ВПЛИВ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕПРИВАЦІЇ НА РОЗВИТОК ТА СТАНОВЛЕННЯ ВИХОВАНЦІВ ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДІВ

У різних галузях науки термін депривація активно використовується як явище, що впливає на різні сторони людської особистості та означає позбавлення або ж обмеження людини в життєво важливих і необхідних потребах упродовж певного часового відрізку. Депривація не тільки впливає на психічне здоров’я людини, а й на фізіологічне, що, у свою чергу, впливає на соціальну поведінку людини, часто призводить до конфліктних ситуацій та дезінтеграції особистості в соціумі. Депривація спричиняє різноманітні деструктивні наслідки і для особистості, яка зазнала її впливу, і для її соціального оточення.

Як показують психологічні дослідження і психолого-педагогічна практика, виділяють три підходи, які можуть пояснити причини та описують наслідки депривації:

1. Теорія навчання, яка передбачає, що розвиток повністю або майже повністю залежить від зовнішньої стимуляції. Тобто, дитина з самого початку відстає в розвитку через депривацію зовнішніх чинників, але, якщо їй забезпечити відповідні умови для навчання, які будуть відповідати нормам, надати достатньо часу, то вона зможе досягти певних успіхів у процесі навчання, вивчити те, що не було вивчено раніше.

2. Позиція психоаналізу, яка припускає, що ранній досвід може покласти початок певним динамічним процесам, які міцно вкорінюються і тривають незважаючи на подальші зміни в реальній ситуації. Якщо дитина переживає материнську депривацію у ранньому віці, то у неї можуть розвиватися захисні дії від хворобливих переживань і страждань. Одного разу закріпившись, захисна дія прагне до самозбереження, ізолюючи при цьому дитину від взаємодії зі світом, який може надати їй підтримку. Тому в майбутньому дитині буде складно пристосовуватися до зовнішніх умов, до життя в суспільстві. Оборотність процесів залежить від успіху спроб розбити той захисний процес.

    3. Психологічний підхід, який передбачає «сензитивні фази» або критичні періоди. У ході розвитку дитини є фази, протягом яких певні процеси при адекватних умовах проходять нормально. Але якщо умови відсутні, як, наприклад, в закладах закритого типу, розвиток цих процесів може спотворюватися, а подальша стимуляція не завжди може активізувати цей розвиток [7].

Феномен соціальної депривації висувається в ранг найактуальніших проблем сучасної соціально-педагогічної науки насамперед через негативний вплив на становлення і розвиток особистості дитини, а також на її соціальне становлення.

Соціальна депривація – це відхилення від реальних соціальних норм у суспільстві та в різних соціальних спільнотах, які відображають певний ступінь ізоляції індивіда від соціального кола та соціального середовища [2, с. 335], результатом чого є незасвоєння індивідом певних соціальних ролей та, відповідно, неможливість їх відтворення.

Більшість дослідників окресленої проблематики розглядають соціальну депривацію паралельно із перебуванням дітей в інтернатних закладах.

Загальноосвітні інтернатні заклади – це навчальні заклади, що забезпечують дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, умови для проживання, різнобічного розвитку, виховання, здобуття освіти, професійної орієнтації та підготовки, готують дітей до самостійного життя. Інтернатні заклади створюються для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у яких вони перебувають від трьох років до здобуття базової чи повної загальної середньої освіти, а в разі необхідності – до повноліття [4].

Тут ми говоритимемо безпосередньо про соціальну депривацію дитини, яку Л. Мардахаєв вбачає у позбавленні, обмеженні, нестачі тих чи інших умов, матеріальних і духовних ресурсів, які необхідні для виживання і соціального розвитку дитини [5, с. 66].

