологічних спеціальностей. Омськ: Изд–во ОмГУ, 2007.

4. Журнал «Антитерор». –№1, вересень, 2002.

5. Іванов В. Е. Психологія тероризму. Попередження та припинення терористичних актів. – СПб.: Камея, 2005.

6. Ольшанський Д. В. Психологія тероризму. – СПб.: Пітер, 2002.

[7] Виступ на «круглому столі» з вивчення феномену тероризму («Держава і право» №4, 1995 р.)

8.http://www.bestreferat.ru/referat-200495.html

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, Скорбач Тетяна Василівна.