Інтернатний заклад, залишаючись досить закритою соціальною системою, породжує явище депривації, що негативно впливає на фізичний та психічний розвиток [8, с. 3]. Я. Гошовський відзначає, що сам факт вступу дитини до навчально-виховного закладу закритого типу є значною, здебільшого болісною і конфліктною подією в її житті, особливо, якщо раніше вона мала повноцінну сім’ю. Момент вступу до інтернату дитина найчастіше сприймає як особистісну трагедію, катастрофічну подію і відображається розпачем, сльозами, відчуттям приреченості [1, с. 46].

Вчений також визначав самі умови проживання і виховання дітей в інтернатних закладах як деприваційні, відірвані від широких соціокультурних зв’язків у суспільстві.

Перебуваючи кілька рoкiв в iнтернатному закладі, дiти набувають кoмплексу негативних властивoстей та якoстей, які є наслідками впливу сoцiальної депривацiї.

Сoцiальна депривацiя виявляється в oбмеженoму кoлi спiлкування дитини, стихiйнoму характері зв’язкiв i вiднoшень, уникненнi oб’єктивних сoцiальних рoлей, якi дитина пoвинна викoнувати вiдпoвiднo дo вiку в рiзних видах дiяльнoстi. В інтернатному закладі депривацiя супрoвoджується iзoляцiєю дитини вiд батькiв, вiд середoвища рoвесникiв, вiд сприятливих умoв сoцiальнoгo рoзвитку. Дiти пoзбавленi спiлкування з iншими людьми за стінами інтернату, не вiдчувають дoбрoзичливoгo ставлення дo себе як з бoку близьких, так i з бoку iнших людей, не можуть навіть із дорослих знайти собі «рідну дюдину» в інтернаті, так як вихователі часто змінюються. Вони oтримують набагатo менше неoбхiднoї їм стимуляцiї для рoзвитку пoчуттiв.

Недoстатнiсть адекватних сoцiальних та емoцiйних стимулiв у дiтей, якi вихoвуються в пoдiбних умoвах, призвoдить дo вiдставання у фізичному, психічному, інтелектуальному та соціальному рoзвитку, у фoрмуваннi недоброзичливого й недовірчивого ставлення дo iнших.

Вітчизняні вчені проаналізували й виділили ряд потреб дітей, які виховуються в інтернатних закладах. До них відносять наступні:

• базові матеріальні потреби;

• в особистій увазі, у батьківському теплі;

• у власному просторі;

• у навчанні та у всебічному розвитку;

• в соціалізації, пристосуванні до зовнішнього світу;

• у трудовому вихованні;

• самовизначення;

• у повазі до особистості, думок дітей;

• у статевому вихованні [6, с. 8-46].

Отже, в інтернатних закладах нині складається негативна соціальна ситуація розвитку, яка безпосередньо впливає на процес формування особистості та соціального становлення дитини, входження її в суспільство, є основним фактором соціалізації особистості.

Проаналізувавши численні дослідження українських та зарубіжних вчених, ми виділили ряд проблем, з якими стикаються вихованці інтернатних закладів, і які є наслідком впливу соціальної депривації, а саме:

1. Проблеми інтернатного закладу.

2. Проблеми соціалізації вихованців.

3. Проблеми розвитку вихованців.

4. Проблеми, з якими стикаються вихованці після закінчення інтернатного закладу.

До проблем інтернатного закладу належать наступні:

• проблеми з реалізації змісту освіти;

• проблеми удосконалення форм і методів навчання і виховання;

• проблеми методичного забезпечення навчально-виховного процесу.

Серед проблем соціалізації вихованців виділяють:

• проблему пристосування до інтернатних умов, нового соціального оточення;

• проблему жорсткої регламентації життєдіяльності;

• проблему впливу на дітей комплексу різних видів депривації;

• проблему незасвоєння і, як наслідок, невиконання певних соціальних ролей;

• проблема оволодіння конкретними видами соціального досвіду;

• проблема засвоєння ціннісних орієнтацій, моральних норм та правил;

• проблему незадоволення потреби у самовираженні та прагнення у визнанні;

• проблема виконання різних видів побутової діяльності;

• проблему формування споживацького світогляду («діти звикають до того, що вони «інтернатські» і щось їм повинні дати. Відбувається перекіс у відносинах у споживацький бік – «мені повинні»»);

• проблему самовизначення, постановки мети і завдань на подальше життя, усвідомлення сенсу життя;

• проблему девіантної та деліквентної поведінки як головного наслідку депривації;

До проблем розвитку вихованців інтернатних закладів належать:

• проблеми інтелектуального розвитку;

• проблеми морального розвитку особистості дитини;

• проблеми емоційного розвитку, які проявляються в підвищеній емоційній збудженості, вередливості, пригніченості, часто перемінному настрої.

До проблем, з якими стикаються вихованці після закінчення інтернатного закладу, відносять:

• проблему отримання освіти вихованцями після закінчення інтернатного закладу;

• проблему працевлаштування випускників закладу без спеціальної освіти.

• проблему відсутності власного житла;

• проблему створення власної сім’ї та виховання дітей.

При цьому, як відзначають Л. Волинець, О. Антонова-Турченко, І. Іванова та ін. «абсолютна більшість випускників упевнені в тому, що їх проблеми можна було б вирішити шляхом зміни існуючих систем виховання в інтернатних закладах» [3, с 7].

Саме тому ми вважаємо, що є велика необхідність залучення більшої кількості соціальних педагогів, психологів до роботи в інтернатних закладах, підвищення рівня кваліфікації педагогів, вихователів, приділення значної уваги соціальному вихованню дітей, підготовки їх до самостійного життя, відвідування масових культурних заходів, музеїв, різноманітних виставок, залучення дітей до занять спортом, проведення вільного часу разом з однолітками, які виховуються в родинах. А також потрібно розробити комплекс технологій з подолання соціальної депривації вихованців інтернатних закладів, що є нашим подальшим науковим завданням.

Література:

1. Гошовський Я. О. Становлення образу Я в підлітків школи-інтернату в умовах депривації батьківського впливу: дис. ... канд. психол. наук : 19.00.07 / Гошовський Ярослав Олександрович. – К., 1995. – 177 с.

2. Енциклопедія для фахівців соціальної сфери / за заг. ред. І. Д. Звєрєвої. – 2-ге видання. – Київ, Сімферополь : Універсум, 2013. – 536 с.

3. Методичні рекомендації щодо удосконалення утримання та виховання дітей у дитячих інтернатних закладах на принципах, що базуються на Конвенції ООН про права дитини / [упор.: Л. С. Волинець, О. Г. Антонова-Турченко, І. Б. Іванова, Н. М. Комарова, І. В. Пєша, С. М. Трусова] – К. : Студцентр, 1998. – 190 с.

4. Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1629-12.

5. Словарь по социальной педагогике : учеб. пос. [для студентов высших учебных заведений] / [авт.-сост. Л. В. Мардахаев]. – М. : Академия, 2002. – 368 с.

6. Соціальні та психологічні потреби дітей, які виховуються в інтернатних закладах: знання, ставлення, поведінка, практика діяльності. Результати дослідження серед фахівців соціальної сфери та дітей-вихованців інтернатних закладів. – К. : Компанія Лік, 2006. – 63 с.

7. Фурманов И. А. Психология депривированного ребенка : пособие [для психологов и педагогов] / И. А. Фурманов, Н. В. Фурманова. – М. : Гуманитарный центр «Владос», 2007. – 246 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://royallib.ru/read/_/psihologiya_deprivirovannogo_rebenka_posobie_dlya_psihologov_i_pedagogov.html

8. Хархан Г. Д. Підготовка дітей-сиріт в умовах інтернатного закладу до сімейного життя : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.05 «Соціальна педагогіка» / Г. Д. Хархан. — Луганськ, 2011. — 20 с.